16.3. Багатостороннє регулювання діяльності ТНК

Поглиблення та розширення інтернаціоналізації СГЗ у різних сферах економіки зумовлює формування «сіткової геокорпоратив- ної структури» СГЗ (Е. Кочетов, 1998), об'єднання елементів вироб­ничих структур різних країн у великі міжнародні науково-вироб­ничі утворення. До основних тенденцій і характерних ознак сучас­ного етапу процесу транснаціоналізації належать.

1.Концентрація власності в межах ТНК через злиття, придбання активів зарубіжних фірм, багаторазовий перепродаж раніше прид­баних фірм, ліквідація неефективних виробництв.

2. Зростання ролі великих комерційних банків у переміщенні ін­вестиційних ресурсів і перетворення їх на транснаціональні банки.

3. Розширення діяльності ТНК у сфері послуг, у тому числі страхових, консультаційних, інженерних, туристських.

4. Формування транснаціонального монополістичного капіталу, становлення ТНК і ТНБ як головних суб'єктів світового господарства.

5. Посилення ринкового конкурентного механізму в поєднанні з непрямими методами державного регулювання економічних процесів.

6. Уповільнення темпів росту прямого зарубіжного інвестуван­ня ТНК, особливо в країнах, що розвиваються, зміна напрямів руху інвестиційних ресурсів.

Таким чином, формується інтернаціональна ринкова вартість та, як її модифікація, ціна виробництва. Інтернаціональна ціна товарів, послуг, робочої сили, капіталів суттєво впливає на відповідні наці­ональні ціни. Панівне становище декількох крупних ТНК у провід­них галузях поєднується зі значним їх відривом від фірм- аутсайдерів. Слід зауважити, що діяльність ТНК істотно підтриму­ється національними урядами промислово розвинених країн, узго­дженими діями щорічних нарад групи «Великої Вісімки», міністрів фінансів і керуючих центральними банками.

Основним завданням міжнародного регулювання ТНК є ство­рення умов, які забезпечували б дотримання ними визначених норм і принципів, незважаючи на те, що вони не належать до суб'єктів міжнародного права. Крім того, до ТНК входять різні філії, дочірні фірми, які володіють різною правосуб'єктністю. Таким чином, ТНК як сукупність осіб різної юрисдикції не можуть бути об'єктом ре­гулювання однієї держави чи єдиного міжнародного регламенту. Тому в документах і рекомендаціях ООН проблеми діяльності ТНК розосереджені за різними напрямами. Водночас Комісією ООН по ТНК проводиться розробка універсального кодексу поведінки ТНК. Базовим принципом, закріпленим у Декларації про встановлення у світі нового міжнародного економічного порядку (VI спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ООН), є «повний і постійний суверені­тет країни над її природними ресурсами і економічною діяльніс­тю». Права країни на регулювання й нагляд за ТНК передбачені Хар­тією економічних прав і обов'язків держав (XXIX сесія Генеральної Асамблеї ООН, 1974). Групою видатних діячів у 1974 році було підготовлено доповідь «Вплив ТНК на процес розвитку» (57 сесія ЕКОСОР ООН), на основі якої створено Міжурядову комісію ООН по ТНК і Центр по ТНК.

До негативних аспектів у діяльності ТНК зазначена Група зара­хувала: втручання у внутрішні справи; спроби поширення законів країни базування на країну, що приймає; вимоги преференцій; здій­снення протизаконної діяльності; відмова визнавати юрисдикцію місцевих судів; приховування відомостей про діяльність; ОДП у сфері передачі технологій.

Додаткові засоби впливу на ТНК передбачені «Зведенням прин­ципів і правил», прийнятим 1980 року на спеціалізованій конфере­нції ООН. Аналогічна робота проводиться в межах завдань ЮНК­ТАД та ВОІВ.

Координуючим центром цієї роботи є Комісія та Центр ООН по ТНК. Комісія складається із 49-ти представників країн—членів ООН, обирається на три роки за участю постійної групи експертів (підприємців, профспілкових діячів, учених).

Хоч Комісією і підготовлено в 1980 році консолідований текст Ко­дексу поведінки для ТНК з метою обговорення, значна частина його положень (44 із 77-ми) не сформульована в остаточному вигляді. По­зитивною є спроба визначити в проекті положення, яких повинні до­тримуватися ТНК: поважати суверенітет і підкорятися законам країни діяльності; розробляти економічні цілі та завдання національної полі­тики; не втручатися у внутрішні справи; утримуватися від практики корупції; дотримуватися законів щодо ОДП, положень стосовно пере­дачі технологій і охорони довкілля. ТНК зобов'язані здійснювати свій внесок у розвиток економіки, але лише в частині узгодження їх внут­рішніх стратегічних планів і національних програм.