2.2. Конспектування друкованого джерела науковоїінформації

магниевый скраб beletage

Конспектування наукового тексту — складний мисленнєво-мов-леннєвий процес, мета якого — глибоко осмислити інформацію і по-дати її адекватно, точно, стисло та в зручній для подальшого викорис-тання письмовій формі конспекту.

Конспект[22] (від лат. conspectus — огляд) складається з плану йтез, доповнених фактичним матеріалом, що в сукупності являє собоюкороткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо.Процес конспектування включає два етапи:

змістова орієнтація та планування:

а)         структурно-змістовий аналіз тексту джерела;

б)         визначення і фіксація на папері плану-програми розро-блюваного конспекту;

реалізація розробленого плану-програми:

а)         відбір інформації для конспекту в суворій відповідності довизначеного плану;

б)         коректна компресія відібраної інформації;

в)         запис опрацьованої інформації в лаконічній та зручнійформі.

Завдання 2.2.1. Ознайомтеся з наведеним алґоритмічним припи-сом, звертаючи особливу увагу на коментарі в рубрикахПам'ятайте! Примітка. Усвідомте кожен "крок" мислен-нєво-мовленнєвих дій та їх послідовність при конспектуваннідрукованого наукового тексту.

АЛГОРИТМІЧНИЙ ПРИПИС ДО КОНСПЕКТУВАННЯДРУКОВАНОГО ДЖЕРЕЛА НАУКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

1. З'ясуйте для себе загальну мету конспектування, а саме: якийконспект цього разу вам потрібний — стислий чи докладний(розгорнутий, деталізований)

Пам'ятайте! Стислий конспект передає в узагальненому виглядінайсуттєвішу інформацію тексту, а докладний (розгорну-тий) конспект включає також відомості, які конкретизують,мотивують, деталізують основні положення тексту у виглядідоведень, пояснень, аргументів, ілюстрацій тощо.

Пригадайте, як ви починали роботу над складанням плану.Ці ж дії допоможуть вам зрозуміти основний зміст тексту істановитимуть підготовчий етап для складання конспекту:

а)         прочитайте заголовок та спрогнозуйте за ним проблемати-ку і ключові поняття тексту;

б)         перевірте свій прогноз, прочитавши уважно та усвідомле-но текст;

в)         визначте основну інформацію абзаців: ключові слова, сло-восполучення, речення;

г)         опрацюйте вдруге абзаци й вирішіть, як найдоцільнішескоротити речення з головною інформацією, і позначте унайзручніший для вас спосіб скорочений варіант абзаців;

д)         розподіліть текст на структурно-змістові частини (фраг-менти);

е)         зазначте в кожному фрагменті головну й неголовну (до-даткову) інформацію.

Складіть і запишіть план-програму розроблюваного конспекту.

Відберіть інформацію, звернувши увагу і на зазначену кур-сивом, дійсно необхідну для реалізації визначеного плану-програми.

Здійсніть, опрацьовуючи відібрану інформацію, її комплек-сну компресію, паралельно використовуючи для цього різно-манітні прийоми концентрації змісту і мовних засобів тексту:

визначте і розмежуйте в обраний спосіб ту інформацію,яку передаватимете дослівними формулюваннями з тек-сту, й ту, що трансформуєте у скорочений варіант;

об'єднайте прості речення у складні;

коректно спростіть складні (довгі) конструкції;

вилучіть з речень дієприкметникові та дієприслівниковізвороти;

вилучіть речення з надлишковою інформацією, а такожпобіжні висловлювання та міркування;

передайте інформацію (де це є можливим і доцільним) увигляді таблиць, діаграм, схем, графіків тощо.

Логічно об'єднавши відібраний і трансформований матеріал(за допомогою різних засобів організації зв'язного тексту), за-пишіть його і переконайтесь, що підготували саме конспект.

Примітка. Доцільно скористатися загальноприйнятим скороченимзаписом слів.

Зазначте в конспекті основну, найважливішу та найціннішуінформацію, використовуючи такі прийоми, як підкреслюван-ня (у т.ч. різними кольорами), позначки (окличні й питальнізнаки) на берегах (полях) тощо.

Здійсніть самоконтроль, з'ясувавши:

а)         чи всю головну інформацію тексту-джерела відбито в кон-спекті;

б)         чи є логічним за побудовою конспект;

в)         чи абсолютно точно наведено цитати, цифрові і фактичнідані;

г)         чи є нормативним за мовним оформленням текст (відсут-ні орфографічні, лексичні, граматичні та стилістичні по-милки).

Відредагуйте за результатами здійсненого самоконтролюзміст, структуру та мовне оформлення одержаного конс-пекту.

Пам'ятайте! При конспектуванні доцільно використовувати до-статні береги в зошиті для фіксації власної думки з приводупрочитаного, певних позначок, подальших міркувань, запи-тань, зауважень тощо.

Завдання 2.2.2. Складіть, зорово спираючись на алґоритмічний при-пис (див. 2.2.1), стислі конспекти наведених власне наукових інауково-навчальних текстів актуальної термінознавчої про-блематики. З'ясуйте, які "кроки" процесу конспектування вамнайважче долати і чому, а що в першоджерелі суттєво допо-магає вам у конспектуванні.

