ТЕМА 11 МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ РЕГУЛЮВАННЯ НАУКОВО-ТЕХНІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА ТА ПЕРЕДАЧІ ТЕХНОЛОГІЙ

На сучасному етапі географічна нерівномірність розвитку нау­ково-технічного прогресу спричиняє виникнення значних техно­логічних відмінностей між країнами, внаслідок чого на ринку з'являється специфічний товар — технології, міжнародний рух якого вирівнює технологічні розбіжності.

У розділі розглянуто інструменти регулювання науково- технічної та промислової співпраці; проблеми науково- технічного і промислового співробітництва в системі організа­цій ООН. Питання активізації науково-технічної політики кра­їн ЄС.

11.1. Регулювання багатостороннього науково-технічного та промислового співробітництва

Прискорений розвиток науково-технічного прогресу сприяв створенню в другій половині XX ст. нового світового ринку — тех­нологічного, який функціонує разом зі світовими ринками праці та капіталу. Матеріальною основою виникнення і функціонування цього ринку є міжнародний поділ технологій, який історично скла­вся в результаті зосередження цього товару в окремих країнах. Не­рівномірність розвитку науково-технічного прогресу спричиняє виникнення значних технологічних відмінностей між країнами.

Важливою передумовою виникнення та функціонування техно­логічного ринку є правовий захист науково-технічних знань та ін­телектуальної власності. Правовий захист повинен забезпечувати вченим, винахідникам, розробникам нових технологій виняткове право розпоряджатися результатами своєї праці протягом певного часового періоду і виключати можливості безоплатного викорис­тання цих результатів третіми особами. Найпоширенішими інстру­ментами правового захисту винаходів і технологій є патенти, ліцен­зії, копірайт, товарний знак або марка, знак походження.

Патент (patent) є документом, який видається компетентним державним органом винахіднику і засвідчує його авторство та пріоритет, а також надає йому монопольне право на використання упродовж певного періоду часу (15—20 років). Власник патенту у випадку порушення своїх прав може звернутися до суду й отрима­ти компенсацію завданих збитків. Необхідність швидкого розпо­всюдження нових технологій створює можливості для багаторазо­вого використання винаходу протягом терміну дії патенту як самим власником технології, так і іншими фірмами. У зв'язку із цим з'явилася ліцензія як форма захисту нових технологій.

Ліцензія (license) — це дозвіл власника технології чи прав про­мислової власності незалежно від того, чи захищені вони патентом, який видається зацікавленій стороні на використання технологічно застосовуваних у виробництві знань на певний термін і за встанов­лену винагороду. Такий дозвіл дозволяє організувати виробництво з використанням винаходів, технічних знань і виробничого досвіду, комерційної та іншої інформації, яка є об'єктом виданої ліцензії.

Поряд з патентними ліцензіями (patent license) існують безпате­нтні ліцензії, тобто ліцензії на право використання науково- технічних досягнень і технологій, які виступають у вигляді «ноу- хау» (know-how license). До ноу-хау відносяться технічний досвід, секрети виробництва, інформація, що має комерційну цінність (програмно-математичне забезпечення, математичні формули і ал­горитми, прийоми і навички виробництва, схеми, креслення). На практиці часто здійснюється продаж патентної ліцензії з одночас­ною передачею «ноу-хау» і технічною допомогою в налагодженні виробництва.

Авторські права на світовому ринку технологій захищає також копірайт (copyright), що означає право відтворення. Копірайт захи­щає від копіювання головним чином твори мистецтва і літерату­ри — книги, фільми, радіопередачі. Досить часто копірайт розпо­всюджується і на ескізи, макети, креслення, що використовуються у виробництві.

Інструментом правового захисту технологій є товарний (фірмо­вий) знак чи марка (trademark), який відображається на продукції фірми у вигляді малюнка, ініціалів засновника (власника) компанії, абревіатури, графічного зображення. Товарний знак реєструється і його заборонено використовувати іншими фірмами без офіційного дозволу.

Економічними агентами на світовому технологічному ринку, як правило, виступають фірми промислово розвинених країн. Саме на них припадає більша частина обороту світового ринку технологій. Визнаним лідером на цьому ринку є США. Вони щорічно експор­тують наукомістку продукцію на суму близько 700 млрд дол. На другому місці — Німеччина (530 млрд дол.), на третьому — Японія (400 млрд дол.).

Міжнародний обмін технологіями — це передача науково- технічних знань, які стосуються конкретних виробничих процесів і знаходять в них практичне застосування. Основною формою між­народної передачі технологій є ліцензійна торгівля, яка здійснюєть­ся на основі ліцензійних угод. Відповідно до ліцензійної угоди, власник передає покупцю права на нематеріальні активи на певний термін і за визначену плату. Об'єктом ліцензійної угоди можуть бути патенти, винаходи, формули, процеси, конструкції, схеми, то­ргові марки, франшизи, програми. Важливими формами міжнарод­ної передачі технологій є також франчайзинг (контракт на передачу торгової марки), інжиніринг (послуги, що надаються покупцям під час монтажних робіт, освоєння та експлуатації нової техніки), кон­тракти «під ключ» (угоди на будівництво об'єкта, який після його повної готовності передається замовнику для експлуатації), конт­ракти на управління (запрошення іноземних спеціалістів в сфері управління). За допомогою всіх розглянутих видів діяльності фірми однієї країни отримують доступ до технологій, створених в інших країнах.

Специфічним різновидом міжнародної передачі технологій є міжнародне технічне сприяння (technical assistance), програми на­дання якого широко реалізуються світовим співтовариством з кінця 70-х років минулого століття. Ці програми здійснюються на дво­сторонній або багатосторонній основі і мають метою надання тех­нічного сприяння країнам, що розвиваються, і країнам з перехід­ною економікою в сфері технологічних процесів і управління. Програми технічного сприяння розробляються і реалізуються ООН, МВФ, Світовим банком, ОЕСР та іншими міжнародними організа­ціями. Технічне сприяння визначається як передача «ноу-хау» че­рез такі види діяльності, як професійна підготовка спеціалістів, консультації, партнерство і дослідження, і здійснюється за допомо­гою технологічних грантів і проектів спільного фінансування роз­витку технологій.

Правову основу міжнародного науково-технічного та промис­лового співробітництва складають: міжнародні угоди і програми ООН у галузі науки й техніки та промислового співробітництва; ре­гіональні програми у сфері використання науково-технічних досяг­нень; програми, протоколи та угоди у сфері науки й техніки і про­мислового співробітництва, укладені між державами на основі двосторонніх договорів; науково-виробничі об'єднання.

Співробітництво держав у межах міжнародних договорів і угод про науково-технічну співпрацю і партнерство реалізується в таких формах:

— здійснення науково-дослідних і технологічних проектів, у тому числі силами спільних колективів, з можливим наданням ре­зультатів дослідження, наукового обладнання;

— сприяння створенню як державних, так і приватних установ, фірм для розвитку науково-технічного співробітництва, упрова­дження його результатів;

— обмін вченими та спеціалістами, проведення спільних семі­нарів, конференцій, симпозіумів і науково-технічних виставок, ске­рування консультантів і вчених для тривалої роботи в організаціях сторін на умовах контракту;

— обмін науково-технічною документацією;

— підготовка кадрів, у тому числі у вищих навчальних закладах, організація стажувань;

— надання правової охорони у сфері інтелектуальної власності.