13.3. Регіональні економічні організації Західної Європи

магниевый скраб beletage

Визначальною особливістю цих організацій є те, що вони ство­рювалися у процесі еволюційного розвитку інтеграційних зв'язків і організаційно оформляли їх. На сьогодні можна говорити про офо­рмлення 13-ти економічних організацій у Європі.

1. Європейський Союз — створений на основі Маастрихтського договору про ЄС (1992) главами держав—членів Європейського співтовариства, набув чинності з 1 листопада 1993 року. Є політи- ко-економічним союзом для проведення спільної економічної, зов­нішньої політики у сфері безпеки та соціального розвитку. Крім то­го, запроваджується єдине європейське громадянство, зростає роль наднаціональних органів ЄС. Членами ЄС є 25 держав: (Австрія, Бельгія, Велика Британія, Німеччина, Греція, Данія, Ірландія, Іспа­нія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія, Фран­ція, Швеція, Польща, Чехія, Угорщина, Словаччина, Литва, Латвія, Естонія, Словенія, Кіпр, Мальта) із загальною чисельністю насе­лення понад 378,5 млн осіб, сукупним обсягом ВНП — 4414 млрд дол. США (44 % загального обсягу ВНП країн ОЄСР), обсягами ВНП на одну особу — 13 594 дол. та 21 % обсягу світової торгівлі (США — 20 %).

Основою ЄС є Європейське співтовариство, запроваджене підписанням у 1957 році Римського договору, згідно з яким було створено Європейське Економічне Співтовариство (ЄЕС) або Спільний ринок як об'єднання трьох юридично самостійних ор­ганізацій: ЄЕС; Європейське об'єднання вугілля і сталі (1951 p., Паризький договір); Європейське об'єднання з атомної енергії (Євратом, 1957 p., Римський договір). З 1967 року ці об'єднання належать до юрисдикції однієї комісії та іменуються Європейсь­ким співтовариством.

Першочерговою сферою діяльності ЄЕС було вільне перемі­щення товарів, капіталів, робочої сили, узгодження транспортної політики. Перше зниження тарифів було проведено в 1959 році, а з 1968 року відбувся перехід на єдиний зовнішній тариф. У 1962 ро­ку розроблено єдину сільськогосподарську політику, яку сприяла зростанню продуктивності праці, скороченню імпорту та росту експорту субсидійованих ЄС товарів.

У 1979 році введено в дію Європейську валютну систему, якою передбачалися стабілізація валютних курсів, запровадження єдиних стандартів бухгалтерського обліку для сприяння інвестиційним процесам.

З 1987 року набув чинності Акт про створення єдиної Європи, яким спрощуються процедури прийняття рішень парламентом з пи­тань оподаткування, імміграції та прав працюючих.

З 1999 року введено загальноєвропейську валюту, запроваджено проведення спільної політики безпеки, співробітництво у сфері юс­тиції та внутрішніх справ.

Органами управління ЄС є Європейська рада, Європейський пар­ламент, Рада ЄС, Європейська комісія, Європейський суд.

Європейська рада у складі глав держав (урядів), представника Єврокомісії, міністрів закордонних справ визначає стратегічні нап­рями діяльності на своїх сесіях (двічі на рік).

Європарламент обирається на п'ятирічний термін у складі 626-ти депутатів від кожної з країн залежно від чисельності насе­лення. Спільно з Європейською радою визначає стратегію розвитку

ЄС (у випадку розбіжностей компроміс досягається за допомогою узгоджувальної комісії). Діяльність парламенту та його органів (постійних комітетів, підкомітетів, тимчасових комітетів) скерову­ється бюро у складі голови і 14-ти заступників.

Рада ЄС (Рада міністрів) включає міністрів країн—членів, несе відповідальність за прийняття основних політичних рішень на ос­нові пропозицій Європейської комісії.

Єврокомісія — це виконавчий орган, уповноважений контролю­вати правильність застосування положень Договору, розробку і проведення політики ЄС.

Європейський суд є вищим апеляційним Судом ЄС щодо до­тримання положень Договору країнами—учасницями.

Процес прийняття та виконання рішень в ЄС включає такі ета­пи: підготовку пропозицій Єврокомісією; розгляд пропозицій Єв- ропарламентом; прийняття остаточного рішення Радою міністрів; виконання рішень Єврокомісією. Крім того, Європарламент спіль­но з Радою ЄС і Єврокомісією приймає постанови, директиви та рішення, дає рекомендації.

Постанови мають загальне застосування прямої дії і заміняють відповідні елементи національних законодавств країн.

Директиви є обов'язковими для певних держав стосовно цілей, які повинні досягатися, причому форми і методи досягнення визна­чаються національними урядами. Рішення теж є обов'язковими, стосуються конкретних питань і країн, яким адресовані. На проти­вагу їм рекомендації стосуються загальних тенденцій і не мають обов'язкової сили.

До структури ЄС належать також: Рахункова палата (15 членів) з функцією фінансового контролю за діяльністю органів ЄС; Еко­номічний і соціальний комітет (222 члени, які представляють інте­реси працедавців; робітників; фермерів; споживачів та ін.); Управ­ління з удосконалення внутрішнього ринку; Європейський валют­ний інститут і Європейський центральний банк; Європейське аге­нтство з охорони здоров'я та праці; Європейське агентство з охо­рони довкілля та ін.

