3.3.3. Екологічне маркування : Метрологія, стандартизація і скертифікація : B-ko.com : Книги для студентів

3.3.3. Екологічне маркування

В багатьох країнах все більше людей, які турбуються про своє здо­ров'я, бажають харчуватися продуктами, виробленими без застосуван­ня хімікатів, а також, почуваючи свою відповідальність за стан навко­лишнього середовища і прагнучи сприяти його збереженню, намага­ються використовувати машини, пристосування та матеріали, впро­довж всього життєвого циклу (виробництво, застосування, утилізація) яких не завдавала б шкоди природі або ж ця шкода була мінімальною. При цьому виникає проблема виділення екологічних предметів на фоні загальної кількості об'єктів, які використовуються.

Етикетка виробу може бути визначена як символи або текст чи їх комбінація, яка містить один або більше видів інформації про одну або більше властивостей виробу. Типи інформації, які можуть бути наве­дені в етикетці (таблиця 3.3.1).

Таблиця 3.3.1 Типи інформації_____

Повідомлення

Зміст етикетки

Декларація про вміст

Харчові інгредієнти

Характеристика

Згідно з Європейською декларацією з електричної енергії

Експлуатація

Наприклад: "Заповнюйте тільки дис­тильованою водою"

Якість

Перший (другий) сорт

Безпека

Знак - СЕ

Застереження

Безпечно для дітей

Здоров'я

Алергія

Навколишнє середовище

Екоетикетка

Гарантія

Не ржавіє

Слід зауважити, що під час пропаганди законів про охорону НПС корисна наявність зображень-символів, здатних нагадувати про важ­ливість природоохоронної діяльності, а також розпізнаватись та запа­м'ятовуватись. Тому існує необхідність екологічного маркування - наявності відповідних знаків і позначень. Зважаючи на те, що упаковка є невід'ємною частиною більшості сучасних товарів та носієм різнома­нітної інформації про них, більша частина екомаркування розміщуєть­ся саме на упаковці. Наявне екомаркування упаковки розділяють на такі групи:

♦ знаки, що закликають до збереження природного середовища,

♦  знаки, які використовуються для позначення екологічності пред­метів,

♦ знаки, що відображають небезпечність предмета для довкілля.

Знаки, що закликають до збереження природного середовища тра­пляються на упаковці споживчих товарів і їх зміст зводиться до закли­ків не смітити, підтримувати чистоту та здавати відповідні предмети для вторинної переробки (рис. 3.3.5)

Такі знаки можуть використовувати за основу зображення, які за­стосовуються для позначення екологічності предметів. Знаки "Ресайк- лінгу" (рис. 3.3.5-а) ставлять на виробах США, зокрема на предметах, які піддаються переробці та на предметах, виготовлених з вторинної сировини. Знак, зображений на рисунку 3.3.5-6, закликає не смітити (збирати та здавати використану тару у пункти переробки).

Знаки, які використовуються для позначення екологічності пред­метів в цілому або окремих властивостей. Наприклад, знак "Блакитний янгол", який вперше з'явився в Німеччині близько 20 років тому озна­чає, що продукт є екологічно чистий. Центральна його фігура запози­чена з емблеми Програми ООН з охорони довкілля (рис. 3.3.6-а).

Екологічно чисті прилади маркуються із знаком, показаним на ри­сунку 3.3.6-в, або близьким до нього. Поряд з екознаками, які викорис­товуються в міжнародній або національній практиці, власні знаки еко­логічної чистоти створюють окремі фірми. Наприклад, виробник кан­целярських товарів (маркерів, штемпелів) компанія

Рис. 3.3.6. Знаки для позначення екологічності предметів

"Schwam Stabilo" ставить на вироби знак, зображений на рисунку 3.3.6-б. Екологічно чисті пральні машини та машини для миття посуду фірми "Тогоп" відмічають знаком, зображеним на рисунку 3.3.6-г. Єв­ропейський ринок потребує продуктів, одержаних у результаті біоло­гічних технологій вирощування. Приблизно 10% австрійських та 2% німецьких господарів дотримуються принципів екологічного господа­рювання, яке є перспективною формою сільськогосподарського виро­бництва. В Німеччині реалізується більше 90 видів продуктів харчу­вання, вирощених або виготовлених відповідно до екологічно контро­льованих технологій. Така продукція позначається спеціальним знаком (рис.3.3.6-д).

В Німеччині великі супермаркети мають власну систему біологіч­ного етикетування продуктів харчування. Так, магазини Мей"о прода­ють біологічні продукти під етикеткою "Narurkost; СгипеБ Lаnd" ("Природна їжа зелених полів"), "Око^агіеп" (на фрукти та овочі), "ВіоІаМ", "Naturland, "Есо-Vm" "Віорагк". Ще один знак, який гаран­тує походження яєць від вільно утримуваних курей, - невелика кругла печатка з зображенням курки і літерами КАТ, що означає "Спілка кон­трольованих альтернативних форм утримання тварин". Організація гарантує споживачам більшу впевненість стосовно якості тваринниць­кої продукції ( рис. 3.3.6-е).

