12.1. Поняття обов'язкового державного страхування

магниевый скраб beletage

Захист майнових інтересів фізичних і юридичних осіб при наставанні страхових випадків за рахунок грошових фондів, утворених шляхом сплати внесків страховок цими особами, регулюється інститутом страхування. Страхування здійснюється на добровільній (договірній) та обов'язковій (що випливає із закону) основі. За змістом страхування є системою відносин з формування і використання централізованих та децентралізованих фондів, які створюються для фінансування непередбачених потреб суспільства і його членів, відшкодування збитків, що виникли в результаті стихійного лиха та інших подібних випадків. Формування страхових фондів дозволяє забезпечити циклічність обігу державних грошових коштів, коли при виникненні непередбачених обставин не скорочуються бюджетні кошти, заплановані на іншу мету, а використовуються резервні страхові фонди.

Наявність таких фондів, їх правові режими, організація страхової діяльності в цілому обумовлена певними об'єктивними потребами суспільства, створенням необхідних умов для здійснення попереджувальних, відновних заходів, ліквідації збитків, фінансування найважливіших соціальних потреб.

Страхування, що є самостійним інститутом, виступає у двох відособлених формах: майнового страхування, пов'язаного з непередбаченими, надзвичайними подіями, і соціального державного та недержавного страхування. Шляхом обох форм створюються централізовані і децентралізовані резерви грошових та матеріальних ресурсів (страхові фонди) для відшкодування збитку і фінансування певної мети. Страхування сприяє вирівнюванню доходів та витрат, відшкодуванню втрат при наставанні надзвичайних випадків. Формуючи страхові фонди в централізованій і децентралізованій формах, акумулюючи таким чином тимчасово вільні грошові ресурси юридичних та фізичних осіб, держава через механізм страхування здійснює регулювання грошового обігу, впливає на управління внутрішнім державним боргом.

Інституту страхування властиві визначені риси:

цільове використання страхових фондів, що визначається умовами страхування (договором або законом);

характер вірогідності відносин, який визначається лише можливістю наставання страхового випадку, його наслідків;

поворотний характер коштів, що акумулюються, при якому розмір виплат визначається величиною втрат, умов і строків договору;

перерозподільчий характер відносин, що регулює участь більшої кількості осіб, які роблять внески страховок до фонду, ніж кількість осіб, що одержують право на виплати із страхових фондів.

Страхування ще можна визначити як форму організації централізованого (в певному масштабі) страхового фонду за рахунок децентралізованих джерел (страхових внесків страхувальників). Це визначення охоплює всі види страхування, які детально будуть розглядатися у наступному пункті цієї теми.

Основними суб'єктами страхування є:

страховики — юридичні особи будь-якої організаційно-правової форми, що мають державний дозвіл (ліцензію) на здійснення страхових операцій, відають утворенням і витрачанням коштів страхового фонду. Страховиками можуть виступати державні страхові організації, акціонерні страхові товариства, товариства взаємного страхування та перестрахування. В умовах ринкового господарства найпоширенішими є страхові компанії у формі акціонерних товариств або сумісних підприємств. Концентрація капіталу на акціонерній основі забезпечує фінансову незалежність страхових організацій;

страхувальники — юридичні і фізичні особи, що мають страховий інтерес та вступають у відносини зі страховиками за приписом закону, іншого нормативно-правового акту або на підставі двосторонньої угоди у формі договору страхування. На підтвердження укладеного договору страхування страховик видає страхувальнику страхове свідоцтво (поліс), в якому містяться правила страхування, перелік страхових ризиків, розмір страхової суми і страхової премії (внеску), порядок зміни й припинення договору та інші умови, що регулюють відносини сторін.

Беручи участь у регулюванні руху грошових фондів, будучи елементом фінансової системи, державне страхування виконує функції фінансів (розподільну і контролюючу). Проте ці функції в умовах страхування мають свою специфіку, видовий прояв.

Так, розподільна функція у страхуванні виявляється у формі попередження, відновлення і збереження. Реалізація попереджувальної функції дозволяє здійснювати широку систему профілактичних заходів, інвестувати кошти страхових фондів у відповідні програми, державні цінні папери, виконувати реконструкцію, переоснащення підприємств соціальної сфери. Відновлювальна функція дає можливість повністю або частково відшкодувати збитки в результаті страхового випадку, виплатити обумовлену законом або договором грошову суму. Ощадна функція дозволяє акумулювати грошові кошти відповідно до їх цільового призначення використання (особливо чітко цей механізм реалізується в умовах пенсійного, соціального страхування).

Контролююча функція обумовлює надходження коштів страхових фондів на чітко визначену мету, в певних випадках і певному колі суб'єктів. Доведено, що в умовах страхування контроль здійснюється не лише на стадії витрачання страхового фонду, виплат сум страховок, але й на стадії формування державного страхового фонду. Так, за правовим режимом, за імперативним методом регулювання збори на обов'язкове пенсійне страхування та обов'язкове державне соціальне страхування нічим не відрізняються від класичних податкових платежів і входять у вичерпний перелік загальнодержавних податків та зборів.

Залежно від правового режиму, суб'єктного складу, методів регулювання страхові фонди діляться на децентралізовані і централізовані. Децентралізовані страхові фонди утворюються самими господарюючими суб'єктами для ліквідації непередбачених збитків, витрачаються за їхнім розсудом. Централізовані страхові фонди формують цільовий фінансовий резерв держави.

Потреба в акумуляції грошових резервних фондів зумовила формування їх різновидів на таких рівнях :

децентралізовані страхові фонди підприємств;

відомчі страхові фонди, утворені на рівні міністерств, відомств та ін.;

резервні фонди бюджету для здійснення непередбачених витрат, що не мають постійного характеру, порядок використання коштів з якого визначається Кабінетом Міністрів України (ст. 24 Бюджетного кодексу України);

сукупний фонд централізованих резервів державного страхування, утворений за рахунок децентралізованих надходжень.

Участь держави в страховій діяльності здійснюється на двох рівнях, залежно від характеру страхових фондів:

а)       непряма;

б)       безпосередня.

Непряма участь держави в страховій діяльності пов'язана з організацією формування децентралізованих страхових фондів. Прямо не визначаючи умови договору, держава впливає на ці відносини через механізм ліцензування страхової діяльності, коректування відповідного законодавства.

Безпосередня участь держави в страховій діяльності здійснюється шляхом формування і забезпечення коштами обов'язкового державного страхування, формування цільових державних резервних фондів та ін. Безпосередня участь держави в страховій діяльності пов'язана в основному з обов'язковим страхуванням. Саме ця сфера відносин є предметом фінансово-правового регулювання. В даному випадку держава або виступає однією із сторін відносин страхування, або організовує державний контроль за дотриманням законодавства страховиком і страхувальником. При цьому держава визначає види, порядок, умови страхування, джерела виплат страховок. Подібні відносини регулюються імперативними методами.