ДОДАТКИ ІСТОРІЯ ЛАТИНСЬКОЇ МОВИ

Non tam praeclarum est scire Latine, quam turpe nescire. Не так похвально знати латину, як ганебно її не знати.

Цицерон

Латина - одна з найдавніших мов індоєвропейської мовної сім'ї. Нині латину відносять до числа мертвих мов, оскільки жодна національ­ність не користується нею у повсякденному спілкуванні. Спочатку (при­близно у І тисячолітті до н. е.) цією мовою розмовляло одне з багатьох племен Стародавньої Італії - латинів, або латинян, які оселилися в центральній частині Апеннінського півострова в місцевості Лацій. За ле­гендою, у 753 р. до н. е. тут було засновано місто Рим. Маленьке селище пастухів і землеробів, яким був Рим у VI ст. до н. е., спочатку підкорило собі всю Італію, а згодом стало центром світової імперії, "вічним міс­том". У результаті військових, політичних та економічних завоювань Рим поширив свою владу на значну частину Європи, Малої Азії та Пів­нічної Африки. Кордони могутньої Римської імперії сягали на заході бе­регів Атлантичного океану, на сході - Вірменії, на півдні - Африки, а на півночі - Британських островів. Водночас із підкоренням нових терито­рій і народів розповсюджувалася і латина, яка стала офіційною мовою Римської імперії.

В історії розвитку латинської мови розрізняють декілька періодів. Архаїчний період починається з VII ст. до н. е. і триває до II ст. до н. е. Найдавніші писемні пам'ятки латинської мови, що збереглися до нашого часу, датуються приблизно VII ст. до н. е., а найдавніші відомі нам літе­ратурні пам'ятки - серединою ІІІ ст. до н. е.

У I ст. до н. е. спостерігається надзвичайний розквіт римського мистецтва та літератури. На зміну архаїчному періоду приходить доба класичної, або "золотої", латини. У цей період відбувається становлення літературної латинської мови, яка характеризувалася багатим лексичним фондом, досконалістю граматики та синтаксису, розмаїттям жанрів та стилістичних засобів. Латинська літературна мова сягає довершеності у творах видатних письменників, поетів, ораторів та політичних діячів то­го часу: Лукреція, Катулла, Вергілія, Горація, Овідія, Цицерона, Цезаря, Катона та ін.

У I ст. н. е. розпочинається період післякласичної, або "срібної", латини, який триває до II ст. н. е. На добу "срібної" латини припадає творчість відомих римських поетів-сатириків Марціала та Ювенала, пи­сьменників Лівія, Петронія, Тацита. У цей період остаточно сформува­лися норми латинської фонетики й граматики, усталилися правила орфо­графії. Але реальна мовна ситуація в Римській імперії була такою, що поруч із латинською літературною мовою існувала розмовна народна мова, так звана "вульгарна латина". Період післякласичної латини хара­ктеризується відривом розмовної латинської мови від мови літературної.

Ця тенденція значно посилюється у період пізньої латини (III-V ст. н. е.). Розмовна латинська мова зазнавала все більшого впливу місцевих діалектів підкорених племен і народів. У результаті такої аси­міляції поступово сформувалися нові європейські національні мови, які ми відносимо до групи романських (букв. "римських") мов: італійська, французька, іспанська, португальська, румунська та деякі інші.

Після падіння Римської імперії починається період середньовічної латини (VI-XIII ст.), яка стає у країнах Європи мовою католицької церк­ви, школи, судочинства та дипломатії.

В історії Європи XIV - XVI ст. відомі як доба Ренесансу, або Від­родження. Ця назва виникла тому, що провідні діячі того часу намага­лися відродити гуманістичні традиції античного світу. В епоху Ренесан­су гуманісти знову звернулися до латинської мови: латина ніби також переживала своє відродження, але зовсім на новому рівні. Нова латина поступово перетворювалася на міжнародну мову науки. Нею писали твори Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Еразм Роттердамський та ін.

I цей статус міжнародної мови науки остаточно закріплюється за латиною у Новий час (XVII-XVIII ст.) Латина стала мовою, яка об'єднувала вчених усієї Європи: нею листувалися, проводилися диспу­ти і захищалися дисертації, видавалися наукові праці. Латинською мо­вою писали свої твори найвидатніші вчені того часу: I. Ньютон, Р. Де- карт, Б. Спіноза, К. Лінней, М. Ломоносов. Латиною велося викладання в усіх університетах Європи.

Як міжнародна мова науки латина не втратила свого значення й нині. Вона залишається єдиною професійною мовою ботаніків, зоологів, медиків та юристів усього світу. Такі риси класичних мов, як лаконіч­ність та економічність виразу зробили її незамінним джерелом форму­вання наукової термінології і в інших дисциплінах, оскільки терміни на­ціонального походження часто поступаються латинським у стислості по­значення понять та в можливості творення похідних слів.

Важко переоцінити і загальнокультурне значення латинської мови. В інтернаціональному словниковому фонді багатьох мов світу значне місце посідають латинізми. Найбільше їх, звичайно, в мовах романсь­ких: у французькій - 80-90%, в італійській - 70-80%. З германських мов найбільше їх в англійській - до 75%. Багато слів латинського походжен­ня є і в українській мові: університет, факультет, ректор, декан, про­фесор, студент, лабораторія, аудиторія та ін. Розкриття значення цих слів у латинській мові уточнює сферу їх вживання в рідній мові.

У мови багатьох народів світу увійшли також латинські прислів'я, сентенції та афоризми, які давно стали крилатими висловами і часто трапляються в художній, науковій та публіцистичній літературі. Напри­клад: terra incognita - невідома земля, alma mater - мати-годувальниця (традиційна образна назва навчальних закладів), tabula rasa - чиста до­шка, persona grata - бажана особа, festina lente - поспішай поволі, repeti- tio est mater studiorum - повторення - мати навчання та ін.