Українська наукова термінологія: стан та перспективи розвитку[23]

Сукупність спеціальних найменувань різних галузей науки, тех-ніки та мистецтва, які вживаються у сфері професійного спілкуваннята втілюють результати теоретико-пізнавальної діяльності людини,становлять термінологію. Сучасна термінологія як галузь науки, вихо-дячи з основних властивостей терміна (співвіднесеність із поняттям,точність, лаконічність, однозначність, експресивна нейтральність),поєднує в собі фрагменти логіки, предметних знань, лінгвістики,філософії, концептології, інформатики, семіотики та елементи сим-воліки. Термінологія (сукупність термінів) існує у 2-ох вимірах: якрезультат фіксації наукового пізнання (термінологічні словники) таяк функціонування у контексті наукової та навчальної літератури і вкомунікативному аспекті.

Українська наукова мова сьогодення сягає глибини віків, що під-тверджують як найстаріші зразки актової мови та правничої термі-нології дохристиянської Русі [14, 207], так і теоретичні дослідженняокремих терміносистем. Охарактеризувати сучасний стан та перспек-тиви розвитку наукової термінології не можна, не торкнувшись бо-дай короткої історії її становлення. Науковій термінології передувавперіод стихійного термінотворення, коли в окремих мовах накопичу-вався достатній арсенал тематично об'єднаних слів для позначеннясистеми спеціальних понять. Вихідною базою будь-якої галузевоїтермінології є поняття природної (загальновживаної) мови та її лек-сичні одиниці.

Обслуговувати нову сферу науки, людської діяльності почина-ють слова, які є назвами побутових понять, що виникли у процесіпрактичного пізнання світу і стали на даному етапі представникаминаукового поняття [8, 47].

На початковому етапі становлення тієї чи іншої науки загальнийстан і розвиток пізнання був таким, що вимагав порівняння певнихпонять з відповідними співіснуючими предметами навколишньоїдійсності за аналогією як одного із зовнішніх стимулів термінологі-зації загальновживаних слів [6, 110]. До речі, терміносистеми новихгалузей знань і сьогодні при найменуванні понять послуговуютьсяпринципом аналогії, зокрема в терміносфері автоматизованих сис-тем: архітектура, захист, надійність, поштова скринька тощо.

На відміну від загальновживаних слів, терміни є продуктом вто-ринної номінації понять, що пов'язане передусім із подвійним бачен-ням світу: загальним і науковим. Наукове бачення може ґрунтуватисяна загальному, як на своєрідних знаннях нижчого порядку. Таким чи-ном, мова науки нашаровується на природну вже тоді, коли системазвичайного, загального розуміння світу склалася і знайшла своє відо-браження в природній мові. Мова науки, використовуючи загально-вживані слова, наповнює їх особливим науковим змістом, закріплює удефініціях. Звідси вторинність спеціальної лексики, провідне місце вякій належить термінам [11, 228].

Історія формування української наукової мови — це постійне пе-реборювання політичних перешкод і заборон. Свої потенційні мож-ливості вона розкриває при найменших послабленнях екстралінг-вальних факторів, які тримали її в лабетах бездержавності впродовжстоліть [7, 5].

Заборона української мови як засобу літературного спілкуван-ня затримувала її стильову диференціацію, а водночас і формуваннятермінологічного фонду. Розвиток української мови (а відповідно йтермінології) на власній етнічно-мовній основі найбільше гальмува-ли недержавний статус рідної мови та її територіальна роз'єднаність.У формуванні української наукової термінології умовно можна виді-лити кілька періодів.

Перший період (друга половина — кінець XIX ст.) пов'язаний ізжурналом "Основа" та діяльністю Наукового товариства ім. Т. Шев-ченка (НТШ) в Галичині, іменами І. Верхратського, М. Драгоманова,В. Левицького, М. Грушевського, І. Пулюя, П. Куліша [7]. У цей часукраїнська мова збагачувалася "новими термінами та висловами, від-повідними до прогресу сучасної цивілізації" [2, 78].

Особливістю українського термінотворення кінця XIX—початкуXX ст. було вироблення принципу орієнтації на народну мову з ши-роким використанням термінів і терміноелементів грецького та ла-тинського походження, а також терміноелементів, прийнятих у між-народній практиці.

Другий період (початок XX ст. до 20-х років) ознаменував-ся утворенням Наукових товариств у Східній Україні: "Просвіта"(у Києві), ім. Квітки-Основ'яненка (у Харкові) та інших терміноло-гічних комісій, завданням яких був збір та впорядкування народноїтермінології з різних галузей знань. У цей час медична секція Київ-ського товариства розпочинає роботу над укладанням медичногословника. Для розбудови української ботанічної, сільськогосподар-ської та науково-технічної термінології чимало зробив гурток нату-ралістів при Київському політехнічному інституті, на думку членівякого, "не знаючи термінології, не можна ні науку вперед посувати, ніпередавати її здобутки народові" [15, 11].

