8.12. Соціально-економічний розвиток

магниевый скраб beletage

Незважаючи на труднощі, у XVIII ст. в Україні відбувався подальшийрозвиток економіки. Основою її залишалося сільське господарство.Землеробство мало переважно зерновий характер. Розширюютьсяпосівні площі, збільшується виробництво зерна та інших сільськогос-подарських культур. Його розвиток в окремих регіонах відбувався не-рівномірно. Найбільш енергійно розвивалися всі галузі господарства наЛівобережжі та Слобожанщині, а в кінці XVIII ст. й Південь набирає ви-соких темпів економічного зростання.

На Лівобережжі з'являються великі маєтки, де вирощувалася знач-на кількість зернових культур. Зокрема, в економіях К.Розумовськогота П. Рум'янцева-Задунайського збирали десятки тисяч центнерів зер-на. На Правобережжі та Південній Волині у фільварках теж відбувалосярозширення посівів зернових культур.

Протягом XVIII ст. відбувається певна спеціалізація: на Лівобережжіта Слобожанщині все більша увага приділяється вирощуванню жита, наПівдні — пшениці. У фільваркових господарствах Правобережжя посівижита й пшениці теж зростали, хоча й повільніше, ніж на Півдні. З сере-дини XVIII ст. в Україні розпочинається вирощування картоплі, а такожрозширюються посіви технічних культур, зокрема тютюну, льону, цук-рового буряка і соняшника. До другої половини XVIII ст. відносятьсяперші спроби ведення садівництва й виноградарства, особливо папівдні України і в Криму, на науковій основі.

Відбуваються прогресивні зрушення в системах обробітку ґрунту:зростає площа угноєних ланів, дещо розширюється багатопільна об-робка ґрунтів. У XVIII ст. в Україні зростає значення тваринництва. З'яв-ляються у все більшій кількості кінні заводи, які займаються племіннимконярством. У 1786 р. лише в поміщицьких маєтках Глинського, Борзенсь-кого, Ніжинського та Прилуцького повітів Чернігівського намісництваналічувалося 39 таких заводів. Розширюється вівчарство. Створюютьсяотари тонкорунних овець сілезької та іспанської порід, засновуютьсяцарські і козацькі вівчарські заводи. Лише на Лівобережжі у 80-х рокахXVIII ст. існувало вже більше двохсот таких заводів. У північних районахУкраїни все більшу роль відіграє свинарство. Все це свідчило про по-ступове нарощування виробничих сил, зростання ролі товарно-грошо-вих відносин. У XVH ст. активізувався процес формування великої зе-мельної власності в руках нової генерації «панів» — козацької старшини.Зокрема, у 1743 р. 314 старшин вже закріпили за собою близько 20тис. посполитських (селянських) дворів. На Слобожанщині наприкінціXVIII ст. половиною її земельного фонду володіли 250 поміщицькихсімей. На Правобережжі повсюдно утвердилася феодальна земельнавласність. У Західній Україні посилювався процес зміцнення іноземноїгрупи феодальних земельних власників. За даними першого австрійсь-кого перепису 1773 р., в Галичині налічувалося 19 тис. шляхетських (восновному польських) родин, хоча багатих сімей було кілька десятків.Все це свідчило про посилення і консолідацію класу феодалів в Україні,як національних, так й іноземних.

Швидко зростали маєтності російських вельмож Г Долгорукого, Г Го-ловіна, П. Шафірова, Б. Шереметьєва та ін. Збільшувалася кількість се-лян та міщан, залежних від монастирів. У 1786 р. у підданстві 60 мона-стирів на Лівобережній Україні перебувало майже 423 тис. посполитих.Зменшувалася кількість селян, козаків та міщан, які жили у військовихмістечках і селах.

