13.5. Регіональні економічні організації Америки

магниевый скраб beletage

До регіональних економічних організацій Америки належать: Організація американських держав, Міжамериканський банк розвит­ку, Міжамериканська інвестиційна корпорація, Латиноамерикансь­ка економічна система, Латиноамериканська асоціація інтеграції, Карибське співтовариство і Карибський спільний ринок, Кариб­ський банк розвитку, Організація східнокарибських держав, Північно­американська зона вільної торгівлі, Південний спільний ринок, Андська група, Центральноамериканський спільний ринок, Цент­ральноамериканський банк економічної інтеграції, Латиноамери­канська організація з енергетики. Нижче зупинимося на характерис­тиках тих організацій, які відіграють найвагомішу роль в інтегра­ційних процесах на Американському континенті.

Організація американських держав (ОАД) — міжнародна орга­нізація Західної півкулі Землі. ОАД створено 30 квітня 1948 року на IX Міжамериканській конференції у м. Боготі (Колумбія), де бу­ло підписано Статут організації. ОАД створено на основі Панаме­риканського союзу, який існував з 1890 року.

На сучасному етапі ОАД об'єднує 34 держави: Антигуа і Барбу- да, Аргентина, Багамські острови, Барбадос, Беліз, Болівія, Брази­лія, Венесуела, Гаїті, Гайана, Гватемала, Гондурас, Гренада, Домі­ніканська Республіка, Еквадор, Канада, Колумбія, Коста-Ріка, Мексика, Нікарагуа, Панама, Парагвай, Перу, Сальвадор, Сент- Вінсент і Гренадіни, Сент-Кітс і Невіс, Сент-Люсія, США, Сури- нам, Тринідад і Тобаго, Уругвай, Чилі і Ямайка. До 1962 року чле­ном організації була Куба.

У 1971 році створено інститут постійних спостерігачів при ОАД. Своїх представників акредитують 24 держави Європи, Аме­рики та Азії, у тому числі з травня 1994 року — Україна.

Статутні цілі організації визначені як: підтримання миру і без­пеки на континенті; мирне врегулювання спірних питань між дер­жавами—членами; організація спільних дій проти агресії; розв'язання загальними зусиллями держав—членів політичних, економічних, правових проблем; сприяння соціальному, економіч­ному, культурному розвитку країн—учасниць організації.

Принципи діяльності і структура ОАД визначені Статутом 1948 р. (набув чинності 13 грудня 1951 p.), в основу якого було покладено Міжамериканський договір про взаємодопомогу 1947 року. Проте не­вдоволення латиноамериканських країн непомірною активізацією військово-політичної діяльності організації призвело в середині 60-х років минулого сторіччя до перегляду Статуту ОАД. На III Надзви­чайній міжамериканській конференції (Буенос-Айрес, 1967 р.) було підписано «Протокол Буенос-Айреса» (набув чинності 27 лютого 1970 p.), який доповнив стару редакцію статуту положеннями про по­силення соціально-економічної діяльності організації, рівноправне співробітництво, інтеграцію та вніс зміни до структури ОАД.

Згодом, у 1985 році, Статут ОАД було доповнено «Протоколом Картахени», яким визначено концепцію комплексного розвитку, що передбачала ідеологічний плюралізм, заборону економічної агресії, підтримання демократії. У 1992 році підписано «Протокол Ва­шингтона», що визначав порядок призупинення членства держави у випадку силового відсторонення в ній від влади демократично об­раного уряду. У 1993 році Статут доповнено «Протоколом Мана­гуа», згідно з яким створено Міжамериканську раду з комплексного розвитку з метою забезпечення кращої координації та ефективності програм з боротьби з бідністю.

Вищим органом ОАД є Генеральна Асамблея (ГА), яка визначає загальну політику організації, структуру та функції органів ОАД, затверджує програми та бюджет. Сесії ГА проводяться щорічно в країнах—учасницях ОАД почергово. Рішення ГА приймаються бі­льшістю голосів, за винятком тих випадків, коли згідно з Статутом для прийняття рішень вимагається дві третини голосів. Консульта­тивна нарада міністрів закордонних справ скликається для розгляду особливо важливих питань. При цьому форумі функціонує Консу­льтативний комітет оборони, який складається з вищих військових представників держав—членів ОАД. Діяльність Міжамериканської економічної і соціальної ради спрямована на забезпечення розвитку економічної співпраці між державами—членами. Міжамериканська рада з питань освіти, науки і культури займається питаннями акти­візації співробітництва і обмінів у сфері освіти, науки, культури.

Міжамериканський правовий комітет, який розміщується в Ріо- де-Жанейро (Бразилія), діє як консультативний орган з юридичних питань, сприяє розвитку і кодифікації міжнародного права, вивчає правові проблеми ОАД. Міжнародна комісія з прав людини також виконує функції консультативного органу ОАД (Вашингтон), її ді­яльність сприяє дотриманню й захисту прав людини в державах- учасницях.

У межах ОАД створено шість спеціалізованих установ, які ді­ють на основі багатосторонніх міжурядових угод: Панамериканська організація охорони здоров'я (Вашингтон), Міжамериканський ди­тячий інститут (Монтевідео); Міжамериканська комісія жінок (Ва­шингтон), Панамериканський інститут історії і географії (Мехіко), Міжамериканський інститут з питань індійського населення (Мехі­ко), Міжамериканський інститут сільськогосподарського співробіт­ництва (Сан-Хосе, Коста-Ріка).

У структурі ОАД діє Міжамериканська рада оборони, яка зай­мається плануванням колективної оборони континенту. У 1986 році створено Міжамериканський комітет з боротьби з розповсюджен­ням наркотиків.

