15.2. Діяльність ООН з протидії корупції та хабарництву

магниевый скраб beletage

Поширення нелегальних економічних операцій (illegal transactions) в умовах глобалізації світового господарства виводить на пріоритетне місце в діяльності міжнародних організацій бороть­бу з такими явищами, як корупція, хабарництво, незаконні та сумнів­ні платежі.

Під корупцією розуміють незаконні виплати посадовим особам з метою їх підкупу для отримання пільгових чи сприятливіших умов для бізнесу. Засоби корупції — підкуп, приховування виплат на хабарі, легалізація незаконних доходів, вимагання.

Поняття незаконних доходів (платежів) (questionable payments) у світовій практиці включає економічні злочини (корупція, хабар­ництво, шахрайство).

Хабарництво (bribery) здійснюється у формі оплати послуг, консультацій агентів, посередників, проте єдиного тлумачення цьо­го терміна немає. У США хабарництво пов'язано лише з порушен­ням адміністративної етики державними службовцями. При цьому

немає значення, чи було вчинення дії, чи хабар було лише запропо­новано з метою перевірки чесності службовця.

Дослідження «Стандарти міжнародної торгівлі та інвестицій» (США, 1983) наводить таку класифікацію хабарів:

— плата за послуги посадовим особам на їх вимогу;

—виплати службовцям з метою сприяння в діяльності, пов'язаній з бізнесом;

— виплати з метою сприяння в прийнятті рішення, схвалення угоди чи замовлення.

За оцінками, у США з 500 великих компаній до 20 % платили хабарі державним службовцям, політичним партіям, агентам то­що, причому не завжди добровільно. Обсяги виплачених хабарів складають величину, рівну сотням мільйонів доларів. Як мотиви визнано цілі започаткування бізнесу, усунення конкурентів, поле­гшення доступу до державних послуг, дозволів, митного оформ­лення, зменшення податкових платежів, зміна регульованих дер­жавою фірм.

Методи хабарництва включають як прямі грошові платежі, так і через посередників, у товарній формі.

Вимагання (extortion) у розвинених країнах визначається як не­законна вимога коштів чи власності через залякування посадових і приватних осіб у приватних інтересах.

До корупційних методів провадження справ (corrupt practice) зараховують вирішення ділових питань за допомогою підкупу, не- дозволених методів, легалізації незаконних доходів.

Цивілізовані відносини між бізнесом і владою передбачають та­кі методи й засоби боротьби з корупцією: розробка, запровадження законної системи представлення інтересів бізнесу (лобіювання).

Міжнародні організації вживають заходи боротьби з корупцією через прийняття односторонніх зобов'язань на національному рів­ні, добровільних зобов'язань окремих фірм, створення національ­них законів, спрямованих проти корупції, сертифікацію фірм з ме­тою припинення незаконних виплат, розробку кодексів поведінки, укладення міжнародних угод з боротьби з корупцією.

Значний обсяг робіт у цьому напрямі проводиться ООН відпові­дно до вимог і рекомендацій:

— Резолюції про боротьбу з корупцією і Міжнародного кодексу поведінки державних посадових осіб (Резолюція 51/59 Генеральної Асамблеї ООН від 12 грудня 1996 p., 82-ге пленарне засідання);

— Декларації ООН з боротьби з корупцією і хабарництвом у міжнародних комерційних операціях (Резолюція Генеральної Асамб­леї 51/191 від 16 грудня 1996 p., 86-ге засідання);

— Декларації ООН про злочинність і громадську безпеку.

Діяльність у цих напрямах проводиться із середини 70-х років минулого сторіччя, коли Генеральна Асамблея ООН прийняла «За­ходи проти корупції, що практикується транснаціональними та ін­шими корпораціями, їх посередниками та іншими причетними до цього сторонами». Наприкінці 80-х років минулого сторіччя в Ко­місії ООН було розроблено відповідний проект міжнародної угоди, але лише у 1991 році ООН повернулася до розгляду цієї проблеми.

Загалом упродовж 1975—1996 років Генеральна Асамблея ООН прийняла низку резолюцій, найважливіші серед яких:

— Про корупцію 35/4 (ххх) від 15 грудня 1975 року;

— Про боротьбу з корупцією 1995/14 ЕКОСОР від 24.07.1995 року;

— Про державне управління і розвиток 50/225 від 19 квітня 1996 року;

—Про прийняття Міжнародного кодексу поведінки державних посадових осіб 51/59 від 12 грудня 1996 року;

—Про Декларацію ООН про боротьбу з корупцією і хабарницт­вом у міжнародних комерційних справах 51/191 від 16 грудня 1996 року.

Крім того, у межах ООН підготовлено Доповідь Генерального секретаря ООН про боротьбу з корупцією і хабарництвом (E/CN 15 /1997/3) та Доповідь на нараді групи експертів у Буенос-Айрес, 15—24 березня 1997 року (E/CN/1997/3/Add.1).

Доповіді з цих питань розробляються ЕКОСОР для прийняття на сесіях Генеральної Асамблеї ООН. Особливу увагу зосереджено на фіскальній політиці деяких промислово розвинених країн, яка дозволяє включати хабарі посадовим особам країн, що розвивають­ся, як експлуатаційні витрати. Контролюючим органом із цих пи­тань є Комісія з попередження злочинності і кримінального право­суддя, яка здійснює збір даних компетентних національних органів, розглядає питання корупції в окремих державах.

Згідно з рекомендаціями Генеральної Асамблеї ООН, кожна держава повинна подати доповідь про виконання положень Декла­рації ООН про боротьбу з корупцією і хабарництвом у міжнарод­них комерційних операціях (№ 51/191 від 16 грудня 1996 p.). До найважливіших завдань у межах здійснення таких заходів нале­жать: встановлення кримінальної відповідальності, ефективних са­нкцій, стандартів і методів обліку; розробка кодексів поведінки у підприємництві; протидія незаконному збагаченню; взаємна юри­дична допомога; розробка положень про банківську таємницю; здійснення раціональної політики боротьби з корупцією.

Генеральна Асамблея рекомендувала формувати таку політику з цільовою орієнтацією на: усунення організаційних перешкод для підприємництва; підвищення ролі громадськості у створенні транс- парентних («прозорих») і підзвітних систем управління; підтримку ініціатив неурядових організацій у вдосконаленні етичних норм практики державного управління і комерційної діяльності; підгото­вку кадрів і технічної допомоги в запровадженні високих стандар­тів управління (підзвітності і відкритості, законності).