ТЕМА 13 РЕГІОНАЛЬНІ ОРГАНІЗАЦІЇ НАДДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

магниевый скраб beletage

Протилежною до глобалізації світового господарства тенденці­єю, яка простежується протягом останнього періоду, є тенден­ція до локалізації господарських зв'язків у межах макрорегіональ- них інтеграційних утворень. Розділ присвячено передумовам формування системи міждержавного макрорегіонального регу­лювання економічної політики та його ролі у світовій економіці. Проаналізовано діяльність регіональних економічних організацій системи ООН і регіональних економічних організацій Європи. Розкрито цілі та проблеми функціонування регіональних еконо­мічних організацій країн Східної, Центральної Європи та Азії.

13.1. Передумови формування системи міждержавного макрорегіонального регулювання економічної політики та його роль у світовій економіці

На сучасному етапі в межах макрорегіональних утворень здійс­нюється понад 60 % загального обсягу світової торгівлі, у тому числі в межах Азійсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС) — 23,7 %; Європейського Союзу (ЄС) — 22,8 %; Північно­американської зони вільної торгівлі (НАФТА) — 7,9 %.

До основних чинників макрорегіональної інтеграції належать:

1) неспроможність багатосторонніх систем міждержавного ре­гулювання світових господарських зв'язків (економічних організа­цій системи ООН, ГАТТ/СОТ та ін.) забезпечити розв'язання супе­речностей між промислово розвиненими країнами та країнами, що розвиваються;

2) посилення відцентрових тенденцій в умовах розширення і лі­бералізації світових господарських зв'язків, яке ґрунтується на ет- ноісторичній, екопсихологічній єдності населення країн, що про­живає в межах окремих регіонів світу;

3) посилення суперечностей між суб'єктами світової економіки, особливо провідними країнами та країнами, що розвиваються;

4) прагнення до стабілізації розвитку національних економік в умовах глобальної нестабільності світової економіки.

Як наслідок, майже всі країни—члени COT є учасниками одно­го чи декількох макрорегіональних утворень. Саме тому в доповіді Генерального директора COT P. Руджеро «Майбутній шлях: між­народна торговельна політика у епоху СОТ» (листопад 1996 р.) ви­словлено занепокоєння щодо можливого зруйнування багатосто­ронньої системи наддержавного регулювання різних форм міждержавних економічних відносин макрорегіональними інтегра­ційними утвореннями. Для уникнення такої небезпеки запропоно­вано принцип «відкритого регіоналізму», який передбачає: відпові­дність регіональних зон преференційної торгівлі правовим нормам багатосторонньої системи; поширення лібералізації зв'язків між країнами — членами регіонального утворення на інші держави в ті самі строки і в аналогічних обсягах.

Розрізняють такі головні форми регіональної інтеграції:

1) зона вільної торгівлі (free trade area — FTA), у межах якої по­слаблено або відмінено обмеження на торгівлю при збереженні зо­внішніх митних бар'єрів;

2) митний союз — англ. (custom union), який передбачає єдині митні тарифи на товари, що імпортуються ззовні країн—учасниць союзу (тобто заміну внутрішніх тарифів на єдині зовнішні);

3) спільний ринок — англ. (common market) — доповнення мит­ного союзу вільним рухом капіталів, робочої сили, послуг;

4) економічне співробітництво — узгодження економічної полі­тики з метою сталого розвитку; сприяння внутрішньорегіональній торгівлі; поступове створення спільного ринку або зони вільної тор­гівлі; застосування спільної стратегії з економічних чи соціальних питань;

5) економічний союз — співробітництво з розробки економічної політики і стратегії; координація промислової політики, регулю­вання приватного підприємництва, законодавства; вільне перемі­щення капіталів, товарів, робочої сили, послуг;

6) повна економічна інтеграція, яка передбачає уніфікацію та узгодження стратегії економічного розвитку, соціального розвитку, кредитно—грошової і податкової політики;

7) політична інтеграція, яка передбачає створення наднаціональ­них органів представницької, виконавчої та судової влади.

У діяльності регіональних економічних організацій чітко окрес­лено такі напрями:

—спільні погоджені дії із забезпечення сталого розвитку кра­їн—учасниць, вільного переміщення капіталів, товарів, робочої сили;

—координація планів і перспектив розвитку базових галузей економіки;

— сприяння інвестиційній та інноваційній діяльності;

—розвиток підприємництва та захист прав власності та свободи провадження бізнесу.

Макрорегіональні системи економічного розвитку спираються на регіональні організації системи ООН; суто регіональні утворен­ня та організації (ЄС, ОАГ, ОАЕ); регіональні банки і фонди розвит­ку. Останні можна вважати підґрунтям регіональних угрупувань, без яких їх функціонування часто є декларативним (наприклад, СНД). Характерними рисами регіональних банків є їх спільні цілі (досягнення певного рівня інтеграції, економічної незалежності від зовнішніх впливів) та методи фінансування.

Участь у системі регіональних банків промислово розвинених країн охоплює діяльність:

—Міжамериканського банку розвитку (МБР, 1959) — 27 країн, що розвиваються, і 20 промислово розвинених;

—Африканського банку розвитку (1964) — 50 країн, що розви­ваються, і 16 промислово розвинених країн;

—Азійського банку розвитку (1966) — 31 країна, що розвива­ється, і 14 промислово розвинених країн.

Незважаючи на регіоналізацію світових господарських зв'язків для країн, що розвиваються, зберігається стійка орієнтація на про­мислово розвинені країни при недостатньому рівні внутрішньоре- гіональної торгівлі. Так, серед 12-ти макрорегіональних угрупувань країн, що розвиваються, у жодній обсяг обміну не перевищує 21 % загального обсягу; а в африканських країнах — лише 5 % при 95 % обсягу торгівлі з неафриканськими країнами. Лише в країнах Схід­ної Азії частка внутрішньорегіональної торгівлі складає 35 %.