Третій етап у формуванні української наукової мови припадаєна 20-ті — початок 30-х років XX ст. — час відновлення українськоїдержавності, розширення суспільних функцій української мови.Майже після двохсотлітньої перерви українська мова стала мовоюзаконодавства, адміністрації, армії, всіх сфер суспільного й полі-тичного життя країни. Це спонукало до цілеспрямованої терміноло-гічної роботи, яка була логічним продовженням термінологічної пра-ці когорти діячів науки, техніки, лінгвістів, письменників у попереднідесятиліття. У 1921 році утворився Інститут української науковоїмови (ІУНМ), перед ученими якого ставилося завдання спрямовува-ти процес розвитку української наукової мови. Для цього необхіднобуло виробити наукові засади творення як окремих термінологічниходиниць, так і формування цілих терміносистем, заповнити прогали-ни, що закономірно в них з'явилися: виробити принципи й методипобудови нової лексики на позначення понять науки, політики, дер-жавності тощо, ще не названих українською мовою. Така ситуація, надумку Ю. Шевельова, типова для всіх мов у період, коли вони поши-рюють сферу вживання та мають задовольнити найрізноманітнішівимоги суспільства [16, 97]. Теоретичні засади термінотворення булочітко сформульовано в "Інструкції до укладання словників".

Терміни виникали шляхом переосмислення загальновжива-них слів, творення нових, запозичення готових лексем з інших мов.Різним був підхід до термінотворення, нерідко вдавалися навіть докрайніх заходів (від пуристичних до максимальної орієнтації на запо-зичення). О. Курило зазначала: "Саме життя покаже, який принципу термінології та науковій мові може перемогти, а певніше, що вониобидва матимуть однакову рацію виживання" [4, 1]. Творчу працювчених перервано звинуваченням українських філологів у народни-цтві та націоналізмі. Впродовж 1933-1935 рр. було випущено 5 бю-летнів під гаслом "Проти націоналізму в термінології", які вилучи-ли значну частину прийнятих у 20-ті роки термінів із різних галузейзнань. Після цього праця на термінологічній ниві майже припинила-ся [9, 8].

Четвертий етап (50-80-тірр. XX ст.) ознаменувався пожвав-ленням термінологічної праці у зв'язку зі створенням у 1957 році

Президією Академії наук України Словникової комісії, основнимзавданням якої було вироблення принципів укладання термінологіч-них словників. Зусиллям великого загону українських учених різнихгалузей знань упродовж наступних років було видано серію як пере-кладних, так і тлумачно-довідкових та енциклопедичних словників.

Поряд із лексикографічною роботою значна увага приділяла-ся лінгвістичному дослідженню окремих терміносистем (політеко-номічної — Т. І. Панько, біологічної — Л. О. Симоненко, ботаніч-ної — М. М. Фещенко, А. Й. Капська, юридичної — О. Сербенська,математичної — А. Крейтор та ін.). У кінці 70-х — на початку 80-х рр.теоретичне термінознавство, яке як самостійна наука постає з досвідупрактичної термінознавчої роботи, остаточно набуло статусу сфор-мованої науки зі своїм поняттєвим апаратом та методологією.

П'ятий етап (кінець XX — поч. XXI ст.) є найпродуктивні-шим у розбудові як української наукової мови, так і її термінології.Українська мова поширюється в соціальному просторі. Визначальноюхарактеристикою стає законодавче закріплення за нею статусу дер-жавної й у зв'язку з цим розширення поля її суспільного функціону-вання [1, 33-34].

Із становленням України як суверенної держави проблема наці-ональної термінології набирає державного значення. Робота в галузінаукової термінології цього періоду якісно відрізняється від роботи,проведеної в першій половині століття, коли основна увага дослідни-ків зосереджувалася на збиранні термінів шляхом запису з уст народута літературних джерел, на основі яких співробітники ІУНМ намага-лися створити національну термінологію, якої бракувало в Україні.

Терміносистема сучасної української мови є потужною лінгвіс-тичною базою, на основі якої формуються, усталюються і функціо-нують усі сфери науково-професійної діяльності. Основним завданнямсучасного термінознавства є практичний аспект — систематизація,упорядкування та стандартизація наявної наукової термінології шля-хом вилучення з неї невиправданих слів-покручів, відродження окремихзабутих або несправедливо "репресованих" термінів, створення га-лузевих словників, україномовних підручників, посібників, довідників,військових статутів, Кодексів, державних стандартів на терміни тавизначення, вироблення різних законодавчих актів державною мовою.

Українська наукова мова, її термінологія визначаються, з одногобоку, особливостями мовної ситуації в Україні, з другого —- станомі тенденціями розвитку літературної мови, складовою частиною якоївона є. Розхитування мовностилістичних та правописних норм налексичному, словотворчому, фонетичному рівнях у літературній мовівиявляється і в термінології. Пор., наприклад: магнет, хемія замістьмагніт, хімія; сотня, рій, курінь, сотник замість відповідних рота, від-ділення, батальйон, капітан.

