8.8.2. Поняття про консенсус : Конфліктологія : B-ko.com : Книги для студентів

8.8.2. Поняття про консенсус

Конфлікт і консенсус — дві важливі характеристики будь-якої правової системи. По суті, юридична політика почина­ється там, де є конфлікти.

Одне з найважливіших завдань правознавства — вивчення ін­ститутів і процедур як засобів вирішення конфліктів, так і мето­дів збереження й реформування політичної й правової систем.

Теоретична думка й практика виявилися непідготовленими до розгляду цих питань, до пошуку механізмів прийняття суспільно значимих рішень із позицій консенсусу, тобто такого підходу, що ґрунтувався б на стабільній згоді, досягнутій усіма сторонами, зацікавленими у вирішенні конфліктів.

Консенсус — принцип колегіального рішення, принцип, зворотний праву вето. Вето означає право одного з учасників обговорення законодавчого або іншого акту заборонити ухвален­ня рішення. Консенсус, навпаки, вимагає позитивного рішення на основі узгодження позицій, компромісу, співробітництва. Відпо­відно до цього підходу право й закон можна розглядати з позицій досягнення юридичного консенсусу в суспільстві. Саме узго­дження інтересів становить базову основу для верховенства за­кону в ієрархії правової системи й сприятливі умови для всієї на­ступної правової діяльності держави.

Тривале трактування права й закону тільки як вираження волі панівного класу призводило до ігнорування всього спектра інте­ресів націй, класів, різних соціальних прошарків і груп, різного роду меншостей і, нарешті, особистості. Придушення цих інтере­сів і глибинних соціальних потреб формувало конформізм і роз­двоєння правової свідомості. Підривався принцип легітимності влади, її добровільна й вільна, а не примусова основа. Блокувала­ся ефективність усієї законодавчої сфери цивільного суспільства, оскільки ігнорувалися важливість узгодження й відповідності прийняття закону консенсусу його виконання.

У цих умовах підривався й принцип верховенства закону, оскільки його дотримання припускає визнання закону первин­ним, загальнозначущим способом регулювання суспільних від­носин, вираженням демократичного змісту правового статусу особистості, умов її соціального захисту.

Розуміння закону як юридичного консенсусу інтересів відкри­ває шляхи стабілізації й розвитку соціальних відносин.

Зміцнення принципів правової держави відбувається при без­умовному верховенстві демократично прийнятого закону й рів­ності всіх перед законом. Раз він прийнятий, отже, визнані пріо­ритети, цінності, режими діяльності, які встановлюються зако­ном. Це можна розглядати і як свого роду самозобов'язання всіх учасників правових відносин додержуватися духу й змісту зако­ну. Тим самим забезпечується соціальна солідарність і соціальне співробітництво на всіх рівнях суспільної структури.