12.2. Стрес як причина виникнення конфлікту

магниевый скраб beletage

 

ОРГАНІЗАЦІЙНІ ФАКТОРИ, ЯКІ ЗУМОВЛЮЮТЬ СТРЕС

• відсутність важливої справи

• безцільність існування

• конфлікт ролей

• нецікава робота

• незадовільні фізичні умови праці

• перенавантаження чи недозавантаженість роботою тощо

ОСОБИСТІ ФАКТОРИ, ЯКІ ЗУМОВЛЮЮТЬ СТРЕС

• смерть близької людини

• погані стосунки з рідними

• зміна місця проживання

• вагітність

• сексуальні проблеми

• перехід на іншу роботу

• притягнення до суду

• вихід на пенсію

• весілля тощо

Позитивні життєві події, наприклад підвищення по службі або значне збільшення прибутку, також мо­жуть викликати такий самий або навіть більший стрес, як і негативний.

Слід відрізняти стрес як напруження, що мобілізує зусилля по досягненню важливих для людини життєвих цілей, від «дистре- су», який являє собою перенапруження, знижує життєву актив­ність і дезорганізує поведінку. Тому стрес необхідний, і, як пока­зують чисельні дослідження, він пов'язаний з будь-якою діяль­ністю. Уникнути його може тільки той, хто нічого не робить. За­вдання полягає в тому, щоб уникнути дистресів.

Стрес можна розглядати як психологічний процес в організмі, що спрямований на його самозбереження.

Той тип стресу, який має відношення до менеджерів, характе­ризується надмірним фізіологічним і психологічним навантажен­ням. У стресовому стані людина допускає помилки в розподілі і переключенні уваги, у неї порушується перебіг пізнавальних процесів, розладнується координація рухів, неадекватними ста­ють емоційні реакції, дезорганізується і гальмується вся діяль­ність. Незмінними залишаються тільки міцно сформовані навич­ки і сталі звички.

ТРИ ЕТАПИ ВИНИКНЕННЯ СТРЕСУ

1) поява початкової реакції подиву, тривоги, невміння розібратися із си­туацією

2) виникнення суперечок, непорозумінь

3) настання фази виснаження, втоми

До фізіологічних ознак стресу відносяться виразки, мігрень, гіпертонія, біль у спині, артрит, астма і біль у серці, а до психо­логічних — роздратування, втрата апетиту, депресія і знижений інтерес до міжособистих та сексуальних відносин та ін.

ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ СТРЕСІВ

• позитивні почуття (вдячність, повага, довіра, захоплення, прихильність, доброзичливість тощо)

• негативні почуття (ненависть, недовіра, презирство, ворожість, ревнощі, прагнення помсти, відчуття загрози безпеці тощо)

• почуття байдужості, фрустрації

Особливе місце займає біологічно зумовлена підструктура особистості: темперамент, сила, рухомість, врівноваженість.

Емоційна врівноваженість — це контроль менеджером своїх емоційних проявів. У цьому зв'язку емоційна врівноваженість є умовою підвищення працездатності менеджера, його ділової ак­тивності. Не менш важливо для менеджера опанувати засобами емоційного розвантаження: прийомами м'язової релаксації, ауто­тренінгом та ін.

З емоційною врівноваженістю тісно пов'язаний термін «стресо- витривалість». Навіть у добре керованих системах повсякден­но виникають ситуації, які викликають стрес. Керівник відчуває стрес через те, що йому не вистачає часу для виконання всього обсягу запланованої роботи; коли ситуація стає неконтрольова- ною, коли необхідно терміново обрати одну з кількох не кращих альтернатив, коли виникає конфлікт ролей або їхня невизначе­ність.

Крім того, життєдіяльність людини не обмежується тільки працею, і причини багатьох стресових ситуацій — поза роботою. Вміння впоратися з власною напруженістю, максимально змен­шити прояви стресових симптомів, уникнути дистреса є профе­сійно необхідним.

Низька власна стресовитривалість керівника породжує ланцюг стресів у колективі.

РЕКОМЕНДАЦІЇ ЩОДО ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ СТРЕСОВИТРИВАЛОСТІ

• необхідно вести розмірене життя

• вести здоровий спосіб життя

• вміти відключатися від службових проблем

• мати почуття гумору

12.3. сПІВРОБІТНИЦТВО ЛЮДИНИ ЗІ СТРЕСОМ

Вони думають, що бояться літати...

Насправді вони бояться падати.

