1. ТРАДИЦІЙНІ засади виховання дітеИ в КИЇВСЬКІЙ русі : Історія педагогіки : B-ko.com : Книги для студентів

1. ТРАДИЦІЙНІ засади виховання дітеИ в КИЇВСЬКІЙ русі

Якщо звернутися до порівняльних характеристик язичництва та християнства,то можна сказати, що в язичництві існували такі положення: загробне життярозглядалося як продовження життя земного і благополуччя у тому світі;вважалося, що краще смерть, аніж рабство; жерці-волхви відігравали значну рольу житті древніх. В християнстві, навпаки, вважалося, що людину чекаєполіпшення становища у потойбічному світі порівняно із земним життям; існувалаобіцянка всім гнобленим благ потойбічного світу за їх покору; поширюваласяідеологія, що сприяла посиленню централізованої держави. Однак, незважаючи наце, дохристиянська культура - усна народна творчість, сказання про богатирів,моральні ідеали, скульптура і архітектура - відображає високий рівень розвиткусамобутнього, багатого світосприйняття. Язичницьке вірування - це продукттворчості наших далеких предків - східних слов'ян. Як вважають вчені, вони булиближчі до природи, краще зберігали практичні досягнення народу, вимагали відлюдини більшої активності. Крім того, дохристиянське світосприйняття, істинносамобутнє, сформоване на ідеалістичній основі язичницької релігії, сталопідґрунтям і самого християнства. Таким чином, прийняття нової релігії - це лишенаслідок зміни соціально-економічних умов розвитку суспільства, оскільки: назміну політеїзму безкласового суспільства мала прийти нова монотеїстичнарелігія, що відповідала б соціально-класовій структурі Київської Русі;християнство сприяло розвиткові відносин між феодалами та селянами;християнство вводило Русь у становище європейської держави і надалі визначалошлях її розвитку. Численні науковці стверджують, що теза про важливістьхристиянства стосовно внесення на Русь писемності, живопису, архітектури і вцілому культури є не зовсім вірною. Сьогодні можна з упевненістю стверджувати,що ще до введення християнства Київська Русь була однією з наймогутнішихдержав Європи, а найвищим досягненням раннього феодального суспільства сталостворення буквозвукової графіки письма, яка стала однією з основ кириличноїазбуки.

2. СОЦІАЛЬНІ УМОВИ СТАНОВЛЕННЯ ПИСЕМНОСТІ ТАВИНИКНЕННЯ ПЕРШИХ ШКІЛ У КИЇВСЬКІЙ РУСІ

Існують декілька підходів до розуміння процесу виникнення у східнихслов'ян писемності. Одні дослідники стверджують, що скіфську відсталість Русіможна було подолати, запозичивши систему освіти у католицьких єзуїтів. Іншіпропагують версію візантійського впливу на розвиток давньоруської культури таосвіти через писемність. Видатний вітчизняний історик Б.Греков підкреслює, щописьменами руські люди користувалися задовго до прийняття християнства якдержавної релігії. Угоди з греками, складені по-грецьки, тоді вже переписувалисяруською мовою. Крім того, у 60-х роках археолог С.Висоцький відкрив на стінахКиївського Софійського собору архаїчну азбуку. Стосовно розвитку освіти, товідомими були факти існування язичницьких шкіл та шкіл перших християнськихобщин. Значення перших полягає в тому, що вони створювали умови переходу додавньоруського книжного вчення. Створенню конструктивної основи дляполіпшення грамотності сприяли наступні чинники: 1. Становлення феодальноїдержави з новим способом виробництва. 2. Зростання міст як соціально-культурних центрів. 3. Потреба у грамотному державному апараті. 4. Потреба вєдиній правовій політиці. 5. Дипломатичні зв'язки з іншими країнами. 6. Кирило-Мефодіївська писемна традиція.

Подальшому розвиткові освітніх установ сприяло втручання та підтримкадержавної влади, в першу чергу освітні реформи видатного воїна, політика йдипломата князя Володимира Святославовича (960-1015), що використовував всіможливості, щоб зміцнити державний лад, внутрішнє та зовнішнє становищеКиївської Русі. Запровадження християнства та розробка Кирилом та Мефодіємазбуки були основними умовами відкриття шкіл книжного вчення. Сутністьпоняття "книжне вчення" розкрив П.Греков, підкресливши, що це було не простонавчання грамоти, а власне школи, де викладались рідкісні науки. Крім простогонавчання грамоті, існувала й більш висока ступінь освіти - школи книжноговчення. Процес навчання тут мав енциклопедичний характер. Викладаласядіалектика, риторика, граматика, арифметика. У школах книжного вченнявихованці готувалися до діяльності в різних сферах державного, церковного такультурного життя.