Враховуючи тенденції розвитку країн, настрої громадськості, між­народні відносини в даний час існує декілька уніфікованих підходів до екомар кування. В результаті такі дії повинні сприяти розробленню,

 

виробництву та використанню виробів, які меншою мірою забрудню­ють довкілля впродовж усього життєвого циклу, та забезпеченню спо­живачів достовірною інформацією про екологічність продукту, що купується (рис. 3.3.7).

Наприклад різноманітні знаки на предметах з пластиків (в основному з поліетилену), які відображають можливість їх утилізації з найменшою шкодою для навколишнього середовища; знаки на аерозолях, які показу­ють відсутність речовин, що призводять до зменшення озонового шару навколо Землі (рис. 3.3.7-е, є, ж); екознаки різних фірм-виробників, які прагнуть зробити свій внесок в справу збереження довкілля і в той же час зробити за рахунок цього продукцію більш привабливою в очах спожива­чів; екознаки Японії, ФРН та Скандинавських країн; знаки, які познача­ють предмети, що підлягають вторинному використанню (ресайклінгу) та (або) одержані внаслідок вторинної переробки за циклом "створення- застосування - утилізація-відтворення" і т.д., ('^ег Gru^ Punkt" - "Зелена Крапка") (рис. 3.3.7-г, д).

Прикладом створення об'єднань у галузі повторного використання є створення у ФРН з ініціативи Міністерства навколишнього середо­вища компанії "^ег Gr-ипе Punkt Duales SystemDeutschland-Gesellschaft fur Avermeidung und Sekunddarch-stofgevinnung (DSD). В основі діяль­ності компанії є збір різноманітних використаних пакувальних матері­алів (скло, пластмаси, металів, паперу, картону) та відправка їх органі­заціям, які переробляють вторинні ресурси. Фінансову сторону такого об'єднання становить продаж права маркування упаковки товарів зна­ком "Зелена Крапка". Цей знак означає, що: відповідна промисловість або компанія дає гарантію щодо приймання та вторинної переробки маркованого пакувального матеріалу; виробник або продавець марко­ваного товару підписали з фірмою DSD контракт на використання зна­ка "Зелена Крапка" і вносять відповідну ліцензійну плату; після вико­ристання маркована знаком упаковка є власністю однієї з організацій, які діють в межах DSD.

Відомо, що основним джерелом побутових відходів є використані пакувальні матеріали. Проблема їх переробки реалізується за двома напрямками: забезпечення можливості повторного (багаторазового) використання засобів упаковки; вторинна переробка використаних пакувальних матеріалів з метою виробництва нової упаковки.

В рамках "Директиви Ради ЄС про упаковку та відходи від неї" се­ред багатьох питань викладені вимоги до маркування пакувальних за­собів з метою вирішення проблеми ідентифікації. Відповідно до цих вимог упаковка повинна бути маркована такими знаками (рис. 3.3.8).

При необхідності ідентифікації матеріалів, з яких виготовлена упако­вка на неї наносяться цифрові або буквені позначення, які розміщуються в центрі або нижче двох знаків і характеризують вид матеріалу.

Петля Мьобіуса використовується різними способами і означає, що "продукція вироблена з вторинної сировини" або що "продукція може бути використана вдруге".Якщо поруч з цим символом стоїть цифра, це означає, що продукція вироблена з вторинної сировини і цифра означає відсоткову частку вторинної сировини у складі продук­ції. Так, пластики позначають цифрами від 1 до 19, папір та картон - від 20 до 39, метали - від 40 до 49, дерево - від 50 до 59, текстиль - від 60 до 69, скло - від 70 до 79.

На думку екологів протягом найближчих років, застаріле комп'ютерне обладнання стане основним твердим сміттям, забруднюючим планету. Новий центр IBM з переробки комп'ютерних відходів - IBM PC Rесусlіng Бетсе приймає будь-які деталі комп'ютерів. Так, наприклад, за даними американського Центру захисту навколишнього середовища, в 1998 році з різних причин вийшли з використання 20,6 мільйонів персональних ком­п'ютерів, однак тільки 11% з них були пущені на повторне перероблення. Експерти центру передбачають, що до 2004 року кількість не використо­вуваних комп'ютерів може вирости до 315 мільйонів.

Згідно з дослідженнями екологів, зовнішня оболонка деяких дета­лей вінчестерів та моніторів може бути використана повторно, тоді як внутрішні деталі вимагають заміни та переробки, а саме вони і містять найбільш шкідливі для довкілля елементи: свинець, ртуть і кадмій.

)

І

Рис. 3.3.9. Знаки небезпечності предмета для довкілля:

На рис. 3.3.9 а) відображений спеціальний знак для позначення ре­човин, що небезпечні для морської флори і фауни під час їх перевезен­ня водними шляхами; б) і в) відображений знак "Небезпечно для на­вколишнього середовища", який використовується в межах законодав­ства ЄС про класифікацію упаковки і маркування небезпечних речовин та препаратів.

Поряд із знаками екологічного маркування на ряді товарів можли­во побачити знаки, що підтверджують їх якість. Наприклад, напій від­повідає міжнародному стандарту якості ISO 9000 (рис.3.3.10 ).