/Монолог старого льотчика про пасажирів/

Організм людини реагує на отриманий у результаті стресу біохімічним гормональним «коктейлем», ним же самим (тілом) і створений. Якщо загрозлива небезпека реальна, то порушення, що виникає від дії цього «коктейлю», допомагає вийти за межі звичайних обмежень і гнучко відреагувати на ситуацію. Для деяких людей таке постійне порушення стає нор­мою. У них з'являється тяга до стресу, як до наркотику: посту­пово звичайне життя стає нудним, прісним і з'являється бана­льна залежність від постійного «підбадьорення». Небезпека звикання до стресу тим вища, чим більша «стресогенна» сфера занять людини.

Існує своєрідний «класифікатор» професій, що призводять до стресу, в якому зазначено ймовірність стресу для того або іншого роду занять за шкалою від 0 до 10. Такої екзотичної професії, як бізнесмен, у цьому класифікаторі немає, але можна дуже умовно прирівняти її до менеджера в комерції, що за даним рейтингом набирає 6 балів.

Якщо врахувати не дуже сприятливі умови для ведення біз­несу в Україні, то, очевидно, можна говорити про вищі бали. Отже, професія бізнесмена небезпечна для здоров'я. Така не­безпека пов'язана зі звиканням до стресів і потраплянням у по­рочне коло: стрес — адреналін — «підбадьорення» — спад (а він невідворотний) — стрес як засіб від спаду. Безумовно, люд­ські ресурси величезні, але й вони потребують відновлення, по­повнення. І якщо стрес виникає не занадто часто — це своєрідне тренування, а якщо це Ваш перманентний стан, то організм не встигає відпрацьовувати реакції, опиняється «за межею» і почи­нає «гальмувати». Це призводить до різних захворювань (найча­стіше — серцево-судинних), людина стає дратівливою, нерво­вою або, навпаки, до всього байдужою, апатичною. Ефектив­ність роботи такого працівника знижується. Справа зовсім не в тому, щоб уникати стресових ситуацій, а в нашій гнучкості, зда­тності з ними справлятися.

Розглянемо, чому ця сама здатність так важлива для організму людини

Крок перший: людина зі стресом або бореться, або співробі­тничає.

У першому випадку ви намагаєтеся перемкнутися на інший вид діяльності, відволіктися в роботі або в чомусь іншому (у чому саме — неважливо, тому що механізм один), роблячи вигляд, що ігноруєте стресор. І тоді успіх якщо й буде, то короткочасний, що називається, від стресу до стресу

У другому випадку — Ви намагаєтеся витягти максимум користі з нестанда­ртної для себе ситуації. Якщо ваш вибір припав на співробітництво — ми працюємо далі

Крок другий: у кожної людини є своє коло інтересів. Незалежно від ситуації на щось ви можете впливати, а на щось — ні.

Якщо ви впевнені, що можете впливати на все, що вас цікавить, ви приречені на хвороби, пов'язані зі зверхконтролем (серцево-судинні, шлункові)

Якщо не впевнені, що можете щось змінити навіть у зоні свого впливу, Вам загрожує депресія, відчуття безпорадності й, знов-таки, досить серйозні за­хворювання

Якщо ж усвідомлюєте, де пролягають межі сфери власного впливу й вірите у свої здібності, то ви на шляху до перемоги

Отже, як визначити зону свого впливу на події, що відбува­ються з вами, і що значить «співробітничати зі стресом»? Основ­на зона вашого впливу — це ви самі, ваш організм, ваше тіло, ваш розум. Тільки ви можете ухвалити рішення щодо того, що стрес — це всього лише ситуація, з якою можна успішно працю­вати й з якої навіть можна витягти якусь вигоду для себе. Спів­робітничати — це разом трудитися над чимсь, маючи загальні цілі. Ціль стресу — донести до вас інформацію про те, що ви щось робите не зовсім правильно, не в те русло направляєте ене­ргію. Тіло реагує на цю інформацію автоматично, посилаючи вам відчуття. При співробітництві зі стресом важливо, щоб ваша сві­домість мала ту саму мету, що й стрес: одержати інформацію про те, що ви робите неправильно, і направити вашу енергію в потрібне русло.

Загальні підходи і стратегія роботи зі стресом

Починати переборювати стрес найкраще із вправи на розсла­блення. Наприклад, «політати», тобто уявити собі, що ви пові­льно злітаєте й бачите приміщення, у якому перебуваєте, зверху. Подумки піднімаючись вище, ви можете подивитися на будівлю, район, місто, країну зверху, уявити собі міста, поля, лісу, доро­ги... Потім повільно й плавно потрібно повернутися до того міс­ця, звідки ви почали свій політ. Це дуже корисна й до того ж приємна вправа, яку варто застосувати при будь-якому підході до роботи зі стресом. Приділіть собі 10 хвилин, які, повірте, ба­гато чого варті.