3. ЗМІСТ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАННЯ У КИЇВСЬКІЙ РУСІ

Двірцева школа Володимира була державним навчальним закладомпідвищеного типу й утримувалася за рахунок князівської казни. У школівиховувались діти київської знаті (300 осіб), з яких добирались кадри длядержавного управління, дипломатичної діяльності, розвитку культури. Такакількість освічених людей дала змогу Ярославу Мудрому (978-1054) зробитинаступний крок у розвитку освіти і культури всієї Русі. Час його князювання - цеперіод нового піднесення Київської держави та її столиці. За наказом Ярослава уНовгороді зібрали 300 дітей старост і попів і посадили їх "учити книгам". СамЯрослав був високоосвіченою людиною. Він заснував першу на Русі бібліотеку,слава про яку ще й досі хвилює уяву шукачів раритетів.

У ХІ ст. набула розвитку жіноча освіта. У Києві при Андріївському монастирівідкрилося перше в Європі жіноче училище. Дедалі частіше питаннями освітипочинають займатися монастирі. У 1068 році ігумен Києво-Печерськогомонастиря Феодосій запровадив для ченців монастирську школу. Вониобмежувалися навчанням грамоті лише тих, хто поповнював ряди чорноризців.Провідна роль серед монастирів стосовно випуску книжної продукції належалаКиєво-Печерській лаврі, де богословська освіта досягла рівня візантійськоїдуховно-патріаршої академії. З її стін вийшли видатні діячі давньоруськоїкультури (Нестор-літописець, князь-монах Святослав Давидович, чернець Іларіонта інші). Поповнення освіченими людьми для розв'язання складних питаньдержавного управління здійснювалося за допомогою шкіл грамоти, які перебувалипід патронажем світської влади. З кінця ХІ - початку ХІІ століття з'явилосьпоняття "навчання грамоті", яке тлумачилось як навчання дітей письму, читанню,лічбі й хоровому співу і було рівнозначним елементарній початковій освіті.Мережа шкіл обмежувалася містами. Навчання здійснювалося за кошти батьків, ітаким чином було фактично недоступним для незаможного населення.Контингент школярів був невеликим, що пояснювалося застосуванняміндивідуальних методів навчання. Шкільний курс починався з вивчення буквиці(азбуки) різними методами: а) хорове повторення букв за вчителем; б) дерев'янаазбука - невелика дощечка, на одному боці якої вирізані букви, а інший - вкритийвоском; в) самостійне вивчення азбуки за допомогою креслиць чи дитячихгребінців з написами частини алфавіту; г) "розрізна азбука" - глиняні черепки зокремими буквами.

З ХІІ ст. на Русі був відомий буквоскладальний метод. Роль перших текстіввиконували акровірші - невеликі молитви, перші рядки яких починалися зчергових букв азбуки. Навчальними книгами були Часослов, Псалтир. Навчанняписьму здійснювалось в два етапи: металевими або кістяними паличками(писалами) на навощених дощечках; вправи на бересті (березова кора). Без знанняазбуки учні не могли перейти до математики, бо нумерація здійснювалася задопомогою 27 букв грецького походження (слов'янські букви Б,Ж,Щ,Ш,Ь,Ь дляпозначення цифр не застосовувалися). Для того, щоб відрізнити слово відцифрового ряду над буквами - цифрами ставили титло (риску), або з одного боку- крапки.

Арифметичні операції (нумерація, подвоєння, додавання, віднімання,множення, ділення) здійснювалися учнями за допомогою пальців, суглобів, абаки(дошки, розділеної на смуги, де пересувались камінчики, кості), гральних кубиківз нанесеними точками, паличок.

Великого значення у "школах грамоти" надавали релігійному вихованню тахоровому співу. Значна увага приділялась засвоєнню дітьми народних прикметпро погоду. Пізнання природи поєднувалось з вихованням бережного ставленнядо неї. Під впливом історичних легенд, переказів і билин формуваласяпатріотична свідомість підлітків та юнацтва.

Отже, можна зробити висновок, що в Х-ХІ ст. на території Київської Русііснували школи, що за рівнем освіти поділялися на "школи грамоти" та "школикнижного вчення" (тобто елементарні та підвищеного типу), за місцем створеннята функціональної належності - двірцеві, церковні, монастирські та парафіяльні,школи майстрів грамоти, ремісні училища. Спільною для всіх шкіл, хоча вони імали конкретне цільове призначення відповідно до інтересів фундаторів шкіл,була релігійна основа освіти. Важливими джерелами, що свідчать про особливостівиховання, навчання тієї історичної доби, є пам'ятки педагогічної думки.

4. ПЕРЕКЛАДНА ЛІТЕРАТУРА ТА ПЕРШІ ПЕДАГОГІЧНІ ПАМ'ЯТКИ

КИЇВСЬКОЇ РУСІ

Процес освоєння нашими предками здобутків античних, візантійських таболгарських,авторів розпочався уже в ІХ ст. У Х ст., після створення Кирилом іМефодієм слов'янської азбуки, на Русі поширюється перекладна література.Наприклад, грамоту викладали за твором відомого візантійського вченого ібогослова Іоанна Дамаскіна (УІІІ ст.). На Русі був також відомий трактат ГеоргіяХіровоска "О образех", створений у Візантії у УІІІ-ІХ ст., що ввійшов потім усклад "Ізборніка" 1073 р.