Процес систематизації та стандартизації терміносистем учені різ-них шкіл і регіонів вбачають по-різному. Одні намагаються повністювідновити термінологію 20-х років, інші — надто захоплюються запо-зиченнями з європейських мов. У одному й другому постулаті є якпозитивні, так і негативні моменти. Відомо, що штучна реставрація,нав'язування діалектних, застарілих термінів, власних уподобань ве-дуть до самоізоляції не лише наукової мови, а й самої науки, з одно-го боку, а з другого — надмірне захоплення іншомовними термінамипризведе до втрати національної мовної самобутності.

Прихильники першого напрямку забувають про те, що більшістьсловників, виданих у 20-ті роки, були і залишилися проектами, а вмі-щені в них терміни (часом цілі синонімічні ряди на позначення тогосамого поняття) були елементами пошуку терміна, який би відбивавзміст позначуваного поняття. З часу видання зазначених словниківпройшли десятиліття, впродовж яких розширювався зміст старих по-нять, виникали нові, що потребували найменувань. Ніхто не заперечуєтого, що у своїй роботі фахівці мають використовувати досвід учених"золотого" десятиріччя, зберегти, відновити кращі українські термінита позбутися тих, що суперечать лексичним та словотвірним нормамукраїнської мови. Але це не значить, що наявну й усталену в мовітермінологію варто замінювати вузькорегіональними термінами, якспостерігаємо у "Словнику фізичної лексики українсько-англійсько-німецько-російському" В. Козирського та В. Шендеровського [3],де відомі всім зі шкільної лави терміни: діаметр, елемент, мастило,маятник, нівелір, паралель, снаряд, трубопровід замінено відповід-но словами: поперечник, первень, шмаровидло, вагадло/хитун, шмига,рівнолежник, стрільно/гарматень, руровід/рурогін та багато інших.

Усе частіше лунають заклики повернути до життя питомі наці-ональні спортивні терміни, оскільки українська спортивна терміно-логія надто зрусифікована. Чи зрозуміють наші терміни на зразокруханка — гімнастика, ситківка — теніс, кошівка — баскетбол, ко-паний м'яч — футбол, наколесництво — велосипедний спорт, карниймет — штрафний удар, скічня — трамплін та багато інших на міжна-родних змаганнях. "Революцію" в медичній термінології намагають-ся провести й деякі медики, пропонуючи нам повернути застарілі,регіональні назви заштрик (укол); порскавка, впорсник, штрикалка(шприц); синьожилка (вена); дишниця, дишковиця, дишкозапал (брон-хіт) [5], ушкодівник, ушкодознавець (травматолог) та ін.

Спостерігається прагнення відмежуватися від російської мови,тобто диференціювати слова, що звучать однаково в українській таросійській мовах, замінити їх питомими українськими словами назразок: ансамбль — гурт, штопор — коркотяг, нувориш — скоробо-гатько та ін.

Розвиток знань у різних країнах відбувається нерівномірно.Ця нерівномірність позначається і на розвиткові термінології окре-мо взятих мов. Практично жодна природна мова при творенні термі-нів не може обійтися своїми власними ресурсами, тому термінологіябагатьох галузей знань різних мов послуговується лексичними тасловотворчими засобами високорозвинутих літературних мов, щоробить її склад надто строкатим, поєднуючи в собі національні таміжнародні елементи. У період середньовіччя це були переважно кла-сичні мови — давньогрецька та латинська, остання дала моделі длятворення термінів, здебільшого одноосновних, та серію високопро-дуктивних суфіксів і префіксів, що використовуються у термінологіїбагатьох мов. 3 грецької мови запозичено модель творення складнихтермінів (композитів). Таким чином, латинські й грецькі основи тер-мінів уже в епоху середньовіччя становили єдиний греко-латинськийфонд, який запозичався багатьма мовами [12, 129]. Пізніше джереломзапозичень стали німецька, французька та англійська мови.

Прямі запозичення, з одного боку, формують спільний лексич-ний фонд у не обов'язково споріднених мовах, що сприяє взаєморозу-мінню фахівців, які розмовляють різними мовами [1, 109], а з друго-го — надмірне захоплення чужими термінами ускладнює спілкуванняміж членами суспільства. Зокрема немає потреби користуватисяіншомовною лексикою, якщо в мові існують питомі слова на зразокбартер (обмін), брокер (посередник), копірайт (авторське право),слоган (рекламне гасло), субсидія (допомога, підтримка), рамбурсува-ти (повертати борг) тощо.

Причини запозичень різні: відсутність у мові ціліснооформ-леного, непроникного терміна-однослова на позначення єдиного,нерозчленованого поняття (демаркетинг — ліквідація ажіотажно-го попиту, девальвація — зниження офіційного курсу національноївалюти, аналогічно: емісія, авізо та ін.); лаконічність терміна, відякого легко утворюються похідні форми (аудит — аудитор, ауди-торство, аудиторський, аудиторська служба, Аудиторська палатаУкраїни), зміна концептуальних орієнтирів (етнічних, національно-специфічних на "європеїзовані" або "американізовані"), що викликаєдекореляцію протопонять "свій" — "чужий" (воротар — голкіпер; позагрою — офсайд).

