3.3. Рецензування наукового джерела : Науковий стиль української мови : B-ko.com : Книги для студентів

3.3. Рецензування наукового джерела

Процес рецензування завершується підготовкою рецензії[36] (відлат. recensio — розгляд) — відзиву, висновку з оцінкою певного на-укового джерела (або джерел) та викладом зауважень, рекомендаційі пропозицій. Ця робота є доволі складною, відповідальною і вимагаєвід рецензента, окрім достатнього вільного часу, не тільки високогопрофесіоналізму, але й сформованості та досконалості багатьох прак-тичних умінь і навичок для забезпечення об'єктивності, якості, ґрун-товності й переконливості оцінювання. Свої вміння з рецензуваннянайдоцільніше розвивати, працюючи за алґоритмічним приписом.

Завдання 3.3.1. Ознайомтесь уважно з наведеним алгоритмічнимприписом та усвідомте мету і зміст кожного його "кроку" впідготовці рецензії. З'ясуйте, враховуючи попередній досвід,виконання яких "кроків" та чому є для вас найскладнішою інайдовшою за часом роботою.

АЛГОРИТМІЧНИЙ ПРИПИСДО РЕЦЕНЗУВАННЯ

Визначте предмет наукового аналізу (доповідь, реферат, жур-нальна стаття, твір-есе, автореферат, дисертація тощо).

З'ясуйте ступінь актуальності теми дослідження (для науки вцілому, певної галузі знань, розв'язання практичних завданьтощо).

Проаналізуйте зміст наукової роботи і з'ясуйте ступінь її но-визни й оригінальності у розв'язанні певних питань, проблемтощо.

Встановіть достоїнства рецензованої роботи в контексті її тео-ретичного й практичного значення та зазначте конкретні сфе-ри доцільного використання матеріалів і результатів її.

Схарактеризуйте виявлені недоліки та прорахунки в рецензо-ваній роботі за обов'язкової умови — аргументувати свої за-уваження.

Подайте об'єктивно, лаконічно, ясно й чітко загальну оцінкуроботи.

Сформулюйте висновки з урахуванням виду та жанру рецен-зованого наукового джерела, його мети й поставлених авто-ром завдань.

Перевірте записаний текст рецензії на узгодженість між зміс-том і формою та на відповідність чинним мовним/мовленнє-вим нормам.

Здійсніть самоконтроль виконаної роботи.

10. Відредагуйте (у разі потреби) текст рецензії.

Завдання 3.3.2. Ознайомтеся з лексико-граматичними засобами длявираження впевненості, припущення, критики (непогоджен-ня). З'ясуйте, які з них є доречними в тексті рецензії.

1.         Лексико-граматичні засоби впевненості

У(в)певнений (упевнена) у(в) тому, що.

Є впевненість у тому, що.

Є певність у тому, що.

Є переконання в тому, що.

Переконливою є точка зору знаних авторитетів у цій галузізнань (кого? на що?).

Безумовно, що.

Не можна не зважати на те, що.

Доведено, що.

Загальновідомо, що.

Є очевидним, що.

Немає сумнівів щодо (чого?).

У цьому зв'язку зрозуміло, що.

Ці факти переконують у (чому?).

Автор переконливо доводить, що.

Результати дослідження підтверджують справедливість(чого?).

Можна з упевненістю (певністю) сказати, що.

Враховуючи вищезазначене, можна стверджувати, що ...

Доцільно взяти до уваги ...

2. Лексико-граматичні засоби критики (непогодження, спро-стування)

Доцільно (доречно) викрити (зазначити) недоліки.

Не можна не заперечити.

Не можна погодитися.

Навряд чи можна погодитись.

Автор, на наш погляд, помиляється стосовно.

Є підстави дорікати в неточності, неуважності.

Є серйозні розбіжності в поглядах на.

Є серйозні заперечення з приводу.

Можна спростувати наведену думку.

Автором, як свідчить його доповідь(виступ, робота...), ігнору-ються факти.

Автор припускається явних неточностей.

Автор дотримується нетрадиційного погляду на.

Автор припускається, на наш погляд, помилкових тверд-жень.

Автором не висвітлено питання (чого?).

Авторська позиція суперечить (чому?).

Автором необґрунтовано стверджується, що.

Автором поставлено нерозв'язуване завдання.

Висновки не підтверджуються фактами.

Не зрозуміло, що автор має на увазі, стверджуючи (що?) .

Є дискусійним питання (про що?).

Сумнів викликають наведені статистичні дані: .

Низка сумнівів та зауважень виникає при .

3.         Лексико-граматичні засоби припущення

Припустімо, що.

Допустімо, що.

Можна висловити припущення.

Є підстави висунути гіпотезу.

Домовимось, що.

Маємо припустити, що.

Доречно проаналізувати ситуацію, припустивши, що...

Завдання 3.3.3. Ознайомтесь із зразками рецензій на різножанровінаукові джерела (монографія, підручник) актуальної тема-тики для студентів гуманітарних спеціальностей. Випишітьлексико-граматичні конструкції, що характерні для текстіврецензій, звернувши увагу на позначену курсивом інформацію.

