8.7. Загальні положення судового розгляду справ : Конфліктологія : B-ko.com : Книги для студентів

8.7. Загальні положення судового розгляду справ

Судочинство, включаючи арбітражний процес, — спе­цифічна форма вирішення спорів й конфліктів, вироблена багато­віковою людською практикою.

ПЕРЕВАГИ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ ПОРІВНЯНО З КОНСТИТУЦІЙНИМИ ПРОЦЕДУРАМИ

A) розгляд конфлікту незалежним від іншої влади органом, що по своєму призначенню й положенню повинен бути не зацікавлений у результаті роз­гляду й вирішення справи

Б) чітко розроблена процедура встановлення й перевірки фактичних обста­вин і ухвалення рішення

B) нормативна основа всієї діяльності суду, що керується законом і своїм внутрішнім переконанням

Г) обов'язковість ухвалених рішень для виконання як сторонами конфлікту, так і іншими юридичними й фізичними особами

У нашій країні існує чотири види судочинства (без Конститу­ційного Суду): цивільне, карне, адміністративне, а також арбі­тражний процес.

ВОНИ РОЗРІЗНЯЮТЬСЯ ПРЕДМЕТОМ СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ, А У ЗВ'ЯЗКУ З ЦИМ — ПРОЦЕДУРОЮ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ Й ХАРАКТЕРОМ ПРИИНЯТИХ РІШЕНЬ:

Цивільне судочинство

Цивільне судочинство функціонує при розгляді майнових суперечок, трудових конф­ліктів, земельних відносин, сімейних і спадкоємних справ. Цивільний процес створює досить сприятливі можливості для мирного вирішення конфліктів. Сторони наділені однаковими процесуальними правами: вони можуть збирати й представляти докази в справі, заявляти клопотання й відводи, заперечувати доводи іншої сторони, оскаржи­ти судове рішення тощо. Суд покликаний винести законне й обгрунтоване рішення на основі всіх представлених сторонами й розглянутих ним матеріалів справи й тим са­мим розв'язати конфлікт відповідно до закону. Істотною нормою цивільного процесу­ального кодексу є можливість закінчити справу мировою угодою, що не є всього ли­ше приватною згодою сторін, а являє собою в цьому випадку акт судової влади: він перевіряється й затверджується судом, повинен відповідати закону й не може пору­шувати права й законні інтереси

Виправлення судових помилок можливе шляхом касаційного оскарження судового рішення, а також перегляду його в порядку нагляду. Все це дає можливість привести конфлікт між позивачем і відповідачем до остаточного й притому справедливого рішення. Звичай­но, й ці форми не є гарантією проти поновлення конфлікту, якщо залишається не усуну­тою його основна причина

Арбітражний процес

• Цивільне судочинство має справу, як правило, з фізичними особами (громадянами). В арбітражному процесі беруть участь в основному організації (установи, підприємс­тва, фірми, акціонерні товариства, товариства тощо). Арбітражні суди вирішують пе­реважно конфлікти, що виникають при здійсненні підприємницької діяльності

• Конфліктуючі сторони звертаються в арбітражний суд остільки, оскільки не можуть перебороти спірну ситуацію самотужки. Ця ситуація має два різновиди: а) економічні суперечки між підприємцями; б) спори між підприємцями й органами державної вла­ди й управління. Підприємець, у тому числі й громадянин, вправі звернутися в арбіт­ражний суд зі скаргою на акти й дії державних органів, які суперечать закону й пору­шують його права

• Арбітражний порядок розгляду економічних конфліктів не є єдино можливим: сто­рони вправі провести між собою прямі переговори, укласти компромісну угоду, звер­нутися до консультантів, посередників, третейських судів, комерційного арбітражу тощо. Підприємець вправі, таким чином, вибирати між державним і недержавним по­рядком вирішення конфлікту

• Процедура розгляду справи арбітражним судом близька до цивільного процесу. Разом з тим є й відмінності, з числа яких наступні: а) в арбітражі часто застосовується процедура досудового врегулювання конфлікту; б) сторони, що сперечаються, можуть передавати до арбітражу будь-яку суперечку (крім суперечки з державними органами) у третейський суд за їхнім розсудом; в) арбітражний суд зобов'язаний при розгляді справи допомогти сторо­нам знайти компромісне рішення

