ТЕМА 16 НАДДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖФІРМОВИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН : Міжнародні організації : B-ko.com : Книги для студентів

ТЕМА 16 НАДДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІЖФІРМОВИХ ЕКОНОМІЧНИХ ВІДНОСИН

У ринкових умовах вільна конкуренція забезпечує ефективне ви­користання ресурсів, які стимулюють інноваційні процеси та появу нової високоякісної продукції. Розділ присвячено теорети­чним аспектам регулювання конкурентних відносин у світових господарських зв'язках. Розкрито основні аспекти регулювання обмежувальної ділової практики на національному рівні, на рівні ЄС та на міжнародному рівні. На сучасному етапі головним суб'єктом міжнародної конкуренції стали проблеми багасто- роннього регулювання транснаціональних корпорацій.

16.1. Регулювання конкурентних відносин у світових господарських зв'язках

Під конкуренцією розуміють суперництво господарських суб'єктів ринку з метою добитися конкурентних переваг у спо­живачів для збільшення обсягу продажу, завоювання чи утри­мання частки ринку, отримання запланованого рівня прибутку. В. Д. Щетінін розглядає конкуренцію як «економічний важіль стимулювання виробництва і підвищення якості продукції, при­стосування її до потреб споживачів, одну з об'єктивних умов функціонування та розвитку підприємства на базі міжнародного поділу праці».

На нашу думку, це визначення хибне з погляду порушення при- чинно-наслідкових зв'язків або ж надають цій категорії невласти­вих ознак («економічний важіль»). Доцільно розглядати конкурен­цію як змагання між економічними суб'єктами з метою максимізації прибутку на основі природно властивих чи набутих факторних (конкурентних) переваг.

Зміни в сучасних конкурентних умовах проявляються у: 1) зменшенні стихійного складника та посиленні регулюючих засад під впливом заходів державної антимонопольної політики чи не­державних організацій; 2) інтернаціоналізації конкуренції у всіх сферах СГЗ; 3) посиленні ролі узгоджених заходів економічних суб'єктів промислово-розвинених країн при реалізації конкурент­них переваг для протидії «несправедливій діловій практиці». Під «несправедливою діловою практикою» або («несумлінною конку­ренцією») розуміють застосування несправедливих методів для за­воювання виняткового становища на ринку (завищення чи зани­ження ціни, дискримінація, бойкоти, захисна практика, усунення конкурентів з ринку тощо). Діяльність фірми на ринку визнається антиконкурентною за її впливом на ринкову ситуацію та структуру ринку за результатами аналізу обсягу пропозиції, скорочення обся­гів продажу і виробництва, рівня цін.

У світових господарських зв'язках головним суб'єктом конку­рентної боротьби є міжнародні корпорації (ТНК, БНК, МНК), у міжнародній конкуренції яких простежуються три тенденції: 1) нецінова змагальність у межах олігополій; 2) взаємопогодження дій олігополій на ринках; 3) посилення боротьби проти існуючих чи потенційних конкурентів-аутсайдерів аж до їх знищення із за­стосуванням різних форм МЕВ. Прикладом може бути діяльність ТНК у тютюновій галузі України.

Як засоби конкурентної боротьби використовуються різноманіт­ні бар'єри, зумовлені:

— масштабами виробництва для максимізації рівня рентабель­ності;

— рівнем науко- і технологомісткості продукції;

— квазімонополією на продукти інтелектуальної праці;

— наданням особливих преференційних умов дочірнім підпри­ємствам у межах внутрішньокорпоративного обміну.

Проте останнім часом у межах тенденції до «демасифікації» ма­ркетингу простежується зміцнення позицій середніх і малих фірм у міжнародній конкуренції. Цьому сприяє також структурна монопо­лізація на базі «піонерних» досягнень науково-технічного прогресу, використання інтегративних структур сфери послуг у конкурентній боротьбі.

Зміст міждержавного регулювання конкуренції в світогосподар- ських зв'язках складає протидія несумлінній конкуренції і демпін­говій практиці. Під поняттям «сумлінна конкуренція» розуміють отримання переваг унаслідок зниження витрат виробництва, онов­лення продукції, застосування інноваційних ефективніших методів збуту та обслуговування виробів.