Рецензія на монографію:Шумарова Н. П. Мовна компетенція особистостів ситуації білінгвізму (К., 2000.)[37]

Монографія Н. П. Шумарової підсумовує багаторічне вивченнядослідницею однієї з найважливіших "гуманітарних" складових час-тин мовної ситуації — мовної компетенції комуніканта. Книга неор-динарна у багатьох аспектах і має яскраво виражений новаторськийхарактер. Це перше фундаментальне соціолінгвістичне дослідженняв Україні, яке охоплює значний за обсягом масив конкретних лінг-вістичних фактів, що стосуються мовної поведінки білінгвів різнихрегіонів України залежно від віку, соціального статусу, мови батьків,мови освіти та інших соціолінгвістичних змінних. Завдяки цьому впраці окреслено і зафіксовано стан мовної свідомості українськогобілінгва кінця XX ст.

У сучасній лінгвістиці донині превалюють дослідження, де дво-мовність вивчається як об'єктивна даність в абстрагуванні від сво-го суб'єкта — носія двох мов. У цьому, на нашу думку, виявляєтьсясвоєрідна відстороненість соціолінгвістичних студій від антропоцен-тричної парадигми сучасного мовознавства, представленої, зокрема,лінгвістичною прагматикою, функціоналізмом, етнолінгвістикою,які зосередили свою увагу на "людському факторі" у мові. ПрацюН. П. Шумарової можна вважати піонерською передусім завдяки за-пропонованому загальному підходу до вивчення проблеми двомов-ності: фокус дослідження тут зосереджено на носієві двох мов якосновній постаті у розвитку мовної ситуації. Таким чином, у рецен-зованій монографії класичну соціолінгвістичну проблематику білінг-візму розглянуто крізь призму мовної особистості в аспекті її соціаль-них, культурних, психологічних ознак. Тому цілком закономірним єте, що мовна особистість кінця 80-х — початку 90-х рр. постає як фе-номен, який виявляється у мовній поведінці, відображеній у мовлен-нєвій діяльності в різних комунікативних актах.

Основна проблема дослідження — формування і вияв мовноїкомпетенції білінгва розв'язується у психо- і соціолінгвістичномуключі з використанням методик і системи понять, властивих цимнапрямам, з урахуванням історичної ретроспективи. У праці чіткопроведено думку, що мовна компетенція виявляється насамперед ущоденній діяльності мовця, в його мовній поведінці, яка в ситуаціїбілінгвізму формує певні стереотипи і навички зміни мовного коду.Погляд на двомовну особистість як члена колективу і — ширше — со-ціуму, представлену в трьох ракурсах — соціальному, психологічномуй історико-культурному, дав змогу зробити типізацію мовної поведін-ки комуніканта, завдяки чому особистість постає представником пев-ної етнічно-мовної групи і творцем мовної ситуації загалом. Можнабез перебільшення сказати, що це дослідження і мовної особистості, іводночас мовної ситуації.

Розбудовуючи комплексний підхід до вивчення мовної компе-тенції, авторка спирається на наукову традицію, яка йде від антро-поцентричної концепції В. Гумбольдта, що дозволяє представитилюдську особистість як творця та носія національно-мовної карти-ни світу, наголошуючи на інтимних, нерозривних зв'язках людиниз її рідною мовою. До теоретичних засад дослідження належать та-кож положення про соціокультурну детермінацію мовної поведінкиособистості (праці Д. Хаймса, У. Лабова та ін.), основні постулатимовленнєвої діяльності (праці О. М. Леонтьєва, О. О. Леонтьєва) татеорії установки Д. М. Узнадзе. Послідовний розвиток цих науко-вих традицій при описі та інтерпретації нового мовного матеріалу за-безпечив у кінцевому підсумку "стереоскопічність" загальної карти-ни мовної компетенції білінгва 80-х — 90-х рр., яка виникає завдякикомплексному аналізові соціологічних, психологічних та історико-культурних чинників і демонструє їх вплив на мовну компетенцію імовну поведінку білінгва.

Монографія складається з трьох розділів, кожний з яких роз-глядає певний аспект формування або виявлення мовної компетенціїособистості. У першому розділі "Мовна компетенція як комплекснапроблема", крім викладу основних теоретичних положень, привертаєувагу ретроспектива виникнення й розбудови в лінгвістиці поняття"мовна компетенція". Зазначимо, що його продуктивність у сучаснійнауці засвідчують дослідження різних типів мовленнєвої діяльності,зокрема мовлення іноземною мовою (мовами) і текстотворення, тачисленні споріднені терміни, що в них використовуються, — "ко-мунікативна компетенція", "прагматична компетенція", "текстовакомпетенція", "стилістична компетенція" (праці Ю. М. Скребнєва,В. В. Богданова, Р. де Богранда та ін.). Н. П. Шумарова наголошує натому, що основним компонентом поняття мовної компетенції є ком-понент "знання", а відтак пов'язує це поняття з проблемою розумін-ня висловленого й аналізує його у контексті співвідношення мови ймислення. На думку дослідниці, саме семантична компетенція — зна-ння й розуміння значення й смислу є основою мовної компетенції. Дляуспішного спілкування найважливішими виявляються лексичний таграматичний компоненти мовної компетенції, а для визначення діа-пазону креативних можливостей мовної особистості — стилістичнийкомпонент.

Цікаві факти і слушну аргументацію наведено при розгляді по-няття рідної мови (с. 28-34) — поняття складної психосоціальноїприроди, що демонструє зв'язок людини з матір'ю та етносом, а такожпри розгляді його співвіднесення з поняттям функціонально першоїмови, яку здебільшого диктує соціум. Це актуальне для сучасноїмовної практики питання потребує подальшого осмислення і вива-женої аргументації, особливо тому, що передбачає проведення чіткоїмежі між поняттям "наївної лінгвістики", тобто уявлень пересічногокомуніканта про мову, відбитих у лексиці, прислів'ях, приказкахтощо, і термінологічним апаратом соціолінгвістики. Немає сумніву втому, що концепт "рідна мова" є одним з ключових культурних по-нять у мовних картинах українця і росіянина (пор., наприклад, від-значену А. Вежбицькою неспівмірність рос. родйна і англ. homelandяк культурно значущих концептів)[38], але його використання у статусісоціолінгвістичного терміна, принаймні з огляду на оцінність його се-мантики, потребує виваженої позиції.

