4.1. ПЕРЕДКОНФЛІКТИІ ПРИЧИНИ КОНФЛІКТІВ

магниевый скраб beletage

Як свідчить практика, передконфліктна ситуація може вини-кнути у випадках, якщо працівник переконується, що через певні дії кері-вника створюється обстановка, у якій не можуть бути задоволені конкре-тні потреби і прагнення працівника. Або навпаки, через неспроможністьколективу забезпечити виконання завдань, що дав керівник, унеможлив-люється досягнення ефективності в управлінській діяльності. Частіше завсе, міжособистісна конфліктна ситуація створюється за умов несумісно-сті здатностей, мотивів і цілей діяльності окремих працівників [75].

Конфлікт, який виник, відбивається на діяльності людини, зумов-лює значне зниження продуктивності праці. Потрапляючи у конфлікт-ну ситуацію, працівник перебуває у стані емоційної напруги, нервово-го розладу, переживань. Він переключає свою діяльність на боротьбу зреальними чи уявними перепонами, впадаючи в особливий психічнийстан — фрустрацію, яка безпосередньо пов'язана з типом нервової си-стеми працівника і може виявлятися у виробничих умовах:

при активній формі дій — у вигляді гніву, грубості, злобностітощо;

при пасивній — у вигляді підвищеного почуття смутку, відчаю,безсилля, невіри у справедливі наміри керівництва.

Цей стан може проявлятись і у вигляді терпимості, наче б то спо-кою, але водночас, інтенсивнішої внутрішньої діяльності з досягненняцілей, навіть якщо вони безкорисні й шкідливі.

При активній формі фрустрації, дії працівника спрямовані на те,щоб будь-якими методами виграти свою справу чи помститися вину-ватцю невдачі. У цих випадках ним керує почуття ураженого само-любства, незадоволеності. Це виявляється у різноманітних скаргах, аіноді й в анонімних листах, у залученні на свій бік співчуваючих, удемагогічних виразах і поведінці. Йід час конфлікту розбіжності набу-вають форми ділових і принципових, увага акцентується і на уявнихтруднощах і на реальних ускладненнях у діяльності колективу, а це щебільше завуальовує справжню причину конфлікту.

Міфологізація міжособистісних відносин є специфічною для су-часних закордонних досліджень, особливо радикальних її напрямів,які становлять міжособистісні відносини як єдину соціальну реаль-ність. Реальність же норм, ролей, формальних відносин вважається не-визначеною, просто уявною. Вона являє собою дещо рутинне, що немає самостійної оцінки. Піддаючи сумніву силу об'єктивних, різнихсоціальних відносин, ці соціологічні концепції створюють картину ре-альності, слабкості цих відносин, можливості перебудувати їх за до-помогою суто психологічних методів.

Деякі теорії колективу можна розглядати як «своєрідну концепціюгрупової динаміки». Закладена в основу цієї концепції ідея внутріш-ньогрупової взаємодії (і відповідні їй методи групової дискусії, вклю-ченого спостереження тощо) дають змогу не лише плідно досліджува-ти зміни у групі, механізми згуртованості, об'єднання (згоди) іконфліктів, групового впливу і рішень, керівництва і лідерства, а й ви-рішувати пов'язані з цим серйозні прикладні завдання.

У рамках групової динаміки успішно розробляється проблема вдо-сконалення стилю і методів роботи та керівництва, мотивацій, орієн-тацій, поведінки і діяльності, оптимізації взаємовідносин керівника згрупою.

Причинами міжособистісних конфліктів вищого порядку можутьбути:

Новий стиль і методи керівництва, що відрізняються від тих, якізастосовувались попереднім керівником, і це може спричинити проти-дію з боку певної частини працівників.

Віковий ценз керівників різного рівня управління може статипричиною небажання чи нерозуміння один одного під час вирішенняділових питань, а також особистої неприязні й ускладнень у взаємо-відносинах.

Протистояння керівника колективу, його невміння і небажаннязблизитися з неформальними лідерами.

Відсутність чіткості і конкретики у розподілі сфер діяльності,прав, обов'язків, відповідальності працівників і рівня оплати праці.

Більш чітко виражений економічний підхід воліє багатьом особистос-тям, затягнувши до конфліктів інших особистостей, займати нейтральнупозицію. Нейтральність же є ні чим іншим, як утриманням від інтервенції,від втручання у хід боротьби інших. Зрозуміло, що індивід не завжди збе-рігає нейтралітет, адже думає, ніби ця боротьба ведеться навіть без йогоучасті. Неминучим злом для нього частіше буває сама боротьба або такий,а не інший, її хід; а переважування чаші перемоги на той або інший бікбуває при цьому досить важливим при співставленні з витратами інтерве-нції. Тоді мінімізація інтервенції також має обґрунтування. Згодом стаєясно, що у цій боротьбі певну перевагу має та, а не інша сторона, що до-сить доречно для третьої сторони, яка утримується від інтервенції і дося-гає своєї мети з мінімальними витратами.

Так чи інакше досить того, що нейтральний індивід не бере участіу боротьбі. Інтервенції з боку індивіда немає, але інгеренція наявнасаме тому, що є рішення не втручатися, адже його рішення, його галь-мування пориву втрутитись є довільним імпульсом.

Це стримування відіграє роль спеціального встановлення перепо-ни, адже усвідомлення можливості втрутитися незалежно від симпатіїсуб'єкта створює певну спрямовану напругу, певний порив до дії на-зовні, до інтервенції. Тому інгеренція наявна у кожному випадку, колиухвалено постанову утримуватися від інтервенції, аби були умови мо-жливості її здійснення. Адже якщо той, хто вирішив залишитися нейт-ральним, не міг вплинути на хід боротьби, то, зрозуміло, це не є яко-юсь формою участі у даному зіткненні.

Говорити про фактичну практичну участь у боротьбі чи про дійснупрактичну участь доцільно у тому випадку, коли має місце інгеренція,хоча б і без інтервенції. У тому самому випадку, коли має місце такожі інтервенція, можна, крім того, говорити про дієву, активну, динаміч-ну чи ефективну участь. У будь-якому випадку ці дві ситуації слід те-рмінологічно відрізняти, оскільки вони відрізняються за своєю сутніс-тю та змістом.

Той, хто втручається без інтервенції, бере у боротьбі практичнуучасть de facto, іншими словами — дійсну практичну участь, але цяучасть пасивна. Так, пасивну участь слід відрізняти від відсутностібудь-якої практичної участі. Не бере практичної участі у боротьбі той,від кого не залежить розвиток суперництва, хоча він може комусьспівчувати, вболівати за певний вихід боротьби. Такий суб'єкт не єнейтральним, хоча подібно до нейтрального не бере активної участі уборотьбі. Проте, нейтральний суб'єкт бере практичну, дійсну участь уборотьбі, хоча і пасивну, між тим як індивід, фізично не має можливо-сті, не бере у боротьбі навіть такої частки участі.