Знаки, що відображають небезпечність предмета для довкілля і знаходяться на перехрещенні запобіжного та екомаркування (рис.3.3.9):

Рис. 3.3.10. Знаки, що підтверджують відповідність продукції:

а)міжнародному стандарту якості; б) інформаційний знак щодо якості про­дукції

ISO розпочала свою роботу з екологічного маркування в 1991 році через Стратегічну консультативну групу ISO/IEC з навколишнього середовища (SAGE), попередницю ISO/TK 207. її дослідження визна­чили кілька програм і методів, які співіснують і часом конкурують на міжнародному ринку. Щоб упорядкувати свою роботу в цій галузі, SAGE визначила кілька "типів" екологічного маркування. Коли в 1993 році SAGE поступилась місцем ISO/TK 207, ці визначення були прийн­яті підкомітетом TK 207, ПК 3 з екологічного маркування. Класифіка­ція екологічного маркування така: Тип 1, Тип 2 і Тип 3.

Екологічне маркування Типу 1 належить до програм "екомарку- вання", згідно з якими третя сторона - державний орган, недержавна організація чи приватна компанія - встановлює вимоги до категорії продуктів або послуг і дозволяє придатним продуктам або послугам мати свій знак чи символ. Програми Типу 1 запроваджені у ряді країн, регіонів і промислових груп. Національні програми, серед інших ма­ють Німеччина , Канада та Японія, а Скандинавські країни - спільну узгоджену програму. Перелік завершують приватні програми, такі як "Сгееп Sеаl ("Зелене тавро") у Сполучених Штатах знаходяться на пе­рехрещенні запобіжного та екомаркування. Приклади таких знаків зо­бражені на (рис. 3.3.9).

ISO розробляє стандарт, який полегшить обмін інформацією та взаємне визнання таких програм. Робочий проект майбутнього стандарту ISO 14024 "Керівні принципи, практика і критерії програм сертифікації"" також буде корисним джерелом для організацій чи уря­дових установ, які розробляють нові програми. Як усі стандарти, опра­цьовані ПК 3, цей документ призначений для керівництва і координа­ції програм, а не для створення конкуруючих систем. Спільний, гар­монізований підхід до екологічного маркування полегшить міжнарод­ну торгівлю і буде сприяти довірі споживачів.

 

Екологічне маркування Типу 2 охоплює ситуації", коли виробни­ки бажають наголосити на особливих характеристиках своїх продуктів, таких як - "може бути повторно використаний" або "розкладається мікроорганізмами". Щоб споживачі мали довіру до цих термінів, вони повинні використовуватись чесно і узгоджено. Настанови щодо чесно­го використання екологічних знаків прийняті у більшості розвинутих країн і в деяких країнах, що розвиваються.

Етикетка Типу III створена для того, щоб надати максимально повну інформацію. Вона включає дані, які характеризують вплив про­дукції на навколишнє середовище протягом її повного життєвого цик­лу. Такі дані збираються незалежним органом та подаються у простій формі на етикетці продукції. Інформація містить рейтинг продукції відносно таких показників як використання природних ресурсів, за­бруднення води та грунту відходами. Європейський Союз розробляє європейську екоетикетку, до якої будуть включені деякі характеристи­ки етикетки Типу III.

Хоча керівні вказівки мають забезпечити узгодженість в межах країни, розповсюдження несумісних систем маркування в світі може ненавмисне перешкодити торгівлі між країнами. ПК 3 розробляє нині стандарти, які допоможуть гармонізувати програми Типу 2 і таким чином запобігти подібним ситуаціям. Один з проектів комітету є ISO 14021 "Самопроголошення екологічних тверджень - терміни і визна­чення". Робота над іншим проектом, пов'язаним з символами екологіч­ного маркування, розпочата в січні 1995 року. Третій проект намітить методології випробувань і перевірку для застосування в маркуванні Типу 2. Крім документів, зазначених вище, ПК 3 розпочав роботу над стандартом, у якому викладені головні принципи, придатні для всіх типів екологічного маркування.

Рекомендована література

Нормативно-правова:

1.    ДСТУ 2925-94. Якість продукції. Оцінювання якості. Терміни та визначення.

2.    ДСТУ ISO 9000-2001. Система управління якістю. Основні положення та словник.

3.   ДСТУ ISO 9001-2001. Система управління якістю. Вимоги.

4.    ДСТУ ISO 10011-1-97. Настанови з перевірки систем якості. ч.1. Перевірка.

5.   ДСТУ 2296-93. Національний знак відповідності. Форма, розмі­ри, технічні вимоги та правила застосування.

6.   ДСТУ 2462-94. Сертифікація. Основні поняття. Терміни та ви­значення.

7.   ДСТУ 3410-94. Система сертифікації УкрСЕПРО. Основні по­ложення.

8.   ДСТУ 3413-96. Система сертифікації УкрСЕПРО. Порядок проведення сертифікації продукції.

9.   ДСТУ EN 45011-9. Загальні вимоги до органів, які здійснюють сертифікацію.

Навчальна: [2, 12, 17, 26, 27, 28, 35, 37]

Термінологічний словник

Основні терміни з якості

Забезпечення якості — усі планові і систематично виконувані ви­ди діяльності в межах системи якості, що підтверджуються в разі пот­реби, і необхідні для створення достатньої впевненості в тому, що об'єкт буде виконувати вимоги якості.

