2.2. Конспектування друкованого джерела науковоїінформації

Конспектування наукового тексту — складний мисленнєво-мов-леннєвий процес, мета якого — глибоко осмислити інформацію і по-дати її адекватно, точно, стисло та в зручній для подальшого викорис-тання письмовій формі конспекту.

Конспект[22] (від лат. conspectus — огляд) складається з плану йтез, доповнених фактичним матеріалом, що в сукупності являє собоюкороткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо.Процес конспектування включає два етапи:

змістова орієнтація та планування:

а)         структурно-змістовий аналіз тексту джерела;

б)         визначення і фіксація на папері плану-програми розро-блюваного конспекту;

реалізація розробленого плану-програми:

а)         відбір інформації для конспекту в суворій відповідності довизначеного плану;

б)         коректна компресія відібраної інформації;

в)         запис опрацьованої інформації в лаконічній та зручнійформі.

Завдання 2.2.1. Ознайомтеся з наведеним алґоритмічним припи-сом, звертаючи особливу увагу на коментарі в рубрикахПам'ятайте! Примітка. Усвідомте кожен "крок" мислен-нєво-мовленнєвих дій та їх послідовність при конспектуваннідрукованого наукового тексту.

АЛГОРИТМІЧНИЙ ПРИПИС ДО КОНСПЕКТУВАННЯДРУКОВАНОГО ДЖЕРЕЛА НАУКОВОЇ ІНФОРМАЦІЇ

1. З'ясуйте для себе загальну мету конспектування, а саме: якийконспект цього разу вам потрібний — стислий чи докладний(розгорнутий, деталізований)

Пам'ятайте! Стислий конспект передає в узагальненому виглядінайсуттєвішу інформацію тексту, а докладний (розгорну-тий) конспект включає також відомості, які конкретизують,мотивують, деталізують основні положення тексту у виглядідоведень, пояснень, аргументів, ілюстрацій тощо.

Пригадайте, як ви починали роботу над складанням плану.Ці ж дії допоможуть вам зрозуміти основний зміст тексту істановитимуть підготовчий етап для складання конспекту:

а)         прочитайте заголовок та спрогнозуйте за ним проблемати-ку і ключові поняття тексту;

б)         перевірте свій прогноз, прочитавши уважно та усвідомле-но текст;

в)         визначте основну інформацію абзаців: ключові слова, сло-восполучення, речення;

г)         опрацюйте вдруге абзаци й вирішіть, як найдоцільнішескоротити речення з головною інформацією, і позначте унайзручніший для вас спосіб скорочений варіант абзаців;

д)         розподіліть текст на структурно-змістові частини (фраг-менти);

е)         зазначте в кожному фрагменті головну й неголовну (до-даткову) інформацію.

Складіть і запишіть план-програму розроблюваного конспекту.

Відберіть інформацію, звернувши увагу і на зазначену кур-сивом, дійсно необхідну для реалізації визначеного плану-програми.

Здійсніть, опрацьовуючи відібрану інформацію, її комплек-сну компресію, паралельно використовуючи для цього різно-манітні прийоми концентрації змісту і мовних засобів тексту:

визначте і розмежуйте в обраний спосіб ту інформацію,яку передаватимете дослівними формулюваннями з тек-сту, й ту, що трансформуєте у скорочений варіант;

об'єднайте прості речення у складні;

коректно спростіть складні (довгі) конструкції;

вилучіть з речень дієприкметникові та дієприслівниковізвороти;

вилучіть речення з надлишковою інформацією, а такожпобіжні висловлювання та міркування;

передайте інформацію (де це є можливим і доцільним) увигляді таблиць, діаграм, схем, графіків тощо.

Логічно об'єднавши відібраний і трансформований матеріал(за допомогою різних засобів організації зв'язного тексту), за-пишіть його і переконайтесь, що підготували саме конспект.

Примітка. Доцільно скористатися загальноприйнятим скороченимзаписом слів.

Зазначте в конспекті основну, найважливішу та найціннішуінформацію, використовуючи такі прийоми, як підкреслюван-ня (у т.ч. різними кольорами), позначки (окличні й питальнізнаки) на берегах (полях) тощо.

Здійсніть самоконтроль, з'ясувавши:

а)         чи всю головну інформацію тексту-джерела відбито в кон-спекті;

б)         чи є логічним за побудовою конспект;

в)         чи абсолютно точно наведено цитати, цифрові і фактичнідані;

г)         чи є нормативним за мовним оформленням текст (відсут-ні орфографічні, лексичні, граматичні та стилістичні по-милки).

Відредагуйте за результатами здійсненого самоконтролюзміст, структуру та мовне оформлення одержаного конс-пекту.

