11.2.2. Традиційні концепцїі лідерства : Конфліктологія : B-ko.com : Книги для студентів

11.2.2. Традиційні концепцїі лідерства

Незважаючи на те, що лідери та лідерство завжди здій­снювали значний вплив на курс розвитку світової історії, ґрунто­вне їх вивчення почалося лише століття тому. Перші дослідники вважали, що в будь-якій ситуації лідер повинен мати певні якості. Дещо пізніше в дослідженнях відбулося зрушення в бік виявлен­ня прикладів поведінки лідера.

Теорія лідерських якостей — найбільш ранній підхід до ви­вчення та пояснення лідерства. Перші дослідники намагалися ви­явити ті якості, які відрізняють «великих людей» в історії від мас. Дослідники вірили, що лідери мали якийсь унікальний набір до­сить стійких та постійних якостей, яких не було в інші. Виходячи з цього, вчені намагалися визначити лідерські якості, навчитися їх вимірювати. Підхід ґрунтувався на вірі в те, що лідерами наро­джуються, а не стають.

Ральф Стогдил у 1948 р. та Ричард Манн у 1959 р. намагалися згрупувати всі виявлені раніше лідерські якості. Стогдил дійшов висновку, що в основному п'ять якостей характеризують лідера: розум та інтелектуальні можливості, впевненість у собі, актив­ність та енергійність, знання справи та вище положення над ін­шими. Однак ці якості не пояснювали появи лідера. Погляди Манна також не були правильними.

Незважаючи на це, вивчення лідерських якостей було продо­вжено. Найцікавішим був результат досліджень американського консультанта Уорена Беніса, який визначив такі групи лідерських якостей: управління увагою, значенням, довірою та собою. Беніс пропонує лідерам ділитися владою в організації для створення середовища, в якому люди відчують значимість та важливість то­го, що вони роблять. Наступні дослідження привели до виділення чотирьох груп лідерських якостей: фізіологічних, психологічних, інтелектуальних та особистісних ділових.

Успіху ця теорія не мала через безмежну кількість виявлених якостей, якими повинен володіти лідер, та через відмінність їх набору для кожної окремої ситуації та організації.

Однак теорія лідерських якостей стала поштовхом до появи та розвитку інших концепцій лідерства.

Вивчення прикладів поведінки лідерів почалося незадовго до Другої світової війни й тривало до 60-х років. Загальним з роз­глянутою концепцією лідерських якостей було те, що знов роз­почався пошук одного єдиного правильного шляху: лідерська по­ведінка. Важливою відмінною рисою від теорії лідерських якостей є те, що ця концепція передбачала можливість підготов­ки лідерів за спеціальними програмами.

Найвідоміші концепції цього типу: три стилі керівництва, до­слідження Університету штату Огайо, дослідження Мічигансько­го університету, системи управління (Лайкерт), управлінська сіт­ка (Блейк та Моутон), концепція винагородження та покарання, заміщувачі лідерства.

Поведінський підхід створив основу для класифікації стилів керівництва (демократичне, авторитарне, ліберальне) та стилів поведінки.

Розчарування в підході до лідерства з позицій особистих якос­тей підсилювалося в той період, коли в теорії управління почала набирати силу біхевіористська школа. Таким чином, немає нічого незвичайного в тому, що другий підхід до вивчення лідерства зо­середив свою увагу на поведінці керівника. Згідно з поведінсь- ким підходом до лідерства, ефективність визначається не особис­тими якостями керівника, а скоріше його манерою поведінки по відношенню до підлеглих.

Незважаючи на те, що поведінський підхід просунув вивчення лідерства, коли привернув увагу до фактичної поведінки керівни­ка, його основний недолік полягав у тенденції виходити з думки, що існує один якийсь оптимальний стиль керівництва. Більш ранні автори біхевіористської школи, як правило, розглядали лі­дерів, які поводилися демократично, як найефективніших у су­часних організаціях. Однак, згруповуючи результати досліджень, що використовували такий підхід, група авторів стверджує, що «не існує одного «оптимального» стилю керівництва». Дуже ві­рогідно, що ефективність його залежить від конкретної ситуації, і коли ситуація змінюється, змінюється і відповідний стиль. Більш пізні автори та вчені біхевіористської школи визнають, що потрі­бен ситуаційний підхід до керівництва. «Оптимальний» стиль лі­дерства змінюється залежно від ситуації.