Інтегральний показник якості продукції — це комплексний по­казник, що відображає відношення сумарного корисного ефекту від експлуатації або використання продукції до сумарних затрат на її створення і експлуатацію або використання.

Керування якістю — методи та види діяльності оперативного ха­рактеру, які використовують для виконання вимог до якості.

ш

Комплексний показник якості продукції — це показник, що від­носиться до кількох її властивостей.

Настанови з якості — документ, в якому викладено політику в галузі якості і описано систему якості організації.

Перевірка якості (аудиті — систематичний і незалежний аналіз, який дозволяє визначити відповідність діяльності з якості і її наслідків запланованим заходам, а також ефективність від впровадження цих заходів та їх відповідність поставленій меті.

Петля якості — концептуальна модель взаємозалежних видів ді­яльності, що впливають на якість на різних етапах життєвого циклу продукції або послуг від визначення потреб до оцінювання.

Показник якості — кількісна характеристика однієї або кількох властивостей продукції, які складають її якість і розглядаються стосо­вно певних умов її створення і споживання.

Поліпшення якості — заходи, які здійснюються усюди в органі­зації для підвищення ефективності та результативності діяльності і процесів з метою одержання користі як для організації, так і для її споживачів.

Система якості — сукупність організаційної структури, методик, процесів і ресурсів, необхідних для здійснення управління якістю.

Управління якістю — такі напрямки діяльності функції загаль­ного | управління, які визначають політику в галузі якості мету і відпо­відальність, а також здійснюють їх за допомогою таких засобів, як планування якості, керування якістю, забезпечення якості та поліп­шення якості в межах системи якості.

Якість — сукупність характеристик об'єкта, які стосуються його здатності задовольняти установлені і передбачені потреби.

Основні терміни з сертифікації

Акредитація випробувальних лабораторій — офіційне визнання того, що випробувальна лабораторія має право здійснювати конкретні випробування чи конкретні типи випробувань. Цей термін може відо­бражати визнання технічної компетенції і об'єктивності випробуваль­ної лабораторії або тільки її технічної компетенції.

Атестація лабораторії - перевірка випробувальної лабораторії з метою визначення її відповідності встановленим критеріям", необхід­ним для її акредитації.

Відповідність — додержання всіх встановлених вимог до продук­ції, процесів, послуг.

Добровільна сертифікація — сертифікація, яка проводиться на добровільній основі за ініціативою виробника (виконавця), продавця або споживача продукції.

Заява про відповідність — заява постачальника під його повну ві­дповідальність про те, що продукція, процес, послуга відповідають конкретному стандарту або іншому нормативному документу.

Експерт-аудитор — особа, яка атестована на право проведення одного або кількох видів робіт з сертифікації.

Інспекційний контроль — контроль за діяльністю акредитованих органів з сертифікації, випробувальних лабораторій, а також за серти- фікованою продукцією і станом її виробництва.

Критерії акредитації — сукупність вимог, що використовуються органом з акредитації, яким повинна відповідати лабораторія для того, щоб бути акредитованою.

Обов'язкова сертифікація — підтвердження уповноваженим на те органом відповідності даної продукції, процесу або послуги обов'язко­вим вимогам стандарту.

Орган з сертифікації— орган, що проводить сертифікацію відпо­відності.

Атестація виробництва — офіційне підтвердження органом з сертифікації або іншим уповноваженим для цього органом наявності необхідних і достатніх умов виробництва певної продукції, що забез­печують стабільність вимог до неї, які задані в нормативних докумен­тах і контролюються при сертифікації.

Посвідчення відповідності — дія випробувальної лабораторії тре­тьої сторони, яка доводить, що .конкретний випробуваний зразок від­повідає конкретному стандарту або іншому нормативному документу.

Сертифікація — процедура, за допомогою якої третя сторона дає письмову гарантію, що продукція, процес чи послуга відповідають заданим вимогам.

Сертифікація відповідності — дія третьої сторони, яка доводить, що забезпечується необхідна впевненість в тому, що належним чином ідентифікована продукція, процес або послуга відповідають конкрет­ному стандарту або іншому нормативному документу.

Система акредитації лабораторій — система, яка має власні правила, процедури і управління для здійснення акредитації лабо­раторій.

Система сертифікації — система, яка має власні правила, проце­дури і управління для проведення сертифікації відповідності. Вона може діяти на національному, регіональному і міжнародному рівні.

Схема сертифікації — склад і послідовність дій третьої сторони при проведенні сертифікації відповідності.

Третя сторона — особа або орган, які визнані незалежними від сторін, що приймають участь у розгляді певного питання.

Угода щодо визнання — угода, основана на прийнятті однією сто­роною результатів, поданих іншою стороною, які одержані шляхом використання одного або кількох функціональних елементів, що вста­новлені системою сертифікації. Типовими прикладами таких угод є: угода щодо випробувань, угода щодо контролю і угода щодо сертифі­кації. Вони можуть бути на національному, регіональному і міжнарод­ному рівнях.