Відомим твором риторичного мистецтва було "Слово" Іоанна Златоуста (347-407) - візантійського оратора. Вислови Іоанна Златоуста користувалися великоюпопулярністю, вони входили до складу "Ізборників" 1073 та 1076 рр., збірників"Златоструй", "Ізмарагд", "Златоуст". Невдовзі, вже у ХІ ст., з'являютьсяоригінальні твори києворуських авторів. Так, у 1051 р. київським митрополитомІларіоном був написаний перший з таких творів - "Слово про закон і благодать"."Слово" складається з трьох частин, які винесені в розширений заголовок:співставлення закону і благодаті, опису поширення християнства на Русі тапохвали Володимиру Ярославичу і його сину Ярославу. Як виразник передовихпоглядів, Іларіон не підтримав візантійської ідеї виховання в дусі аскетизму, азахищав принцип активної діяльності у формуванні особистості. Він наполягає напильному догляді за немовлятами, покаранні за грубе ставлення до матері, що даєпідстави вважати його засновником вітчизняної дошкільної педагогіки.

"Ізборнік" 1073 р. - збірник статей різних авторів, що мав дати відповідічитачам на різні питання старо- та новозаповітної історії, філософії, поетики,догматики та деяких науково-природничих уявлень Середньовіччя. Протографом"Ізборніка", як відомо, була книга, замовлена болгарським царем Симеоном.Київську копію, імовірно, замовив Ізяслав Ярославович. Ця книга великогоформату, вона написана на пергаменті гарним уставним письмом. Текстприкрашено кольоровими заставками. Хоч "Ізборнік" переписано з болгарськогооригіналу, в ньому трапляються східнослов'янізми та окремі слова зповноголоссям. Місце написання "Ізборніка" та його датування не викликаєжодного сумніву - це Київ і 1073 р., що підтверджується припискою писаряІоанна наприкінці книги, присвяченою Святославові. Починається вона висловомпро користь книжного читання ченця, "калугера": "Добро есть братие почитаньекнижное...". Найбільше місце в "Ізборніку" займають Афанасієві відповіді,Стословець, Премудрість Ісусова, Сина Сірахова тощо. Упорядкував твіркиївський книжник Іоан (Грішний). Він був не просто писарем, а редактором-упорядником, який намагався полегшити читачам розуміння складнихфілософських понять. "Ізборнік" - пам'ятка східнослов'янського ізводу, йоголексика насичена східнослов'янізмами. Частину творів книги перекладенобезпосередньо з грецьких оригіналів, проте деякі тексти взято з місцевихперекладів "Ізборніка" 1073 р. Наприкінці книги поставлено дату написання.Особливо підкреслюється, що це відбулося за Святослава, князя Руської землі.

У книзі сформульовано державну концепцію виховання у феодальномусуспільстві, що знайшла відображення у настановах дітям Ксенофонта і Феодори(грецький царедворець У ст. і його дружина).

Збірник під назвою "Пчела" складається не з окремих творів, а з афоризмів,висловів із Святого Письма, отців церкви або стародавніх філософів Сократа,Платона, Аристотеля.

У ХІІ столітті, незважаючи на період феодальної роздробленості і втратучастини свого політичного впливу, Київ залишався центром київської писемноїшколи, в осередках якої - Печерському і Видубицькому монастирях таСофійському соборі - вирувало культурне життя. До Видубицького монастиря, щобув "вотчим", тобто родовим, Мономаховичів, якоюсь мірою можна віднести ітвори Володимира Мономаха - "Повчання дітям" та "Лист до ОлегаСвятославича". "Повчання дітям", назване Володимиром Мономахом"граматицею", написане в 1117 р., коли князь уже кілька років "сидів" навеликокнязівському столі в Києві. Твір, вірніше його текст, зберігся у "Повістіминулих літ" 1096 р.

Мономах у творі зобразив ідеальний образ князя, що піклується про своюдержаву та народ. Велике значення він надавав навчанню, підкреслюючи, що всежиття необхідно вчитися, а хто цього не робить, той позбудеться і того, що знає.Наприклад, він вказує на свого батька Всеволода, який володів п'ятьмаіноземними мовами. У сімейних стосунках він радить любити свою дружину, алене давати їй влади над собою. Мономах засуджує пияцтво та неправду. Якпредставник християнського гуманізму, він дотримується правила: "винний чиневинний - не вбивайте". Чимало місця у творі Мономаха займаєавтобіографічний опис військових походів і князівських полювань.

Особливе значення для нас у "Повчанні" Мономаха має його вислів пронеобхідність і користь навчання. Він з повагою ставиться до вивчення іноземнихмов, вважаючи це великим досягненням.

Володимир Мономах боровся проти роздробленості країни і стояв за їїєдність. Ці погляди він намагався передати своїм дітям, уперше обґрунтувавшинеобхідність зв'язку освіти з потребами життя особистості та її діяльністю. Прицьому особлива увага зверталася на необхідність виховання у дітей ініціативи тапрацелюбності. Він обґрунтував думку про те, що праця є основним засобомзапобігання лінощам у дітей. Значне місце у творі відведено ролі прикладустарших у вихованні, особливо батьків. У повчаннях Володимир Мономахрозглядає правила та норми поведінки: любов до Батьківщини, гуманне ставленнядо людей, правдивість і чесність. Загалом "Повчання" є визначною пам'яткоюдавньоруської педагогічної думки ХІІ ст. Володимир Мономах обґрунтувавнеобхідність практичних завдань, що визначаються повсякденним життям.