Карне судочинство

• Судовому виробництву з кримінальних справ передує кримінальний конфлікт, що являє собою злочин, скоєний одним або декількома особами. В одних випадках це конфлікт між злочинцем і потерпілим громадянином (наприклад, при крадіжці), в ін­ших — між злочинцем і державою (при дачі або одержанні хабара), але у всіх випад­ках — конфлікт із законом, а отже, і із правоохоронними органами. У суді цей конф­лікт перетворюється, як правило, на конфлікт учасників процесу: звинувачуваного і його захисника, з одного боку, і обвинувача (прокурора) — з іншого. Досить рідкісні винятки, при яких процесуальний конфлікт не приймає відкритої форми, — це явка з повинною й щире розкаяння. Але й при цьому кримінальний конфлікт — злочин не можна зробити неіснуючим

• На відміну від цивільного судочинства, в ході якого вирішується майнова або інша суперечка, кримінальний конфлікт звичайно так чи інакше вже закінчений до початку карного процесу (річ украдена, потерпілий лежить у лікарні або в труні тощо). За­вдання карного суду полягає в тому, щоб установити, чи був насправді той криміна­льний конфлікт, що послужив підставою для судового розгляду, і чи винний у ньому підсудний. Мирний результат тут є винятком: по справах приватного обвинувачення (побої, образи й наклеп) до й у ході судового розгляду допускається примирення об­винувачуваного з потерпілим. В інших випадках скоєний злочин не може розглядати­ся як приватна справа потерпілого, і конфлікт злочинця із законом підлягає примусо­вому завершенню

• Карний процес є конфлікт, у якому кожна сторона прагне до істини, але своїм шля­хом. Обвинувач доводить обставини скоєного злочину, захисник їх спростовує; все це елементи єдиного цілого, з якого складається істина. Але конфліктність процесу запе­речувати неможливо, саме вона й є основою принципу змагальності сторін

• Важливий елемент забезпечення змагальності — надання необхідного набору прав учасникам процесу, а також існування процесуальних заходів, що забезпечують об'єктивність розслідування й судового розгляду справи (у тому числі заходів припи­нення). Таким чином, уже в ході карного процесу здійснюється державний примус, спрямований на те, щоб перешкодити протидії з боку ймовірного злочинця встанов­ленню істини, а з іншого боку, виключити незаконний тиск правоохоронних органів на підозрюваного (звинувачуваного, підсудного)

Адміністративне виробництво

• Багато юридичних конфліктів вирішуються державними органами, як колегіальними (наприклад, адміністративною інспекцією), так і одноособовими (наприклад, інспекто­ром ДАІ). Такого роду порядок розгляду не є найкращим. Адже в цих випадках держав­ний орган, що належить до виконавчої влади, розглядає конфлікт громадянина із цією же владою. Але ще стародавні римляни вважали, що ніхто не може бути суддею у влас­ній справі. А в наведених прикладах функції судді бере на себе виконавча влада

• З урахуванням цієї обставини останніми роками став усе більше застосовуватися не тільки цивільно-правовий, а й адміністративний судовий порядок вирішення спорів. Особливо важлива роль належить передбаченому Конституцією України праву громадян оскаржити в суді рішення й дії будь-якого органа державної влади, органів місцевого самоврядування, суспільних об'єднань і посадових осіб. Конф­лікт громадянина з названими органами або особами розглядається й вирішується судовою владою, що незалежна від іншої влади, а це гарантує законність і обґрун­тованість рішення

• Істотним є й інше положення Конституції: кожний вправі, відповідно до міжнарод­них договорів України, звертатися в міждержавні органи по захисту прав і свобод людини, якщо винерпані всі наявні внутрішньодержавні засоби правового захисту. Ця норма Конституції сприяє включенню нашої країни в міжнародну юридичну систему, входженню в єдиний правовий простір світового співтовариства