Фінансовою інституцією ЄС є Європейський інвестиційний банк (ЄІБ), створений у 1958 році відповідно до Римського догово­ру. Учасниками ЄІБ є 14 країн (за винятком Франції). Головне за­вдання ЄІБ — неприбуткова діяльність з надання позик і гарантій для полегшення фінансування проектів у недостатньо розвинених районах; модернізації чи конверсії підприємств; розвитку підпри­ємництва; реалізації проектів, які мають значення для декількох країн. У межах ЄІБ функціонують: Європейський інвестиційний фонд (створений у 1994) для надання гарантій фінансування транс- європейських транспортних, комунікаційних, енергетичних мереж; розвитку малого та середнього підприємництва; Тимчасовий Един­бурзький фонд кредитування (1992) для сприяння фінансуванню створення капітальної інфраструктури.

2. Європейська асоціація вільної торгівлі (European Free Trade Association) — створена в 1960 році після підписання Конвенції про її створення у складі одинадцяти країн, сім з яких пізніше вийшли з неї і ввійшли до ЄС. Сьогодні учасниками ЄАВТ є чотири країни (Швейцарія, Норвегія, Ісландія і Ліхтенштейн). У торгівлі між чле­нами ЄАВТ відмінено всі мита при збереженні зовнішніх митних тарифів. Керівними органуми є Рада, постійні комітети і Секре­таріат.

3. У 1992 році для врегулювання проблем, пов'язаних з усунен­ням бар'єрів торгівлі, руху капіталів, людських ресурсів, узгоджен­ня політики у сфері економіки, інноваційної діяльності, охорони довкілля, соціальних питань, а також створення правової системи для реалізації загальних норм і правил підписано Угоду про Євро­пейський економічний простір (ЄЕП). Учасники — 12 країн ЄС і сім країн ЄАВТ — уклали низку двосторонніх угод про імпорт сільськогосподарської продукції, рибальство (між ЄС і Норвегією, ЄС та Ісландією), про спрощення прикордонного контролю та полі­тичний діалог. Угода набула чинності з 1996 року і застосовується вісімнадцятьма країнами (крім Швейцарії).

Керівництво ЄЕП здійснюється Радою ЄЕП та Об'єднаним комітетом ЄЕП (оперативне управління), а також дорадчими ор­гануми (консультативним комітетом ЄЕП і об'єднаним парламе­нтським комітетом) та інституційними органуми (Контрольним відомством, судом, постійним комітетом держав ЕАВТ і секрета­ріатом).

4. Рада країн Балтійського моря — (РКБМ) (Council of Baltic Sea States — CBSS) — створена в 1992 році для координації діяльності країн Балтійського регіону в окремих галузях (енергетика, економі­чна і технічна допомога, транспорт і зв'язок, туризм та інформація, охорона довкілля), а також надання допомоги країнам СНД і Грузії, Польщі та Угорщині. Учасниками є Російська Федерація, країни Балтії, а також ФРН, Данія, Ісландія, Норвегія, Польща, Фінляндія, Швеція.

5. Європейська конференція міністрів транспорту — ЄКМТ (European Conference of Ministers of Transport — ECMT) — нале­жить до галузевих наддержавних регіональних організацій Західної Європи. Створена в 1953 році за участю міністрів транспорту 31-ї держави та шести асоційованих членів і п'яти країн-спостерігачів. Мета діяльності — сприяння розвитку внутрішньоєвропейських транспортних сполучень, координація заходів міжнародних органі­зацій у сфері транспорту на території Європи.

Вищим органом є Рада міністрів ЄКМТ, організаційно- виконавчу роботу здійснює секретаріат (відділ транспортної полі­тики, економічних досліджень і документації; адміністративний відділ).

Основними завданнями ЄКМТ є: розробка напрямів розвитку транспортної інфраструктури, вирішення конкретних проблем наземного транспорту, включаючи міські перевезення, безпеку

З 1995 року Радою міністрів ЄКМТ прийнято рішення про роз­робку концепції всеєвропейської транспортної політики, гармоні­зацію транспортних норм (безпеки руху і довкілля, технічних норм, раціоналізації транспортних перевезень). Окремим напрямом є ін­теграція постсоціалістичних країн у європейський транспортний ринок здійснення заходів щодо модернізації інфраструктури, усу­нення перешкод для руху товарів).

6. Європейська конференція цивільної авіації (ЄКЦА) ство­рена в 1955 році за підтримки Міжнародної організації цивільної авіації (ІКАО) та Ради Європи у складі 33-х членів. Основними напрямами діяльності є розвиток системи контролю за повітря­ними перевезеннями, систем аеронавігації, сприяння розвитку інфраструктури аеропортів, співробітництво з ЄЄ, Європейським комітетом з використання повітряно-космічного простору НА­ТО, розробка стратегії гармонізації та інтеграції систем аерона­вігаційного контролю.

7. Європейська організація з безпеки повітряної навігації — Єв- роконтроль — створена в 1963 році на основі підписаної в 1960 ро­ці. Міжнародної конвенції про співробітництво в забезпеченні по­вітряної навігації.

8. Європейське космічне агентство (ЕКА) — створене в 1980 році на основі Конвенції 1975 року, шляхом злиття Європейської організації космічних досліджень і Європейської організації з роз­робки ракет-носіїв. До складу входить 14 держав.

9. Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), ство­рений у 1990 році, функціонує з 1991 року. Засновниками були 40 країн, нинішня кількість учасників — 57. Головна мета — здійс­нення операцій у Центральній та Східній Європі для підтримки пе­реходу до ринкової економіки.

До складу ЄБРР входять: 1) Балтійський спеціальний інвести­ційний фонд; 2) Балтійський спеціальний фонд технічної допомоги; 3) Російський спеціальний фонд малого бізнесу; 4) Російський спе­ціальний фонд технічного сприяння.