ПОДАЛЬШІ КРОКИ

• Якщо ви згодні з тим, що ваше тіло в зоні вашого контролю, — довіртеся йому, дозвольте собі відчути всю гаму відчуттів, викликаних стресовою си­туацією. Повірте тому, що ваше тіло саме прагне надати вам повну й надзви­чайно корисну інформацію. Постарайтеся поставитися до цих відчуттів з до­вірою й любов'ю, навіть якщо це важко й здається, що так бути не по­винне

• Подумайте про епізод, який викликав стрес (хто або що послужило стресо- ром). Зосередьтеся на ньому. Запитаєте себе: «Яке значення має це пережи­вання для мене?». Почекайте, дайте собі можливість одержати відповідь. На­віть якщо відповіддю буде ваша ненависть до цього переживання, дозвольте собі так думати. Тільки поточніть: «А може бути щось ще, крім ненависті?»

• Коли відповідь отримана, подумайте про головне: «Що мені необхідно зро­зуміти? Який зміст несе ця подія?». Важливо визначити, що саме у вашому поводженні й вчинках варто змінити

• Тепер, коли ви одержали відповіді на настільки важливі питання, необхідно перейти до планування подальших дій. Запитайте себе: «Що я можу зробити з цим? Що саме перебуває в зоні мого впливу?». Визначивши те, на що ви можете вплинути, проаналізуйте, які ресурси для цього потрібні

• І, нарешті, найважливіше — чітко визначите для себе, що потрібно робити, щоб у майбутньому уникнути подібних ситуацій

Сама стресова ситуація може відбуватися з вами багато разів — доти, поки ви не засвоїте урок і не по­чнете реагувати на неї по-новому.

Стресоеитриеалість людини — це уміння переборювати труднощі, придушувати свої емоції, проявляючи витримку й такт. Стресовитривалість визначається сукупністю особистісних якостей, що дозволяють людині переносити значні інтелектуаль­ні, вольові й емоційні навантаження, зумовлені особливостями

професійної діяльності, без особливих шкідливих наслідків для діяльності, оточуюючих і свого здоров'я.

Ефекти стресу залежать від індивідуальних особливостей лю­дини. Деякі люди можуть протистояти руйнівній дії стресу наба­гато краще, ніж інші. Чому?

ФАКТОРИ, ЩО ПОМ'ЯКШУЮТЬ ВПЛИВ СТРЕСУ НА ПСИХІЧНЕ Й ФІЗИЧНЕ ЗДОРОВ'Я

Соціальна підтримка — включає всі види допомоги, надаваної людині лю­дьми, з якими вона зв'язана якими-небудь соціальними зв'язками. Оцінюючи ступінь соціальної підтримки, встановлено, що в тих людей, яким ви­являлася відносно більша соціальна підтримка з боку друзів і родичів, виявилися:

1) менш виражена емоційна реакція на фрустрацію;

2) менше симптомів тілесного нездоров'я. Соціальна підтримка ділиться на чотири види:

• Емоційна підтримка — прояви участі й зацікавленості, які показують нам, що ми небайдужі людям. Прикладом такого поводження може служити ува­жне, співчутливе вислуховування розповіді про проблеми. Можливо, це під­вищує нашу самоповагу.

• Оціночна підтримка — допомога людині в оцінюванні й осмисленні її проблем. Цей вид підтримки полягає в спробах прояснення суті проблеми та її значимостей.

• Інформаційна підтримка — порада про те, як упоратися із проблемою. Во­на може полягати в обговоренні можливих рішень проблеми або в розгляді переваг різних стратегій її подолання.

