ТЕМА 1 МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ В СИСТЕМІ НАДДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА

На сучасному етапі локалізація світового господарства як про­тилежна до глобалізації тенденція внаслідок існуючих протиріч глобалізації зумовлює об'єднання національних економік до еко­номічних центрів і формування мегарегіональних утворень. У розділі викреслено передумови створення міжнародних органі­зацій, порядок їх утворення та організаційну структуру. Подано розкриває класифікацію міжнародних організацій. Представлено основні цілі, функції та напрями діяльності міжнародних органі­зацій.

1.1. Особливості формування та структура системи наддержавного регулювання світових господарських зв'язків (СГЗ)

Формування системи міжнародного регулювання СГЗ остаточно завершення після Другої світової війни. До цього часу міжнарод­ному регулюванню підлягали лише окремі види (форми) економіч­них відносин, зокрема торговельних, інвестиційних, передачі та використання технологій. Причому торговельні регламентуючі но­рми виникали на основі торгових звичаїв та узвичаєностей і носили рекомендаційний характер, як, наприклад, базисні умови місця по­ставки товарів. Інший приклад подібних міжнародних регламентів була Паризька конвенція з охорони прав промислової власності (1861). Вона охоплювала регуляторними нормами незначну кіль­кість учасників — країн, як правило, економічно найрозвиненіших. Не було окреслено питань регулювання економічних відносин у статутах багатосторонніх міжнародних організацій, насамперед Лі­ги Націй.

Після Другої світової війни розвиток світових господарських зв'язків створив необхідні передумови для формування системи їх міжнародного регулювання. Для цього, насамперед потрібні:

—усвідомлення світовою спільнотою неможливості вирішення суперечностей між суб'єктами світового господарства за допомо­гою військової сили;

—інтернаціоналізація СГЗ в умовах науково-технічної револю­ції і, як наслідок, зростання масштабів економічних відносин (за останні 40 років обсяги світової торгівлі товарами і послугами зро­сли у 15 разів за зростання обсягів випуску продукції лише в 6 ра­зів), їх інтенсивності (частка експорту до ВВП розвинених країн складає 24 %, імпорту — 26 %; для країн, що розвиваються, — від­повідно, 9 і 16 %), а також якісні зміни структури СГЗ (динамічний розвиток міжнародних послуг, валютно-фінансових відносин, у то­му числі експорту капіталів, послуг, передачі технологій, міграції трудових ресурсів);

— глобалізація світової економіки і посилення взаємозалежнос­ті між нею та національними економіками й економічними суб'єктами окремих країн;

— зростання інвестиційних потоків і транснаціоналізації вироб­ничої діяльності (на середину 1990-х років прямі капіталовкладен­ня ТНК за кордоном складали до 3 трлн дол. США, причому більше 70 % обсягів валютних надходжень від передачі технологій припа­дало на платежі між ТНК і дочірніми компаніями);

— розпад колоніальної системи та прискорене формування ін- ституціонального базису національних економік законодавств різ­них країн з істотним посиленням його неузгодженості, породжен­ням суперечностей що входило в протиріччя з динамічним зростанням економічних взаємовідносин між державами;

— посилення валютно-фінансової взаємозалежності національ­них економік у глобальній економіці, формування своєрідної вірту­альної фінансової економіки, відособленої від матеріально- уречевлених потоків, і в поєднанні з інформаційною глобалізацією, створення потенційних передумов для фінансово-економічної не­стабільності й кризових явищ у глобальному, мегарегіональному та національному вимірі;

— необхідність координації міжгалузевого економічного спів­робітництва на багатосторонніх засадах та інституціональної осно­ви глобального конкурентного середовища з боку спеціалізованих міжнародних організацій і установ;

— значна диференціація рівня життя не лише в різних країнах, але й у регіонах, що послаблює соціально-політичну та військову стабільність у світі і, отже, об'єктивно потребує координуючих і регулюючих зусиль провідних країн у просторово-часовому вирів­нюванні диспропорцій розвитку;

— посилення екологічної взаємозалежності країн світу в умовах інтенсифікації і росту масштабів економічної діяльності та зрос­тання її впливу на стан довкілля;

— локалізація світовогосподарських зв'язків і національних економік в умовах загострення суперечностей процесів глобалі­зації.

