1.14. Лізинг основних засобів : Капітал, основні та оборотні засоби підприємства : B-ko.com : Книги для студентів

1.14. Лізинг основних засобів

Перехід до ринкових умов господарювання викликає необ­хідність пошуку та впровадження нетрадиційних для господарст­ва України методів оновлення матеріально-технічної бази та мо­дифікації основних засобів. Одним із таких методів є лізинг (англ. lease - оренда, наймання).

Лізинг полягає в забезпеченні передачі майна в користуван­ня від власника майна, який бажає його продати і не може задо­вольнити отримання періодичних платежів, до користувача, який не може придбати майно, але згодний взяти його в оренду. Про­блема вирішується завдяки появі інвестора-лізингодавця, який за повну вартість придбаває об'єкт лізингу в його власника і від свого імені передасть його в лізинг користувачеві.

Фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу, за яким лізинго- давець зобов'язується набути у власність річ у продавця (поста­чальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем спе­цифікацій та умов і передавати її у користування лізингоодержу- вачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі) (ст. 1 [5]).

Слід відзначити, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про лізинг» № 1381-15-ВР від 11.12.2003 ро­ку, який викладений як Закон України «Про фінансовий лізинг», виключено поняття операційного лізингу з метою зм'якшення за­лежності терміну дії договору лізингу від строків амортизації об'єкта лізингу [5].

Лізинг здійснюється за договором лізингу, що регулює пра­вовідносини між суб'єктами лізингу.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансово­го лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу Укра­їни про лізинг, наймання (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Цивільний кодекс України ст.115 (витяг) від 16.01.2003 р. № 435-IV.

ст. 806 «Договір лізингу»:

1. За договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зо­бов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користу­вання майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лі­зинг), або майно, спеціально придбане лізингоодавцем у продавця (поста­чальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізи­нгові платежі).

2. До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом.

До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні поло­ження про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо ін­ше не встановлено законом.

3. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються зако­ном.

Суб'єктами лізингу можуть бути:

- лізингодавець - юридична особа, яка передає право воло­діння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;

- лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отри­мує право володіння та користування предметом лізингу від лізи- нгодавця;

- продавець (постачальник) - фізична або юридична особа, у якої лізингодавець набуває річ, яка далі буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу;

- інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатос­тороннього договору лізингу (ст. 4 [5]).

Господарський кодекс України (витяг) від 16.01.2003 р. № 436-IV.

1. Лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за дого­вором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користу­вання другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарсь­ке відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відпові­дного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержу- вачем періодичних лізингових платежів.

2. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійс­нення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.

3. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначе­не для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільно­го обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу в лізинг.

Закон України «Про фінансовий лізинг» (витяг) від

____________________ 11.12.2003 р. № 1381- IV.___________________

Стаття 3. Предмет лізингу:

1. Предметом договору лізингу може бути неспоживна річ, визначе­на індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

2. Не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші при­родні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці).

Майно, що перебуває у державній або комунальній власності та що­до якого відсутня заборона передачі в користування та / або володіння, може бути передане в лізинг у порядку, встановленому цим Законом.

 

 

Класичний договір фінансового лізингу пов'язує трьох осіб: продавця (виготовлювача) майна, його набувача (лізингоодержу- вача) та лізингодавця (посередника) (рис. 1.13). Лізингодавець укладає з продавцем вибраного лізингоодержувачем майна дого­вір купівлі-продажу, а із самим лізингоодержувачем - договір фі­нансового лізингу. Здебільшого лізингоодержувач, а не лізинго- давець, шукає продавця і узгоджує з ним усі умови договору ку- півлі-продажу. Лізингоодержувач, зацікавлений в одержанні кон­кретних видів майна (будівлі, устаткування, транспортних засобів тощо), самостійно, на підставі наявної інформації, досвіду, реко­мендації підбирає зацікавленого у продажу виробника (продавця) потрібного майна. I через недостатність власних оборотних засо­бів і обмежений доступ до кредитних ресурсів для придбання майна у власність звертається до потенційного лізингодавця, який має необхідні кошти або доступ до кредитних ліній, із про­ханням узяти участь у лізинговій угоді. Лізингодавець (лізингова компанія) купує необхідне лізингоодержувачу майно у постача­льника або виробника такого майна на підставі договору купівлі- продажу собі у власність і передає куплене майно лізингоодер- жувачу у тимчасове користування на умовах, погоджених у дого­ворі лізингу, з правом викупу такого майна після закінчення тер­міну дії договору.

Результати порівняльного аналізу чинного законодавства про лізинг i оренду свідчать про значні відмінності в їх правово­му регулюванні.

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» [1] ототожнює поняття лізингу й оренди, оскільки у цілях опода­ткування це не має значення.