У цьому ж розділі розглядається питання про ранній білінг-візм, представлено протилежні погляди різних дослідників, насам-перед О. О. Потебні, І. Епштейна, В. Пенфільда, Ю. Шевельова,Н. В. Імедадзе, Р. М. Фрумкіної та ін. Дослідниця схиляється довисновку, що "з гуманістичного погляду при розумінні великих мож-ливостей людського мозку важко прийняти в цілому думку про безза-стережну шкідливість раннього білінгвізму. Очевидно, вона виникаєна практиці, в умовах соціально-культурної нерівноправності, а та-кож суржикомовному середовищі. Що ж до індивідуального ранньо-го білінгвізму, який виникає в інтелігентських сім'ях, сім'ях з розви-нутим чуттям мови, то його появу й розвиток можна вітати, вивчати йрозповсюджувати" (с. 39). Безперечно, цікавим є й розгляд концепціїфазової побудови процесу внутрішнього мовлення, розбудову якоїбуло, як відомо, започатковано Л. С. Виготським та О. Р. Лурія і яказнову привертає увагу лінгвістів, що працюють у галузі теорії дискур-су та когнітивної лінгвістики.

Другий розділ монографії "Мовна поведінка як компонент мов-ної ситуації" присвячено опису й інтерпретації даних анкетування,проведеного в 15-ти містах різних регіонів України — Києві, Львові,Луцьку, Дрогобичі, Вінниці, Хмельницькому, Кам'янці-Подільському,Чернівцях, Харкові, Сумах, Ніжині, Полтаві, Кіровограді, КривомуРозі, Одесі. Розподіл за регіональним принципом, як слушно зазна-чає авторка, дає можливість проаналізувати загальні й специфічніриси мовної поведінки субсоціумів залежно від етнокультурних осо-бливостей і територіального фактора (с. 46). Розділ побудовано наґрунтовному аналізі опосередкованих експериментальних даних —матеріалу, в якому мовці трьох експериментальних груп (українці зрідною мовою українською, українці з рідною мовою російською, росі-яни), відповідаючи на запитання добре продуманої анкети, розкрива-ють свою мовну поведінку в офіційних і неофіційних комунікативнихситуаціях. На підставі цих даних дослідниці вдалося точно схарак-теризувати як продуктивну, так і рецептивну компетенцію киян тамешканців ще 14-ти міст різних регіонів України. Опрацювання зна-чних за обсягом масивів експериментальних даних і високий рівеньволодіння статистичними методиками дали змогу виявити реальнусутність асиметричного білінгвізму, зокрема диспропорцію між про-дуктивною і рецептивною компетенцією, а також визначити характервпливу соціодемографічного та територіального чинників на мовнуповедінку. Серед факторів національно-мовного відродження як най-реальніший і потужний дослідниця виділяє мову шкільного навчан-ня (с. 98). Цей розділ за насиченістю експериментальним матеріалом,його обсягом та рівнем теоретичного осмислення, здається,поки що немає аналогів в українському мовознавстві і може бути гідним зразкомдля молодих соціолінгвістів.

Психолінгвістичну частину дослідження репрезентує третій роз-діл, де проаналізовано результат психолінгвістичних експериментів,метою яких є визначення й опис особливостей комунікативної ком-петенції, що виявляється при переказах текстів українською та ро-сійською мовами. Звичайно, найоб'єктивнішим психолінгвістичнимматеріалом були б записи спонтанного мовлення, але вони майже уне-можливлюють здійснення порівняльного аналізу мовлення двох групреспондентів — з рідною українською та рідною російською мовами.Натомість оповідь на певну тему з уведеним елементом підготовле-ності дає підстави для порівняння отриманих експериментальнимшляхом результатів. Цей продуманий у деталях і логічно обґрунто-ваний експеримент заслуговує на окрему увагу. Він складається здвох частин — тлумачення інформантами слів художніх та науково-популярних текстів (лінгвістичного й логічного аналізу засобів іструктури тлумачень) і переказу текстів з відповідним аналізом цихпереказів. Така структура експерименту дала змогу дослідити мовнуособистість на трьох рівнях: адекватної передачі змісту, правильнос-ті побудови висловлення, стилістичної виразності, а також на рівніінтерпретації категорій тексту(автор, текстовий простір, час, герой,підтекст, тональність, зміна типів мовлення). Аналізуючи переказиукраїнською мовою, зокрема українцями з рідною мовою російською,

Н. П. Шумарова відзначає, що при відтворенні українського текстуйого семантична картина адекватна ядру змісту: "в цілому вона єзрозумілою", а тому комунікативний конфлікт зміщується у сферунавичок, пов'язаних з вибором слова як форми відтворення змісту таграматико-категоріальним оформленням висловлення.

