1.2. Наукова література як основне джерело фахових знань : Науковий стиль української мови : B-ko.com : Книги для студентів

1.2. Наукова література як основне джерело фахових знань

Сучасна українська мова, як природний вербальний резервуарінформації, має розгалужену систему функційних різновидів — сти-лів, які обслуговують різні потреби комунікації: повідомлення, ін-структаж, з'ясування, пояснення, обґрунтування, переконання, обго-ворення, пропаганда, діяння, вплив тощо. Функції мови виявляють їїсутність, призначення, дію. Комунікативна (мова як засіб спілкуван-ня) і когнітивна (мова як засіб мислення і пізнання) функції мови єнайголовнішими (базовими).

Національна наукова мова забезпечує зв'язок між концептуаль-ною (логічною) і вербальною (мовною) картинами світу під час піз-нання. Відомо, що власне лінгвістичне вивчення мови науки почало-ся з часу виходу в світ (середина ХХ ст.) книги англійського вченогоТ. Сейворі "Мова науки".

Творення української наукової мови відбувалося за нелегкихумов як через необхідність розв'язання внутрішньомовних терміно-логічних проблем, так і через вплив екстралінгвальних (позамовних)факторів, що виявлялися в постійній боротьбі українців за права рід-ної мови. Вийшовши на орбіту науки, українська мова наочно оживи-ла запрограмований у ній раціоналізм як високу здатність до вербалі-зації логічних категорій мислення і пізнання.

Науковий стиль української мови має свої особливості. Йогоосновна функція — інформативна (повідомлення, пояснення, з'ясу-вання, обґрунтування, роз'яснення, класифікація понять, система-тизація знань, аргументований доказ); завдання — передавання на-укової інформації; обставини мовлення — офіційні. Досить широкимє діапазон його використання — наукові праці (дисертації, моногра-фії, статті, доповіді, реферати, рецензії, анотації, тези), підручникиі навчальні посібники для ВНЗ, науково-популярні журнали тощо.Загальні ознаки наукового стилю мови — поняттєвість, об'єктивність,точність, логічність, доказовість, аргументованість, переконливість,узагальнення, абстрагованість, висновки; мовні ознаки — усна і пи-семна форми, широке використання термінів та іншомовної лекси-ки, номенклатурних назв, символів, таблиць, діаграм, схем, графіків,цитат, переважання складних речень; форма тексту — монологічна(опис, міркування). Як функційний різновид високорозвиненої літе-ратурної мови, науковий стиль репрезентує багатство виражальнихможливостей української мови, забезпечуючи спілкування у важли-вих сферах суспільного життя.

Активно функціонуючи в різних формах вираження науковоїдумки (найчастіше — у письмовій, рідше — в усній), науковий стильрозгалужується, за традиційною класифікацією, на чотири основні різ-новиди: власне науковий, науково-навчальний, науково-популярний,науково-публіцистичний[14].

Кожний із цих різновидів має специфічні номінативно-вира-жальні засоби поряд із засобами, спільними для наукового стилю вцілому. Так, суто науковий текст містить інформацію, призначенудля фахівців певної галузі знань; науково-навчальним стилем подаютьлекційний матеріал, готують підручники, навчальні посібники, довід-ники та іншу літературу, призначену для закладів освіти; науково-популярний стиль представлений у наукових статтях, брошурах, метаяких — зацікавити новою науковою інформацією широке коло читачівнезалежно від їх фахової підготовки; науково-публіцистичний стильшироко репрезентований у газетах і журналах, де наукова проблемависвітлюється з погляду публіциста і з метою активізації інтелектучитачів та формування масової свідомості при обговоренні нових до-сягнень науки й техніки або гострих, дискусійних проблем.

В інтелектуальному житті фахівця і, безумовно, того, хто здо-буває вищу гуманітарну освіту, чільне місце посідає самостійна ро-бота з науковими джерелами, представленими різними як формами(письмовою й усною), так і жанрами (наукова доповідь, повідо-млення, стаття, фахова інструкція, науковий огляд, проспект науко-вої роботи, план, анотація, рецензія, відзив, реферат, автореферат,дисертація, монографія, підручник, посібник, науковий коментартощо). Кожен із наукових жанрів, поряд зі спільними (загальни-ми) стильовими рисами, виявляє й індивідуальні. Так, зокрема, урефераті спосіб викладу матеріалу, як і в іншому жанрі наукової лі-тератури, є формально-логічним, але, на відміну від, скажімо, жан-ру статті, в ньому немає тієї наукової ґрунтовності викладу, що єобов'язковою ознакою наукової статті.

Основні функції наукового стилю мови — повідомлення і переко-нання. Вони реалізуються у формі обґрунтування концепції, гіпотези,доведення істинності теорії, узагальненої інформації про результати до-слідження, класифікацій, пояснення явищ, систематизованого викладупевних знань, досягнень, висновків, рекомендацій, пропозицій тощо.

Специфіка наукової мови обумовлена відмінністю науки відмистецтва, що виявляється навіть "не в змісті, а виключно у способіобробляти цей зміст...": і вчений, і поет "переконують, тільки один —логічними доводами, інший — образами"[15]. Відтак, спосіб викладенняматеріалу в науковій літературі визначають як формально-логічний(колективний)[16]. І саме він обумовлює вибір системи мовних (лек-сичних, граматичних) засобів для створення наукового тексту як за-вершеного комунікативного акту, організованого за законами і чин-ними нормами цієї мови.