Прогресивне значення цього твору полягає в тому, що Мономах впершеобґрунтував необхідність переходу від релігійного виховання до практичнихзавдань, що визначаються повсякденним життям.

Історичне значення педагогічної спадщини Київської Русі, досягненьпедагогічної думки, здобутків народної педагогіки полягає в тому, що вонистворили основу для подальшого розвитку школи і педагогіки українського,російського і білоруського народу.

Творчі завдання і реферати

Соціокультурні чинники виникнення освіти у Київській Русі.

Порівняльний аналіз Західноєвропейської освіти та освіти Київської Русі (поч.ХІ ст.).

Традиційна система виховання дітей у Київській Русі (ІХ-Х ст.).

Система світської і духовної освіти у Київській Русі (Х-ХІІ ст.).

Питання для роздумів і проблемні запитання

У чому, на Вашу думку, полягає обмеженість освіти у найпоширеніших школахКиївської Русі?

Доведіть, чому двірцева школа Київської Русі була найпрестижнішим закладомЄвропи?

У чому полягає анахронізм у навчанні цифрам (лічбі) у Київській Русі?

Доведіть, чому Духовна академія (Києво-Печерська Лавра) в ХІІ ст.забезпечувала вищу гуманітарну освіту молоді?

Тест

Школа "книжного навчання" Київської Русі мала статус:

а) елементарної школи; б) школи підвищеного рівня; в) середньої школи.

Майстри грамоти - це:

а) вчителі, що працювали в двірцевих школах; б) ремісники, що займалисянавчанням грамоти як основним ремеслом; в) ченці, що займалися місіонерськоюдіяльністю і разом з тим навчали паству грамоти.

Засновником вітчизняної педагогіки вважається:

а) Іоанн Грішний; б) Митрополит Іларіон; в) Володимир Мономах.

Абак - це: а) дошка для письма; б) інструмент, яким писали за часівКиївської Русі; в) давня рахівниця.

Основною формою навчання у Київській Русі була:а) групова; б) класно-урочна; в) індивідуальна.

Модуль 2.2. Освіта і педагогічна наука етапу українськоговідродження (ХУІ-ХУІІ століття) (вартісна оцінка модуля - 5 б.).

ТЕМА VIII

ШКОЛА В УКРАЇНІ ПЕРІОДУ ВІДРОДЖЕННЯ(XVI-XVII СТОЛІТТЯ)

Загальна характеристика культури й освіти українськогоВідродження.

Виникнення братських шкіл. Острозька академія.

Діяльність козацьких шкіл в Україні (січові, полкові, музичні таін.)

Система виховання лицаря-козака.

Навчальні студії й діяльність громадських об'єднань студентів у Києво-Могилянській Академії.

Література:

Антология педагогической мьісли Украинской ССР. - М., 1989.

Антонович Д Українська культура: лекція Біднова В. "Школа й освіта на Україні". - К.:Либідь, 1993. - С.40-71.

Розвиток народної освіти і педагогічної думки на Україні: нариси. /За ред.М.Д.Ярмаченка. - К., Рад. шк., 1991.

Кравець В. Історія Української школи і педагогіки. - Тернопіль, 1994.

Дроб'язко П.І. Українська національна школа: витоки і сучасність. - К.: Академія, 1997.

Левківський М.В. Історія педагогіки. - 2-е вид. доп. - К.: Центр навч.л-ри, 2005.

Любар О. О. та ін. Історія української педагогіки /за ред. М. Г. Стельмаховича. - К.:ІЗМН, 2000.

Сбруєва А. А., Рисіна М. Ю. Історія педагогіки у схемах, картах, діаграмах: Навчальнийпосібник. - Суми: СумДПУ, 2000.

Ключові слова та терміниНаціональна самосвідомість, Візантійська держава, Гуманізм таРеформація, Польсько-Литовська держава, протестантська і католицькаконфесійна школа, дидаскал, магістр, бакаляр, Часослов, Псалтир,Апостол, Октоїх, монастирські школи, "Библія руску", три класи - інфіми,граматики, синтаксис, братські школи, греко-візантійська культура, латина,слов'яно-греко-латинські школи, козацькі школи, кобзарі, лірники, козацькапедагогіка, Київська братська школа, Лаврська школа, Києво-МогилянськаКолегія.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА КУЛЬТУРИ Й ОСВІТИУКРАЇНСЬКОГО ВІДРОДЖЕННЯ

Період ХІУ- середини ХУІ ст. характеризувався подоланням феодальноїроздробленості, з одного боку, і перебування південно-західних земель України ускладі Польщі, Литви, Угорщини і Молдавії, посиленням феодального ірелігійного гніту, з іншого боку, що негативно позначилось на розвитковіукраїнської культури; друга половина ХУІ - до середини ХУІІ ст. - це період,коли відбувався швидкий розвиток ремесел і торгівлі, посилювалась роль міст,передусім як економічних і культурних центрів, зростала національнасамосвідомість, антифеодальна і визвольна боротьба народних мас. На всіх цихетапах формувалася українська народність, утверджувалася система виховання.