Останнім часом помітно зростає тенденція до гібридизації термі-на, поєднання національних та міжнародних компонентів (виробни-чий маркетинг, тендерне ціноутворення).

У систематизації, нормалізації та стандартизації існуючих тер-міносистем значна роль належить галузевим словникам. За останнєдесятиріччя минулого століття побачило світ близько 300-т тер-мінографічних праць, переважно перекладних, різних за обсягом таякістю опрацьованого матеріалу, серед них пальма першості нале-жить медицині — 40 словників, 20 — з економіко-фінансової сфери.Заслуговують на увагу: поліфункціональний академічний "Російсько-український словник наукової термінології" у трьох книгах: Суспільнінауки (1994); Біологія. Хімія. Медицина (1996); Математика.Фізика. Техніка. Науки про Землю та Космос (1998), кілька видань"Російсько-українського та українсько-російського словника (сфе-ра ділового спілкування)" В. М. Брицина, О. О. Тараненка, три ви-дання "Фінансового словника" А. Г. Загороднього, Г. Л. Вознюка,Т. С. Смовженко, "Українсько-латинсько-англійський медичнийтлумачний словник" у 2-х томах науковців Львівського медичногоуніверситету, п'ятимовний тлумачний словник з інформатики Р. Іва-ницького та Т. Кияка (1995), щойно виданий "Українсько-російсько-англійсько-німецький тлумачний та перекладний словник термінівринкової екокоміки" за ред. Т. Р. Кияка (2001).

Уперше в Україні створюються власні державні стандарти на тер-міни та визначення, де рекомендовано загальноприйняті їх визначен-ня, які стають основою для розроблення стандартів на технічні умо-ви, продукцію, методи випробовувань тощо. Як науково-технічнийдокумент, стандарт є комплексом норм, правил, вимог щодо об'єктастандартизації та обов'язкових для використання в усіх видах норма-тивної документації, у довідковій та навчально-методичній літературі[10, 16]. Незважаючи на те, що в мові ДСТУ на терміни та визначен-ня спостерігається порушення лексичної загальнолітературної нор-ми, неточне лексичне позначення наукових понять, уживання слів,не властивих українській мові на зразок злучення, злучник, розлучник,повід замість усталених відповідних з'єднання, з'єднувач, роз'єднувач,привод та багато інших, вони сприятимуть розбудові та нормалізаціїгалузевих терміносистем та впровадження їх у життя. Аналогічнуроль виконують і україномовні законодавчі акти та Кодекси.

Оскільки терміни через загальні поняття пов'язуються зі спе-ціальними сферами знань та діяльності, вони є об'єктами всіх наук,що вивчають ці сфери. Для розв'язання термінологічних проблем по-трібні висококваліфіковані спеціалісти, які б поєднували професій-ні знання з лінгвістичними. Таких спеціалістів треба готувати у ви-щих навчальних закладах, увівши до навчальних програм спецкурсиз основ термінології та фахової мови. Названі спецкурси читаютьсяв багатьох країнах світу, навіть у країнах Африки та Азії [112, 286-288]. На жаль, наше Міністерство освіти і науки ігнорує світовийдосвід. Засвоєнню студентами фахової мови сприяють словничкитермінів, наведених у підручниках та навчально-методичних посіб-никах з фінансів, маркетингу, фінансів підприємств та ін., виданих уКиївському національному економічному університеті.

Підсумовуючи вищесказане, можна констатувати той факт, щоУкраїна має розвинуту кодифіковану термінологію майже з усіх га-лузей знань, здатну забезпечити практичні потреби суспільства.Робота щодо її розбудови та кодифікації проводиться в кількох ас-пектах: дослідження процесів становлення окремих терміносистем,встановлення часу їхньої появи та визначення шляхів формування,співвідношення в них національних та інтернаціональних компонен-тів; вироблення основних моделей творення нових термінів; переглядта нормалізація наявних у мові термінів; створення галузевих слов-ників; розроблення державних стандартів на терміни та визначення,які б охопили всі сфери науково-технічної діяльності.

Незважаючи на величезну роботу, проведену термінологамита фахівцями різних галузей знань, нерозв'язаною залишається щенизка як лінгвістичних проблем, пов'язаних із ототожненням абодиференціацією понять, виробленням методологічних засад щодоуніфікації української наукової термінології та збагаченням її за ра-хунок власних мовних одиниць, так і екстралінгвістичних — забезпе-чення повнокровного функціонування мови в державі, викладання уВНЗ усіх предметів державною мовою, уведення в навчальні програ-ми спецкурсів з основ термінології та фахової мови, видання україно-мовних підручників, тлумачних галузевих словників, створення на-вчальних посібників із загального термінознавства та терміносистемокремих галузей знань. Для здійснення окреслених проблем потрібнеоб'єднання зусиль учених різних сфер наукових знань, особливо мо-вознавців, що працюють над проблемами термінології, для створенняєдиної термінологічної школи. (Л. Симоненко)

Література

Д'яков А. С., Кияк Т. Г., Куделько З. Б. Основи термінотворення: Семан-тичні та соціальні аспекти. — К., 2000.

