2. СИСТЕМА ЛИЦАРСЬКОГО ВИХОВАННЯ

Слабкий розвиток військової техніки, постійні збройні сутички між сусідами-феодалами викликали до життя особливий тип військово-фізичного, лицарськоговиховання. Лицарство Середньовіччя не має жодних спільних рис з тимромантичним образом шляхетного розумного ввічливого лицаря, захисникажіночої гідності, який склався в художній літературі. Жадібні, малоосвічені,жорстокі феодали жили за рахунок експлуатації селян та військових пограбувань.Вони з презирством ставилися до всіх видів праці, в тому числі й розумової.Лицарі створили для своїх дітей систему світського виховання, в якій "семивільним мистецтвам" шкільної освіти протиставлялись "сім лицарськихдоброчинностей". Саме вони і являли собою зміст виховання та навчанняхлопчиків. До цієї системи виховання належали: верхова їзда, плавання, стрілянняз лука, кидання списа, фехтування, полювання, гра в шахи, вміння складати вірші,співати й грати на музичних інструментах.

Феодали готувалися до військової служби з дитячих років. Спочатку синифеодалів навчалися умінню їздити верхи та володіти зброєю, а потім вонивідряджались до замку свого сеньйора. Там хлопець спочатку виконував обов'язкипажа при господині маєтку (від 7 до 14 років), а потім ставав зброєносцемгосподаря, беручи участь у військових походах. У віці 18-20 років юнака-феодалапосвячували у лицарі. Йому вручали шпори та меч під час особливої церемонії, наякій були присутні родина та гості. Але на цьому навчання військовій справі незакінчувалось. Воно продовжувалось і під час війни, і в мирні роки.