Запитання для самоконтролю

1.       Суть сертифікації, її предмет і об'єкт.

2.       Мета, завдання і значення сертифікації.

3.       Види, органи і системи сертифікації.

4.      Розмежувати поняття "відповідність", "посвідчення відпо­відності", "сертифікат відповідності", "знак відповідності".

5.       Порядок проведення сертифікації продукції.

6.       Коли, згідно якого документа і в яких випадках встанов­

лені такі зображення знака відповідності:

7.      Яким документом регламентовані вимоги до атестації ви­робництва?

8.       Загальні вимоги до атестованого виробництва, до прове­дення випробувань, до документації виробництва, що атестується.

9.      Терміни та визначення якості, статистичні методи контролю та регулювання згідно із ДСТУ БА 1.1-11-94, ДСТУ 2925-94 ДСТУ 3514-97 ГОСТ 15895-77.

10.     Управління якістю та елементи системи якості згідно із ДСТУ 3230-95, ДСТУ ІБО 9004-1.

11.     Управління якістю і політика в галузі якості згідно із ДСТУ ISO 9001, ДСТУ ISO 9002, ДСТУ ISO 9003.

12.     Принципи управління якістю згідно із ДСТУ КО 9000-2001..

13.     Основні положення, поняття і порядок проведення сертифі­кації згідно із ДСТУ 2462-94, ДСТУ 3410-9, ДСТУ 3413-96, ДСТУ 3415-96, ДСТУ 3498-96.

14.     Загальні вимоги до органів з сертифікації продукції та з сертифі­кації систем якості згідно із ДСТУ 3411-96, ДСТУ 3414-96, ДСТУ 3417-96, ДСТУ 3420-96, ДСТУ EN 45011-98, EN 45012, EN 45013.

15.     Національний знак відповідності. Форма, розміри, технічні вимоги та правила застосування згідно із ДСТУ 2296-93, EN 45014.

16.     Вказати знак, що підтверджує відповідність продукції між­народному стандарту якості, а також інформаційний знак щодо якості продукції.

17.     Знаки відповідності: а) України, б) Росії, в) Білорусії.

18.      Маркування товарів: а)які засвідчують екологічну безпеку товару; б) які підтверджують відповідність стандартам якості та безпе­ки; в) інформаційні знаки (розповідають про склад продукту).

19.     Знаки, що підтверджують відповідність продукції: а)міжнародному стандарту якості; б) інформаційний знак щодо якості продукції.

20.     Міжнародні знаки відповідності продукції: Австрії, Бельгії, Великобританії, Голландії, Данії, Італії, Канади, Німеччини, Норвегії, Фінляндії, Франції, Швеції, Японії.

21.     Екологічне маркування: суть, принципи, види екознаків згі­дно із ДСТУ ISO 14020-2003, ДСТУ ISO 14021-2002.

22.     Етикетування (маркування) в сфері навколишнього середо­вища згідно із ДСТУ ISO 14024-2002 і ДСТУ ISO 14025-2002.

23.     Знаки, що закликають до збереження природного середовища.

24.     Знаки, які використовуються для позначення екологічності предметів.

25.     Знаки, що відображають небезпечність предмета для довкілля.

Модуль 3 „Сертифікація" Завдання для блочно-модульного контролю

1. Суть сертифікації, її предмет і об'єкт:

1.   Це офіційне підтвердження необхідних і достатніх умов виро­бництва певної продукції.

2.   Якість продукції, процесу, послуг і систем якості.

3.   Процедура, за допомогою якої третя сторона дає письмову га­рантію, що продукція, процес чи послуга відповідають заданим ви­могам.

4.   Продукція, процес, послуга, система, організація, підприємст­во, лабораторія.

2. Мета, завдання і значення сертифікації:

1.     Контроль, експертиза продукції, атестація, акредитація ор­ганів сертифікації.

2.     Підтвердження відповідності даної продукції обов'язковим вимогам стандарту.

3.     Гарантується безпека виробництва продукції для людини і навколишнього середовища.

4.    Сприяє підвищенню конкурентноздатності продукції.

3. Види, органи і системи сертифікації:

      Національна, регіональна, міжнародна.

2.    Науково-технічна комісія.

3.    Обов'язкова, добровільна.

4.    Випробувальна лабораторія.

5.    Держстандарт.

6.    Експерти-аудитори.

4. Розмежувати поняття «відповідність», «посвідчення відповід­ності», «сертифікат відповідності», «знак відповідності»:

1.    Додержання всіх встановлених вимог до продукції, процесів, послуг.

2.    Знак, який вказує на те, що забезпечується якість згідно ста­ндартів чи нормативних документів.

3.    Документ, який вказує, що забезпечується необхідна впевне­ність, що ідентифікована продукція відповідає конкретному стандарту.

4.    Документ, який доводить, що конкретний випробувальний зразок відповідає стандарту.

5. Порядок проведення сертифікації продукції:

      Атестація виробництва.

2.    Подання та розгляд заявки.

3.    Видача сертифіката відповідності.

4.    Прийняття рішення за заявкою з зазначенням схеми (моду- ля)сертифікації.

5.    Відбирання, ідентифікація зразків продукції та їх випробування.