Дослідження засвідчило, що асиметричний білінгвізм стосовноукраїномовних і російськомовних респондентів має неоднаковий діа-пазон впливу. У російськомовних асиметрія може фіксуватися і нарівні власне знань, і, що зустрічається найчастіше, на рівні навичок,проте в будь-якому разі вона розпочинається на етапі внутрішньогомовлення (с. 229). Розв'язуючи комплекс складних, не розробленихвітчизняною наукою питань, які потребують подальшого науковогоаналізу, монографія Н. П. Шумарової відкриває нові напрями соціо-лінгвістичних досліджень та започатковує в українському мовознав-стві традицію широкого факторного аналізу соціолінгвістичних да-них, розвиток теорії мовної (і комунікативної) компетенції, вивченнямовної особистості і мовної свідомості. (Т. Радзієвська)

Рецензія на підручник:Кочерган М. П. Загальне мовознавство: підручник для студентівфілологічних спеціальностей вищих закладів освіти України(К., 1999. — 288 с.)[39]

У практиці викладання нормативного університетського курсу"Загальне мовознавство" склалася, на наш погляд, парадоксальнаситуація: при наявності значної кількості науково-методичної літе-ратури, виданої у різний час у колишньому СРСР та в Україні, іс-нує нагальна потреба у підручнику нового типу, зорієнтованому насучасний рівень розвитку науки про мову. На нашу думку, усталенатрьохаспектна структура цього курсу (історія лінгвістичної думки,теорія мовознавства, методи лінгвістичного аналізу), яка виправда-ла себе, повинна бути наскрізь пройнята сучасним функціонально-комунікативним баченням природи мови, розумінням її сутності як"оселі людського духу" (М. Гайдеггер), а також максимально корек-тно доповнена новими розділами, в яких знайшли б своє втіленнянайважливіші, усталені поняття психо- та етнолінгвістики, теоріїмовленнєвої діяльності, когнітивної лінгвістики, філософії мови таінших сучасних напрямів мовознавства. Однак створення такого під-ручника в умовах відсутності (близько десяти років!) нової програмизгаданого нормативного курсу є завданням складним і навіть ризи-кованим, оскільки може виявитися, що він повною мірою не відпові-датиме вимогам і змісту цієї давно очікуваної програми. Незважаючина це, новий підручник, який написав відомий український мовоз-навець, досвідчений викладач, завідувач кафедри загального таукраїнського мовознавства Київського державного лінгвістичногоуніверситету проф. М. П. Кочерган, побачив світ і почав своє, уженезалежне від автора, життя. Спробуємо поглянути на підручник ізокреслених вище позицій (зауважимо, що це лише один із можливихпідходів).

Уже перше, досить побіжне, знайомство зі структурою підручни-ка свідчить про те, що його автор віддає перевагу традиційній побудо-ві згаданого нормативного курсу: як і у практично кожному з існуючихпосібників, присвячених теорії мовознавства, у ньому наявні звичні йдавно усталені розділи: "Знакова природа мови", "Мова і мислення","Мова і мовлення", "Системно-структурна організація мови", "Мовата історія". В їх межах М. П. Кочерган розглядає проблеми, логіка іпорядок розв'язання яких також є певною мірою усталеними. Якщож мати на увазі, що в рецензованому підручнику відсутні нові розді-ли (порівняно з іншими підручниками), то враження традиційностіпосилюється. Але глибше знайомство з його змістом, способами по-дачі теоретичного й ілюстративного матеріалу (із значної кількос-ті мов різних сімей), логікою викладу та іншими складовими працінауково-методичного характеру засвідчує, що перед нами підручник,який суттєво відрізняється від уже існуючих. На нашу думку, відмін-ності стосуються не стільки структури посібника, скільки специфікирозгляду і презентації найважливіших, достатньо апробованих прак-тикою викладання, проблем теоретичного мовознавства, тобто лінг-водидактики.

Найпомітнішою особливістю рецензованого підручника є відхідйого автора від сухого академізму, який з невідомих причин вва-жається ознакою "науковості", чітка зорієнтованість на конкретнустудентську аудиторію з певною сукупністю знань про сутність,організацію, функціонування та розвиток мови. Згадана зорієнтова-ність стала основним стрижнем структурної організації матеріалу,виявляючись у наявності добре виписаних "місточків" між темами,у способах аргументації, продуманій систематизації й класифікаціїу вигляді схем, доборі літератури, для зручності класифікованої наосновну (із зазначенням сторінок) і додаткову, вивіреності вжива-них термінів. Але найголовнішим результатом прекрасного знанняавтором студентської аудиторії, на нашу думку, є те, що в новомупідручнику (у порівнянні з існуючими) суттєво розширені розділи,присвячені аналізові основних та проміжних рівнів мови. Така увагадо рівневої організації об'єкта дослідження слугуватиме реальномузміцненню міжпредметних зв'язків з іншими лінгвістичними дис-циплінами, підвищенню рівня знань з граматики, лексики, фонети-ки, отриманих при вивченні конкретних мов. Аналіз рівнів здійсню-ється з акцентом на визначення їх основних одиниць, специфікисистемної організації та функціонування, а також з максимальнимнаближенням до відповідних тем пропедевтичного нормативно-го курсу "Вступ до мовознавства". Все це дозволяє говорити прометодичну цілісність і наступність у викладанні теоретичних про-блем мовознавства.

