16.2. Міжнародне регулювання обмежувальної ділової практики : Міжнародні організації : B-ko.com : Книги для студентів

16.2. Міжнародне регулювання обмежувальної ділової практики

До поняття «обмежувальна ділова практика» — ОДП (Restrictive Business Practice — RBP) належать: обмеження конкуренції, поведінка або дії окремих фірм, форми і методи взаємодії групи фірм, які шля­хом зловживання своїм домінуючим становищем обмежують конку­ренцію, витісняючи конкурентів, заподіюючи їм збитки.

Спільним принципом поняття ОДП є порушення нормальної ринкової конкуренції з істотними наслідками для учасників ринку (тобто такими, що обмежують, спотворюють чи протидіють конку­ренції, усувають конкурентів і встановлюють монополію).

Обмежувальна ділова практика регулюється на національному рівні, на рівні ЄС, на міжнародному рівні. На національному рівні застосовується антимонопольне законодавство, а в деяких краї­нах — законодавчі акти з боротьби з несумлінною конкуренцією.

На міжнародному рівні регулювання здійснюється в межах ЮНКТАД ООН згідно з «Комплексом узгоджених на багатосто­ронній основі справедливих принципів і правил контролю за об­межувальною діловою практикою». Під ОДП у Комплексі розу­міють акти або дії фірм, які шляхом зловживання своїм панівним становищем або силовим домінуванням на ринку обмежують до­ступ до ринку чи іншими способами стримують конкуренцію, заподіюючи чи ризикуючи заподіяти втрати (збитки) міжнарод­ній торгівлі, особливо країн, що розвиваються. До ОДП зарахо­вують також дії фірм, які через офіційні та неофіційні усні й письмові домовленості чи угоди теж зумовлюють подібні нас­лідки.

Поняття панівного становища, згідно з Комплексом, означає домінування фірми (групи фірм) на ринку товарів (послуг). При­чому під фірмою розуміють не лише державні чи недержавні компанії, але й акціонерні товариства, асоціації, дочірні компа­нії, філії, що прямо чи опосередковано перебувають під їх конт­ролем.

Загалом до ОДП, згідно з Комплексом, належать:

— угоди, що фіксують ціни, особливо експортні та імпортні;

— підпорядкування, досягнуте шляхом змови;

— поділ відповідно до певних норм обсягів продажу, видів про­дукції, ринків чи клієнтів;

— колективні дії під час реалізації угод, наприклад, відмова від продажу, поставок товарів непостійним імпортерам;

— колективна відмова в набутті членства в асоціаціях, догово­рах, якщо вона має вирішальне значення для конкуренції.

Розрізняють індивідуальну та групову ОДП. До індивідуальної зараховують такі дії однієї з фірм по відношенню до інших учасни­ків ринку:

— поглинання чи злиття фірм з наслідком досягнення панівного становища на ринку;

— встановлення демпінгових цін;

— дискримінація щодо інших суб'єктів ринку;

— включення в текст контракту умов, що обмежують дії контр­агента щодо вибору постачальників, встановлення цін перепрода­жу, території діяльності, примушення до обмеження певних видів робіт, закупівлі сировини, обладнання продавця.

Індивідуальна антиконкурентна практика властива посередниць­ким операціям (комісійним, консигнаційним та операціям з пере­продажу), ліцензійним угодам, а також передконтрактній роботі (застосування захисних оферт), внутрішньокорпоративній торгівлі в межах ТНК.

Групова ОДП здійснюється у формі узгоджених чи колективних дій, унаслідок чого заподіюються збитки іншим учасникам ринку. До цього виду ОДП належать:

1. Створення картелів і синдикатів з обов'язковою реєстрацією і зазначенням видів діяльності, що регулюються в їх межах. Як пра­вило, забороняються картелі з метою монополізації чи поділу рин­ків. Утворення синдикатів здійснюється як легально, так і нелега­льно на базі угод про створення єдиного збутового органу.

2. Укладення міжфірмових угод щодо виробничої діяльності, інвестицій, виготовлення продукції, забезпечення її технічного рів­ня, які стосуються: поділу обсягів виробництва в межах квот; раці­оналізації виробництва на основі спеціалізації та кооперування; по­ділу джерел постачання в межах імпортних квот; дотримання стандартів; взаємного обміну технічною і комерційною інформаці­єю, патентами та ліцензіями; створення спільних філій і фінансових організацій.

3. Укладення угод щодо комерційної діяльності (встановлення цін купівлі чи продажу; поділ ринків збуту на основі квот продажу і розмежування сфер реалізації; надання знижок постійним покуп­цям, застосування загальних умов щодо термінів платежу, гарантій і відповідальності; продаж лише фірмам певного схваленого пере­ліку чи формування переліків фірм, з якими заборонено укладати угоди; придбання товарів лише в певних постачальників чи продаж їх винятково фірмам, які погоджуються на певний рівень цін пере­продажу; укладання колективних угод з посередниками з наданням виняткових прав на продаж на певній території).

4. Укладення таємних угод щодо колективних бойкотів, приму­шення аутсайдерів до певних дій чи виконання певних умов; засто­сування «дискримінаційної торгівлі», під якою розуміють «несум­лінне» чи «без розумних підстав» дискримінаційне ставлення до учасників ринку в подібних обставинах.

5. Проведення узгоджених скоординованих дій на основі угод без юридично оформлених зобов'язань (змова), проведення взаєм­них консультацій під час участі в тендерах.