До основних методів несумлінної конкуренції зараховують: 1) досягнення монопольних позицій за допомогою угод, узгодже­них дій; 2) використання дискримінаційних цін чи комерційних умов; 3) таємну змову учасників у конкурентних способів купів­лі — продажу торгах); 4) створення таємних картелів; 5) неправди­ву інформацію про продукцію; 6) імітацію товарів конкурентів; 7) невідповідність якості, стандартів і умов поставки; 8) незаконне використання товарного знака чи знака походження конкурента;

9) застосування недозволених засобів стимулювання збуту і кому­нікації; 10) дискредитацію товарів, підприємств, ділової практики конкурента; 11) незаконне присвоєння економічних переваг конку­рента; 12) втручання в ділові відносини; 13) надання субсидій і компенсаційних пільг; 14) демпінг; 15) підкуп посадових осіб.

Подібні дії вважаються протиправними і регулюються конкуре­нтним правом, яке носить комплексний характер (включає норми цивільного, кримінального та адміністративного права) і характе­ризується неоднорідністю (стосується різних об'єктів: договірних відносин, промислової власності, особистих прав). Відповідаль­ність за порушення може носити прецедентний характер. Міжнаро­дне регулювання конкуренції здійснюється в межах таких багато­сторонніх і регіональних міжнародних організацій, як COT, ЮНКТАД, ВОІВ, ЄС тощо.

Захист від несумлінної конкуренції в діяльності ВОІВ розгляда­ється як частина охорони промислової власності. Так, Ст. 10 — біс Паризької конвенції передбачає:

1) обов'язки членів Союзу щодо ефективного захисту від несу­млінної конкуренції громадян країн—учасниць;

2) визначення актом несумлінної конкуренції будь-якої дії, що суперечить усталеним звичаям;

3)заборону дій, які:

—здатні викликати будь-яким способом сумніви щодо підпри­ємства, продукту, виробничої чи торговельної діяльності конкурента;

—неправдиві твердження, здатні дискредитувати підприємство, продукти чи діяльність конкурента;

—вказівки чи твердження, використання яких здатне ввести в оману щодо характеру, способу виготовлення, властивостей, при­датності до застосування або кількості товару.

Типовий закон з товарних знаків, фірмових назв і актів несум­лінної конкуренції для країн, що розвиваються визначає як несум­лінну конкуренцію:

— підкуп покупців конкурента з метою їх залучення як власних клієнтів;

— підкуп службовців у цілях промислового чи комерційного шпигунства;

— порушення правових положень, яке дозволяє отримати неви­правдані переваги;

— використання відомих товарних знаків на підроблених то­варах.

Тобто ідеться про неправочинне використання результатів дія­льності конкурента. Найсучасніші закони про несумлінну конкуре­нцію (Швейцарія, 1986; Іспанія, 1991) забезпечують вирішення трьох завдань: захист приватного підприємництва, споживача та ін­тересів суспільства.

Регулювання міжнародної конкуренції в межах COT забезпечу­ється Угодою ГАТТ-94, положеннями Антидемпінгового кодексу та Угоди із субсидій і компенсаційних заходів. Під демпінгом ро­зуміють продаж значних партій товару за цінами суттєво нижчими, ніж при звичайних комерційних операціях на внутрішньому ринку чи в країні походження. Для протидії демпінгу застосовують анти­демпінгові мита з імпортованих товарів, визнаних такими, що про­даються за демпінговими цінами.

Антидемпінговий кодекс (Угода про застосування Статті VI ГАТТ), прийнятий у 1979 році, зі змінами в 1994 році, містить детальні норми щодо процедури встановлення демпінгу, визна­чення розміру збитків та методики розрахунку антидемпінгового мита. Як правило, мито дорівнює різниці між фактичною і нор­мальною ціною і застосовується у випадках заподіяння чи загро­зи заподіяння матеріальних збитків промисловості країни- імпортера. Угода 1994 року визначає факт демпінгу зіставлен­ням експортної ціни із ціною, що діє на внутрішньому ринку країни-експортера. Згідно зі статтею 2(4)2, порівняння стосуєть­ся середньозважених цін внутрішнього ринку та середньозваже­них цін зіставних експортних угод (за цінами франко-завод (EXW) за один і той самий період часу) або цін внутрішнього ринку та експорту з конкретних оборудок. Розрахунок валют здійснюється на дату виконання контракту.