У сукупності поглиблення міжнародного поділу праці, його якісно новий рівень, базований на досягненнях науково- технічного прогресу, інтелектуальна та інформаційна асиметрія глобального простору об'єктивно зумовлюють посилення взаємо­зв'язків між суб'єктами СГЗ як на макро-, так і на мезо- чи мікро- рівні. Відповідно об'єктивно сформувалася система міжнародного регулювання і сприяння розвитку, метою якої є забезпечення ста­більного економічного та соціального розвитку країн, сприяння економічним суб'єктам різних країн у досягненні їх господарсь­ких завдань.

На розв'язання цих проблем спрямовані завдання багатосторон­ньої системи міжнародного регулювання світових господарських зв'язків, до яких відносять:

— забезпечення сталого й динамічного розвитку світової еко­номіки;

— розвиток економічного співробітництва між країнами в різ­них формах;

— сприяння приватному підприємництву;

— узгодження й координація макроекономічної політики дер­жав у світовій економіці чи в окремих регіонах;

— усунення дискримінації в економічних відносинах між окре­мими країнами та групами країн;

— прогнозування й передбачення кризових явищ та усунення їх причин і наслідків в окремих країнах, регіонах, світовій економіці загалом.

Основними елементами структурної побудови системи міжна­родного регулювання СГЗ є: 1) об'єкти регуляторного впливу (країни, групи країн, економічні суб'єкти); 2) міжурядові організа­ції, суб'єкти здійснення координуючих функцій; 3) міжурядові ор­ганізації, які здійснюють окремі наддержавні регулюючі функції; 4) повністю наддержавні організації; 5) об'єкти регуляторного впливу, форми й види світових господарських зв'язків між націо­нальними економіками чи економічними суб'єктами різних країн та всередині них; 6) регулюючі механізми міжнародного економіч­ного права, за допомогою якого здійснюються впливи на основі: міжнародних договорів; рішень (рекомендацій, постанов) міжнаро­дних організацій; рішень міжнародних економічних конференцій; міжнародних звичаїв (рис. 1.1).

У першій групі міжнародних економічних організацій (МЕО), які здійснюють координуючі функції, перерозподілення компетен- цій залишається спільним для національних держав і міжнародних економічних організацій. Як правило, організації надається право зобов'язувати своїх учасників до виконання рішень без їхньої згоди або всупереч їй шляхом прийняття рішень більшістю голосів учас­ників. Для міжнародних економічних організацій другої групи, які здійснюють окремі наддержавні функції, ці функції передаються до компетенції організації (наприклад, позбавлення держави-учасника права самостійного запровадження валютних обмежень, зміни пріоритету валют, проведення девальвації та ревальвації валют згі­дно Статуту МВФ).

З іншого боку, визначальними, системними характеристиками наддержавного, міжнародного, мегарегіонального економічного утворення, подібного до Європейського Союзу, є:

— право втручання в питання внутрішньої компетенції дер­жав—учасниць;

— повноваження організації на створення з метою регулювання регламентів, обов'язкових для членів, і механізмів контролю та Примусу щодо дотримання цих правил (для прикладу, Європейсь­кої ради, Європейського парламенту, Ради ЄЄ, Європейської комі­сії, Європейського суду);

— надання широких повноважень зі створення правил і контро­лю за їх дотриманням непредставницьким органуми — міжнарод­ними службовцям;

— право зобов'язувати своїми рішеннями до виконання та упо­вноважувати фізичних і юридичних осіб держав—учасниць.

Необхідно вказати, що досягнення відповідності задекларова­них та фактично здійснюваних цілей і завдань відбуваються у про­цесі взаємоузгоджень і компромісів. Це зумовлено суперечностями як між державами—учасницями, так і економічними суб'єктами держав чи наднаціональними економічними суб'єктами (ТНК, БНК, МНК).