Пам'ятайте! При конспектуванні доцільно використовувати до-статні береги в зошиті для фіксації власної думки з приводупрочитаного, певних позначок, подальших міркувань, запи-тань, зауважень тощо.

Завдання 2.2.2. Складіть, зорово спираючись на алґоритмічний при-пис (див. 2.2.1), стислі конспекти наведених власне наукових інауково-навчальних текстів актуальної термінознавчої про-блематики. З'ясуйте, які "кроки" процесу конспектування вамнайважче долати і чому, а що в першоджерелі суттєво допо-магає вам у конспектуванні.

Українська наукова термінологія: стан та перспективи розвитку[23]

Сукупність спеціальних найменувань різних галузей науки, тех-ніки та мистецтва, які вживаються у сфері професійного спілкуваннята втілюють результати теоретико-пізнавальної діяльності людини,становлять термінологію. Сучасна термінологія як галузь науки, вихо-дячи з основних властивостей терміна (співвіднесеність із поняттям,точність, лаконічність, однозначність, експресивна нейтральність),поєднує в собі фрагменти логіки, предметних знань, лінгвістики,філософії, концептології, інформатики, семіотики та елементи сим-воліки. Термінологія (сукупність термінів) існує у 2-ох вимірах: якрезультат фіксації наукового пізнання (термінологічні словники) таяк функціонування у контексті наукової та навчальної літератури і вкомунікативному аспекті.

Українська наукова мова сьогодення сягає глибини віків, що під-тверджують як найстаріші зразки актової мови та правничої термі-нології дохристиянської Русі [14, 207], так і теоретичні дослідженняокремих терміносистем. Охарактеризувати сучасний стан та перспек-тиви розвитку наукової термінології не можна, не торкнувшись бо-дай короткої історії її становлення. Науковій термінології передувавперіод стихійного термінотворення, коли в окремих мовах накопичу-вався достатній арсенал тематично об'єднаних слів для позначеннясистеми спеціальних понять. Вихідною базою будь-якої галузевоїтермінології є поняття природної (загальновживаної) мови та її лек-сичні одиниці.

Обслуговувати нову сферу науки, людської діяльності почина-ють слова, які є назвами побутових понять, що виникли у процесіпрактичного пізнання світу і стали на даному етапі представникаминаукового поняття [8, 47].

На початковому етапі становлення тієї чи іншої науки загальнийстан і розвиток пізнання був таким, що вимагав порівняння певнихпонять з відповідними співіснуючими предметами навколишньоїдійсності за аналогією як одного із зовнішніх стимулів термінологі-зації загальновживаних слів [6, 110]. До речі, терміносистеми новихгалузей знань і сьогодні при найменуванні понять послуговуютьсяпринципом аналогії, зокрема в терміносфері автоматизованих сис-тем: архітектура, захист, надійність, поштова скринька тощо.

На відміну від загальновживаних слів, терміни є продуктом вто-ринної номінації понять, що пов'язане передусім із подвійним бачен-ням світу: загальним і науковим. Наукове бачення може ґрунтуватисяна загальному, як на своєрідних знаннях нижчого порядку. Таким чи-ном, мова науки нашаровується на природну вже тоді, коли системазвичайного, загального розуміння світу склалася і знайшла своє відо-браження в природній мові. Мова науки, використовуючи загально-вживані слова, наповнює їх особливим науковим змістом, закріплює удефініціях. Звідси вторинність спеціальної лексики, провідне місце вякій належить термінам [11, 228].

Історія формування української наукової мови — це постійне пе-реборювання політичних перешкод і заборон. Свої потенційні мож-ливості вона розкриває при найменших послабленнях екстралінг-вальних факторів, які тримали її в лабетах бездержавності впродовжстоліть [7, 5].

Заборона української мови як засобу літературного спілкуван-ня затримувала її стильову диференціацію, а водночас і формуваннятермінологічного фонду. Розвиток української мови (а відповідно йтермінології) на власній етнічно-мовній основі найбільше гальмува-ли недержавний статус рідної мови та її територіальна роз'єднаність.У формуванні української наукової термінології умовно можна виді-лити кілька періодів.

Перший період (друга половина — кінець XIX ст.) пов'язаний ізжурналом "Основа" та діяльністю Наукового товариства ім. Т. Шев-ченка (НТШ) в Галичині, іменами І. Верхратського, М. Драгоманова,В. Левицького, М. Грушевського, І. Пулюя, П. Куліша [7]. У цей часукраїнська мова збагачувалася "новими термінами та висловами, від-повідними до прогресу сучасної цивілізації" [2, 78].

Особливістю українського термінотворення кінця XIX—початкуXX ст. було