п. 1.18.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»

________________ (витяг) від 1.07.2004 р. № 1957-IV.________________

Фінансовий лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лі­зингу (оренди) передання орендарю майна, яке підпадає під визначення основного фонду згідно із ст. 8 цього Закону, придбаного або виготовле­ного орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з пра­вом користування та володіння об'єктом лізингу.

п. 1.18.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»

_________________ (витяг) від 1.07.2004 р. № 1957-IV.________________

Оперативний лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає відповідно до договору оперативного лі­зингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із ст. 8 цього Закону, придбаного або виготовле­ного орендодавцем на умовах інших, ніж передбачаються фінансовим лі­зингом (орендою).

У п. 1.18.2 Закону [1] перелічені чотири умови, наявність од­нієї з яких у договорі фінансового лізингу, визначає його як дого­вір фінансового лізингу:

«Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов:

- об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого аморти­зується не менше 75 % його первісної вартості за нормами амор­тизації, визначеними ст. 8 цього Закону, та орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізинго­вого договору або в момент його закінчення за ціною, визначе­ною у такому лізинговому договорі;

- сума лізингових (орендних) платежів з початку строку орен­ди дорівнює або перевищує первісну вартість об'єкта лізингу

- якщо у лізинг передається об'єкт, що перебував у складі ос­новних фондів лізингодавця протягом строку перших 50% амор­тизації його первісної вартості, загальна сума лізингових плате­жів має дорівнювати або бути більшою 90% від звичайної ціни на такий об'єкт лізингу, діючої на початок строку дії лізингового договору, збільшеної на суму процентів, розрахованих виходячи з облікової ставки Національного банку України, визначеної на да­ту початку дії лізингового договору на весь його строк;

- майно, яке передається у фінансовий лізинг, є виготовленим за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його те­хнологічних та якісних характеристик».

Податкове визначення поняття «фінансовий лізинг» значно ширше, ніж цивільно-правове, і тільки воно, містить норму про те, що передача майна у користування супроводжується переда­чею «всіх ризиків і винагород, пов'язаних з правом користування та володіння». Умови, наведені в п. 1.18.2 Закону [1], не мають ніякого відношення до укладання лізингових договорів - це пре­рогатива цивільного законодавства (Закону про фінансовий лі­зинг [5], ЦКУ [23] та ГКУ [24]). Але на них треба орієнтуватися при відображенні лізингових операцій у податковому обліку. Для обліку операцій оперативного та фінансового лізингу у п. 7.9.6 Закону [1] встановлені принципово відмінні правила. Оператив­ний лізинг у податковому обліку має більш привабливі податкові наслідки, ніж фінансовий лізинг. Передача майна у фінансовий лізинг прирівнюється до його продажу. Отже, лізинговій компанії необхідно збільшити валовий дохід на вартість об'єкта за датою оформлення документів, які підтверджують передачу об'єкта. Водночас, лізингоотримувач у тому самому звітному періоді збі­льшує балансову вартість відповідної групи основних фондів. Далі розраховані амортизаційні відрахування за податковими но­рмами будуть зменшувати оподатковуваний прибуток. У валові витрати лізингоотримувача включаються комісійні та проценти у періоді їх нарахування, ці самі суми включаються до валового доходу лізингодавця. Вартість майна, переданого в оперативний лізинг, не відображається у податковому обліку.

У П(С)БО 14 «Оренда» [34] термін «лізинг» не використову­ється. Причому те, що розуміється під «оперативним лізингом» у податковому законодавстві, у стандарті називається «оператив­ною орендою». П(С)БО 14 «Оренда» містить сім ознак, які дають можливість класифікувати операції як фінансова оренда, вони є прототипом податкових умов з деякою конкретизацією якісних характеристик введенням кількісних характеристик. Наприклад, ознака «строк оренди складає більшу частину строку корисного використання (експлуатації) об'єкта оренди» у Законі [1] придбав кількісну характеристику «строк, протягом якого амортизується не менше 75% його первісної вартості за нормами амортизації, визначеними ст. 8». Однак сім ознак не є ідеальним інструмен­том, які дають можливість безпомилково класифікувати операції.

Існують суттєві відмінності між такими формами господар­ських зв'язків як фінансовий лізинг і фінансова оренда. Діяль­ність лізингодавця-інвестора принципово відрізняється від діяль­ності орендодавця (як правило, лізингодавцем є спеціалізоване підприємство), а роль лізингоодержувача є більш активною, ніж роль орендаря. Так, на відміну від орендаря лізингоодержувач не тільки отримує майно в користування, але на нього покладаються традиційні обов'язки покупця, пов'язані з правом власності: страхування майна, ремонт, технічне обслуговування тощо. При цьому власником лізингового майна до певного часу залишається лізингодавець. Втрата або неможливість використання об'єкта лі­зингу не звільняє лізингоодержувача від повної сплати боргу. А у разі виявлення дефекту лізингового об'єкта лізингодавець звіль­няється від гарантійних обов'язків. На відміну від орендаря всі претензії з питань гарантійного ремонту лізингоодержувач подає постачальнику чи виробнику лізингового майна.