Драгоманов М. Листи на Наддніпрянську Україну. — К., 1919.

Козирський В., Шендеровський В. Словник фізичної лексики укра-їнсько-англійсько-німецько-російський. — К., 1996.

Курило О. Словник хімічної термінології. — К., 1929.

Нечай С. Російсько-український медичний словник з іншомовниминазвами. — К., 2000.

Панько Т. І. Від терміна до системи. — Львів, 1979.

Панько Т. І. Теоретичні засади українського термінотворення // Нау-ково-технічне слово: Бюлетень видавничо-термінологічної комісії Львівсь-кого політехнічного інституту. — 1992. — № 1.

Симоненко Л. О. Формування української біологічної термінології. —К., 1991.

Симоненко Л. О. Роль Національної академії наук у розбудові україн-ської наукової термінології // Українська термінологія і сучасність: 3б. наук.праць. — К., 1998.

Симоненко Л., Хойнацький М. Мовні проблеми державних стандартівна терміни та визначення // Вісник книжкової палати. — К., 2000. — № 1.

Суперанская А. В., Подольская Н. В., Васильєва Н. В. Общая термино-логия. Вопросьі теории. — М., 1989.

Суперанская А. В., Подольская Н. В., Васильєва Н. В. Общая термино-логия. Терминологичесжая деятельность. — М., 1993.

Тараненко О. О. Українська мова в сучасній Україні // Культура сло-ва. — К., 2000. — Вип. 53-54.

Франко І. Літературна мова і діалекти // Твори: У 50-ти т. — К.,1982. — Т. 37.

ХолоднийГ. До історії організації термінологічної справи на Україні //Вісник Інституту української наукової мови. — К., 1928. — Число 1.

Шевельов Ю. Українська мова в першій половині XX ст.: стан і ста-тус. — Торонто, 1987.

Роль греко-латинських запозичень у формуванні українськоїекономічної термінології*

Загальновідомо, що запозичення іншомовних слів є законо-мірним процесом розвитку мови. У галузі термінології інтернаці-оналізація словникового складу мови особливо помітна, бо сама на-ука дедалі більше інтернаціоналізується, і цей процес відбуваєтьсяневпинно: кожна наука постійно вдосконалює свою термінологію вміру розвитку й поглиблення наукових знань.

У системі сучасної української економічної термінології, щосклалася на ґрунті широкого та всебічного використання всіх ресурсівзагальнонаціональної мови, інтернаціональні терміни є її органічноючастиною. Зафіксувати досягнення людської цивілізації, проаналізу-вати і узагальнити господарські явища та досягнення через появу но-вих понять допомагає досконала наукова термінологія, яка виходитьза національні рамки. За традицією, інтер націоналізмами називаємолексичні одиниці, що становлять фономорфологічні варіанти слів абоморфем, які поширюються із спільного джерела в неспоріднені мовий мають у цих мовах ідентичну або схожу семантику та графіку. Зцього приводу цілком слушно зазначає В. В. Акуленко: "Створенняміжмовних аналогів із подібною семантикою і мотивуванням (семан-тичним, морфологічним, а для сталих словосполучень семантично-граматичним) фактично є шляхом напівприхованої інтернаціоналіза-ції лексики і термінології мов"[24].

Аналіз інтернаціоналізмів у сучасній українській економічнійтермінології показав, що найчисленнішою групою термінів, що ство-рювалися на основі запозичень з класичних мов — давньогрецької ілатинської чи створені за допомогою грецько-латинських елементів імайже на 30-40 відсотків базуються на цих мовах.

Серед економічних термінів фіксуємо такі грецькі запозичен-ня: автаркія, іпотека, криза, економія, агрономія, монополія, олі-гополія, монопсонія, хартія, поліполія, тезаврування. Латинськихзапозичень на позначення економічних понять в українській мовізначно більше, ніж грецьких, незважаючи на те, що проникли вониу словниковий склад значно пізніше. "Словник іншомовних слів"фіксує понад 300 термінів латинського походження на позначеннясоціально-економічних понять, зокрема: акція, актив, абсентеїзм,аукціон, бонус, віндикація, дебет, девальвація, декларація, дефіцит,дивіденд, дотація, інфляція, комерція, квота, конверсія, конкурен-ція, кооперація, компенсація, локо, латифундія, ліцензія, монета-ризм, новація, номінал, негоція, облігація, оренда, пасив, посесія,продукція, пролонгація, реверс, ревізія, реінвестиції, рекламація,ремісія, санація, сервітут, суборенда, субституція, трансація, фа-брикат, фідуція, фіск, флуктуація, цесія та ін.

На сьогодні важливо визначити роль цих запозичень у фор-муванні української економічної термінології, простежити початковіетапи входження їх до питомого словникового складу. Взаємодіягрецької та української мов не припиняються упродовж віків, особли-во після прийняття християнства, в епоху Київської Русі, коли впливгрецької мови відбувався як усно, так і через писемність, а з XVI ст.(із збільшенням в Україні мережі навчальних закладів, де вивчаласягрецька мова) з'являється багато наукових понять, наукових термі-нів. Запозичення передавались уже не через грецькі писемні джере-ла, а найчастіше через латинську мову, з якої засвоювалися термінигрецького походження.