Втративши свій культурний цвіт у боротьбі з монголо-татарською навалою,Київська Русь, її українські землі, стали здобиччю литовських, польських іугорських феодалів.

Вже з середини ХУ століття українське вільне життя припинилося і почаласяборотьба проти литовських князів на релігійній основі, оскільки литовці прийняликатолицьку віру поляків, що стало початком нещадного соціального, релігійного,культурного гноблення українців.

Католицькі вельможі присвоїли собі право призначати православнихєпископів та архімандритів, причому часто осіб, які не відповідали цим посадам,всіх римо-католицької віри переслідували. Значного удару зазнала також і освіта,яка була поставлена в нерівні умови із освітою в польських закладах, де вона булабільш доступною, вигідною й престижною, що призвело до того, що до польськихшкіл, університетів потяглося чимало дітей української знаті, заможногоміщанства, де вони отримували антиукраїнське виховання. Українське селянствота незаможне міщанство міцно трималося своєї віри, як запоруки збереженнянаціональності. Вони вчили своїх дітей у церковних школах або у мандрівнихдяків. Підручниками в цих школах служили церковні книги "Часослов","Псалтир" ". Як і раніше, найвизначніша література зберігалася при монастирях,хоча вітчизняної майже не з'являлося.

Відрив української знаті від основної маси населення, виродження,примітивізація православного духовенства спричинили гальмування розвиткуукраїнської культури. Зовсім була відсутня на Україні національна середня і вищаосвіта. Полонізація українського народу набула великого розмаху. Та самеколоніальний гніт розбудив національну свідомість українців.

Перше національне відродження України ХУІ-ХУІІ ст. почалося з організаціїміських братств, створюваних православними міщанами та шляхтою, духовнимиособами і козаками, які ставили своїм завданням розвиток громадянськоїсвідомості, здобуття та охорону прав народу. Усі прогресивно настроєні мешканцідобре розуміли, що благородній меті найкраще слугуватиме освіта, тобто школа.

6 жовтня 1596 р. відбувся Берестейський собор, результатом якого сталопідписання унії з Римом, що дозволило зберегти в умовах латинізації таполонізації східний обряд, пробудити національну свідомість українців, захиститиукраїнську мову, створити умови для появи національної інтелігенції. Ця унія даланародові національну церкву, національні уніатські школи. Уніатські школиорієнтувалися на західну педагогіку і давали для того часу непогані знання;навчання проводилося рідною мовою.

Певний вплив на формування освітньої справи на Україні того часу малаепоха Відродження, яка породила гуманізм і Реформацію, послаблюючи цимсамим позиції Ватикану в Західній Європі. В ХУІІ столітті в Речі Посполитійнабув поширення радикально-реформаційний рух так званих соцініан.Намагаючись раціоналістично підійти до релігії, соцініани заперечували рядважливих догматів християнства, допускали вільне трактування Біблії, виступалипроти церковної ієрархії, чернецтва, поклоніння іконам і святим. Реформаціяпевною мірою вплинула на появу так званих протестантських шкіл, які черезосвіту і виховання пропагували свої ідеї. Найбільш відомими серед них булисоцініанські й кальвіністські навчальні заклади (Хмільник, Гоща, Берестечко,Кисилин).

"За віру і волю!" - було гаслом нашого середньовіччя. Завдякиусвідомленню цієї ідеї починається створення будівельнихкомплексів, які включали церкву, школу, друкарню, шпиталь;турбуватися про них стало обов'язком. Таким чином, духовність,просвіта, моральність, склавши нерозривну триєдність, ляглипідмурком вітчизняного Ренесансу.

2. ВИНИКНЕННЯ БРАТСЬКИХ ШКІЛ

На зламі ХУІ-ХУІІ століть у нашому шкільництві відбуваються значні зміни.Під впливом західних течій - гуманізму, реформації - та єзуїтської школи,розбуджується прагнення до вищої освіти, потреба підняти рівень знань. Колитогочасні прогресивні українські діячі розмірковували над причинами занепадуукраїнської культури й держави, то початок лиха бачили в тому, що не булодобрих шкіл.

Нові заклади виникали як початкові: вони мали по три класи - інфіми,граматики, синтаксису. Першу школу було відкрито на кошти київського воєводикнязя К.Острозького у Турові (1572), далі - у Володимирі-Волинському (1577),Острозі (1576). Князь запропонував у цих школах вивчення не тільки слов'янськоїмови, але й грецької та латинської. Вчителями були як православні греки, так іпротестанти. Училися тут і діти шляхти, і селянські. З цієї школи вийшлиМ.Смотрицький, П.Конашевич-Сагайдачний, І.Борецький. У друкарні Острозькоїшколи були видані перша повна Острозька Біблія (1581), перша граматикацерковнослов'янської мови, три видання "Часослова" та низка полемічноїлітератури на захист православної віри.

