8.8. Суб'єкти конфліктного посередництва. Поняття про консенсус 8.8.1. Суб'єкти конфліктного медіаторингу (посередництва)

Самостійним напрямом регуляції конфліктів може бу­ти посередництво третьої сторони. У західній теорії цей напрям зветься конфліктним медіаторингом. У його рамках розглядають­ся різноманітні теоретичні й практичні питання від застосування інституту посередництва до вимог, що висуваються до особисто­сті самого посередника.

У соціальних конфліктах великого масштабу, що мають вели­ке політичне звучання, третейським суддею можуть грати держа­ва або кожна з її урядових організацій.

СТОРОНИ, ЩО БЕРУТЬ УЧАСТЬ У КОНФЛІКТІ, ЯК ПРАВИЛО, ОХОЧЕ ЙДУТЬ НАЗУСТРІЧ ПОДІБНИМ ОРГАНІЗАЦІЯМ З ЦІЛОГО РЯДУ ПРИЧИН:

По-перше, урядові заклади мають у своєму розпорядженні матеріальні бла­га, що мають велике значення в житті людей, і цільове використання цих благ може істотно впливати на плин конфлікту аж до його істотного обме­ження або повного припинення

По-друге, державні організації мають законні можливості застосовувати на­сильство: економічні санкції, політичне переслідування, адміністративний вплив або навіть збройну силу, чи смертну кару

По-третє, уряд концентрує в своїх руках переважну частку соціальної інфо­рмації. Об'єктивно він виявляється набагато краще інформованим про фак­тичний стан справ, що стали причиною соціального конфлікту, і може ефек­тивно розпорядитися цією інформацією, призиваючи сторони конфлікту до мирного обговорення хвилюючих їх проблем, тим більше що засоби масової інформації переважно теж державні

По-четверте, крім компетентності, третейські можливості уряду спираються на міцні традиції авторитету законної влади, традиції слухняності й громад­ської покори

По-п'яте, уряд скрізь визнається необхідним інститутом, підпорядкування якому розглядається як цілком нормальне явище й не викликає потаєних по­чуттів помсти й реваншу, як це буває у випадку змушеної покори перемож­цеві, що виявився більш сильним і щасливим у даному протистоянні

Посередницькі функції в конфлікті можуть виконувати не тільки урядові, а й будь-які інші установи, організації або окремі особи. Досвід підказує, що вдало обраний посередник може швидко врегулювати конфлікт там, де без його зусиль згода між сторонами була б взагалі неможливою.

Посередник може виступати як неофіційний учасник процесу, рекомендації й рішення якого не носять обов'язкового характеру для сторін, що беруть участь у конфлікті. Але й у цьому випадку посередницькі зусилля можуть допомогти досягти угоди. Статус третьої сторони може мати й інший, наприклад офіційний, харак­тер. У цьому випадку доречно говорити про арбітраж, причому мова може йти про два його різновиди: коли запрошення його необхідне, а виконання його рішень не обов'язкове або, навпаки, коли звертатися до нього не обов'язкове, але у випадку запро­шення, підпорядкування йому необхідне.

Певний інтерес являє досвід США, де посередницька діяльність у вирішенні конфліктів давно стала однієї з найважливіших функцій державної влади. З першої половини минулого сторіччя в ролі регу­ляторів соціальних конфліктів тут виступали державні відомства — Національне управління із трудових відносин і Федеральна служба посередництва й примирення. За 50 років роботи на рахунку ФСПП більше 511 тис. вирішених конфліктів.