• Інструментальна підтримка — матеріальна допомога або допомога конкре­тними діями. Сюди входить широкий спектр можливих дій, таких, як надан­ня тимчасового житла, позичання грошей, перепровадження в центр соціа­льної допомоги, пошук роботи й багато чого іншого

Стійкість — це сукупність певних особистісних рис, а саме: відповідально­сті, прагнення до подолання труднощів і внутрішнього контролю, які сприя­ють високому опору до стресу. Стійкість пом'якшує ефекти стресу, змінюю­чи його оцінку. Стійкі люди частіше оцінюють потенційно стресові події як менш загрозливі й менш небажані

Оптимізм — як загальна тенденція до очікування вдалих наслідків. Учені ви­явили кореляцію між оптимізмом і гарним фізичним здоров'ям. У ході насту­пних досліджень вони знайшли, що оптимісти й песимісти по-різному справ­ляються зі стресом. У стресовій ситуації оптимісти більше орієнтовані на дії й аналіз проблеми. Вони з більшим бажанням, ніж песимісти, шукають соціаль­ної підтримки й у своїх оцінках стресової ситуації більше схильні підкреслю­вати позитивні аспекти. Песимістам же більше властиво концентруватися на негативних аспектах стресу. Відповідно до цього, оптимізм сприяє більш ада­птивним способам боротьби зі стресом, а песимізм веде до пасивних стратегій подолання стресу й безтурботності стосовно свого здоров'я

Реактивність вегетативної нервової системи (ВНС)

Зважаючи на те, що у відповідь на стрес завжди відбувається фізіологічна реакція, розумно припустити, що фізіологічні особливості будуть впливати на стійкість до стресу. Міркуючи таким чином, можна висновок, що на лю­дей з відносно менш збудливою ВНС стрес впливає слабкіше, ніж на тих, чия ВНС має високу реактивність

♦ Емоційний стрес виникає при реальній або передбачуваній небезпеці (почут­тя провини за невиконану роботу, відносини з колегами й ін.). Нерідко руйну­ються глибинні установки й цінності працівника, пов'язані з його професією

♦ Інформаційний стрес виникає в умовах жорсткого ліміту часу й збільшу­ється в умовах високої відповідальності завдання. Часто інформаційний стрес супроводжується невизначеністю ситуації (або недостовірною інфор­мацією про ситуації) і швидкою зміною інформаційних параметрів

♦ Комунікативний стрес пов'язаний з реальними проблемами ділового спілкування. Він проявляється в підвищеній конфліктності, нездатності кон­тролювати себе, невмінні тактовно відмовити в чому-небудь, незнанні засо­бів захисту від маніпулятивного впливу тощо

♦ Професійний стрес досягнення. Головна проблема тут — невідповідність рівня очікувань реальним можливостям людини

♦ Страх помилки пов'язаний з двома моментами: 1) занадто сильна внут­рішня установка тільки на успіх; 2) заборони або каральні санкції у випадку помилки. Страх помилки часто «блокує» творчі здібності людини. Людина поступово починає відмовлятися від усього нового й ризикованого. Врешті- решт людина поступово починає взагалі «боятися жити»

♦ Професійний стрес конкуренції. Часто в навколишньому (у колегах) лю­дина бачить своїх «конкурентів». «Людина, що віддає себе конкурентній го­нці», починає жити «не своїм життям»: вона вибирає роботу не по схильнос­ті, а відповідно до престижу, її оточують тільки «потрібні» люди, а на друзів не вистачає ні часу, ні сил, поруч із нею часто перебуває топ-модель, зовні­шність якої відповідає європейським стандартам, а не улюблена жінка...». Проблема таких людей у тому, що вони мають тільки одну мету — кар'єру, успіх у конкуренції. «Пастка конкуренції» виражається в тому, що багато хто не віддає собі звіту, заради чого взагалі ця конкуренція, що їх чекає там, на «вершині» (часто це розчарування, заздрість і самітність)

♦ Професійний стрес успіху. Як не дивно, інтенсивний стрес працівник мо­же отримати й тоді, коли досягає великого успіху. Нерідко після великого досягнення настає втрата сенсу того, що здійснилося

♦ Проблема заробляння грошей. Помічено, що дуже часто великий виграш або несподівана спадщина приносять не радість, а ще більші проблеми. Фор­мула «Все зло від великих грошей» дійсно спрацьовує, якщо вони приходять зненацька й, головне, незаслужено. Люди, що звикли до великих грошей, по­ступово звикають і до того, що «все продається й купується», але це основа особистісної деградації. Проблеми для багатьох починаються тоді, коли вияв­ляється, що не все можна купити за гроші (наприклад, не можна купити лю­бов, якщо це дійсно любов). І тоді багата людина, побоюючись невдач із таки­ми «покупками», сама прагне відгородити себе від дійсних почуттів і справжніх людських відносин, що збільшує її особистісну деградацію

Купер і Маршалл досліджували джерела стресу «бі­лих комірців» і виявили джерела професійного стресу.