Навіть прихильники католицизму називали Острозьку школу "колегіумом",оскільки вона не обмежувалась вивченням "вільних мистецтв" і брала до увагивищі студії, особливо богослов'я. Щоб досягти найвищого рівня школи,К.Острозький запросив до неї найвизначніших учених. Першим ректоромОстрозької школи був Г.Смотрицький, відомий в той час письменник. Тутпрацював у 1577 р. І.Федоров. До програми навчання Острозької школи входилислов'янська, грецька, польська, латинська мови, граматики цих мов, риторика,діалектика, астрономія, богослов'я. Вихованці цього закладу вважалися доситьосвіченими людьми. Не випадково поет Пенкальський в 1600 р. в алегоричнійформі твердив: музи оселилися в Острозі, навіть бог мистецтв Аполлон покинувсвій острів Делос і перебрався на Україну.

Безперечно, діяльність князя К. Острозького заслуговує уваги, але такихмеценатів було дуже мало. Магнати не підтримали починання князя.

На початку ХУІІ ст. мережа середніх шкіл стала досить густою, особливо назахідних землях. Перемишль, Рогатин, Галич, Городок, Комарно, Замость, Холм,Люблін, Бересть, Пинськ, Луцьк, Кам'янець на Поділлі - всі ці міста заснували всебе грецько-слов'янські школи. За змістом і рівнем освіти це були середні школи,що давали досить високу на той час загальну освіту, що не поступалася школамЗахідної Європи. За організацією ж навчання і розпорядком шкільного життябратські школи перевершували західноєвропейську школу того часу. На початкуХУІІ ст. в більшості братських шкіл стала встановлюватися класно-урочнасистема занять. Учбовий рік став починатися 1листопада або 1 грудня, буливведені літні канікули (липень - серпень), учні стали ділитися на класи. В основунавчання грамоти був покладений буквоскладальний метод. Управліннябратськими школами було побудовано за демократичним принципом: ректор іучителі цих шкіл вибиралися на загальних зборах братства, причому до обраннядеякі кандидати повинні були викласти свої ідеологічні та педагогічні погляди.Навчання в школі було платним, хоч найбіднішим надавалась допомога.

Незважаючи на те, що не всі братські школи показали життєздатність йдовговічність, вони високо підняли рівень нашого культурного життя: з нихвийшла перша українська інтелігенція.

3. ДІЯЛЬНІСТЬ КОЗАЦЬКИХ ШКІЛ В УКРАЇНІ (СІЧОВІ, ПОЛКОВІ,

МУЗИЧНІ ТА ІН.)

У 1652 році Богдан Хмельницький видав універсал про організацію прикобзарських цехах шкіл по підготовці кобзарів, лірників і взяв їх під свою опіку.Це були, по суті, перші музичні школи на Україні.

Учителями працювали козаки-кобзарі, що за віком чи з інших причин немогли володіти зброєю. Заняття з учнями вони проводили індивідуально. Лишетоді, коли юнак міг самостійно створити мистецький твір, він діставав правоспівати людям. Тому кобзарі часто були і поетами, і композиторами. Підготовка їхмала велике значення для козацького війська. Гра піднімала запорожців на бій зворогом, кобзарі і лірники розносили славу про подвиги козаків по всій Україні.

Осередком освіти ХУІІ ст. був звичайно Київ; але школи були і у Чернігові,Новгород-Сіверську, Почаєві, Батурині та ін.

Павло Алепський, котрий в 1652 році їхав через Україну у Москву пише, щокозацькі маляри навчились від франків і ляхів малювати ікони.

Козацькі школи діяли у полкових і сотенних містах і містечках України. Натериторії Лівобережної України до другої половини ХУІІ ст. діяв адміністративно-територіальний полковий устрій на чолі з генеральною старшиною (гетьманом). Заданими ревізійних книг, у семи полках Лівобережжя було 866 полкових шкіл: уНіжинському - 217, Лубенському - 172, Чернігівському - 154, Переяславському -119, Полтавському - 98, Прилуцькому - 69, Миргородському - 37.

Ці школи розміщувалися переважно у приміщеннях, які належали церквам, їхіноді й називали за назвою церкви: Покровська, Успенська та ін. Вчителі малисобі помічників з кращих учнів, яких називали "школярами", "молодиками","виростками". Учні жили в будинку дяка і, крім навчання, виконували роботи погосподарству.

Методи навчання в школах були обмежені, хоча вчителі і намагалисяпевною мірою унаочнювати навчальний процес, особливо під час вивченняазбуки. Вчитель, узявши руки в боки, зображував букву "Ф", піднявши одну рукувверх, а другу опустивши вниз, - "Х"; опустивши руки і розставивши ноги - "Л" і т.д.

Ці школи існували на кошти батьків. За вивчення букваря батьки платили від50 копійок до 1 карбованця, часослова - 1-2, Псалтиря - до 5 карбованців.

Дітей навчали читати, писати, рахувати та ін. Виховання було переважнорелігійним. У Лубенському і Чернігівському полках діти старшини і заможнихкозаків навчалися грамоти та військової справи у парафіяльних школах або присотенних і полкових канцеляріях.

Військову справу викладали досвідчені і випробувані в боях козаки. Вониносили звання "військового служителя" і користувалися високим авторитетом.