Проникнення латинських слів до української мови інтенсивнорозпочинається з виділенням її в самостійну мову української народ-ності (XIV-XVст.). Поява термінів-латинізмів в українських пи-семних пам'ятках проходила двома шляхами. Один був пов'язанийз тим, що латинська мова стала в той час мовою науки й важливимнавчальним предметом у братських школах та Києво-Могилянськійакадемії, виконуючи роль посередника у запозиченні. Латиною булиперекладені праці давньогрецьких філософів Ксенофонта, Платона,де зустрічаються міркування з економічних питань, зокрема в трак-таті Арістотеля "Економіка", описано організацію багатства в маєт-ку рабовласника. Латиною писали свої твори такі визначні діячі, якС. Яворський, Ф. Прокопович, а пізніше Г. Сковорода. Оскільки на-ука про народне господарство була невіддільна від філософії, то вжев працях Г. С. Сковороди ми зустрічаємо термін "економія": "...узнал,что ми в ^кономік крощечнаго мира нашого"[25]. Крім того, латинськітерміни найширше були представлені в актових книгах українськоїмови, і потрапили вони в українські ділові документи через посеред-ництво чеської та польської мов. Про це свідчать "Волинські грамоти"ХVІ ст., де зустрічаються латинські терміни на позначення майново-правових понять. Так, поняття "духовний заповіт" передавалося тер-міном testamenta; "застава" — obligatio; "посаг" — dotalitium; "спад-щина" — divisio; "збір податків"— ехас^о; "дарчі записи" — donatioта ін.; "Словарь древнего актового язька северо-западного краяи царства польського" М. Горбачевського (Вільно, 1874), а також"Малороссийско-червонорусский словарь живого й актового язика"Ф. Пискунова (К., 1882). Фіксує їх і "Словник староукраїнської мовиXW-XV ст.", наприклад: ревізія, лат. revisio "перегляд"; контракте,лат. сопґгасШш; концесія, лат. concessio "дозвіл, уступка" та ін.

Доба раннього капіталізму була й добою народження сучас-них наук, зокрема політекономії, яка відчувала гостру потребу внауковій термінології. Особливо українській науковій мові браку-вало абстрактної лексики, здатної обслуговувати різні сфери сус-пільного життя. На думку О. Г. Муромцевої, з 60-х років XIX ст. поперше десятиріччя XX ст. включно в українську літературну мовуввійшло понад 1000 лексем інтернаціонального походження для ви-раження понять суспільної, ідеологічної, економічної, філософськоїсфер. Найбільш повне уявлення про обсяг запозиченої лексикидають "Словарик (Пояснення чужих та не дуже зрозумілих слів"В. Долманицького (Київ, 1906) та "Словар чужих слів" З. Кузелі іМ. Чайковського (Чернівці, 1910), де зафіксовано близько 200 то-гочасних економічних термінів. Базові терміни-інтернаціоналізми,що стосувалися економіки, відображені також у працях І. Франка,М. Драгоманова, С. Подолинського, М. Грушевського, Лесі Українки,наприклад: економіка, економічний, індемнізація, криза (у фоне-тичних варіантах кризис, крізіс), конфіскація (конфіската), моно-полія (монополь), експропріація, латифундія, локація та ін.

Разом з тим у цей же час відбуваються бурхливі дискусії щодочистоти української літературної мови, в яких дуже гостро стави-лось питання про вживання іншомовних слів. Пуристи-реформаторипрагнули очистити українську термінологію від інтернаціоналізмів,замінивши їх питомими еквівалентами: криза — перелом; дивіденд —подільний бариш; дебет — довг, винне; дамно — збиток; гарантія —забезпека; конкуренція — навперегінка; кре дит — позичання; функ-ції — відправи та ін. Частина іншомовних слів подавалася в народнійтрансформації: контрахти замість контракти, дзбанок (банк), ран-дарство (орендарство) та ін.

І. Франко виступив з гострою критикою пуристів, дотримуючисьпринципу поміркованого поєднання національних та інтернаціональ-них елементів. І. Франко заперечував як невмотивоване запозиченняіншомовних номенів, так і діаметрально протилежне явище вузько-національного пуризму, вважаючи, що для всіх термінів (як власнеукраїнських, так і запозичених) необхідним є "...приноровлення їх додуху і звукових правил рідної мови"[26], тобто її фонетичним, дерива-тологічним, морфологічним, синтаксичним, орфографічним і стиліс-тичним нормам.

Ці міркування стосуються і української економічної термінології,яка, формуючись на національній основі, постійно поповнюється йіншомовними запозиченнями, що органічно ввійшли до її складу.Зокрема:

У системі економічної термінології спостерігаємо випадкипаралельного вживання термінів-інтернаціоналізмів та сутоукраїнських термінів: економіка — господарство, акумуля-ція — нагромадження, індустрія — промисловість, аукціон —торги, експлуатація — визискування, репродукція — відтво-рення.