Урахування положень функціональної лінгвістики при роз-гляді більшості проблем (попри відсутність спеціального розділу,присвяченого функціонально-комунікативним аспектам мовознав-ства) — ще одна помітна риса рецензованого підручника. Саме цимзначною мірою пояснюємо залучення автором до розгляду "вічних"проблем мовознавства таких відносно нових понять, які, зрештою, вжезарекомендували себе в лінгвістиці, як-от: приховані категорії (с. 97-98), прагматичний синтаксис (с. 108-109), пропозиція, глибинна таповерхнева структури висловлення (с. 113-116) та ін. Не уникає ав-тор обговорення досить "дратівливих" проблем соціолінгвістики, зо-крема тих, що стосуються мовної ситуації в сучасній Україні (розділ"Мова і суспільство"). При цьому, звертаючись до низки складних ідискусійних проблем загального мовознавства, М. П. Кочерган ак-туалізує зіткнення думок відомих теоретиків мови, серед яких по-мітне місце посідають вітчизняні вчені, насамперед, О. О. Потебня,А. О. Білецький, Л. А. Булаховський, О. С. Мельничук. І. І. Коваликта ін. В живому діалозі, у порівнянні ідей, у дискусії не губиться і го-лос автора підручника.

Говорячи про структуру нової науково-методичної праці, необ-хідно відзначити глибоко опрацьований розділ "Методи дослідженнямови". У ньому з позицій сучасної лінгвістики розкрита сутність ізапропонована чітка класифікація низки найважливіших традицій-них і сучасних методів лінгвістичного аналізу, інформацію про які доцього часу викладачі шукали у найрізноманітніших спеціальних ви-даннях. Класифікація ж методів, запропонована, фактично, в єдиномуз існуючих підручників, є неповною і — з погляду лінгвістики кінцяXX ст. — досить застарілою. Разом з тим згаданий розділ у методич-ному аспекті значно виграв би, якби автор чіткіше диференціювавпоняття методу, методики і прийому аналізу, одночасно показавшиспіввідношення між ними.

У цілому високо оцінюючи структуру підручника, осмислення імайстерність презентації матеріалу високого рівня абстракції, слідзауважити, що не з усіма висловленими автором положеннями мож-на погодитись та методично їх обґрунтувати в студентській аудиторії.Зупинимося на кількох найочевидніших.

Розглядаючи проблему "Знаковість і одиниці мови", автор твер-дить, що "речення не є знаком, оскільки складається зі знаків і на-лежить до рівня структур" (с. 31). З цим важко погодитися, оскількиречення є знаком ситуації, про що, зрештою, згадується нижче. Крімтого, автор не роз'яснює поняття "рівень структур" і його співвідно-шення з іншим значенням терміна "рівень" як "підсистема в загаль-ній системі мови". Аргумент на користь того, що в межах "класичних"знаків на зразок слова "у висловлюванні не може бути асиметричнос-ті плану вираження і плану змісту" (с. 31), також є непереконливим,оскільки у межах вторинних комунікативних актів (натяк, іронія,сарказм тощо) висловленням згадана асиметрія притаманна.

Автори практично всіх чинних підручників із загального мовоз-навства критикують теорію ізоморфізму рівнів мови, запропонованусвого часу Є. Куриловичем. Не уникнув цього і М. П. Кочерган,вважаючи, як і В. І. Кодухов та С. В. Семчинський, що висловле-на ідея не пояснює всієї складності мовної структури, а зводить їїдо найпростіших структур з площинною будовою (с. 71). Це дале-ко не так, оскільки згадана теорія є лише складником інтерпрета-ції системно-структурної організації мови одного з найвидатнішихлінгвістів XX століття. У тексті підручника серед найважливішихлексико-семантичних угруповань (категорій, парадигм) слів, порядз лексико-семантичними полями (ЛСП) та лексико-семантичнимигрупами (ЛСГ), чомусь не згадані такі загальновизнані парадиг-матичні класи, як тематичні групи слів (ТГ), а також обґрунтованів багатьох дослідженнях ситуативно-тематичні групи (СТГ) тафункціонально-ономасіологічні групи (ФОГ).

На жаль, не знайшлося місця і для бодай короткого поясненнянайважливіших понять психолінгвістики та теорії мовленнєвої ді-яльності. Останні були б, гадаємо, доречними в межах розділу "Моваі мовлення".

Сказане слід розглядати лише як побажання авторові вкрай по-трібного всім украї нським філологам підручника, на якого (а ми вцьому переконані) чекає довге життя поряд з найкращими науково-методичними працями. Не виключена можливість перевидання під-ручника в майбутньому. А тому з метою створення повного комп-лексу посібників із загального мовознавства, об'єднаних єдиноюавторською концепцією і написаних з єдиних методологічних і ме-тодичних позицій, М. П. Кочергану варто було б подумати над напи-санням підручника з "Історії лінгвістичних учень", якого так бракуєстудентам-філологам України. (Ф. Бацевич)

Значне явищев теорії конституціоналізму

Державно-правові перетворення, які відбуваються в Україні набазі норм Конституції, потребують свого ґрунтовного аналізу. Цьомуй присвячена монографія Ю. Тодики[40], в якій системно розгляда-ються найбільш актуальні проблеми теорії конституції, тлумаченняОсновного Закону України, захисту і забезпечення реалізації консти-туційних норм, проведення правової реформи. В роботі по суті охопле-но всі аспекти становлення в Україні сучасного конституціоналізму.З одного боку, вона підбиває підсумок того, що вже досягнуто за до-помогою конституційно-правовогорегулювання для формуваннясуспільних відносин на демократичних засадах, а з іншого — міститьбагато пропозицій щодо вдосконалення конституційного законодав-ства, практики організації та функціонування органів державної вла-ди, інших структур політичної системи.

Монографія виконана на високому теоретичному рівні, в ній ви-користано близько 400 наукових джерел, значна кількість яких — зтеорії держави і права.