6. Створення змішаних фірм для здійснення спільної діяльності, консорціумів, особиста унія через взаємопереплетіння директора­тів, якщо наслідком є несумлінна конкуренція чи заподіяння збит­ків іншим фірмам.

Особливого поширення обмежувальна ділова практика набула в діяльності ТНК у формі індивідуального домінування та групової ОДП. Групова ОДП здійснюється міжнародними картелями або учасниками неоголошених змов через координацію дій своїх філій у поділі ринків і встановленні погоджених цін; блокування на тор­гах; колективних шкідливих дій проти аутсайдерів; посилення «ве­ртикального» контролю над ланцюгом «виробництво — транспор­тування — збут — розподіл».

За оцінкою Секретаріату ЮНКТАД, обмежувальна практика набула значення, подібного до офіційних торгових бар'єрів. Тому, як уже зазначалося, на 35-й сесії ГА ООН у 1980 році прийнято «Комплекс узгоджених на багатосторонній основі принципів і пра­вил по контролю за обмежувальною діловою практикою». З 1981 році в рамках ЮНКТАД проводять сесії Міжурядової групи експе­ртів з ОДП, протягом 80-х років проведено дві міжнародні конфе­ренції ООН з контролю за ОДП. Метою запровадження Комплексу є підвищення ефективності міжнародної торгівлі, особливо країн, що розвиваються, через створення, сприяння та захист конкуренції, нововведення, контроль за концентрацією капіталу й ростом еко­номічної потужності фірм. За допомогою Комплексу передбачаєть­ся ліквідувати перешкоди, зумовлені діяльністю ТНК, встановити справедливі принципи й правила контролю за ОДП на міжнарод­ному рівні, полегшити їх законодавче закріплення на національно­му рівні. Сферами застосування Комплексу є діяльність ТНК, будь- які види угод чи фірм у всіх країнах; державні й регіональні органи управління. Комплексом визначені такі основні принципи діяльно­сті фірм, у тому числі ТНК, як:

—здійснення ОДП відповідно до національного законодавства країни діяльності, надання відомостей про угоди обмежувального характеру;

—усі підприємства, за винятком тих, що пов'язані єдиною вла­сністю чи перебувають під єдиним контролем, повинні утримува­тися від обмежувальних дій;

—підприємства повинні утримуватися від дій, що обмежують доступ на ринок чи конкуренцію, а саме: 1) використання заниже­них цін з метою усунення конкурентів; 2) фіксування цін або яко­сті в торгівлі між філіями ТНК, коли ціна чи якість є завищеною (заниженою) порівняно з нормальною; 3) злиття, спільне підпри­ємництво та інші способи здійснення контролю; 4) встановлення цін перепродажу; 5) умови поставок із застосуванням щодо роз­повсюдження чи виробництва інших, у тому числі конкуруючих, товарів.

Передбачається, що національні уряди повинні встановити нор­ми контролю за ОДП, у тому числі ТНК і національних фірм, до­ступність законів і регламентів, покращання процедур отримання від підприємств, особливо ТНК, деталей угод.

На міжнародному рівні в цій сфері країни—учасниці надають ЮНКТАД відомості про впровадження процедур і правил. Перед­бачено також надання консультацій окремим країнам, особливо країнам, що розвиваються, продовження проведення робіт зі ство­рення єдиного типового закону з ОДП.

Керівним органом Комплексу є Міжурядова група експертів, яка готує розпорядження щодо консультацій, дискусій, обмінів ду­мками тощо. Країни ЄС формують свою систему протидії ОДП у повній відповідності до міжнародних норм.

Окремою сферою ОДП є міжнародна передача технологій, де вона вважається за нормальну, що випливає з монопольних прав патентовласника. До основних напрямів ОДП тут належать:

1)свідоме обмеження розповсюдження технічних новинок;

2) обмеження операцій ліцензіата щодо використання винаходу після закінчення терміну дії патенту, обмеження свободи комер­ційної діяльності (рівня виробництва, частки ринку, цін, виробниц­тва і продажу конкуруючої продукції, цін експортних операцій; оплата вартості ліцензій акціями або часткою в капіталі), режим платежів (вимога платежу за незареєстровані винаходи чи патенти, що втратили силу, встановлення гарантованих сум платежів);

3) створення монопольних союзів на патентній базі на основі пере­хресного ліцензування, у межах науково-технічного співробітництва, доповнених поділом ринків, дискримінацією конкурентів тощо;

4) створення патентних пулів шляхом об'єднання ліцензій за своїми патентами в єдиний блок, закритий для конкурентів.

Для забезпечення інтересів усіх країн, особливо країн, що розви­ваються, у 1974 році Генеральна Асамблея ООН прийняла рішення щодо Міжнародного кодексу поведінки у сфері передачі технологій. Під егідою ЮНКТАД проект Кодексу було підготовлено в 1978 році. Зміст проекту включав визначення і сфери застосування, цілі та принципи, національне регулювання передачі технологій, ОДП, від­повідальність сторін, спеціальне регулювання для країн, що розви­ваються, міжнародне співробітництво та інституційні механізми, за­стосовуване право і розв'язання суперечок, інші умови.

На п'ятій сесії спеціальної конференції ООН (1983) прийнято рішення щодо рекомендаційного характеру Кодексу та сфер його застосування (технологічні угоди, технічна допомога, угоди «під ключ», виробниче кооперування в їх технологічній частині, ліцен­зійна торгівля).