Українські відповідники, що мають латинську основу безфлексії: бонус, інвентар, номінал, актив, абсекиеїзм, дефі-цит, дивіденд і т. п.

Грецькі та латинські терміни, що мають українізовану гра-матичну форму: економіка, іпотека, емісія, індексація, конт-рибуція, оренда, квота і т. п.

Чимало термінів латинського походження потрапило до укра-їнської економічної термінології через німецьку, французьку,італійську, англійську мови, наприклад: капітал (нім. Карііаї,лат. сарitalis); інвестиція (нім. Investition, від лат. investio);акциз (франц. ассі^е, від лат. ассг5іа);акредитив (франц.асс^йШ/, лат. accrediter); валюта (італ. valuta, лат. valete); екс-порт (англ. export, лат. exportare); імпорт (англ. import, лат.importare); каса (італ. cassa, лат. сарsа).

Наявність термінологічних одиниць змішаного типу: мікро-економіка, макроекономіка, суборенда, квазігроші та ін.

Основну масу термінів цього розряду становлять терміни-слово-сполучення, що з'явилися в українській економічній термінології пере-важно на сучасному етапі і свідчать про усталеність в українській мовіцих лексичних одиниць: економічна експансія, економіка виробничоїсфери, емісійний прибуток, курс облігацій, золоті аукціони, інвести-ційні цінні папери, нуліфікація грошей та ін.

Проаналізовані терміни-інтернаціоналізми свідчать про те, що вукраїнській мові вони добре адаптувалися відповідно до її фонетич-них та граматичних законів, що наявність іншомовних слів збагачуємову, оскільки "інтернаціональне не протистоїть національному,а втілюється в ньому"[27]. Можна стверджувати: сила мови полягає втому, що вона, запозичуючи чуже слово, адаптує і використовує яквласне, автохтонне, пристосовуючи до своїх парадигм[28].

Отже, запозичення з давньогрецької та латинської мов за кіль-ка століть свого функціонування в економічній термінології віді-грали лише позитивну роль у формуванні її словникового складу,міцно утвердилися в українській мові і становлять її невід'ємнучастину.

Завдяки інтернаціоналізації національної термінології мова ви-ходить на міжнародну арену, дає можливість народові глибше оволо-діти кращими зразками світової культури. (Г. Пастернак)

Загальна теорія держави і права як суспільна наука

Наука є однією з форм суспільної свідомості, яка включає в себерізні погляди, ідеї, теорії людей і суспільства, в тому числі економічні,політичні, філософські, правові, релігійні, моральні й інші. Всі вонив кінцевому результаті визначаються суспільним буттям, умовами іпотребами матеріального й духовного розвитку суспільства.

В нових соціальних умовах наука — це не тільки форма суспіль-ної свідомості, вона стає безпосередньою виробничою силою, оскіль-ки будь-яка діяльність людини прямо або опосередковано пов'язаназ застосуванням науково-технічних досягнень, певних знань, у томучислі гуманітарних. Якщо взяти економічні науки, то в останні рокими побачили недостатній їх розвиток в попередніх десятиліттях.

Це негативно впливає як на розвиток нашої економіки, так і на весьсоціальний розвиток. Законодавство України, в свою чергу, має ві-дображати закономірності економічного й політичного розвиткусуспільства. Законодавство може стимулювати економічний і духо-вний розвиток суспільства, якщо воно науково обґрунтоване. Якщоні, то закони можуть гальмувати такий розвиток, а іноді і нейтральноставитись до такого розвитку. Наука — це система достовірних знаньпро об'єктивні закони розвитку природи і суспільства, набуті в ходійого історичного розвитку. Завданням науки є надання правильногопояснення явищам природи і суспільства. Прогрес науки полягає увсе повнішому і глибшому відображенні реальної дійсності.

Усю сукупність наук можна поділити на дві великі групи: природ-ничі і суспільні. Таке протиставлення певною мірою умовне тому, щосуспільство, цивілізація, як і окрема людина, — це також частина при-роди, яка виділилась із рослинного і тваринного світу й підпорядко-вує всю природу своїм потребам.

Іноді суспільні науки називають гуманітарними (з лат. — люд-ство). Серед суспільних наук виділяють філософію, соціологію, полі-тологію, політекономію, історію, юриспруденцію, або правознавствотощо. Наука, об'єктом дослідження якої є держава і право, називаєть-ся правовою, або юридичною наукою.

Теорія держави і права, будучи юридичною наукою, в той же час єпевною частиною політичної науки. Теорія держави і права також є при-кладною суспільною наукою, порівняно з соціологією (з латинської —вчення про суспільство). Соціологія, або історичний матеріалізм, та-кож вивчає державу і право, але в загальному вигляді. Разом із тимміж теорією держави і права та соціологією існує тісний взаємозв'язок.Соціологія дає теорії загальний метод пізнання держави і права, а теоріядержави і права дає конкретний матеріал для шир