Антидемпіногове розслідування здійснюється на основі заяви від господарюючих суб'єктів національної галузі чи за їх доручен­ням і лише в окремих випадках — урядовими органуми. Причому заява повинна представляти виробників, частка яких у національ­ному виробництві більша, ніж 10 % обсягу випуску вітчизняного продукту, виробленого тією частиною виробників, що висловлю­ють підтримку або незгоду із заявою. Розслідування не починаєть­ся, якщо частка виробників, що підтримують заяву, складає менше від 25 % обсягу вітчизняного виробництва.

Поняття «матеріальні збитки» передбачає його визначення як скорочення продажу, прибутку, випуску продукції, частки на рин­ку, продуктивності, доходів по інвестиціях, зменшення впливу на ціни реалізації, запасів, зайнятості, темпів зростання зарплати то­що. Причому потрібно довести, що ці збитки є наслідком демпінгу. Як правило, розслідування має адресний характер і передбачає ви­значення величини демпінгу для кожного важливого експортера (у випадку неможливості цього антидемпінгове мито може стосувати­ся країни загалом).

Розмір мита обмежується в обсязі, не більшому, ніж потрібний для того, щоб «нейтралізувати збитки» і на певний період (п'ять років) (Ст. 11(1) Угоди).

Угода про застосування Ст. VI ГАТТ-94 (Антидемпінговий ко­декс) допускає здійснення демпінгу і застосування антидемпінго­вих мит. Цією самою угодою доповнені правила протидії уникнен­ню антидемпінгових заходів шляхом переміщення виробництв у треті країни.

Практика субсидіювання регулюється статтями VI, XVI, XXIII ГАТТ-94, на основі яких прийнято Угода щодо субсидій і компен­саційних заходів (Agreement on Subsides and Countervailing Measures) — Кодекс щодо субсидій-94. Кодекс визначає види суб­сидій, порядок надання і запровадження компенсаційних мит. Мета Кодексу — скорочення масштабів субсидіювання та впорядкування практики компенсаційних мит.

Під субсидією розуміють надання урядом чи іншим державним органом фінансової допомоги підприємствам галузям) у вигляді: 1) дотацій, кредитів і гарантій; 2) участі в капіталі; 3) скасування чи зменшення податків; 4) надання товарів (послуг) на пільгових умо­вах; 5) внесків у фінансові фонди для підтримки підприємств; 6) інших форм підтримки доходів і цін, що прямо чи опосередкова­но сприяють збільшенню експорту чи зменшенню імпорту, якщо ці дії забезпечують отримання прибутків отримувачів субсидій.

Положення Угоди поширюються лише на «специфічні» субси­дії, що надаються окремому підприємству чи групі, тобто, якщо ко­ло отримувачів субсидій прямо обмежене виконавчим чи законода­вчим органом. Субсидія не розглядається як специфічна, якщо передбачено чіткі об'єктивні економічні критерії для обсягів і мож­ливих отримувачів субсидій.

Розрізняють три категорії субсидій.

1. Заборонені, надання яких законодавчо чи фактично пов'язано з експортом чи використанням вітчизняних товарів замість імпорт­них. До них належать: 1) прямі субсидії підприємствам, що вико­нують експортні замовлення; 2) експортні премії; 3) забезпечені чи санкціоновані урядом пільгові транспортні тарифи, ціни на товари і послуги, необхідні для експортного виробництва; 4) пільги при оподаткуванні експортних товарів; 5) пільги по експортних кре­дитах.

Субсидіювання сільськогосподарських товарів регулюється окремою Угодою із сільськогосподарської продукції.

Країни—учасниці не мають права зберігати діючі чи вводити нові субсидії, а у випадках скарг зобов'язані відмінити їх у встано­влений термін.