Робота з навчальним текстом, який разом з лекціями є основнимджерелом науково-професійної інформації, дозволяє самостійно здо-бувати, систематизовувати й структурувати знання та вдосконалюва-ти навички зі смислового аналізу тексту засобами різних видів читан-ня (суцільного, оглядового, пошукового, реферативного).

Навчальним називають такий науковий текст, який узято длярозв'язання певного освітянського завдання. Текст являє собою одиніз тих об'єктів дослідження, який допускає можливість роботи з ним урізних ракурсах. Науковий текст, наочно демонструючи застосуван-ня морфолого-синтаксичних та лексико-граматичних конструкцій уїх "природному" оточенні для опису наукових концептів, є взірцеммонологічного наукового мовлення та тією базою, на якій ґрунтуєть-ся власне наукове висловлювання. У цих функціях на заняттях з мов-них дисциплін науковий текст виступає і як засіб навчання мови, і якоб'єкт вивчення. В останньому випадку предмет розгляду становлятьтакі особливості тексту: структурно-змістова організація, комуніка-тивна скерованість, композиційна завершеність, різні типи лексично-го, граматичного, логічного й стилістичного зв'язку між елементамитексту, інформаційна достатність і насиченість, різні способи поданнянаукової думки тощо. Специфіка навчального закладу накладає від-биток на тематику та зміст навчальних наукових текстів: вони відпо-відають принципу фаховості, містять нові для користувачів знання,є інформаційно актуальними й достатніми, пізнавально цінними, до-ступними за змістом та обсягами інформації, обов'язково зразковимиприкладами наукового стилю сучасної української мови.

Навчальний науковий текст розглядають як єдиний комуніка-тивний блок, що має чітку, логізовану структурну організацію, якаформується під впливом двох основних факторів: характеру висвіт-люваного змісту (тема ^ підтема ^ комбінація підтем) та способуйого презентації. Комунікативними блоками є і його складові час-тини (компоненти), розташовані у певній послідовності. Кожний ізкомпонентів тексту є функційно значущою одиницею, тобто можевиконувати функції роз'яснення, обґрунтування, уточнення, доповне-ння, унаочнення тощо. Визначення цих функцій сприяє адекватномурозумінню тексту. Нарешті, навчальний науковий текст обов'язковохарактеризується певною внутрішньою організацією, тобто має такілексико-граматичні та структурні засоби, які роблять його доступ-ним для розуміння при читанні, усвідомлення й запам'ятовуванняінформації і подальшої її репрезентації та використання.

Систематична робота з науково-навчальною літературою відшлі-фовує вміння щодо сприйняття, утримання й поновлення інформа-ції, змістової і мовної компресії тексту джерела та активно розвиваєнавички писемного мовлення. Здобуття знань шляхом самостійногоопрацювання текстів (а це і є основний чинник самоосвіти!) ґрунту-ється на комплексі взаємопов'язаних умінь: визначати і формулюва-ти основну проблематику текста-джерела, здійснювати смисловийі структурний аналіз тексту, стисло подавати інформацію тексту задеталізованим планом, знаходити додаткову, побіжну інформацію івідмежовувати її від головної, здійснювати поєднання інформації різ-них джерел (за допомогою порядку слів, фраз, абзаців і відповіднихзасобів зв'язку тексту), "згортати" ("пакувати") інформацію тексту дорівня головної у різні способи (синтаксична конденсація, вилученнязайвої інформації та скорочення слів, речень, фраз, смислових фраг-ментів тощо); вводити елементи опису тексту-джерела до продуко-ваного тексту та об'єднувати в ньому всі його компоненти (основнийматеріал джерела, додатковий матеріал, оцінка тощо).

Безперечно, що організація процесу самостійного здобуття знаньзалежатиме і від мети та видів читання. Наукою напрацьовано загаль-ні правила роботи з науковим текстом як правила його читання (ро-зуміння):

ознайомтеся спочатку з бібліографічним описом тексту;

переконайтеся, що розумієте всі слова, терміни, терміноспо-луки, фрази;

читайте з олівцем в руках, робіть потрібні позначки (напри-клад, різнокольорові у відповідності до характеру позначок);

обміркуйте здобуту інформацію, осмисліть її, спираючись насвої знання і досвід; систематизуйте знання;

доберіть самостійно приклади, що також ілюструють головніідеї (думки) тексту;

перечитайте ще раз найважливіші за змістом фрагменти тек-сту та ті, що ще не зовсім зрозумілі або ж викликають певнийсумнів;

— письмово передайте основну інформацію;

критично сприймайте прочитане, порівнюйте з інформацієюінших джерел щодо висвітлюваного питання, знайомтеся з ре-цензіями на опрацьовані наукові джерела.

Отже, специфіка роботи з науковим текстом випливає з об'єк-тивної потреби — здійснювати у найбільш ефективний спосіб аналі-тико-синтетичну переробку текстової інформації, що в свою чергувимагає сформованості двох взаємопов'язаних умінь:

1) аналізувати текст за композиційно-смисловою структурою;

2) подавати здобуту інформацію у стислій формі різними жан-рами писемної продукції.

Ці уміння можна якісно та швидко розвинути завдяки систе-матичній роботі за алґоритмічними приписами, що врешті-рештсприятиме формуванню і подальшому вдосконаленню творчих здіб-ностей для виконання науково-дослідної роботи, яка повинна стати"невід'ємним компонентом підготовки спеціалістів з вищою освітою"16в умовах Болонського процесу.