2.3. Розселення східнослов'янських племен

магниевый скраб beletage

У середині І тис. н.е. розпочинаються процеси великого розселенняслов'ян. Із межиріччя Дніпра і Дністра вони просуваються в Подунав'я таінші регіони. Слов'яни Лівобережжя поступово освоюють нові землі напівнічному та південному сході, що були заселені до цього угро-фінами,балтами та іншими племенами. Поступово у VIII-X ст. завершується фор-мування нових племінних об'єднань. Тепер уже літописці нараховуютьвелику кількість різних племінних груп. Загальний термін «слов'яни», ти-повий для VII-IX ст., замінюється конкретними назвами окремих племін-них союзів. Літопис «Повість временних літ» дає таку картину розселен-ня слов'янських племен у ІХ ст. На півночі поблизу озера Ільмень мешкалисловени, на південь від них у верхів'ях Волги і Дніпра — кривичі. В ба-сейні верхньої Оки знаходилися в'ятичі, на південний захід від них, надверхньою частиною середнього Дніпра і річки Сожа, — радимичі, на північвід річки Прип'ять, в Поліссі, — дреговичі. Між Прип'яттю, Дніпром і Го-ринню — древляни, на південь від них, понад середнім Дніпром, — по-ляни. На Лівобережжі, в басейні Десни та Сейма, — сіверяни (сіверці),між Дністром та Бугом — уличі, Дністром та Прутом — тиверці. У При-карпатті (нинішня Галичина) і Закарпатті — хорвати, у верхів'ях Західно-го Бугу (VI-VII ст.) мешкали дуліби, пізніше — волиняни.

Східним сусідом східнослов'янського комплексу племен, у басейнінижньої Волги й Дону, була Хазарська держава. У VIII-IX ст. вона досяг-ла значної політичної могутності. Свою залежність від неї визнавалиполяни, сіверяни та інші племена.

З півночі й північного сходу східнослов'янські племена були оточенівеликою групою фінських племен, значна частина яких з часом булаасимільована слов'янами і змішалася з ними.

На північному заході східне слов'янство сусідило з литовськими пле-менами. Частину з них, зокрема ятв'ягів, з часом вони завоювали і асимі-лювали. На заході мешкали західнослов'янські польські племена, які в кінці

І тис. н.е. розгорнули експансивні дії і значно потіснили східних слов'ян. Таксамо мадяри, які прийшли у Закарпаття в IX ст. і знайшли там уже давнозасновані слов'янські поселення, проти яких пізніше розгорнули агресію.

Археологічні матеріали, письмові та інші джерела свідчать, що всіпівденно-західні племінні об'єднання — полян, древлян, волинян та ін.характеризуються приблизно однаковим рівнем соціально-економічногота політичного розвитку, багатьма спільними рисами у виробництві,житлобудуванні, поховальних обрядах; вони мали лише незначні етног-рафічні та деякі інші відмінності.

У другій половині І тис. н.е. економіка східних слов'ян досягла знач-ного розвитку. Основними галузями господарства були землеробствоі скотарство. Поряд із цим певну роль відігравали мисливство, рибаль-ство, бортництво. Зростає технічний рівень знарядь праці. Уже в першійполовині І тис. н.е. східні слов'яни користуються залізними наральни-ками, а в другій — все ширше розповсюджують залізні плуги та іншісільськогосподарські знаряддя, що значно підвищувало продуктивністьпраці. Урожай збирали серпами, косами, зерно мололи на жорнах.Вирощувалися пшениця, жито, просо та інші зернові. Розвивалися різнівиди ремесел: ливарне, залізообробне, гончарне. Удосконалювалисяжитла, поселення, які мали укріплення-городища (гради) з високимиземляними валами та глибокими ровами. Серед значної кількості го-родищ виділялися великі, що відігравали роль політичних, торгово-еко-номічних, духовних центрів: у полян — Київ, Вишгород, у сіверян —Чернігів, Новгород-Сіверський, Любеч та ін. Енергійно розвиваласявнутрішня і зовнішня торгівля. У VII-VIII ст. з Волзького торгового шля-ху «з варяг у араби» по притоках Дніпра та Дону до східних слов'янприїздили арабські купці. Свідченням широкої торгівлі з ними були скар-би арабських диргем, які знаходять час від часу на території слов'янсь-ких поселень. У IX ст. основним стає дніпровський шлях — «з варяг угреки», по якому йшла жвава торгівля з Візантією.

Розвиток продуктивних сил викликав зміну і в суспільному ладісхідних слов'ян. Звужується сфера спільної власності на землю. Орназемля значною мірою переходить у приватну власність окремих сімей,що ставали тепер певною мірою господарськими одиницями суспіль-ства. Первісна община перетворювалася в сусідську. Посилюється май-нове розшарування, значно збагачується і зміцнюється родоплемінназнать («нарочиті люди»), які засновували свої великі господарства-дво-ри, де використовувалася праця рабів, бідних общинників.

У VIII-IX ст. переважно на основі племінних союзів поступово фор-муються нові територіальні об'єднання — князівства, центрами якихбули міста Київ, Чернігів та ін.