11.2. Теорії лідерства

Люди — найбільша цінність у будь-якій організації, але в той же час вони є найменш передбачувані для управління. Це справедливо по відношенню не тільки до промислових та торго­вельних компаній, а й до будь-якої оперативної діяльності, неза­лежно від того, пов'язана вона з отриманням прибутку чи ні, від­носиться до виробництва чи до роботи в уряді. Саме люди є фактором, що визначає цілісний або непослідовний характер будь-якої діяльності.

Компанії приводяться в рух не логікою, а переконаними лю­дьми, що діють у відповідному культурному та історичному кон­тексті. Вони управляються не системами та технологіями, а лю­диною, що прямує своїм шляхом, використовуючи свої розумові можливості, ділові якості, інстинкти та емоції.

У світі неодноразово одержувалися неймовірні воєнні перемо­ги, створювалися могутні корпорації та міцні професійні об'єднан­ня, і все це завдяки далекоглядності та керівництву небагатьох осіб — лідерів. Хоча й справедлива думка про те, що не всі ліде­ри стають менеджерами, все ж важко уявити успішного мене­джера, що не був би лідером. Таке складне та різноманітне поле діяльності, як лідерство, являє собою особливий виклик для лю­дини, що прагне знайти його витоки та стимули. Безумовно, їх можна знайти або навіть уявити, якщо простежити за минулим досить уважно.

Лідерство — це один з механізмів інтеграції групової діяль­ності, коли індивід або частина групи об'єднує та спрямовує дії всієї групи на досягнення цілей підприємства.

Лідерство — це виникнення особливого статусу в менеджера або іншого члена групи.

Цей статус характеризується відношеннями, в основі яких ле­жать довіра, авторитет, визнання високого рівня кваліфікації, го­товність підтримувати в усіх починах, особисті симпатії, спро­можність вчитися і переймати досвід. Лідерство є об'єктивним явищем, яке характеризує відносини між людьми в групі. Воно породжується потребами і практикою неформального управлін­ня. Лідерство може проявлятися різною мірою, але завжди в гру­пі є людина, яка користується особливим авторитетом і довірою в більшості її членів. Ця довіра народжується як результат її люд­ських якостей, кваліфікації, відношення до справи і до людей. Людина, яка має такий статус у групі, зветься лідером.

Лідерство стало об'єктом дослідження, коли на початку ХХ ст. почали вперше вивчати управління. Однак лише в період 1930— 1950 рр. вперше вивченим лідерство у великих масштабах та на систематичній основі. Ці ранні дослідження ставили своєю ме­тою виявити якості та особисті характеристики ефективних кері­вників.

У 40-х роках вчені почали вивчати зібрані факти про співвід­ношення особистих якостей та лідерства. На жаль, незважаючи на сотні проведених досліджень, вони не дійшли єдиного висновку про набір якостей, які вирізняють великого лідера. В 1948 р. Стог- дилл зробив комплексний огляд досліджень у сфері лідерства, де відмітив, що лідери, як правило, відзначаються інтелектом, праг­неннями до знань, надійністю, відповідальністю, активністю, соці­альною участю та соціально-економічним статусом.

З часом з'являлося все більше теорій на цю тему. Вони фор­мували системи поглядів та різноманітні школи. Існує багато ду­мок про сутність поняття лідерства, про його значення для розви­тку суспільства. Усе це свідчить про великий інтерес до ефектив­ного керівництва будь-якою організацією, адже керівник, який є дійсно лідером, може досягти великих результатів.

Сутність лідерства та його значення в управлінні підприємством

Лідери формулюють та визначають те, що до цього було не висловлено та приховано, після цього вони видумують метафори, малюнки та моделі, що дозволяють сконцентрувати увагу на но­вому об'єкті. Так поводячись, вони зміцнюють переважаючу то­чку зору або, навпаки, кидають їй виклик. Короче кажучи, основ­ним фактором лідерства є спроможність організовувати та здійснювати вплив на сенс життя членів організації.

/Уоррен Бенніс та Берт Нанус/