11.2.1. Природа та визначення поняття лідерства

Питання лідерства викликали цікавість людей з давніх часів. Однак систематичне, цілеспрямоване та широке вивчення лідерства почалося тільки з часів Ф. Тейлора. Було проведено ба­гато досліджень. Проте ще не є повної згоди з приводу того, що таке лідерство та як його потрібно вивчатися.

Природа лідерства може бути краще зрозуміла, якщо порів­няти його з власне управлінням. Бути менеджером та бути ліде­ром в організації — не одне й те саме. Менеджер у своєму впливі на роботу підлеглих та побудову відносин з ними насам­перед використовує посадову основу влади та її джерела. Лідер­ство як специфічний тип відносин управління ґрунтується на процесі соціального впливу, взаємодії в організації. Цей процес складніший, він потребує високого рівня взаємозалежності його учасників. На відміну від власне управління, лідерство передба­чає наявність в організації послідовників, а не підлеглих. Відпо­відно відносини «начальник — підлеглий», що властиві тради­ційному погляду на управління, заміщуються відносинами «лідер — послідовник».

Бути менеджером ще не означає автоматично вважатися лі­дером в організації, оскільки лідерству значною мірою властива неформальна основа. Процес впливу через якості та вміння на­зивається неформальним лідерством. Неформальний характер лідерської позиції здебільшого зумовлений використанням осо- бистісної основи влади та її джерел. Ідеальним для лідерства вважається використання ефективного співіснування обох основ влади.

В ході вивчення проблеми лідерства вчені запропонували ба­гато різних визначень цього поняття. Згідно Дж. Террі, лідерст­во — це вплив на групи людей, що сприяє досягненню загальної мети. Р. Танненбаум, І. Вешлер та Ф. Массарік визначали лідерс­тво як міжособистісну взаємодію, що проявляється в якійсь ситу­ації за допомогою комунікаційного процесу та спрямоване на досягнення цілей організації. Г. Кунц та С. О. Доннелл вважа­ють, що лідерство пов'язане з впливом на людей, які прагнуть досягнення спільної мети.

Отже, лідерство — це тип управлінської взаємодії, що ґрунту­ється на найбільш ефективному для даної ситуації співіснуванні різноманітних джерел влади та спрямований на досягнення цілей організації. Лідерство, як і влада, — це потенціал, який прита­манний людині. Сила та примушення при лідерстві заміняються на спонукання та натхнення.

Невдачі лідерів відбуваються з різних причин, але успіх до лі­дерів приходить у багатьох випадках за наявності в них достат­ньо однакових якостей та вмінь. Вивчення досвіду праці багатьох лідерів-практиків свідчить, що для успіху їм необхідно мати спроможність створювати образ майбутнього стану організації та доведення його до послідовників. Успішного лідера характеризує також те, що він наділяє послідовників відповідними правами та можливостями по здійсненню поставленої мети, може визнати свої слабкі сторони та виправити їх.

Лідер стає привабливим для послідовників завдяки його вмін­ню бачити те, що в кінці решті решт досягнуто в результаті зу­силь лідера та його послідовників. Однак це не будь-яка мета або будь-який стан організації в майбутньому. Здебільшого це те, чо­го послідовники бажають або можуть мати. Крім того, мета стає привабливішою, якщо вона більша або краща, ніж існуюча реа­льність, тобто деякою мірою допускається ідеалізація майбутньо­го стану. Образ ідеї захоплює послідовників та надає їм сили, змушуючи їх вірити в успіх справи.