Вперше в літературі з конституційного права, і не тільки в укра-їнській, розглядаються такі питання: конституція і правова доктри-на, конституція і конституціоналізм, конституція і конституційність,конституція і публічний інтерес, конституція і державність, конститу-ція і державно-правові аспекти формування громадянського суспіль-ства тощо. Монографія є оригінальною як за постановкою актуальнихпроблем конституційного розвитку, так і за їх вирішенням, тому вонастановить значний інтерес не тільки для фахівців з конституційногоправа, а й для теоретиків права, істориків, політологів, філософів.

У науковій і навчальній літературі майже зовсім не проаналізованопроблему мови і стилю конституції, конституційного законодавства,мови науки конституційного права. Тим часом у цій сфері відбува-ються досить істотні зміни, мають місце позитивні тенденції. Назрілаоб'єктивна необхідність в узагальненні цього. В монографії зазначенупроблему розкрито комплексно, системно. В ній увага правильно ак-центується на необхідності збагачення лінгвістичного потенціалу на-уки конституційного права, аналізуються фактори, що впливають нацей процес, доводиться, що мові конституційного законодавства осо-бливо повинні бути притаманні такі якості, як чіткість і доступність,документальний стиль викладення. В Конституції України знаходятьчітке закріплення основоположні інтереси громадян і, відповідно, їїтекст має бути зрозумілим для кожного пересічного громадянина. Зогляду на це законодавча техніка і стилістика конституційного текступовинні враховувати цей аспект.

У літературі з конституційного права Конституція як норматив-но-правовий акт вперше розглядається в аспекті публічного інтересу.Це досить цікава проблема, оскільки Основний Закон концентровановтілює в собі основні публічні інтереси, закріплює засади конститу-ційного ладу, правового статусу людини і громадянина, форми безпо-середньої демократії, питання організації та функціонування органівдержавної влади й місцевого самоврядування. Актуальною є пробле-ма механізму виявлення публічних інтересів та їх втілення в консти-туційному тексті. Вона є важливою в аспекті реалізації результатіввсеукраїнського референдуму 16 квітня 2000 р. В монографії цілкомслушно стверджується, що публічний інтерес завжди знаходить своєвираження в юридичних нормах, насамперед у приписах конституціїяк центру правової системи держави. Публічні інтереси — це офіцій-но визнані інтереси, які підтримуються і захищаються державою.

Разом із цим у монографії ґрунтовно акцентується увага на тому,що держава повинна обмежувати своє втручання у сферу публічнихінтересів. Визначення цієї межі є досить важливим з точки зору ба-лансу публічних і приватних інтересів, співвідношення держави ігромадянського суспільства. В монографії обґрунтовується, що кон-титуційно закріплений публічний інтерес є критерієм визначенняефективності і правомірності функціонування державних структур,органів місцевого самоврядування, суспільних формувань, посадовихосіб. Підтримання публічного інтересу спрямоване на забезпеченнянепорушності конституційного ладу України, прав та свобод людиниі громадянина, національної безпеки країни, стабільного функціону-вання державних інституцій в режимі законності.

Конституція вперше розглядається як явище культури. Стверджу-ється, що вона як Основний Закон держави і суспільства є відображен-ням рівня теоретичної думки на відповідному етапі розвитку країни,менталітету народу, врахування світових конституційних цінностей,національних традицій та історичного досвіду. В монографії чітко про-водиться ідея, що ціннності європейської і світової конституційноїкультури знайшли втілення в Конституції України. Це ідеї справед-ливості, народовладдя, республіканської форми правління, рівності,невідчужуваності прав і свобод особи, поділу влади, ідеологічної і по-літичної багатоманітності тощо.

Новаторським є підхід до розгляду Конституції як соціальноїцінності. При цьому підкреслюється, що вона має особливу соці-альну цінність для суспільства, людини і держави. Це випливає на-самперед з її специфіки як Основного Закону, можливості її впливуна суспільні процесі, з того, що норми Конституції мають найвищуюридичну силу і в них втілено цінності та ідеали світового консти-туціоналізму. Конституція — акт, що встановлює межі втручаннядержави в особисте й асоційоване життя людини. В монографіїслушно підкреслюється інформаційна цінність Конституції, те, щовона є своєрідним інструментом забезпечення балансу соціальнихінтересів груп і прошарків населення, основою модернізації держа-ви і суспільства.

Конституція України — база становлення національної правовоїсистеми, поточного законодавства. Водночас потрібні зміни і в само-му конституційному тексті відповідно до результатів всеукраїнськогореферендуму 16 квітня 2000 р., на якому народ висловив свою думкущодо недоторканності народних депутатів, нових юридичних під-став розпуску Верховної Ради, зменшення кількості парламентаріївз 450 до 300, введення двопалатної структури Верховної Ради. В мо-нографії акцентується увага на наслідках проведення цього референ-думу з точки зору конституційного принципу поділу влади, проблемахі труднощах, що можуть виникнути при втіленні в життя народноговолевиявлення, даються ґрунтовні пропозиції щодо впровадження вконституційно-правову практику результатів всеукраїнського рефе-рендуму. Аналізуючи референдум як конституційно-правовий інсти-тут, Ю. Тодика в порівняльно-правовому аспекті розкриває, як цейінститут закріплюється в конституціях різних країн СНД. Слушнопідкреслюється, що найбільш детально і чітко він регламентуєть-ся в Конституції Республіки Бєларусь. Між тим у Вірменії згідно зКонституцією не передбачається проведення загальнодержавних ре-ферендумів з народної ініціативи. З огляду на тенденцію посилення вполітико-правовому житті ролі всенародних референдумів такий по-рівняльний аналіз є досить важливим з точки зору виявлення можли-востей цієї форми безпосередньої демократії, становлення сучасногозаконодавства про референдуми.