З ОАД співпрацює Міжамериканський банк розвитку, а також Міжамериканська комісія з телебачення і Панамериканський фонд розвитку.

Бюджет ОАД складається зі щорічних внесків держав—учас­ниць (понад 60 % загального обсягу бюджетних коштів вносять США). Місцерозташування основних органів ОАД — Вашингтон.

Північноамериканська зона вільної торгівлі (North American Free Trade Area — НАФТА), створена в січні 1994 року США, Ка­надою і Мексикою, уважається найрозвиненішим інтеграційним угрупованням. НАФТА є найбільшою у світі регіональною зоною вільної торгівлі, яка об'єднує близько 406 млн осіб, сукупний вало­вий продукт — 10,3 трлн дол. США. Створення зони вільної торгів­лі вупівнічноамериканському регіоні було зумовлено такими чин­никами:

—географічним розташуванням країн—учасниць і взаємодопов- ненням структур національних економік;

— міцними торговельними зв'язками між країнами і виробни­чою кооперацією;

—зростанням у Канаді та Мексиці кількості підприємств, підконт­рольних американським ТНК, впливу канадських ТНК у США, а також посиленням позицій ЄС, Японії та нових індустріальних країн на світовому ринку.

Масштаби економічних взаємозв'язків США, Канади та Мекси­ки на основі взаємної торгівлі характеризуються такими показни­ками: у США реалізується близько 80 % канадського експорту (20 % ВВП Канади), частка США у загальному обсязі прямих зару­біжних інвестицій в Канаді становить понад 75 %, у Мексиці — 60 %, товари із США складають 65 % обсягу мексиканського імпо­рту, а в США спрямовується близько 70 % обсягу експорту Мексики.

Угода про створення НАФТА забезпечує регулювання різних аспектів підприємницької діяльності в Північній Америці: інвести­ції, гарантії, послуги, права інтелектуальної власності, державні за­купівлі, заходи щодо дотримання стандартів, тимчасовий в'їзд для бізнесменів, розв'язання суперечок.

Основними положеннями угоди НАФТА є:

— скасування до 2010 року всіх митних платежів на товари, якими торгують країни—учасниці;

— поетапне скасування значної кількості нетарифних бар'єрів у торгівлі товарами та послугами;

— пом'якшення режиму для північноамериканських капітало­вкладень у Мексиці;

— лібералізація діяльності американських і канадських банків на фінансовому ринку Мексики;

— захист північноамериканського ринку від експансії азійських та європейських компаній, які уникають сплати американських мит шляхом реекспорту своїх товарів у США через Мексику;

— створення американсько-канадської арбітражної комісії.

Таким чином, угода про створення НАФТА передбачає, що

країни—учасниці збережуть національні митні тарифи в торгівлі з третіми країнами, а у взаємній торгівлі цієї економічної зони після перехідного періоду (10—15 років) відбуватиметься вільний обіг товарів у результаті скасування всіх тарифних і нетарифних бар'єрів. Крім цього, угода сприяє покращанню умов торгівлі по­слугами, встановленню справедливих правил для взаємних інвес­тицій і здійснення державних закупівель, створення механізму вре­гулювання суперечок. Поряд з усуненням тарифів та інших протек­ціоністських бар'єрів НАФТА обмежує торгівлю деякими товарами та інвестування в певних секторах економіки, які є чутливими до іноземної конкуренції (сільське господарство, енергетика, автомо­більна і текстильна промисловість). Поетапне зниження митних та­рифів у межах НАФТА відбувається виходячи з базових ставок станом на 1 липня 1991 року.

Разом з тим, НАФТА містить винятки з режиму вільних еконо­мічних відносин. Наприклад, зберігається право Мексики на забо­рону іноземної діяльності в нафтовій промисловості, право Канади на захист окремих секторів інформації (радіомовлення, виробницт­во кінофільмів, книг), право США на підтримку внутрішніх цін і збереження системи закупівлі сільськогосподарських товарів.

Створення НАФТА було першим етапом реалізації моделі нео­ліберального управління глобальною економікою і, з одного боку, відбувалося під тиском американських ТНК, з другого боку, — стало відповіддю на посилення регіональної інтеграції в Європі, Південно-Східній Азії, в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні. На­ступним етапом інтеграційних процесів Північної та Південної Америки вважається ведення переговорів про створення Панаме­риканської зони вільної торгівлі — ФТАА (Free Trade Area of Americas). У Заключній заяві самміту в м. Квебеку в квітні 2001 ро­ку президенти країн — учасниць дійшли згоди щодо:

—уведення принципу демократичності для участі та діяльності у ФТАА;

—фіксації травня 2002 року як дати початку переговорів, січ­ня—грудня 2005 року як терміну завершення переговорів та рати­фікації угоди національними парламентами;

—підготовки «міжамериканської демократичної хартії» в ме­жах ОАД з метою захисту представницької демократії;

—підтримки зусиль для зміцнення міжамериканської системи захисту прав людини, боротьби з корупцією, гарантування незалеж­ності судової системи та ін.

Проте багато політичних діячів майбутніх країн—учасниць ФТАА критикують план США щодо інтеграції з Латинською Аме­рикою. Так, у документі «Консенсус Буенос-Айреса» (1997) пропо­нується спочатку подолати митні бар'єри між самими латиноаме­риканськими країнами і тільки потім інтегруватися з НАФТА, а також створити механізм регулювання портфельних зарубіжних ін­вестицій, які негативно впливають на розвиток латиноамерикансь­кої економіки з погляду політиків та економістів.