11.2.4. Нове в теоріях лідерства : Конфліктологія : B-ko.com : Книги для студентів

11.2.4. Нове в теоріях лідерства

В основі розглянутих традиційних та ситуаційних кон­цепцій лідерства лежить передбачення про те, що лідерство та його управлінський ефект можуть бути виміряні та легко визна­чені. На жаль, на практиці це не завжди так. Потреба в розробці нових підходів до вивчення лідерства були викликана й тим, що традиційні та ситуаційні підходи робили односторонній опір або на риси та поведінку лідера, або на ситуацію, в якій він вибирав потрібний йому стиль. Тому концепції лідерства, що з'явилися останнім часом, намагаються об'єднати ці дві добре вивчені сто­рони, провести ситуаційний аналіз ефективного лідерства як су­купності лідерських рис та їх проявлення в поведінці.

Тут можна виділити три основні підходи: концепцію атрибу­тивного лідерства, концепцію харизматичного лідерства, концеп­цію перетворюючого лідерства.

Концепція атрибутивного лідерства (причинно-наслідковий підхід) спирається на теорію атрибуції, що пояснює причинно- наслідковий зв'язок між тим, що відбулося, та тим, що люди вважають причиною того, що відбулося. Такий підхід передба­чає, що знання причин, які створили ситуацію, підсилює лідерсь­ке розуміння та спроможність передбачити реакцію людей на си­туацію. Концепції та моделі, що були розроблені на цій основі, намагаються відповісти на питання, чому люди поводяться так чи інакше. При цьому враховується й те, що в більшості випадків лідер не має можливості безпосередньо контролювати роботу підлеглого.

Концепція харизматичного лідерства передбачає наявність у лідера харизми. Харизма є формою впливу на інших шляхом осо- бистісної привабливості, що зумовлює підтримку та визнання лі­дерства. Отже, харизматичним вважається той лідер, який внаслі­док своїх особистісних якостей спроможний глибоко впливати на послідовників. Лідери цього типу відчувають сильну потребу у владі та переконані в моральній правоті того, в що вони вірять. Дослідники засвідчують, що в харизми є й негативна сторона: вона пов'язана з узурпацією власної влади та повним фокусом лідера на самого себе, а позитивна пов'язана з опором на владу, що розділя­ється за тенденцією до делегування частини її послідовникам.

Концепція перетворюючого лідерства або лідерство для змін, схожа з концепцією харизматичного лідерства, але тракту­ється дещо інакше. Лідер-реформатор мотивує послідовників шляхом підвищення рівня їх свідомості важливості та цінності поставленої мети, створення атмосфери довіреності. Модель пе­ретворюючого, або реформаторського, лідерства передбачає на­явність у лідера та послідовників певної поведінки, що придатна до творчого рішення проблеми в кризовій ситуації. Від послідо­вників не вимагається сліпе слідування за лідером, а критична оцінка тих можливостей, що постають, та свідомий підхід до своїх дій.

Однак, оскільки атмосфера довір'я розвиває сильну взаємоза­лежність між лідером та послідовниками, то виникає серйозна небезпека того, що керівник підпорядковується підлеглим або створить біля себе коло згодних.

Отже, кожна концепція має в собі правильні припущення та положення. Це свідчить, що однобічно жодне поняття трактувати не можна. Тому всі підходи та концепції лідерства є важливими в вивченні поняття та значення лідерства як окремого феномену.

Лідеру, щоб діяти ефективно, потрібно цій справі вчитися, а організації, щоб вижити, потрібні ефекти­вні лідери.

Лідерство — це не управління. Управління концентрує увагу на тому, щоб люди робили справу правильно, а лідерство — на тому, щоб люди робили правильні справи.

Відмінність між лідером та менеджером проводиться за бага­тьма позиціями.

ВІДМІННІСТЬ МІЖ МЕНЕДЖЕРОМ ТА ЛІДЕРОМ

Менеджер

Лідер

Адміністратор

Іноватор

Доручає

Запалює

Працює за цілями інших

Працює за своїми цілями

План — основа дій

Бачення — основа дій

Спирається на систему

Спирається на людей

Використовує доводи

Використовує емоції

Контролює

Довіряє

Підтримує рух

Дає імпульс руху

Професіонал

Ентузіаст

Приймає рішення

Перетворює рішення в реальність

Робить справу правильно

Робить правильну справу

Його поважають

Його обожнюють

Менеджер — це людина, яка направляє роботу інших та несе особисту відповідальність за її результати. Свою взаємодію з підле­глим він будує більше на фактах та в рамках встановлених цілей. Лідер запалює людей та вселяє в них ентузіазм, передаючи їм своє бачення майбутнього та допомагаючи їм адаптуватися до нового.

Менеджери мають тенденцію займати пасивну позицію по відношенню до цілей. Лідери, навпаки, самі встановлюють свої цілі та використовують їх для зміни відношення людей до справи.