Однією з найактуальніших проблем сучасного конституціона-лізму є проблема реалізації конституції. У науковому контексті вонамало досліджена не тільки в Україні. Тому важливо, що в моногра-фії Ю. Тодики на високому теоретичному рівні аналізуються різніаспекти цієї проблеми. Реалізація Конституції, як слушно зауважуєавтор, потребує свого аналізу не тільки з суто юридичної позиції, а йз більш широких соціальних підходів. Тому вона повинна вивчатисьне тільки в державно-правовому, а й у політологічному й соціологіч-ному аспектах. На думку Ю. Тодики, політико-правовий аспект зна-чущості реалізації Конституції полягає насамперед у тому, щоб забез-печити права і свободи людини і громадянина, поступовий розвитоксуспільства на демократичних засадах, взаємодію гілок влади в режи-мі консенсусу. Ця проблема стає все більш актуальною з точки зоруфункціонування політичної і правової систем, вирішення актуальнихпитань державотворення в нашій країні. В монографії розкривають-ся поняття і структура механізму реалізації Конституції, підкреслю-ється, що механізм її реалізації має свою специфіку, яка обумовленароллю і місцем Конституції в національній правовій системі. В ро-боті досить широко, на високому теоретичному рівні висвітлюютьсянормативний та інституційний блоки реалізації Конституції України,фактори, що впливають на цей процес. Реалізація конституційнихнорм розглядається як цілеспрямована діяльність щодо їх втілення впрактику різних суб'єктів правовідносин. Її слід розглядати і як про-цес, і як результат.

Проблема реалізації конституційних приписів безпосередньопов'язана з тлумаченням норм Конституції України. Вперше в юри-дичній літературі нашої держави ця проблема аналізується на те-оретичному рівні. При цьому даються поняття тлумачення, йогозавдання, принципи, способи, стадії і процедури, показуються спів-відношення офіційного і доктринального тлумачення, їх взаємо-зв'язок. У науковому аспекті дається оцінка практики тлумаченняКонституції Конституційним Судом України, розкриваються їїсильні і слабкі сторони, тенденції розвитку, наводяться ґрунтовніпропозиції щодо вдосконалення правового регулювання діяльностіоргану конституційної юрисдикції і практики реалізації своїх функ-цій.

Щодо змісту роботи можна висловити й деякі зауваження.Зокрема, в монографії не розкриті належним чином принципи глас-ності конституційного судочинства та повного і всебічного розглядусправ і обґрунтованості прийнятих Конституційним Судом рішень.Недостатньо аналізується телеологічний (цільовий) спосіб тлума-чення конституційних норм.

Монографія Ю. Тодики становить значне явище в науці консти-туційного права не тільки України, а в цілому СНД, оскільки в нійаналізуються загальні тенденції розвитку і становлення конституціо-налізму на пострадянському просторі. Оригінальною є архітектонікароботи.

Видання цієї монографії — значний внесок відомого вченого-конституціоналіста в аналіз конституційних проблем державотво-рення в Україні, становлення науки конституційного права, вирі-шення найбільш актуальних питань сучасного конституціоналізму.Безперечно, вона із зацікавленістю буде сприйнята науковою спіль-нотою. (О. Петришин, доктор юридичних наук, М. Савенко, заслуже-ний юрист України)

Завдання 3.3.4. Прочитайте уважно рецензії на різножанрові науковіпраці (статті, підручники, монографії) з проблем обраної вамиспеціальності. Проаналізуйте ці рецензії, зорово спираючисьна алгоритмічний припис (див. 3.3.1), за змістом і структуроюта на відповідність їх тексту чинним мовним нормам.

Завдання 3.3.5. Складіть об'єктивну рецензію, зорово спираючись наалгоритмічний припис та використовуючи необхідні лексико-граматичні конструкції, на власну наукову доповідь (повідомлен-ня, реферат) з опановуваних дисциплін, а також на наукові до-повіді (повідомлення, реферати) своїх однокурсників. З'ясуйте,які структурні компоненти рецензії найважче готувати і чому.

Завдання 3.3.6. Підготуйте кілька зразків клішованих рецензій, спи-раючись на відповідний алгоритмічний припис та використо-вуючи лексико-граматичні конструкції для підготовки ано-тацій, рефератів, а також лексичні засоби для висловлюванняоцінки. Визначте, порівнявши, найоптимальніший зразок клі-шованої рецензії.

Завдання 3.3.7. Складіть рецензії, керуючись алгоритмічним припи-сом, на статті (доповіді, повідомлення), опубліковані у збір-никах матеріалів студентських наукових конференцій з акту-альних проблем обраного фаху.

Завдання3.3.8. Складіть, зорово не спираючись на алгоритмічний при-пис, рецензії на 2-3 наукові статті студентів(магістрантів,аспірантів), опубліковані в рубриці "Трибуна молодого на-уковця" у науково-практичних збірниках та/або журналах.Порівняйте підготовлені рецензії на одну й ту ж статтю тавизначте найпереконливіший її варіант.

Завдання 3.3.9. Зрецензуйте 1-2 наукові доповіді мовнокультуроло-гічної тематики, підготовлені й виголошені вашими одно-курсниками на щорічній загальноуніверситетській науково-практичній конференції до Дня української писемності ймови та вшанування пам'яті першого українського історикаНестора Літописця (9 листопада). Лаконічно сформулюйтепоради-рекомендаціїмолодим науковцям.