ФАКТОРИ, ЯКІ МОЖУТЬ ВИКЛИКАТИ ПРОФЕСІЙНИЙ СТРЕС

1. Фактори професійного стресу, пов'язані із трудовою діяльністю:

1.1. Перевантаження або недовантаження роботою. Перевантаження робо­тою ставить людину перед проблемою, чи може вона впоратися із завдан­ням. У цьому випадку звичайно виникає занепокоєння, фрустрація (почуття катастрофи), а також почуття безнадійності й матеріальних втрат. Однак не­довантаження може викликати точно такі самі почуття. Працівник, що не одержує роботи, яка відповідає його можливостям, звичайно почуває фруст­рацію, занепокоєння щодо своєї цінності й положення в соціальній структурі організації й відчуває себе явно ненагородженим

1.2. Незадовільні фізичні умови праці, наприклад, відхилення в температурі приміщення, погане освітлення або надмірний шум

1.3. Дефіцит часу (коли весь час чогось не встигаєш зробити)

1.4. Необхідність самостійно ухвалити рішення

2. Фактори стресу, пов'язані з роллю працівника в організації:

2.1. Рольова невизначеність, наприклад недостатня поінформованість про професійні обов'язки й відповідні очікування з боку колег і начальства. Люди повинні мати правильне уявлення про очікування керівництва — що вони ма­ють робити, як вони повинні робити і як їх після цього будуть оцінювати

2.2. Рольовий конфлікт, коли суб'єкт вважає, що він робить те, чого не пови­нен або чого не бажає робити. Конфлікт ролей може також відбутися в ре­зультаті порушення принципу єдиноначальності. Два керівники в ієрархії можуть дати працівникові суперечливі вказівки

2.3. Відповідальність за інших людей і за якісь речі (за устаткування, за бю­джет тощо). При цьому, відповідальність за людей більше стресогенна

2.4. Занадто низька відповідальність, що боляче б'є по самолюбству й дуже розхолоджує в роботі

2.5. Малий ступінь участі в прийнятті рішень в організації

3. Фактори стресу, пов'язані із взаєминами на роботі:

3.1. Взаємини з керівництвом, підлеглими, колегами. Цікаво, що для керів­ників з науковою й технічною орієнтацією відносини з іншими людьми менш значимі, ніж для керівників, орієнтованих на людські контакти

3.2. Труднощі в делегуванні повноважень (наприклад, відмова підлеглих ви­конувати розпорядження керівника)

4. Фактори, пов'язані з діловою кар'єрою:

4.1. Два основних стресогенних фактори — професійна «неуспішність» і ос­трах ранньої відставки

4.2. Статус невідповідності, повільне або занадто швидке просування, фрус­трація через досягнення «межі» своєї кар'єри

4.3. Відсутність гарантованої роботи (постійне очікування якихось змін, не­стабільність)

4.4. Невідповідність рівня домагань певному професійному статусу

5. Фактори, пов'язані з організаційною структурою й психологічним кліматом:

5.1. Неефективне консультування (неможливість одержати своєчасну квалі­фіковану допомогу з ряду важливих питань)

5.2. Обмеження свободи поводження, інтриги тощо 6. Позаорганізаційні джерела стресів:

6.1. Основні проблеми працівника, що виникають у сімейному житті: розпо­діл часу (працівник розривається між родиною й роботою; таким чином, сам він «потребує соціальної підтримки для боротьби з «підводними каменями» сімейного життя»); перенесення криз із однієї ситуації в іншу

6.2. Мобільність працівника веде до загострення конфліктів у родині, коли необхідно міняти місце проживання тощо (основний тягар переїздів звичай­но приймає на себе дружина). За даними спеціальних досліджень, успіх чо- ловіка-менеджера часто пов'язаний з тим, як успішно дружина включається в нове (особливо іноземне) середовище спілкування, тобто як швидко дру­жина знаходить сенс у нових відносинах і як наслідок, менше докоряє свого чоловіка

6.3. Розходження за психометричними даними: екстернали більш адаптивні до різних ситуацій, ніж інтернали; «ригідні» більше реагують на несподіван­ки, що йдуть «зверху», від начальства; «рухливі» частіше виявляються пере­вантаженими роботою, орієнтовані на досягнення показують більшу незале­жність і включеність у роботу, ніж орієнтовані на безпеку й спокій

ОСНОВНІ ПІДХОДИ ПО УПРАВЛІННЮ ВИРОБНИЧИМ СТРЕСОМ (за Купером і Маршалом)

У Зміна соціального, психологічного й організаційного оточення на робочо­му місці