Відмінність між орендою та лізингом полягає у передачі ризи­ків, пов'язаних із володінням і використанням майна, які є ризиками випадкового знищення або пошкодження майна, та які несе власник майна (ст. 323 ЦКУ [23]). Ризики випадкового знищення або пошко­дження майна, отриманого у користування, несе лізингоотримувач, хоча сторони можуть домовитися про зворотне.

Цивільний кодекс України ст.115 (витяг) від 16.01.2003 р. № 435-IV

ст. 809 «Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета договору лізингу»:

1. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження пре­дмета договору лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановле­не законом.

2. Якщо лізингодавець або продавець (постачальник) прострочили передання предмета договору лізингу лізингоодержувачу або лізингоо- держувач прострочив повернення предмета договору лізингу лізингодав- цю, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження несе сторона, яка прострочила._

Лізинг як вид діяльності можуть здійснювати обмежене чис­ло суб'єктів господарювання. Договір лізингу вказує, що однією зі сторін таких взаємовідносин є банківська або інша фінансова установа, зокрема, лізингова компанія, для яких надання фінан­сових послуг є виключним видом діяльності, що підтверджується відповідною ліцензією. Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 р. № 2664-ІІІ до числа фінансових послуг віднесений тільки фінансовий лізинг, укладати підприємствам договір опера­тивного лізингу між собою не рекомендується. Причина упере­дженого відношення до такого договору пов'язана з тим, що у ЦКУ та ГКУ є положення, що зумовлюють практичну реалізацію лізингу відповідно до вимог окремого закону, а зараз діє лише за­кон про фінансовий лізинг. Тому деякі спеціалісти вважають, що у існуючому правовому полі є місце виключно фінансовому лізи­нгу. Може така думка надто категорична, але вона існує.

Що стосується ПДВ, то проценти і комісія, сплачені (нарахо­вані) у складі лізингових платежів за договором фінансового лі­зингу, не є об'єктом обкладання ПДВ (п. 3.2.2 Закону про ПДВ [4]) за умови, що їх сума не повинна перевищувати «подвійну об­лікову ставку НБУ, встановлену на день нарахування таких про­центів (комісій) за відповідний проміжок часу, розраховану від вартості об'єкта лізингу». А вартість самого об'єкта фінансового лізингу підлягає обкладанню ПДВ на загальних умовах (п. 3.1.1 Закону про ПДВ [4]). Причому відображення податкових зо­бов'язань лізингової компанії (податкового кредиту у лізингоот- римувача) здійснюється у момент його передачі (отримання) (п. 7.3.4 і п. 7.5.3 Закону про ПДВ). Для платежів за договором опе­ративного лізингу Закон про ПДВ не робить ніяких виключень: вони включені до об'єкта оподаткування ПДВ, а для відображен­ня податкових зобов'язань і податкового кредиту використову­ється правило першої події.

Про переваги лізингу над орендою можна судити по тому, що лізинг - один із найпоширеніших у світовій практиці спосіб тех­нічного оснащення чи оновлення виробництва. Його популяр­ність пояснюється можливістю лізингоодержувачу відмовитися від банківського кредитування з одночасною економією оборот­них засобів підприємства. Але незважаючи на свої переваги, лі­зинг залишається поза увагою багатьох українських підприємств. До причин такої неповаги можна віднести недосконалість націо­нальної законодавчої бази про лізинг і недостатню обізнаність пі­дприємств із цим видом господарських операцій.

На практиці існує багато форм лізингових угод. Найпошире­ніші у світовій практиці такі:

Лізинг „стандарт" - при цій формі лізингу постачальник про­дає об'єкт угоди фінансовому товариству, яке через свої лізингові компанії здає його в оренду споживачам.

Зворотний лізинг (lease-back) - власник обладнання продає його лізинговій компанії та одночасно бере це обладнання в оре­нду. У результаті такої операції продавець стає орендатором. Ви­користовується вона у випадках, коли власник об'єкта угоди має гостру потребу у коштах і за допомогою такої форми лізингу по­кращує свій фінансовий стан.

Компенсаційний лізинг - за цією формою лізингу орендні платежі здійснюються постачанням продукції, виготовленої на обладнанні, яке є об'єктом лізингової угоди.

Пайовий лізинг (леверидж лізинг - leveraged lease) - вид лі­зингу, при якому для реалізації угоди лізингодавець залучає до­даткові фінансові ресурси одного чи кількох кредиторів. Лізинго- давець оформляє на користь кредиторів заставу на майно до по­гашення позики та уступає їм права на отримання частини лізин­гових платежів за рахунок погашення позики.

Міжнародний лізинг (cross-border leasing) - лізинг, при якому лізингодавець і лізингоодержувач знаходяться в різних країнах.