15.3. Регіональне співробітництво у боротьбі з корупцією

Діяльність установ ООН у боротьбі з корупцією доповнюють регіональні та спеціальні міжнародні й міжурядові організації (Рада Європи, ОЕСР, COT, ОАЕ).

ОЕСР у документі «Керівні принципи ОЕСР для багатонаціона­льних корпорацій» містить вимоги не сплачувати хабарів чи інших платежів (прямих чи опосередкованих) державним службовцям і керівникам громадських організацій (ст. 7), не робити внески полі­тичним організаціям, кандидатам на громадські посади, якщо це не дозволено законом. З 1994 року ОЕСР приймає рекомендації щодо протидії хабарництву в міжнародних комерційних операціях, у яких особливе значення надавалося цивільним, комерційним і ад­міністративним заходам боротьби з корупцією, зокрема збережен­ню протоколів і розрахункових документів. Було створено спеціа­льний комітет для забезпечення реалізації цих рекомендацій. Держави—учасниці взяли на себе зобов'язання встановити кримі­нальну відповідальність за хабарі іноземним службовцям, заборо­нити вирахування хабарів з оподатковуваних сум.

Рада Європи здійснює розробку антикорупційних програм за допомогою багатопрофільної групи з питань корупції (Multidisiplinary Group on Corruption — GMC), яка з 1994 року роз­робила такі документи:

— Рекомендації ОЕСР про хабарництво у міжнародних комер­ційних операціях (Страсбург, 2 січня 1995 p., GMC (95)1);

— Політика і правила здійснення оборудок (з проектів, що фі­нансуються ЄБРР) (Страсбург, 16 грудня 1994 p., GMC (94)4);

— Вимагання і хабарництво в комерційних операціях (Страс­бург, 19 грудня 1994 p., GMC(94)5);

— Програма заходів боротьби з корупцією (1995), в якій визна­чено: поняття корупції, заходи і засоби її виявлення, захист і відпо­відальність посадових осіб та корпорацій за корупцію; форми і ме­тоди боротьби з корупцією і легалізацією доходів від корупції.

Відповідно до Резолюції 50/106 Генеральної Асамблеї ООН, ЕКОСОР розроблено Міжамериканську регіональну конвенцію з боротьби з корупцією, яку було прийнято в 1996 році в м. Каракас як офіційний документ ЕКОСОР. Розробка ініційована зустріччю на вищому рівні країн Америки з боротьби з корупцією (Майамі, 9 грудня 1994), на якій прийнятий План дій з боротьби з корупцією. У ньому вказується на загрозу корупції для демократичних підва­лин і правових засад урядів та інституцій. Визначено напрями усу­нення передумов для корупції (удосконалення державного устрою, дерегулювання, приватизація, спрощення управління, прозорість його для громадськості). Передбачається, що уряди забезпечать розслідування випадків хабарництва, доступ громадськості до ін­формації, застосують певні заходи з протидії незаконному збага­ченню, включаючи покарання осіб, що використовують службове становище в особистих цілях, а також розроблять механізми спів­робітництва у фінансовій і судовій сферах для міжнародного роз­слідування й у межах ОАГ забезпечать видачу та судове пересліду­вання звинувачених.

Міжнародна торгова палата ще з 70-х років минулого сторіччя займається розповсюдженням високих етичних стандартів у бізне­сі. В опублікованих «Правилах проведення боротьби з вимаганням і хабарництвом» запропоновано базисні принципи (14 статей) по­ведінки, з яких: 1) відмова від хабарів і вимагання; 2) ведення звіт­ності і неприпустимість секретних рахунків; 3) підвищення відпо­відальності посадових осіб; 4) затвердження фірмами власних кодексів; 5) посилення національних антикорупційних законів; 6) прийняття добровільного кодексу поведінки в міжнародному бі­знесі. Правила мають рекомендаційний характер як узірець корект­ної ділової практики. Звернемо увагу на рекомендацію розробки власних фірмових кодексів, що й зроблено деякими американськи­ми, італійськими ТНК.

Особливе значення, крім корупції, вимагання та хабарництва, має боротьба з легалізацією тіньових доходів, так званим «від­миванням брудних грошей» (dirty money), — доходів, отриманих від корупції, незаконного бізнесу або злочинним шляхом (торгі­вля наркотиками, зброєю, проституція тощо). Розміщення «бру­дних грошей» через фінансову систему для отримання прибутку позначається терміном «відмивання». За оцінками Інтерполу, через банківську систему, головним чином США, щорічно «від­миваються» фінансові ресурси обсягом близько 500 млрд дол. США.

У процесі відмивання розрізняють три етапи: 1) залучення грошей у фінансову систему («розміщення»); 2) інвестування у фінансові проекти та переміщення в інші країни («розосере­дження»); 3) фінансування легальної та нелегальної діяльності («інтеграція»).

Проблема набула особливої гостроти з кінця 80-х років минуло­го сторіччя внаслідок росту злочинності і, особливо, нелегальних операцій (illegal transactions) постсоціалістичних країн. Хоча спро­би боротьби з цим явищем простежуються ще з 1936 року, лише зміна позиції Швейцарії зумовила реальні кроки.

У 1989 р. 24-и країни ОЕСР, Гонконг та Сінгапур створили Спеціальну фінансову комісію (СФК) або Фінансовий загін бо­ротьби з відмиванням грошей (Financial Action Task Force on Money — FATF), яким у 1990 році було запропоновано 40 реко­мендацій з удосконалення національних правових систем і конт­ролю над фінансовими установами. Зокрема, рекомендацією № 4 пропонувалося встановити норму права, що дозволяє притягати до судової відповідальності за відмивання коштів від торгівлі наркотиками; зберігати банківські документи протягом п'яти років після завершення операцій із клієнтами (рекомендація № 14); утримуватися від підозрілих угод (рекомендації № 16 і 19), повідомляти про них уряди.

Загальні положення ЄЕС 1991 року, прийняті Радою Європи, передбачали, що всі країни ЄС до 1993 року повинні було ухвалити спеціальні закони, які дозволяли б притягати до відповідальності за відмивання грошей, зобов'язували б банк встановлювати особу клі­єнта і справжніх власників ресурсів, величина яких перевищує 15 тис. євро, заявляти про будь-яку підозрілу угоду.