У Забезпечення більшої автономії працівника

У Побудова «мостів» між роботою та домом (родиною), створення можли­востей для дружин керівників краще зрозуміти роботу свого чоловіка й на­віть можливостей для включення в процес прийняття рішень, що стосуються життя родини (наприклад, пов'язаних з переїздом тощо)

У Підвищення кваліфікації (у плані усвідомлення своїх рольових позицій і поліпшення міжособистісних відносин)

У Створення в організації сприятливого соціально-психологічного клімату

УМОВИ ПРАЦІ, ЩО СПРИЯЮТЬ ЗНИЖЕННЮ РІВНЯ СТРЕСОРІВ (за Каслом)

> Робота повинна відповідати «інтелектуальному запиту» працівника, це підвищує його особисту зацікавленість

> Робота повинна бути не занадто стомлюючою

> Винагорода за працю повинна бути справедливою, інформативною і від­повідати устремлінням (установкам) працівника

> «Умови праці повинні бути сумісні з фізичними потребами й сприяти до­сягненню трудових цілей

> Робота повинна сприяти зростанню самооцінюванню працівника

> Фактори, що діють на робочому місці, повинні допомагати підвищенню значимості праці

Проблема контролю й запобігання стресу (дистресу) в робо­ті пов'язана не стільки з тим, щоб неодмінно «боротися» зі стресом, скільки в грамотному й відповідальному управлінні стресами й зниженні ймовірності переростання стресу в дис- трес. У цьому змісті проблема стресу в роботі близька до про­блеми конфліктів у трудовій діяльності, адже відомо, що так само, як і стрес, конфлікт може бути корисний і навіть необ­хідний для розвитку організації й конкретних співробітників цієї організації. А щодо конфлікту в організації, то проблема також полягає в тому, щоб спрямувати енергію цього конфлік­ту в позитивне русло розвитку самої організації й особистості працівників.

Існує безліч способів подолання стресу і його наслідків, однак одноразова «перемога над ситуацією» не гарантована. Тому на­вички антистресового поводження бажано розвивати, виробляю­чи перманентну стійкість до впливу стресорів.

Ауторегуляція — свідома регуляція людиною свого стану.

НАЙПОШИРЕНІШІ Й ЕФЕКТИВНІ МЕТОДИКИ АУТОРЕГУЛЬОВАНОГО АНТИСТРЕСОВОГО ПОВОДЖЕННЯ

1. Релаксація

Релаксація — це метод, за допомогою якого можна частково або повністю позбуватися фізичного або психічного напруження. Релаксація — дуже ко­рисний метод, оскільки опанувати нею досить легко. Для цього не потріб­но фахової освіти й навіть природного дару. Але є одна неодмінна умо­ва — мотивація, тобто кожному необхідно знати, для чого він хоче освоїти релаксацію

2. Концентрація

Невміння зосередитися — фактор, тісно пов'язаний зі стресом. Як правило сучасна людина щодня зіштовхується з необхідністю виконувати велику кі­лькість різнорідних завдань в один відрізок часу й у швидкому темпі. Таке розривання на частини день у день призводить зрештою до виснаження, го­ловним чином психічного. У такому випадку концентраційні вправи просто незамінні

3. Ауторегуляція подиху

За допомогою глибокого й спокійного ауторегульованого подиху можна уникнути перепадів настрою.

При сміху, зітханні, кашлі, розмові, співі або декламації відбуваються певні зміни ритму дихання порівняно з нормальним автоматичним диханням. З цього виходить, що спосіб і ритм дихання можна цілеспрямовано регулю­вати за допомогою свідомого сповільнення й поглиблення. Збільшення тривалості видиху сприяє заспокоєнню й повній релаксації. Дихання спокійної й урівноваженої людини істотно відрізняється від подиху людини в стані стресу. Таким чином, за ритмом дихання можна визначити психічний стан людини.

Ритмічне дихання заспокоює нерви й психіку; тривалість окремих фаз ди­хання не має значення — важливий ритм

4. Самопрограмування на витривалість до стресу

Самопрограмування — один з основних методів саморегуляції, за якого лю­дина сама задає своєму організму програму дій. При самопрограмуванні практично немає опору, легко скоригувати формулу, якщо вона викликає ди­скомфорт. Хто краще самої людини знає, що йому потрібно? Таким чином, зрозуміло що, навчиться легкому подоланню будь-якої стресової ситуації не тільки можливо, а й необхідно

Ауторегульований методичний підхід забезпечує гармонічну єдність взаємозалежних способів бороть­би з негативними наслідками стресу.