Менеджери схильні розроблювати свої дії в деталях та в часі, планувати потребу в необхідних ресурсах. Лідери досягають цьо­го ж шляхом розробки бачення майбутнього та шляхів його дося­гнення, не вникаючи при цьому в оперативні деталі.

Менеджери забезпечують досягнення цілей підлеглими, конт­ролюючи їх поведінку та реагуючи на відхилення плану. Лідери строять свої відносини з підлеглими на довірі, мотивуючи та за­палюючи їх.

Використовуючи свій професіоналізм, різноманітні здібності та вміння, менеджери концентрують свої зусилля в області при­йняття рішень. Вони намагаються звузити набір шляхів вирішен­ня проблеми. Лідери намагаються знайти більш нових та неодно­значних рішень.

Очевидно, що на практиці не спостерігається ідеального доде­ржання даних двох типів відносин управління. Звичайно, що в кожній групі рис менеджерів та лідерів існують свої переваги та недоліки. Тому важливим є оптимальне поєднання в керівниках як рис, притаманних менеджеру, так і якостей лідера. Досліджен­ня показують, що частина менеджерів багато в чому володіє лі­дерськими якостями. Однак це стосується лише невеликої групи менеджерів. Тому постає питання навчання та стимулювання в менеджерах лідерських рис.

Дехто вважає, що вмінню керувати навчатися не потрібно, во­но є природженою здібністю людини. Але це не так. Ніхто не на­роджується керівником, лідером, який знає як, впливати на інших людей.

Підготовка компетентних менеджерів необхідна зараз як пові­тря. В повній відповідності до законів ринку попит породжує пропозицію. На сьогодні немає жодного вузу, який би не готував менеджерів. Дійшло до того, що менеджерів вже готовлять й се­редні спеціальні навчальні заклади. Та лише деякі з них створю­ють умови для особистого самовираження майбутніх менеджерів, виявленню та розвитку в них якостей, що необхідні для правиль­ного та ефективного керування будь-якою організацією.

Однак, щоб отримати менеджера, який здатний діяти і реагу­вати на внутрішні та зовнішні імпульси, що виникають у сфері його діяльності, потрібно людей формувати й розвивати, а не тільки технічно їх підготовлювати.

Менеджер майбутнього — це той, хто вільно приймає рішення та бере на себе відповідальність, проявляє якості лідера, включаючи природний талант до мотивації та переконання свого оточування, має здібності до попередження конфліктів, що можуть виникнути.

Руйнування старих стереотипів — одна з найбільш відповіда­льних завдань підготовки менеджерів нового типу, яка однак, найменше розроблена як у науковому, так і в практичному плані. Змінилися суспільно-політичний устрій, система управління еко­номікою, з'явилися нові форми власності тощо. Все це змінило мотиви вчинків, інтереси, взаємозв'язки людей та організацій. Виходячи з цього, нам потрібно змінити установки, мотиви дія­льності людей.

Умови для формування та стимулювання лідерських рис хара­ктеру в людях повинні створюватися вже з дитинства. Необхідно давати дітям та молоді можливість приймати на себе відповіда­льність, діяти творчо та незалежно, але в межах певних правил. Для цього буде доцільним розробити програми по послідовному розвитку позитивних управлінських якостей в них. Адже лідер­ські якості включають в себе повсякденну культуру спілкування з оточенням, що буде в нагоді й просто для будь-якої людини.

Виявлення цих рис характеру може відбуватися за допомогою тестувань, рольових ігор та безпосередньої бесіди в колективі чи індивідуально.

Розвиток лідерських якостей може відбуватися й шляхом вве­дення курсу лідерства як окремого предмета в ВУЗах. Це дасть можливість студентам ознайомитися з історичним розвитком да­ного напряму науки, з досвідом його застосування в зарубіжних країнах, з методами, принципами ефективного управління. Не менш важливу роль при цьому відіграють такі науки як психоло­гія та педагогіка. Знання їх законів поряд з високими професій­ними знаннями та навичками є запорукою успішної управлінсь­кої діяльності. Це відноситься до будь-якої сфери діяльності та підприємств різних форм власності.

Отже, на зміну адміністративно-командній системі приходять відносини ринкової економіки. Змінилися ролі — роль людини, що зайнята тільки собою й отримує завдання, витіснилася роллю людини, що зайнята іншими людьми й керує їхньою поведінкою. До сих пір вони відповідали тільки за задовільне виконання неве­ликого завдання, тепер їх функції багатогранні та рухливі. И те­пер вони повинні впливати як на окремих людей, так і на цілі групи, спонукаючи їх працювати заради досягнення загальних для всієї організації цілей.

Добре керівництво залежить від добрих послідов­ників. Лідер вказує шлях, тоді коли його послідовники повинні вирішувати, чи є цей шлях правильним.

Починаючи вже з дитячих років, прямування за лідером сприймається всіма нами досить природно. Це батьки в сім'ї, вчителі в школі, це герої, з якими молоді люди себе асоціюють. Присутність в індивідуальному мікрокосмосі людей іміджу ліде­ра настільки ж давня, як і сама людина.