Посилюється втручання Російської держави в аграрні відносини вУкраїні, Так, вільні військові маєтності, що не встигли потрапити до рукпоміщиків, проголошуються власністю держави, а їх селяни і міщанипереводяться на статус державних підданих. Така ж доля спіткала йрангові маєтки. У 1786-1788 рр. царський уряд секуляризував монас-тирські маєтки. Більшість церковних угідь перейшла у власність держа-ви та деяких світських феодалів. Характер володіння землею селяна-ми, міщанами й рядовими козаками на Лівобережжі, Слобожанщині таПравобережжі, а в другій половині XVIII ст. і на півдні України визначалав основному займанщина, тобто самовільне взяття «явочним порядком»землі під посіви, для влаштування млинів, пасік тощо. У XVII ст. цейспосіб був достатньою підставою для користування зайнятою землеюта на право спадковості. Однак з посиленням наступу феодалів на пра-ва селянства і козацтва займанщина втратила своє значення, і в другійполовині XVIII ст. державна влада не визнавала її юридичною основоюволодіння посполитими і козаками землею. І все ж особиста формавласності козаків і селян на землю ставала пануючою.

Збільшується феодальна рента. На початку століття запроваджува-лася регулярна дводенна панщина, а в кінці в окремих групах маєтківвона досягла п'яти і більше на тиждень. Поряд з посиленням відробітко-вої ренти відбувався процес заміни натуральних оброків грошовими. Крімвиконання повинностей на феодалів, селяни та рядові козаки сплачува-ли ще й обтяжливі державні податки, які постійно зростали. На Лівобе-режжі до середини 60-х років XVIII ст. не існувало чітко визначених нормнатуральних і грошових зборів у державну скарбницю. У 1765 р. двориселян, міщан, підсусідків і козаків-підпомогачів обкладалися так званимрубльовим податком, значно вищим за попередні. З 1776 р. на Слобо-жанщині, з 1783-го на Лівобережжі запроваджувався подушний податок.

Посилюється обмеження прав селянських мас. У 60-ті роки XVIII ст.царський уряд дозволив поміщикам без суду і слідства відправлятиселян на каторжні роботи та на поселення в Сибір, віддавати в рекру-ти. Селянам заборонялося скаржитися на своїх поміщиків. Нарештіуказом від 3 травня 1783 р. Катерина II остаточно заборонила перехідселян з місця на місце. Кріпак став вважатися власністю поміщика,прирівнювався до його майна.

Поряд з сільським господарством зростала промисловість. Це особ-ливо виявилося в мануфактурному виробництві, яке розвинулося на базідрібних селянських промислів і місцевого ремесла. Значна кількістьмануфактур були такими, де всі виробничі процеси здійснювалися лишена основі примусової праці кріпосних. Зокрема, всі мануфактури в Га-личині обслуговувалися кріпосними, за винятком кваліфікованихмайстрів, які були найманими. Це обмежувало зростання мануфактур-ного виробництва в регіоні, визначало його консервативність та непер-спективність.

На Лівобережжі та Слобожанщині у кінці XVIII ст. діяла значнакількість промислових підприємств, де одночасно використовувалисякріпосна і вільнонаймана праця. Поява й розвиток великих мануфак-тур, зокрема винокурень та текстильних підприємств, визначали зрос-тання продуктивних сил, формування нового типу підприємств — бур-жуазних. Зрушення, що відбулися в XVIII ст. у промисловості, зумовилизначні зміни в соціальній структурі українського народу: збільшиласякількість купців та ремісників. У Києві, Козельці, Острі, Лубнах, Хоролі,Полтаві, Городищі, Золотоноші, Переяславі та Пирятині (Київська губер-нія) у 1782 р. загалом налічувалося 9,5 тис. міщан і купців, із них лишев Києві — понад 6 тис. Основну масу міщан становили ремісники.Кількість цехових ремісників у Катеринославському намісництві стано-вила у 1774 р. 1054 чол., а в 1789 вже 16 149, тобто виросла більш ніжу 15 разів.

У XVIII ст. поглиблювалася спеціалізація промисловості по її окре-мих галузях. Окремі міста і містечка все більше виділяються з-поміжінших населених пунктів становленням і розвитком у них одного абонебагатьох видів ремесла. Одночасно з процесом спеціалізації в про-мисловості розширюється товаризація виробництва, і дедалі більшепродукції окремих виробників надходить на ринок. Відбувається подаль-ше відокремлення промисловості від землеробства. У другій половиніXVIII ст. значна частина ремісників і промисловців жила частково абовиключно за рахунок прибутків від свого ремесла чи промислу. Виник-ла значна група найманих робітників, кількість яких зростає на Лівобе-режжі та Слобожанщині. В деяких галузях промисловості (скляна, селіт-ряна, залізоробна) наймана праця переважала над працею феодальнозалежних груп населення. Все це свідчило про розклад традиційнихформ господарства і формування в надрах феодалізму нових товарно-грошових відносин.