6.    Аналіз одержаних результатів та надання ліцензій.

6.  Коли, згідно якого документу і в яких випадках встановлені такі

зображення знака відповідності: ^^ S3

1.     а) у 1990 році; б) у 1993 році; в) у 1996 році.

2.     а) згідно ДСТУ 2296; б) згідно ISO 9000; в) згідно ДСТУ 3410.

3.    Для продукції, яка відповідає: а) обов'язковим вимогам нормати­вних документів; б) вимогам, що передбачені чинними законодавчи­ми актами України, за якими встановлено обов'язкову сертифікацію; в) вимогам нормативних документів, що поширюються на дану про­дукцію.

7.   Яким документом регламентовані вимоги до атестації ви­робництва?

1.     ДСТУ 2296             04. КНД 50-004

2.     ДСТУ 3410          05. КНД 50-005

3.     ДСТУ 3411          06. КНД 50-006 .

8 Загальні вимоги до документації виробництва, що атес­тується, до атестованого виробництва, до проведення випробу­вань:

1.    Призначення головного контролера і його заступника.

2.    Періодичність випробувань продукції, що сертифікується.

                  Наявність повного комплекту технічної документації на про­дукцію.

4.                Наявність нормативної, конструкторської, технологічної до­кументації.

9. Які стандарти розглядають терміни та визначення якос­ті, статистичні методи контролю та регулювання:

1.    ДСТУ 3230             05. ДСТУ ISO 9001

2.    ДСТУ 2925             06. ДСТУ ISO 9002

3.    ДСТУ 3514             07. ДСТУ ISO 9003

4.     ГОСТ 15895            08. ДСТУ БА 1.1-11

10. Стандарти, що регламентують управління якістю та елементи системи якості:

1.    ДСТУ 2925             05. ДСТУ ISO 9001

2.    ДСТУ 3230             06. ДСТУ ISO 9002

3.    ДСТУ 3514             07. ДСТУ ISO 9003

4.     ГОСТ 15895            08. ДСТУ БО 9004-1

11. Стандарти, що розробляють принципи управління якістю:

01. ДСТУ 2462              05. ДСТУ БО 9000

      ДСТУ 3410             06. ДСТУ ISO 9001

3.    ДСТУ 3413             07. ДСТУ ISO 9002

4.    ДСТУ 3415             08. ДСТУ ISO 9003

01. 02.

3.          

4.          13.

5.         

6.         

7.         

8.         

ДСТУ 3413 ДСТУ 3415 ДСТУ 3498 ДСТУ 3514

12. Стандарти, що регламентують основні положення, понят­тя і порядок проведення сертифікації:

ДСТУ 2462 ДСТУ 2925 ДСТУ 3230 ДСТУ 3410

Назвати стандарти, що розробляють загальні вимоги до органів з сертифікації продукції та стандарти з сертифікації сис­тем якості:

1.    ДСТУ 3411             05. ДСТУ EN 45011

2.    ДСТУ 3414             06. EN 45012

3.    ДСТУ 3417             07. EN 45013

4.    ДСТУ 3420             08. EN 45014

14. Вказати національний знак відповідності, що встановлено для продукції: яка відповідає обов'язковим вимогам нормативних до­кументів; яка відповідає усім вимогам нормативних документів, що поширюються на дану продукцію

15.   Вказати знаки, що підтверджують відповідність продукції:

♦ міжнародному стандарту якості

♦ інформаційний знак щодо якості продукції

16.  Вказати знаки відповідності України, Росії, Білорусії:

18. Ці знаки системи сертифікації Росії є знаками відповідності

на: 1) залізничному транспорті; 2) автомобільному транспорті; 3) пові­тряному транспорті.

19. Вказати знаки відповідності системи обов'язкової сертифі­кації Росії з екологічних вимог:

1 2  3 4 5 6

ж

 

хххх

6

3

4

5

7

1 2

 

21. Назвати знаки відповідності національних систем сертифі­кації держав СНГ: 1) європейських держав; 2) азіатських держав.

 

3

2

1

гег

7

1

4

Уз;

10

:tds

9

щг

 

22.   Вказати знаки відповідності Німеччини, Норвегії, Швеції, Японії:

1Ш2^3©4©5®6©7¥

23.   Вказати знаки відповідності Великобританії, Норвегії, Фінляндії, Швеції:

BENOR

24.  Вказати знаки відповідності Австрії, Бельгії, Франції:

<Й>2С

25. Екологічне маркування: суть, принципи, види екознаків згі­дно із стандартами:

1. ISO 14040                        5. ГОСТ 17.8.01

2. ДСТУ ISO 14020                  6. ДСТУ ISO 14021

3. ГОСТ 25916                      7. ISO 14041

4. ДСТУ ISO 14050                  8. ДСТУ ISO 14031

26. Етикетування (маркування) в сфері навколишнього середо­вища згідно із стандартами:

5. ДСТУ ISO 14021

6. ДСТУ ISO 14050

7. ISO 14041

8. ДСТУ ISO 14025

27. Вказати знаки, що закликають до збереження природного середовища. Відповідь:

1 2             3       4 5

28.  Вказати знаки, які використовуються для позначення еко- логічності предметів. Відповідь:

А .А — ^^

ІШ Ір М\ ZAX

J ^аащївй^ г>      /іиииииішит\ ) LODE

1 2             3       4 5               6        7       8

1.  ДСТУ ISO 14024

2.   ДСТУ ISO 14010

3.   ДСТУ ISO 14031

4.   ДСТУ ISO 14020

29.Вказати знаки, що відображають небезпечність предмета для довкілля. Відповідь:

 

8

6 7

CARTON

5

РШШОМ RECVCLSDPAPER

и

2

 

ПЕРЕЛІК СКОРОЧЕНЬ

БСК - біологічне споживання кисню.