Ці школи забезпечували дітям лише початкові знання, які були доступними ізадовольняли на той час скромні потреби трудового люду в освіті. Проте це булоєдине джерело, де жевріла рідна мова, правда про історію свого краю, зберігалисяі примножувалися народні звичаї, традиції тощо.

4. СИСТЕМА ВИХОВАННЯ ЛИЦАРЯ-КОЗАКА

У другій половині ХУ-ХУІ ст. в Україні виникло і сформувалося козацтво якформа протесту українського народу проти зростаючого соціального танаціонально-релігійного гноблення, посилення кріпацтва і розвитку кріпосногоправа.

Багатовіковий визвольний козацький рух покликав до життя унікальне явищене лише східнослов'янської, а й світової культури - козацьку педагогіку.

Козацька педагогіка - це частина народної педагогіки у вершинному її вияві,яка формувала в підростаючих поколіннях українців синівську вірність ріднійземлі, Батьківщині - незалежній Україні. Це народна виховна мудрість, що своєюголовною метою ставила формування в сім'ї, школі і громадському житті козака-лицаря, мужнього громадянина з яскраво вираженою українською національноюсвідомістю і самосвідомістю.

Створена козаками педагогіка ввібрала в себе ідейно-моральний, емоційно-естетичний, психолого-педагогічний зміст богатирської епохи в житті наших пращурівперіоду Відродження.

Під могутнім захистом козацьких збройних сил в Україні існували різні типинавчальних закладів. Поряд з академіями, братськими, дяківськими, церковними,монастирськими школами, колегіумами, працювали народні професійні школимистецтв і ремесел (кобзарства, гончарства, бортництва та ін.) та козацькі, січовішколи на території Січі, земель Війська Запорозького, на Гетьманщині.

Перша школа на Січі, відкрита в 1576 році, послужила зразком длявиникнення осередків освіти на всій території козацьких вольностей. Склад учніввизначався звичаями, що формувалися на Січі. Так, там заборонялося перебуванняжінок. Навіть отамани залишали свої сім'ї десь за межами Січі. За порушенняцього порядку загрожувала смертна кара. Батьки прибували на Січ з синами, щобті навчилися грамоти і військової справи. Траплялося, що шукаючи порятунку відпанської сваволі, діти добиралися туди самі.

Січова школа існувала при церкві Святої Покрови, розташованої на територіїЗапорізької Січі. Вона складалася з двох відділів: в одному вчилися ті юнаки, щоготувались на паламарів і дияконів - у цьому відділі було завжди 30 учнів. Крімтого, був відділ молодиків, де вчилися сироти, хрещеники козацької старшини таінші діти. Тут учили цих дітей (їх було біля 50) грамоті, співу та військовомуремеслу.

У січовій школі було реалізовано принцип гармонійного виховання людини,бо поруч із загальноосвітніми предметами багато уваги приділялосяпсихофізичному вдосконаленню майбутніх козаків.

Традиції фізичного та психофізичного загартування підростаючих поколіньпродовжувалися в козацьку епоху. Загартовуючи себе і готуючи свій організм доскладних випробувань долі, козаки влітку спали проти зоряного неба, уявою ідумкою ширяли в невідомі світи, прагнули проникнути в таємниці Космосу. Вониґрунтовно знали народну медицину, її рецепти, які забезпечували міцне здоров'я,повноцінне довголіття. Г.Боплан писав: "маючи міцне здоров'я, козаки майже незнають хвороб".

Відомо, що в січових і козацьких школах перехід з одного класу в інший, відбукваря до часослова, потім - до Псалтиря і т.д. супроводжувався народнимидитячими забавами, іграми, різноманітними фізичними вправами. ДослідникС.Сірополко пише, що в цих школах хлопчиків учили "Богу добре молитися, наконі реп'яхом сидіти, шаблею рубати і відбиватися, з рушниці гострозоро стрілятий списом добре колоти". Важливе місце відводилося також формуванню в учнівумінь плавати, веслувати, керувати човном, переховуватися від ворога під водою(за допомогою очеретини) та ін. Все це підносило дух учнів, давало наснагу,оптимізм, віру у свої сили, можливості.

Як і бувале козацтво, молодь на свята народного календаря у процесі ігорзмагалася на силу, спритність і прудкість, винахідливість, точність попадання вціль тощо. Традиційними були змагання на конях (скачки, перегони та ін.). Козакилюбили своїх витривалих і прудконогих коней, що збереглося у теплихзверненнях до своїх чотириногих друзів ("брате мій", "товаришу мій"), уприслів'ях ("козак без коня - не козак" тощо).

Козацька молодь систематично розвивала свої природні задатки,вдосконалювала тіло й душу в іграх, танках, хороводах, різних видах змагань іборотьбі. Підлітки і юнаки охоче брали приклад з дорослих, які відчувалипсихологічний комфорт завдяки тому, що однаковою мірою турбувалися про свійінтелектуальний, моральний, духовний і фізичний розвиток. Це створювало в нихнастрій внутрішнього задоволення, хорошого самопочуття, сприяло єдності словаі діла, думки і вчинку, гармонії душі й тіла.