Швидко зростає торгівля, особливо ярмаркова. Поряд з великимиярмарками в містах і містечках України існували дрібні ярмарки, торгиі базари. В 21 українському місті у 1665 р. відбулося 40 ярмарок, а у50-х роках XVIII ст. лише на Лівобережжі ярмарки збиралися щорічноблизько 350 разів, а базари — 8680. На Слобожанщині в середині XVIII ст.існувало близько 120 щорічних ярмарків, а наприкінці 70-х років — ужепонад 200. Тут розгорталася конкуренція між різноманітними групамикупців, а також між купцями та міщанами, селянами і козаками. Вини-кають групи перекупщиків, баришників, скупників, які часто виступалипосередниками між селянами і купцями, використовуючи різні нагодидля власного збагачення: голод, неврожаї та ін. Купці, міщани, а такождеякі селяни та козаки займалися лихварством. Через розгалуженусистему ярмарків і базарів товари розходилися по всій території україн-ських земель. Деяка активізація товарно-грошових відносин викликалапояву нових і розвиток старих центрів торгівлі, особливо на Лівобе-режжі. Тут виділялися Лохвиця, Ромни, Лубни, Ніжин, Прилуки, Чернігів,Переяслав, Глухів, Хорол, у яких щорічно збиралося від трьох до п'ятивеликих ярмарок. На Слобожанщині вони найбільше проводилося у

Харкові, Валках, Сумах, Сніжковому Куті, Золочеві, Таранівці, Артемівці,Ольшані та Хотомлі. У правобережному регіоні важливими центрамиторгівлі стали Ржищів, Могилів, Луцьк, Дубно та Житомир. Дедалібільшого значення в торгівлі набуває Київ, який систематично відвіду-вали купці з усіх регіонів України, особливо після перенесення туди у1797 р. Крещенського контрактового ярмарку, на який часто з'їжджа-лося до 5 тис. чоловік. Одним із вузлових пунктів економічних зв'язківміж західними і східними українськими землями був Львів. Швидко зро-стали торгові центри на Півдні — Катеринослав, Єлизаветград та ін.Все це свідчило про формування українського внутрішнього ринку, прозростаючу економічну спільність українського населення. Українськийнаціональний ринок входив до складу всеросійського, куди збуваласязначна кількість товарів. Найбільше їх вивозилося з Лівобережжя: хліб,тютюн, прядиво, горілка, селітра, шкіри, віск.

У 1754 р. за указом Єлизавети Петрівни було скасовано мито натовари, котрі надходили до Росії з України, і навпаки. У 1771 р. рос-ійським купцям дозволялося селитися в Україні, купувати будинки таінше нерухоме майно, займатися підприємництвом. Зростали торговізвязки Слобожанщини з Росією. На території Слобідської України досередини XVIII ст. існували митні кордони. У 1743 р. Єлизавета Петрів-на відновила безмитну торгівлю старшині і козакам Слобожанщини.З метою піднесення рівня торгового обороту між українськими і росій-ськими територіями поліпшувалися шляхи сполучення. Найбільшу рольу цьому відігравали Дніпро і Дон з притоками, якими вивозилася вели-ка кількість товарів. Зростає роль Дністра в торгівлі Західної України.

Помітно зростає вага України в зовнішній торгівлі Російської імперії.Велика кількість товарів із Західної Європи, Сходу завозилася до Ук-раїни, а українських — до цих країн. Завдяки цьому швидко розбудову-ються чорноморські порти — Одеса, Херсон, Євпаторія та ін., які відігра-ють все помітнішу роль в економічному житті України. Таким чином, уXVIII ст. в Україні відбулися значні зрушення в сільському господарстві,промисловому виробництві та торгівлі. Одним із найголовніших нас-лідків соціально-економічних процесів цього періоду було формуванняекономічної спільності всього українського народу та деякого зростан-ня його виробничих сил.