ВООЗ - Всесвітня організація охорони здоров'я (WHO).

ГДВ - гранично допустимі викиди.

ГДК - гранично допустимі концентрації.

ГДС - гранично допустимі скиди.

ГДН - гранично допустимі навантаження.

ГДР - гранично допустимі рівні.

ГДШВ - гранично допустимі шкідливі впливи.

ГДД - гранично допустима доза.

ГСТУ - галузеві стандарти.

ДДД - добова допустима доза.

ДСКН - державна служба контролю і нагляду.

ДСТУ - державні стандарти України.

ЕДК - еколого-допустимі концентрації.

ЕДН - еколого-допустимі навантаження.

ЕД - ефективна доза.

ЕЕД - ефективна еквівалентна доза.

ЄС - Європейський Союз (EU).

ЄАОД - Європейське агентство охорони довкілля (ЕЕА).

ІЗА - індекс забруднення атмосфери.

ІЗВ - індекс забруднення води.

ЛОШ - лімітуюча ознака шкідливості.

НД - нормативні документи.

МДР - максимально допустимі рівні.

МОЗ - міністерство охорони здоров'я.

МТН - модуль техногенного навантаження.

ОРБВ - орієнтовно безпечні рівні впливу.

ПАВ - полі циклічні ароматичні вуглеводні.

СПАР - синтетична поверхнево активна речовина.

СТП - стандарти підприємства.

Додаток 1

ССОП - система стандартів в галузі охорони природи. ТК - технічні комітети зі стандартизації. ТПВ - тимчасово погоджені величини. ТУ - технічні умови.

 

ЛІТЕРАТУРА

1.    Артемьев Б.Г., Голубев С.М. Справочное пособие для работ- ников метрологических служб: В 2-х кн., 3-є изд., перераб. и доп. - М.: Издательство стандартов, 1990. - 428с.

2.    Бакка М.Т., Тарасова В.В. Метрологія, стандартизація, серти­фікація і акредитація. 4.1. Метрологія. Навчальний посібник з грифом МОН України. - Житомир, Ж1Т1, 2002. - 337с.

3.    Бакка М.Т., Тарасова В.В. Метрологія, стандартизація, сертифі­кація і акредитація. 4.2. Стандартизація, сертифікація і акредитація. На­вчальний посібник з грифом МОН України. - Житомир, ЖІТІ, 2002. - 384с.

4.    Барковський В.В., Барковська Н.В., Лопаті О.К. Теорія ймові­рності та математична статистика. - К.: ЦУЛ, 2002. - 448 с.

5.    Васильев А.С. Основи метрологии и технические измерения. - М.: Машиностроение, 1988. - 192 с.

6.    Величко О. М. та ін . Основи метрології та метрологічна дія­льність. Навч. посібник. - К., 2000. - 228 с.

7.    Величко О.М., Зеркалов Д.В. Контроль забруднення довкілля. Навчальний посібник. - К.: Основа, 2002. - 256 с.

8.    Дугин Е.М. Основи метрологии и злектрические измерения. - Л.: Знергоатомиздат, 1987. - 480 с.

9.    Дж. Тейлор. Введение в теорию ошибок. - М.: Мир, 1985. - 272 с.

10.  Дьімов Ю.В. Метрология, стандартизация и сертификация. Учебник.- СПБ: Питер, 2006. - 432с.

11.  Захаров И. П. Теоретическая метрология. Уч. пособ. - Харь- ков, 2000.- 172с.

12.  Исаев Л.К., Малинский В. Д. Метрология и стандартизация в сертификации. - М., 1996.

12. Клименко М.О., Скрипчук П.М. Стандартизація і сертифікація в екології: Підручник. - Рівне: УДУВГП, 2003. - 202с.

13. Коваленко І.О., Коваль А.М. Метрологія та вимірювальна тех­ніка. Навчальний посібник. - Житомир: ЖІТІ, 2001. - 602 с.

14. Колпачев В. И., Кормьішев В. В. Зкспортерам о сертификации продукции. - М., 1995.

15. Койфман Ю.І., та ін. Міжнародні та європейські системи сер­тифікації і акредитації: Організація діяльності, норми та правила. До­відник. - Львів-Київ 1995. - 266 с.

16. Кучерук І.М., Дущенко В.П., Андріанов В.М. Обробка резуль­татів фізичних вимірювань. - К.: Вища школа, 1981. - 216 с.

17.  Крьілова Г. Д. Основи стандартизации, сертификации, метро- логии Учебник. - М., 1998. - 479 с.