Лідерство — досягнення цілей через діяльність людей. Воно полягає в підтримці та натхненні працівників та груп людей на те, щоб вони досягали успіху оптимальним шляхом.

Ефективні лідери концентруються на невеликій кількості ос­новних проблем, при цьому вони мають чітке уявлення про те, що вони намагаються зробити, і можуть змусити людей доброві­льно їх вирішувати.

Успішне лідерство залежить від наявності необхідних якостей та рис характеру в керівника. Дослідники діяльності виконавчих директорів у Великій Британії визначили перелік характеристик (по зменшуваній значимості) що впливають на успіх справи.

Цей перелік являє собою поєднання навичок та різноманітно­го досвіду, який ці навички розвиває. Цим підкреслюється той факт, що природні дані — лише частина загальної картини. Вони розвиваються шляхом накопичення досвіду та завдяки ситуаціям, в яких потенційні та діючі лідери себе проявляють.

Лідерство — в основному якість набута. Насамперед, лідер повинен мати інтелект, позитивне відношення та поєднувати в собі такі якості, як сміливість, тверезість та здоровий глузд. Успішні лідери вдосконалюють природні дані з набуванням ними досвіду.

РАНЖУВАННЯ ЯКОСТЕЙ УСПІШНОГО ЛІДЕРА ЗА ЗНАЧИМІСТЮ

Якості

Бали

1. Здатність працювати з людьми

78

2. Відповідальність за виконання важливих завдань

75

3. Потреба в досягненні результатів

75

4. Попередній досвід лідерства

74

5. Великий досвід у різних сферах діяльності

68

6. Здатність вести справи та переговори

66

7. Готовність ризикувати

63

8. Здатність генерувати нові ідеї

62

9. Обдарованість

60

10. Здатність змінювати стиль керівництва в потрібній ситуації

58

Відношення лідера можуть збігатися з формальними повно­важеннями менеджера.

У такому випадку менеджер поєднує в собі і посаду, і лідера. Але відношення лідера і посадових повноважень можуть не збі­гатися і навіть вступати в протиріччя одне одному. Тоді виникає конфліктна ситуація, яку нерідко приходиться спостерігати в практиці управління колективами. У зв'язку з цим у менеджера з'являються два варіанти уникнути конфлікту: або досягнути в своїй практичній діяльності лідерства, що можливо, якщо дослі­дити і зрозуміти причини і рушійні сили виникнення такого ста­тусу; або побудувати відносини з неформальним лідером таким чином, щоб вони не вели до конфлікту, а ще краще — щоб вони доповнювали та посилювали формальну діяльність менеджера. Це одна з важливих сторін мистецтва управління.

Прояви і характер лідерства залежать від багатьох факторів. Серед них головну роль відіграють особисті якості людини і не тільки менеджера, а й кожного з членів групи. В лідерстві важли­ва роль належить психологічним особливостям людини. Часто причиною виникнення відносин лідерства виступають такі риси характеру, як чесність, впевненість, оптимізм, ентузіазм, поряд­ність, переконаність, настирливість та ін. Але було б неправиль­ним пов'язувати лідерство тільки з індивідуальними особливос­тями людини. Це явище групової діяльності і прояву відносин, що виникають у процесі цієї діяльності.

Важливим у менеджменті є питання про те, як повинен вести себе керівник підприємства, котрий є лідером, які засоби впливу і стиль поведінки найефективніші для спрямування зусиль колек­тиву на досягнення цілей організації.

Відповіді на ці питання дає теорія лідерства, яку розробили американські вчені-біхевіористи. Її доповнили й розвинули нау­ковці інших країн.

Існує три підходи до визначення значущих факторів ефективного лідерства: з позицій особистих якос­тей, поеедінський та ситуаційний.

Підхід з позицій особистих якостей. Згідно з цією теорією (теорія великих людей), найкращі керівники мають певний пере­лік особистих якостей, які є спільними для всіх (чесність, висо­кий рівень інтелекту, знання, вражаюча зовнішність, ініціатив­ність, дисциплінованість, високий рівень впевненості в собі, здоровий глузд, мудрість).

Разом з тим, немає певної думки щодо набору якостей, які мають бути притаманні справжньому лідеру. Тому й ефектив­ність керівництва ситуаційна, хоча особисті якості керівника ма­ють важливе значення в управлінні людьми.

Підхід з позиції поведінки. Згідно з цією позицією, ефектив­ність керівництва визначається не особистими якостями, а мане­рою поведінки керівника. В основі підходу лежить поділ стилів керівництва (поведінки) на автократичний, демократичний, лібе­ральний, орієнтований на роботу та орієнтований на людину. Розробники підходу (група американських вчених-біхевіористів) шукали найоптимальніший стиль керівництва і довго вважали таким стилем демократичний. Але виявилося, що такого оптима­льного стилю не існує: стиль керівництва змінюється залежно від ситуації. Звідси й назва — ситуаційний підхід до стилю управ­ління.