2.1. Узагальнення та "згортання" інформації науковогоджерела до рівня плану (питального, тезового,номінативного)

Завдання 2.1.1. Ознайомтеся з етимологічною довідкою та семанти-кою іншомовного слова "план". Визначте, в якому термінологіч-ному значенні вжите це слово у назві підрозділу 2.1., і складітьіз ним словосполучення.

План[19] (від лат. planum — рівне місце, площина):

кресленик, що зображує на площині в умовних знаках і в пев-ному масштабі частину земної поверхні (план топографіч-ний); горизонтальний розріз або вид зверху будь-якої спору-ди чи предмета;

система взаємопов'язаних, об'єднаних загальною метою за-вдань, що визначають строки, порядок і послідовність вико-нання господарських програм, окремих робіт, операцій тощо;

порядок, послідовність викладання будь-якого матеріалу (до-повіді, п'єси);

масштаб, положення в просторі або ступінь віддаленості пред-мета (великий план, передній план тощо).

Завдання 2.1.2. Ознайомтеся з наведеним алгоритмічним припи-сом, звертаючи особливу увагу на коментарі в рубриках:Пам'ятайте! Примітка. Усвідомте кожен "крок" мислен-нєво-мовленнєвих дій та їх послідовність при складанні різнихвидів плану наукового тексту.

АЛГОРИТМІЧНИЙ ПРИПИС ДО СКЛАДАННЯ ПЛАНУДРУКОВАНОГО ДЖЕРЕЛА НАУКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

Прочитайте заголовок і спрогнозуйте за ним проблему (проб-леми) тексту джерела наукової інформації.

Перевірте свій прогноз: переглядаючи текст, спробуйте зрозу-міти його основні проблеми. Акцентуйте увагу на початковій іфінальній частинах абзаців та інформації, поданій курсивом.

Пам'ятайте! Початок і кінець абзаців у науковому тексті — це най-більш інформативні місця; інші речення тільки розкривають,деталізують, обгрунтовують, конкретизують головну думкуабо є сполучними елементами.

Читайте уважно весь текст, працюючи над кожним абзацем івизначаючи опорні (ключові) слова, словосполучення та ре-чення, тобто ті, що містять основну інформацію.

Прочитайте текст швидко ще раз і розподіліть його на струк-турно-змістові частини (фрагменти).

Пам'ятайте! Структурно-змістова частина (фрагмент) може бу-ти еквівалентною абзацу, кільком абзацам, частині абзацу,окремому реченню.

Вилучіть головну інформацію з кожного фрагмента тексту.

Сформулюйте запитання до головної інформації кожногофрагмента тексту.

Занотуйте питання, які виявляють проблематику тексту, затим порядком, котрий відповідає логіці тексту, — і ви матиме-те орієнтовний питальний план тексту.

Перевірте, чи пов'язане кожне наступне запитання з попере-днім. У разі необхідності уточніть питання — і ви матиметеостаточний варіант питального плану тексту.

Сформулюйте відповіді на всі питання плану — і ви матиметеваріант тезового плану тексту.

Пам'ятайте! Тези — це не план і не сам виклад тексту, а його стислосформульовані положення, твердження, ідеї; зв'язок між теза-ми — лише логічний.

Складаючи тези, орієнтуйтесь на те, що тезовий план найчас-тіше містить 5-6 тез: 1 — вступна теза; 2-4 (5) — основнийтезовий зміст джерела; 5 (6) — заключна теза.

Трансформуйте двоскладні (є склад підмета і склад присудка)речення тезового плану в односкладні номінативні (є складпідмета) — і ви матимете номінативний план тексту.

Пам'ятайте! У номінативних (називних) реченнях головний член(підмет) виражено іменником або субстантивованою части-ною мови (прикметником, дієприкметником) тільки у форміназивного відмінка.

Відредагуйте номінативний план. Перевірте:

а)         чи всі пункти плану є рівнозначними за обсягом думки?Примітка. Якщо один із пунктів плану є більшим за обсягом, поділіть

його ще на кілька пунктів. Пункти з меншим обсягом думкиоб'єднайте так, щоб вони були майже рівнозначні за обсягом;

б)         чи всі головні проблеми тексту джерела відбито у плані?Примітка. Якщо ви вважаєте за необхідне виокремити додаткову ін-формацію, оформіть її у вигляді підпункту плану — і ви мати-мете складний (докладний, деталізований, розгорнутий) план;

в)         чи відповідає логіка плану логіці тексту джерела?

г)         чи немає граматичних, стилістичних та інших мовних по-милок?

Пам'ятайте! Цінність плану полягає в тому, що він допомагає най-більш стисло відтворити в пам'яті зміст наукового джерела,зосереджуючи увагу лише на найголовнішій, найсуттєвішіййого інформації.