Організація праці фахівців різних професійних груп, пов'яза­них з інтенсивним і нерідко напруженим міжособистісним спіл­куванням, стає останніми роками об'єктом усе активнішої уваги психології й медицини. Це стосується менеджерів, правоохорон­ців, працівників сфери послуг, медичних працівників, педагогів, психологів. Особливе місце в питанні ефективної організації праці таких фахівців займає проблема професійного стресу, або синдрому «вигоряння». Його розглядають як багатомірний фено­мен, що виражається в психічних і фізіологічних реакціях на ши­роке коло ситуацій у трудовій діяльності людини. При цьому не­гативні наслідки професійного стресу розглядають у декількох площинах: вплив на результати праці, психічне й фізичне здо­ров'я самих працівників. Порівняння особливостей формування й протікання «вигоряння» в різних видах професійної діяльності (коли об'єктом праці є люди, матеріальні об'єкти або інформа­ційні потоки; комбінація перших двох) показує, що у фахівців, які працюють із людьми, професійний стрес трапляється найчас­тіше.

ХАРАКТЕРИСТИКИ КОМУНІКАТИВНИХ ПРОФЕСІЙ, ЩО ІСТОТНО ВПЛИВАЮТЬ НА РОЗВИТОК СТРЕСУ

• Обмеження можливості використання наявного особистісного потенціалу

• Монотонність роботи

• Висока міра невизначеності в оцінці виконуваної роботи

• Незадоволеність соціальним статусом

І тільки після цього як стресогенні фактори розглядають низь­кий рівень оплати й незадовільні умови праці, вважаючи їх важ­ливими, але не провідними, як це часто здається, джерелами професійного стресу працівників.

У фокусі проблеми професійного стресу перебуває відповід­ність/невідповідність потенційних можливостей професіонала й соціальних умов його діяльності. Тому ця проблема розглядаєть­ся в комплексі «фахівець комунікативної професії — його соціа­льне оточення». Дуже важливий аспект емоційної заразливості синдрому «вигоряння», що також підкреслює його соціальну природу.

ЯК ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ СИНДРОМУ «ВИГОРЯННЯ» ВІДЗНАЧАЮТЬСЯ:

• емоційне виснаження, що приводить до зниження професійної продуктив­ності

• деперсоналізація (знеособленість і прагнення формалізувати роботу)

• зниження професійної самооцінки

Самі симптоми не відзначаються строгою специфічністю й можуть варіювати в широкому діапазоні — від легких реакцій типу дратівливості, підвищеної стомлюваності й т.д. до невротич­них і навіть психосоматичних розладів. Дуже важлива й вихідна особистісна структура: наприклад, у людини із психостенічними рисами набагато більше шансів засмучуватися й занепокоювати- ся з приводу роботи, а в людини з ригідною особистісною струк­турою більше ймовірності стати агресивнішою в спілкуванні з клієнтами.

Можна стверджувати, що професійний стрес — це насам­перед наслідок знижження професійної мотивації й що «вигорян­ня.» і збереження захопленості роботою — це два полюси взає­мин людини й професії. Цілим рядом досліджень показано, що професійна деформація, яка поступово розвивається, в таких працівників досить часто призводить до того, що при високому ступені «вигоряння» наростає тенденція до негативного, нерідко навіть приховано-агресивного ставлення до клієнтів, спілкуван­ня з ними в однобічній комунікації шляхом критики, оцінок, ти­ску, від чого, природно, страждають обидві сторони. Але пи­тання про те, що тут первинне, а що є наслідком, поки що відкрите.

Абсолютний рівень вимог не є визначальним для виникнення професійного стресу. Найважливіше — неузгодженість між ними й суб'єктивною оцінкою особистісних ресурсів, необхідних для задоволення цих вимог, які до того ж нерідко сприймаються до­сить ірраціонально й некритично.

Професійний стрес — це проблема не стільки «важких» лю­дей, скільки «важких» (невирішуваних) ситуацій у взаєминах і в структурі міжособистісної взаємодії, нечіткого визначення со­ціальних ролей і функцій, недостатньої емоційної підтримки з боку колег і керівництва.

Чим раніше й більше довідаються лікарі про те, як виникає і якими ознаками характеризується цей синдром, тим більше в них можливостей уникнути його або знизити виразність.

Людина може переносити значний стрес без підвищеного ри­зику зниження професійної продуктивності, розвитку психічного або навіть соматичного захворювання, якщо вона одержує адек­ватну соціальну підтримку.