На Запорізькій Січі існувала специфічна система відбору і вишколу молодихлюдей, так званих молодиків. "Хто хотів стати козаком - мусив наперед служититри роки в старого козака за джура. Джура (слуга) робив усяку роботу. Носив закозаком другу рушницю й потрібні клунки. Одразу коли навчався від того козакаорудувати зброєю і набирав вправності в битвах, ставав правдивим козаком ідіставав зброю: рушницю, шаблю, спис, лук і стріли".

Цілком ймовірно, що час перебування молодиків у Січовій школі суворо нерегламентувався, а залежав, в першу чергу, від їх здібностей до військової тадуховної науки.

До школи приймалися хлопчики з 9 років. Підростаючи, вони ставалипомічниками вчителя: підтримували в класі дисципліну, привчали молодших досамообслуговування.

Посібниками для навчання були Часослов і Псалтир, які в достатній кількостідрукували Київська і Чернігівська друкарні, а також скорописна "Козацькачитанка".

Перший розділ "Читанки" містить реєстр "Переяславських статей 1659року", які були прийняті після виборів гетьманом сина Богдана ХмельницькогоЮрія.

У чотирнадцяти статтях Богдана Хмельницького 1654 року й дев'ятнадцятиінших авторів, що входять до другого розділу, роз'яснюються обов'язки переддержавою гетьмана, старшини та козацького війська. Третій розділ має текстприсяги гетьмана, старшини та козацтва на вірність московському урядові.Чимало сторінок книжки відведено художнім творам, характерним для ХУІІ ст., тагеографічному словнику.

Окремий розділ присвячено питанням моралі. Це уривки з "ВеликогоЗерцала" та книги "Союз всем добродетелям". Книжка завершується низкою такзваних віщих снів.

В учнівському колективі діяло самоврядування, що нагадувало козацьке.Учні обирали зі свого складу двох отаманів: одного для старших, другого - длямолодших. Якщо ті не виправдовували довір'я, після закінчення навчального рокуїх переобирали.

Молодь на Січі виховувалась на демократичних засадах. Усі мали рівні правата обов'язки. Найвищими якостями вважалися патріотизм, готовність віддатижиття за волю і свободу України, чесність, самодисципліна, взаємодопомога.Існувало побратимство. Хлопчики, що браталися, клялись один одному у вірності до кінцяжиття.

Великий виховний вплив на дітей мали різноманітні види народногомистецтва (декоративно-ужиткове, музичне, танцювальне, вишивання тощо) тафольклорне виховання (пісні, думи, легенди, перекази, балади, прислів'я,приказки про козаків тощо), що були пройняті вільнолюбним козацьким духом,пізнавально-виховним потенціалом національної символіки.

У духовному житті молоді козацька педагогіка відводила особливу рольлицарській честі і лицарській звитязі. Кожен молодий козак прагнув розвинути всобі ці шляхетні якості.

Українська козацька система виховання - глибоко самобутнє явище, аналогівякому не було в усьому світі. Вона мала кілька ступенів. Передусім - дошкільнеродинне виховання, яке утверджувало високий статус батьківської і материнськоїнародної козацької педагогіки.

Другий ступінь козацького виховання найдоцільніше назвати родинно-шкільним. Потім молодь, яка прагнула знань, училася у вітчизняних колегіумах, увідомих університетах Європи, отримувала підвищену і вищу освіту. Такі молоділюди, освічені і виховані на європейському рівні, часто очолювали національно-визвольний рух, брали активну участь у розбудові освіти, науки і культуриУкраїни та інших слов'янських держав. У січових і козацьких школах, школахджур, а також по закінченні вищих навчальних закладів юнацтво одержувалосистематичне фізичне, психофізичне, моральне, естетичне і трудове виховання,національно-патріотичну підготовку, спортивно-військовий вишкіл.

5. НАВЧАЛЬНІ СТУДІЇ Й ДІЯЛЬНІСТЬ ГРОМАДСЬКИХ ОБ'ЄДНАНЬСТУДЕНТІВ У КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКІЙ АКАДЕМІЇ

Наступ католицизму, що посилювався з року в рік, розорення і занепад рядуправославних культурних осередків змусили просвітників України шукати захистуі підтримки в надійному місці. Таким місцем виявився Київ. Економічнестановище, духовні традиції Києва, сталі зв'язки з різними землями та містамиУкраїни відіграли важливу роль в його відродженні як всеукраїнського центру.

Основними культурно-освітніми центрами Києва на початку ХУІІ ст. стаютьКиївське братство та осередок учених при Києво-Печерській Лаврі на чолі зархімандритом лаври Єлисеєм Плетенецьким. Продовжуючи традиції,започатковані в Острозі та Львові, київські просвітники розгорнули широкудіяльність, нерозривно пов'язану з лаврською бібліотекою і друкарнею.

У 1615 році братство заснувало школу, що стала родоначальницею першоївищої школи нашої країни - Києво-Могилянської академії. В організації ційшколи взяли участь учені осередку Е.Плетенецького. Саме завдяки підтримціосвітніх діячів, більшість з як