гічної функції дієслів як виразника процесуальної ознаки. Емоційната експресивна лексика науковим текстам невластива (особливо дляприродничих наук); щодо гуманітарних наук, наприклад, літерату-рознавства, то тут зустрічаються подекуди емоційно-експресивніелементи, які виконують функцію термінів і є формою виражен-ня спеціальних понять. Для синтаксису НС характерне вживанняускладнених конструкцій, розгорнутих складних речень, активнефункціонування дієприслівникових та порівняльних зворотів, встав-них і вставлених конструкцій, відокремлених та однорідних членівречення. (М. Зарицький) ft

* * *

Активний словник — це запас слів, які мовець активно викорис-товує в усній та писемній мові. Слова активного словника не маютьознак застарілості чи незвичної новизни. Залежно від рівня осві-ченості, кола інтересів, роду занять люди послуговуються від 1000до 5000 слів (пор.: тлумачний 11-томний "Словник української мови"містить близько 140 000 слів).

До активного словника належать: а) загальновживані слова, зро-зумілі всім мовцям: хліб, вода, білий, жити, добре, п'ять, ми; б) ши-роковживані в різних галузях науки, мистецтва і техніки терміни йпрофесіоналізми: мартен, акварель, джинси, морфема та ін.

Пасивна лексика — 1) слова зрозумілі, знайомі мовцю, але невживані ним у звичному мовному спілкуванні.

До пасивної лексики належать здебільшого слова спеціально-го вжитку, архаїзми, діалектизми, запозичення, неологізми тощо;2) словниковий запас у певний період її розвитку, який має відтінок

застарілості або новизни. (С. Єрмоленко) ft

* * *

Вивчення основ держави і права слід починати з усвідомленнятого важливого факту, що ці два основні суспільні інститути не є зло,нав'язане суспільству панівними верствами, що держава і право за-кономірно виникли в результаті тривалого історичного розвитку ци-вілізації.

Для кожної нації чи народності поява власної держави і свогоправа — це свідчення і доказ переходу від первісного ладу до більшвисокого ступеня суспільного розвитку або від пригнобленого коло-ніального стану до справжньої самостійності й незалежності. Державаі право — це альтернатива руїні, анархії, безладдю. Вони відіграютьроль організаторів, диригентів спільної діяльності людей, засобівцивілізованого розв'язання соціальних протиріч і конфліктів. За до-помогою державно-правових інститутів здійснюється захист суспіль-ства і кожної особистості від зловживань з боку більш сильного, га-рантуються життя та основні права. (В. Котюк) ft

Завдання 2.1.4. Прочитайте уважно тексти загальнонаукової те-матики. З'ясуйте, які різновиди наукової літератури вони ре-презентують. Складіть, зорово спираючись на алгоритмічнийприпис (див. 2.1.2), питальний і тезовий плани та визначте,аргументуючи, можливі сфери їх практичного використання.

Писемність i освіта

На етапі завершення формування державності Київської Русіїї культура збагатилася новими елементами. Найважливішим середних стала писемність, поширення якої в східнослов'янському світіпередувало офіційному введенню на Русі християнства. Археологічніджерела дають можливість віднести час оволодіння неупорядкованимписьмом до ІХ ст. Пізніше слов'яни отримали дві азбуки — глаголи-цю і кирилицю, одна з яких винайдена слов'янськими просвітителя-ми Кирилом і Мефодієм. Більшість дослідників схиляється до дум-ки, що це була глаголиця. Кирилиця, як вважали I. I. Срезневськийі С. Георгієв, виникла на базі грецького уставу VI-VIII ст., доповне-ного слов'янськими буквами. В порівнянні з глаголичною азбукою,літери якої мали надто складне написання, кирилиця була простоюй доступною і тому отримала офіційне поширення в Болгарії (кінецьІХ ст.) і на Русі (X ст.).

На користь порівняно раннього знайомства Русі з писемністюсвідчить, очевидно, і літописне повідомлення про знахідку Ки-рилом у Корсуні (Херсонесі) Євангелія і Псалтиря, написаних"руськими письменьї", а також зустріч із чоловіком, який говоривцією мовою.

Ряд дослідників, зокрема Л. Мюллер, не згодні з тим, що в "ЖитіїКостянтина" йдеться про слов'янську мову, оскільки "русами" в ІХ ст.греки начебто називали не слов'ян, а варягів. При такій інтерпретаціїжитійного повідомлення виникають ще більші труднощі йогорозуміння. Коли б названі священні книги були написані однієюіз германських мов (шведською або готсько-кримською), то як биКирил, не обізнаний з ними, так швидко заговорив однією з них?Л. Мюллер пропонує читати не "руськими", а "сурськими" письмена-ми, тобто сірійськими. Довести це припущення, по суті, нічим.

Підтвердженням реальності "руських письмен" можуть бути до-говори Русі з греками, один із екземплярів яких призначався для Русіі був написаний слов'янською мовою. Договір 911 р. вказує на русь-кий звичай писати духовні заповіти на випадок смерті, а одна із статейдоговору 944 р. вимагала,