7.3. Механізм кредитування та фінансування МВФ

Міжнародний валютний фонд розпоряджається значними фі­нансовими ресурсами, обсяги яких складають понад 215 млрд дол. США. Ці ресурси надходять від країн у межах підписки за квотами або членських внесків 191-ї країни—учасниці. Кожна країна- учасниця вносить на рахунок загальних ресурсів певний обсяг ре­сурсів, пропорційний до її економічного потенціалу. Через цей ра­хунок здійснюються фінансові операції Фонду, які поділяються на два види: 1) угода (transaction) — надання валютних засобів краї­нам з ресурсів Фонду; 2) операція (operation) — надання посеред­ницьких фінансових і технічних послуг за рахунок запозичених коштів. Фінансові операції Фонду здійснюються лише з офіційни­ми органуми країн—учасниць — казначействами, центральними банками, валютними стабілізаційними фондами.

Залежно від цільового спрямування та умов кредитування Фонд використовує різноманітні кредитні механізми. У межах кожного з таких механізмів встановлюються ліміти, що обмежують суму вида­них кредитів відносно розміру квоти країни у Фонді. Допуск країн до фінансових ресурсів у межах відповідних лімітів визначається в ко­жному конкретному випадку залежно від конкретних обставин.

Кредитні механізми поділяються на такі види: звичайні; спеціа­льні компенсаційні; надзвичайну допомогу; механізми допомоги країнам з низьким рівнем доходів.

Звичайні механізми включають: механізм резервних часток; ме­ханізм кредитних часток; кредити; механізм розширеного фінансу­вання; механізм додаткового фінансування.

Механізм резервних часток передбачає автоматичне отримання (за першою вимогою) країною коштів у МВФ у межах її резервної позиції, яку складають резервна частка та кредитна позиція. Для купівлі таких коштів не потрібна попередня згода Фонду. Викорис­тання резервної позиції розглядається не як кредитна операція, а як вилучення країною іноземної валюти, що внесена нею до Фонду в рахунок підписки. Від країни не вимагається сплата комісійних і відсоткових платежів та повернення отриманих валютних ресурсів.

Механізм кредитних часток є найважливішим каналом викорис­тання загальних ресурсів Фонду. Кошти в іноземній валюті, які складають 100 % величини квоти, що можуть бути придбані краї- ною-учасницею понад величину резервної частки, поділяються на чотири кредитні частки — транші. Країна, яка витрачає свої кредитні частки у Фонді, може при цьому використати повністю або частко­во також і резервну частку чи зберегти її. Гранична величина іно­земної валюти, яку країна може придбати у МВФ у результаті пов­ного використання резервної та кредитної часток, складає 125 % розміру її квоти. Такі угоди практикуються з 1952 року.

Угоди про резервні кредити або угоди «стенд-бай», а також уго­ди про розширені кредити передбачають отримання країною гаран­тії того, що вона зможе автоматично одержувати іноземну валюту від МВФ в обмін на національну валюту у визначеній сумі в будь- який час упродовж терміну дії угоди за умови дотримання країною вимог, передбачених угодою.

Така практика надання кредитів аналогічна відкриттю кредитної лінії. У сучасних умовах головним призначенням кредитів «стенд- бай» є кредитування макроекономічних стабілізаційних програм, що здійснюються країнами—учасницями. За цими угодами креди­ти, як правило, надаються на термін від 12 до 24 місяців. Загалом частка резервних кредитів досягає близько половини всіх кредит­них операцій МВФ.

Механізм розширеного фінансування доповнює розглянуті вище механізми резервних і кредитних часток і передбачає кре­дитування на основі середньострокових програм розширеного фінансування на період до трьох років з метою подолання труд­нощів із платіжним балансом, що викликані макроекономічними проблемами у сфері виробництва, торгівлі, ціноутворення, які перешкоджають реалізації політики. Повернення використаних валютних засобів повинно здійснюватися дванадцятьма рівними внесками упродовж терміну від 4,5 до 10 років з дня кожної ку­півлі валюти.

Механізм додаткового фінансування запроваджений з 1977 ро­ку, передбачає використання Фондом позикових ресурсів для додат­кового фінансування. Додаткове фінансування надавалося країнам із хронічним дефіцитом платіжного балансу і вичерпаними ліміта­ми одержання звичайних кредитів за рахунок звичайних позикових ресурсів. Країни—учасниці могли використовувати додаткове фі­нансування лише у вигляді резервних кредитів, що передбачають використання верхніх кредитних часток, або розширених кредитів. Ці кредити видавалися на умовах, близьких до ринкових; їх трива­лість перевищувала 12 місяців, а інколи досягала трьох років.

Спеціальні компенсаційні механізми включають такі види фі­нансування.

Механізм компенсаційного фінансування і фінансування у ви­падку непередбачених обставин застосовується з метою компенса­ції втрат від експортної виручки, для покриття витрат на послуги; відшкодування збитків, пов'язаних з ростом цін на імпортоване зер­но, якщо збитки мають тимчасовий характер, викликані зовнішніми обставинами, що не залежать від країн—членів. До переліку по­слуг, що підлягають компенсаційному фінансуванню, зараховують: надходження від експлуатації нафтопроводів; плата за транзит су­ден через канали; доходи від судноплавства; транспортні переве­зення; будівництво; страхування.

Фінансування системних перетворень здійснюється з Фонду си­стемної трансформації з 1993 року як тимчасовий механізм з метою надання державам-учасницям фінансової допомоги для врегулю­вання проблем платіжного балансу, пов'язаних із переходом від торгівлі, заснованої на неринкових засадах, до багатосторонньої торгівлі на ринкових. Україна свої перші два кредити (у 1994 і 1995 роках) отримала саме за цим механізмом, наступні — за меха­нізмом «стенд-бай». У жовтні 1998 року Фонд розпочав надавати кредити за механізмом розширеного фінансування.

Останній кредит від МВФ у обсязі 375 млн дол. США Україна одержала у вересні 2001 року. Представники МВФ, які завершили роботу в Україні в жовтні 2003 року, не рекомендували фонду за­тверджувати програму кредитування «випереджувальний стенд- бай» для України (однією з причин відмови у кредитуванні була відсутність механізму повернення ПДВ експортерам).

Фінансування буферних запасів здійснюється з Фонду буферних запасів з 1969 року з метою надання допомоги країнам—учасницям у фінансуванні ними своєї участі у створенні міжнародних буфер­них запасів сировинних товарів відповідно до товарних угод у тих випадках, коли країна зазнає труднощів із платіжними балансами через несприятливу кон'юнктуру на світових товарних ринках. Кредити видаються на термін до 3—5 років у розмірі еквівалент­ному 45 % величини квоти. Такі кредити надавались на створення буферних запасів олова, какао, каучуку, цукру.

Надзвичайна допомога надається у формі закупівель товарів з метою надання допомоги країнам—учасницям у вирішенні про­блем платіжного балансу у випадку непередбачених стихійних лих.

Механізм допомоги країнам з низьким рівнем доходів передба­чає надання фінансових ресурсів з Фонду структурної перебудови і з розширеного фонду структурної перебудови. Вони призначені для надання позик, для допомоги бідним країнам з хронічним дефіци­том платіжних балансів у здійсненні ними короткострокових про­грам макроекономічної і структурної перебудови. Ці Фонди різ­няться за рівнем доступу країн—членів до ресурсів, за масштабами і темпами реалізації структурної перебудови в країні-позичальниці; процедурами моніторингу та джерелами фінансування.