2. Дозволені субсидії не забороняються, але щодо них застосо­вується заборона, якщо їх застосування заподіює значні збитки ін­шим країнам. Значними визнаються збитки від застосування субси­дій, частка яких у вартості товару більша від 5 %, або які покривають експлуатаційні збитки підприємств (галузей) чи у ви­гляді списання боргів і на поточне їх обслуговування. Передбача­ється, що внаслідок заподіяння значних збитків відбувається «виті­снення або ускладнення» експорту країни—учасниці в країну субсидіювання чи третю країну, суттєве зниження цін на субсиді­йовані товари, загальне зниження цін і зростання частки країни на світовому ринку даного товару.

Визнання органом з розв'язання суперечок або Апеляційним органом факту значних збитків зобов'язує країну вжити заходи з його усунення або припинити субсидіювання. Якщо такі заходи не вжито протягом шість місяців, країна, що подала скаргу, має право вжити адекватні заходи, відповідні до ступеня та характеру збитків.

3. Дозволені субсидії — це неспецифічні, а також специфічні субсидії, що надаються з метою вирішення проблем регіонального розвитку, проведення наукових досліджень, адаптування до нових вимог охорони довкілля, допомоги регіонам, що постраждали від стихійного лиха. Надання таких субсидій передбачає обов'язкове подання до Комітету із субсидій і компенсаційних заходів відпові­дних програм, їх коригування за рішенням Комітету.

Спеціальним розділом Угоди регламентуються компенсаційні мита, встановлюються правила проведення розслідувань. Зокрема, скарга може бути відхилена, якщо величина субсидії мінімальна (менша від 1 % ціни), а обсяг фактичного чи потенційного імпорту є незначним. Встановлений термін розслідувань — до одного року (в особливих випадках — до 1,5 року). Розмір мита не повинен пе­ревищувати величину субсидії на одиницю товару, застосовується до всього обсягу імпорту з усіх джерел, за винятком експорте­рів, що взяли зобов'язання компенсувати збитки. Визначений гра­ничний термін — 5 років дії мита і добровільних зобов'язань екс­портерів.

Для країн, що розвиваються, Угодою передбачені винятки із за­гальних правил. Виокремлень групи країн: перша — країни—члени COT, найменше розвинені згідно зі статусом в ООН, та країни з об­сягом ВВП на особу до 1 тис. дол. США (усього 20 країн); друга — усі інші країни, що розвиваються — учасниці COT. Для більшості країн, що розвиваються, передбачене право субсидіювання протя­гом восьми років, найменш розвинених — без обмеження терміну. Якщо країна досягає конкурентоздатності в торгівлі даним товаром (протягом двох років підряд частка торгівлі ним складає 3,25 % сві­тового обсягу) субсидії повинні бути відмінені: для першої гру­пи — протягом восьми років; для другої — жвох років.

Після приєднання до COT країна зобов'язана повідомити Комі­тет зі субсидій про всі програми субсидіювання (протягом 90 днів) і усунути невідповідності (упродовж трьох років), не розширюючи об'єму й не подовжуючи термін дії таких програм. Для перехідних економік передбачений семирічний термін реалізації програм і дворічний — здійснення нових.

Головним у цій сфері регулювання є недопущення «війни суб­сидій», а з іншого боку — невиправданого застосування компенса­ційних заходів як протекціоністських.

Угода про державні закупівлі в рамках Угоди — ГАТТ-94 спря­мована на забезпечення конкуренції при виконанні державних про­грам і закупівель. Угода визначає правила процедури подання за­явок і прийняття рішень, які б не носили дискримінаційного характеру щодо зарубіжних товарів і виробників.

У сфері послуг регулювання здійснюється на основі Генераль­ної угоди з торгівлі послугами (ГАТС). Положення про несумлінну конкуренцію міститься в статтях VIII і IX Угоди, які забороняють зловживання монопольним становищем прямо або через залежну фірму поза сферою дії його монопольного права. До заходів, що порушують справедливу ділову практику, зараховують обмеження щодо міжнародних переказів і платежів з поточних операцій, об­меження з метою захисту платіжного балансу.