Завдання для само- та взаємоконтролюдо розділу 3

Завдання 1. Поясніть цілі складання анотацій на наукові джерела.

Завдання 2. Схарактеризуйте основні види анотацій та з'ясуйтеособливості їх оформлення.

Завдання 3. Поясніть відмінність довідкової анотації від рекоменда-ційної.

Завдання 4. З'ясуйте, який вид анотації є найбільш поширеним у на-уковій та науково-інформаційній діяльності.

Завдання 5. Назвіть складові анотації та проілюструйте їх прикла-дами.

Завдання 6. Назвіть відомості, які розміщуються в бібліографічномуописі наукових джерел.

Завдання 7. Зазначте, яку інформацію може містити текст анота-ції. Аргументуйте свою відповідь.

Завдання 8. З'ясуйте, яка інформація є обов'язковою в тексті анота-ції та чому.

Завдання 9. Сформулюйте лаконічно вимоги до тексту анотації.

Завдання 10. З'ясуйте, від чого залежить відбір інформації для ано-тації. Аргументуйте свою відповідь.

Завдання 11. Схарактеризуйте вимоги до обсягу анотації та з'ясуйте,чим вони обумовлені.

Завдання 12. Назвіть найтиповішу помилку при складанні текстуанотації та поясніть її причини.

Завдання 13. Наведіть мовні/мовленнєві стандарти-кліше дляоформлення анотації.

Завдання 14. З'ясуйте, дієслова якого часу та виду поширені і чому втекстах анотацій.

Завдання 15. Випишіть із бібліотечного каталогу три анотації нанові наукові надходження та проаналізуйте їх за структурою,змістом, призначенням, мовним оформленням, обсягом.

Завдання 16. Складіть анотації на журнальні наукові статті з гума-нітарних проблем, спираючись на алгоритмічний припис, мов-ні/мовленнєві стандарти-кліше та взірці анотацій.

Завдання 17. З'ясуйте, аргументуючи, чим відрізняються між собоюреферат та анотація наукового джерела.

Завдання 18. Проаналізуйте найтиповіші помилки у "згортанні" ін-формації наукового джерела при його реферуванні та пояс-ніть, як їм запобігти.

Завдання 19. Сформулюйте чіткі вимоги до анотації і до реферату.Назвіть спільні та відмінні вимоги.

Завдання 20. Обґрунтуйте, чому характеристика та виклад змістунаукового джерела мають бути об'єктивними і не міститиоцінки.

Завдання 21. Схарактеризуйте, аргументуючи, вимоги до мови тастилю тексту реферату.

Завдання 22. Поясніть, якими мають бути оптимальні обсяги ано-тації та реферату і від чого це залежить.

Завдання 23. Наведіть мовні/мовленнєві стандарти-кліше для підго-товки реферату наукового джерела.

Завдання 24. Проаналізуйте порядок слів у реченнях рефератів із'ясуйте, де найчастіше знаходяться основна та допоміжнаінформації.

Завдання 25. Назвіть найпоширеніші у рефератах слова-організаторидумки, що логізують контекст, та визначте мовні засоби їхвираження. Поясність, чим обумовлено їх використання.

Завдання 26. Назвіть найпоширеніші у рефератах слова-організаторидумки, що характеризують ступінь об'єктивності інформаціїнаукового першоджерела, та визначте мовні засоби їх вира-ження. Поясніть, з якою метою вони використовуються.

Завдання 27. Опрацюйте (наприклад, в Українському реферативно-му журналі "Джерело" за обраною спеціальністю) три рефе-рати різножанрової наукової літератури (книги, колективноїмонографії, збірника статей) та проаналізуйте їх за струк-турою, змістом, обсягом, призначенням, мовним оформлен-ням.

Завдання 28. Проаналізуйте за структурою, змістом, обсягом, при-значенням, мовним оформленням два реферати матеріалівконференції (наприклад, з Українського реферативного журна-лу "Джерело" за гуманітарними спеціальностями). Випишітьмовні/мовленнєві засоби для наведення основної проблемної ін-формації.

Завдання 29. Складіть, спираючись на алґоритмічні приписи та мов-ні/мовленнєві стандарти-кліше, анотацію та конспектив-ний реферат на журнальні статті гуманітарної тематики.Схарактеризуйте за структурою, змістом і мовним оформ-ленням анотацію та реферат.

Завдання 30. Установіть спільне й відмінне між конспектом науко-вого джерела, анотацією, рефератом та рецензією на нього.Проілюструйте переконливими прикладами свою відповідь.

Завдання 31. З'ясуйте, якими мовними/мовленнєвими стандартами-кліше, що використовуються під час анотування й рецензу-вання, доцільно скористатися при написанні тексту рецензії.Аргументуйте свою відповідь.

Завдання 32. Відтворіть по пам'яті алґоритмічний припис до:

а)         анотування наукового джерела;

б)         реферування наукового джерела;

в)         рецензування наукового джерела.

Завдання 33. Сформулюйте стисло практичні поради укладачу ано-тацій на наукові джерела з актуальних проблем обраної вамиспеціальності.

Завдання 34. Сформулюйте практичні поради укладачу рефератівна наукові джерела гуманітарної проблематики.

Завдання 35. Лаконічно сформулюйте практичні поради авторові ре-цензій на наукові джерела гуманітарної тематики.