18. Кузнецов В. А. Ялунина Г. В. Основи метрологии. - М., 1995.

19. Маркин Н.С., Єршов В.С. Метрологія. Вступ до спеціальності. - М.: Издательство стандартов, 1991. - 208 с.

20. Метрологія : Лаб. практикум. - Чернівці, 2000. - 64 с.

21. Метрологія. Елементи теорії вимірювань. Чернівці, 2000. - 24с.

22. Метрологія. Метрологічна атестація засобів вимірювальної те­хніки: ДСТУ 3215-95. - К., 2000. - 26 с.

23. Метрологія. Еталони державні та вторинні одиниці вимірю­вань: ДСТУ 3231-95. - К., 2000. - 56 с.

24. Метрологія. Порядок атестації і використання довідкових да­них про фізичні сталі та властивості речовин і матеріалів; ДСТУ 2568­94.- К., 2000.- 22с.

25. Московська Н. Ми вимірюємо все разом з усім світом. - К., 2000. - 12с.

26. Саранча Г.А. Метрологія, стандартизація, відповідність, акре­дитація та управління якістю. Підручник. - К.: Центр навчальної літе­ратури, 2006. - 672с.

27. Сертификация продукции и услуг. Сборник. - М.,1992. - 327 с.

28. Сертифікація в Україні: нормативні акти. - К. 1998. ТІ - 368 с., Т2 - 416с.

29. Система сертификации CERTEX - новая форма добровольной сертификации продукции, - Газ. «Посредник» №29 от 17.07.1996, с.55.

30. Стандарти України 2000: покажчик. - М. Львів, 2000 - 320 с.

31. Тарасова В.В. Методи екологічних досліджень. Ч.1. Інформаційні характеристики про середовище. Навч. Посібник. - Житомир, ЖГП, 2002. - 306 с.

32. Тарасова В.В. Методи екологічних досліджень. Ч.2. Методи досліджень в екології. Навч. Посібник. - Житомир, ЖІТІ, 2002. - 262 с.

33. Тарасова В.В. Методи екологічних досліджень. Ч.3. Комплекс­на оцінка стану довкілля. Навч. Посібник. - Житомир, ЖІТІ, 2002. - 250 с.

34. Ткаченко В.В. Основи стандартизации. - М., 1986. - 200 с.

35. Тринько Р.І. Тарасова В.В. Математична статистика. Навчаль­ний посібник з грифом МСГ СРСР. - Львів. Світ, 1992.-264 с.

36. Фомин В.Н. Чинков И.Н. Сертификация продукции: принципи их реализация. - М.,1998. - 161 с.

37. Цюцюра В.Д., Цюцюра С.В. Метрологія та основи вимірювань: навчальний посібник. - К.: Знання-Прес, 2003. - 180 с.

38. Шаповал М.І. Основи стандартизації, управління якістю і сер­тифікації. Підручник. 3-є вид., перероб. і доп. - К.: Європ. ун-т фінан­сів, інформсистем, менеджменту і бізнесу, 2000. - 174 с.

Автобіографічні відомості про авторів:

Тарасова Валентина Віталіївна - народилася 31 берез- ня1936 року в м. Козятин Вінницької області. В 1965 році закінчила економічний факультет ВСХІЗО і одержала кваліфікацію „Вчений аг- роном-економіст". З 1969 по1971рік навчалась в аспірантурі УСХА, підготувала і захистила у 1971році кандидатську дисертацію по темі „Кількісна і якісна оцінка процесу інтенсифікації в сільському госпо­дарстві", а в 1981 році підготувала докторську дисертацію на тему „Ре- сурсоємність і ресурсовіддача в сільському господарстві".

Із 1967року і по даний час працює в ДАУ, кандидат еко­номічних наук, професор кафедри моніторингу НПС. Напрямки науко­вої діяльності: комплексна оцінка природних ресурсів, виробничих ресурсів АПВ, еколого-ресурсного потенціалу; стандартизація в галузі екології; екологізація економіки, еколого-економічні ризики, систем­ний підхід та аналіз якості довкілля в умовах ринкової економіки.

Основні показники наукової діяльності:

♦ запропонована концепція комплексної оцінки сукупних ресурсів агровиробництва в умовах ринкової економіки і погіршення якісного стану довкілля;

♦ розроблено новий метод комплексної оцінки ресурсів - „Метод питомої участі", що дозволяє порівнювати динаміку вартісних показ­ників, які є неспівставимими у часі;

♦ здійснено комплексну оцінку розміру та складу ресурсів в умо­вах нестабільності цін і інфляції, а також ефективності використання сукупних ресурсів агропідприємств в галузевому, занальному і регіональному аспектах України;

♦  підготовлено 140 наукових та навчально-методичних праць: з них 70 наукових праць, 2 підручника, 9 навчальних посібників, з яких 3 мають гриф Міністерства;

♦ підготовлено 6 переможців НДР студентів Всесоюзного і Всеук­раїнського конкурсів на кращу наукову студентську роботу; за наукове керівництво нагороджена дипломом першого ступеня ЦК ЛКСМУ і Міністерства вищої та середньої освіти України.