Люди, що страждають від надмірного стресу на роботі, мо­жуть спробувати застосувати методи регулювання стресів за Аль- брехтом.

1. Розробіть систему пріоритетів у своїй роботі. Оцініть свою роботу в такий спосіб: «повинен зробити сьогодні», «зробити пізніше на цьому тижні» і «зробити, коли буде час»

2. Навчіться говорити «ні», коли досягнете межі, після якої ви вже не можете взяти на себе більше роботи. Поясніть своєму начальникові, що розумієте важливість завдання. Потім опишіть конкретні пріоритетні роботи, над яки­ми в цей час працюєте. Якщо він наполягає на виконанні нового завдання, запитате, яку роботу ви повинні відкласти до завершення нового завдання

3. Налагодьте особливо ефективні й надійні відносини з вашим начальником. Зрозумійте його проблеми й допоможіть йому зрозуміти ваші. Навчіть вашо­го начальника поважати ваші пріоритети, ваше робоче навантаження й дава­ти обґрунтовані доручення

4. Не погоджуйтеся з вашим керівником або ким-небудь, хто починає виста­вляти суперечливі вимоги (конфлікт ролей). Поясніть, що ці вимоги тягнуть вас у протилежних напрямах. Попросіть влаштувати нараду з усіма зацікав­леними сторонами, щоб з'ясувати питання

5. Повідомте своєму керівникові або співробітниками, коли ви відчуєте, що очікування або стандарти оцінки вашого завдання не ясні (невизначеність ро­лей). Скажіть їм, що ви трохи невпевнені щодо ряду конкретних, пов'язаних із завданням питань і хотіли б мати можливість обговорити ці питання з ними

6. Обговоріть почуття нудьги або відсутність інтересу до роботи зі своїм ке­рівником. Поясніть, що ви прихильник потребуючої віддачі сил роботи й хо­тіли б мати можливість взяти участь в інших видах діяльності

7. Знайдіть щодня час для відключення й відпочинку. Виходьте час від часу з офісу, щоб перемінити обстановку або хід думок. Не обідайте там і не за­тримуйтеся подовгу після того, як вам варто було б уже йти додому або за­йнятися іншою роботою

До інших факторів, пов 'язаних зі зниженням імовірності стресу, відносять­ся дотримання належного харчування, підтримка себе у формі за допомо­гою фізичних вправ і досягнення загальної рівноваги в житті

МЕТОДИ ДОСЯГНЕННЯ ВИСОКОЇ ПРОДУКТИВНОСТІ ПРАЦІ Й НИЗЬКОГО РІВНЯ СТРЕСУ ПРИ УПРАВЛІННІ ПІДЛЕГЛИМИ

(за Альбрехтом)

1. Оцініть здатність, потреби й схильність ваших працівників і спробуйте вибрати обсяг і тип роботи для них, що відповідають цим факторам. Як тіль­ки вони продемонструють успішні результати при виконанні цих завдань, підвищ їм робоче навантаження, якщо вони того бажають. У підходящих ви­падках делегуйте повноваження й відповідальність

2. Дозволяйте вашим працівникам відмовлятися від виконання якого-небудь за­вдання, якщо в них є для цього достатні підстави. Якщо необхідно, щоб вони ви­конали це завдання, поясніть, чому це потрібно, і встановіть пріоритети в їхній роботі, щоб дати необхідний час і ресурси для виконання додаткового завдання

3. Чітко опишіть конкретні зони повноважень, відповідальності й виробничих очі­кувань. Використайте двосторонню комунікацію й інформацію своїх підлеглих

4. Використайте стиль лідерства, що відповідає вимогам даної ситуації

5. Забезпечте належну винагороду за ефективну роботу

6. Виступайте в ролі наставника стосовно ваших підлеглих, розвиваючи їхню здатність й обговорюючи з ними складні питання

Оптимальний спосіб рятування від тривалого стре­су — повністю розв'язати конфлікт, усунути розбіж­ності, помиритися.

Якщо зробити це неможливо, варто логічно переоцінити зна­чимість конфлікту. Можна виділити різні способи його зниження.

Перший з них можна охарактеризувати словом «проте». Суть його — зуміти витягти користь, щось позитивне навіть із не­вдачі.

Другий прийом заспокоєння — довести собі, що «могло бути й гірше». Порівняння власних невдач із чужим ще більшим горем дасть вам можливість непохитно й спокійно відреагувати на не­вдачу.