МІСТИЦИЗМ ЯК ДУХОВНО-РЕЛІГІЙНИЙ ФЕНОМЕН.ДАВНІ МІСТЕРІЇ І ТАЄМНІ СПІЛКИ

магниевый скраб beletage

Містицизм, його типологія, особливості тапроблеми вивчення як ненауково-наукового фе-номена.

Містерії як форма освоєння трансцендентноїреальності (містерії друїдів Британії та Галлії,культ Мітри, гностицизм, містерії Асар-Хапі, мі-стерії Одіна).

1. Містицизм, його типологія,особливості та проблеми вивченняяк ненауково-наукового феномена

Містицизм як розвинута система осмислення і тракту-вання даних містичного досвіду і специфічно можливих шляхівйого досягнення обов' язково визначається ступенем розвитку ін-телектуальної сфери взагалі і, зокрема, теоретичного знання,причому не тільки на релігійному і філософському рівні. Містикаі містицизм, споконвічно спрямовані на єдність, у будь-якій спе-ціалізованій області людського знання і діяльності.

Містицизм існує самостійно, навіть у поєднанні з релігією, фі-лософією, теологією, політикою, економікою. І будь-яка гіперт-рофія «теорії» або «практики» в усіх можливих її переплетіннях зіншими формами людської життєдіяльності не позбавляє йогоунікальної своєрідності.

В «Ілюстрованій енциклопедії містицизму і таємних релігій»Дж. Фергюсона термін «містика» пов'язується з поняттями «міс-терія» і «містичний стан» («містичний досвід»). Учений розглядаєпереважно психологічну сторону містики, у першу чергу як ком-плекс психічних переживань, основну увагу приділяючи емпіри-чним, так би мовити, прикладним дослідженням містичних фак-тів поза їх теоретичним осмисленням (Ferguson J. An IllustratedEncyclopaedia of Mysticism and the Mystery Religions, L., 1976,201).

Філософсько-теоретичне осмислення містики та релігійно-містичного досвіду передбачає вироблення загальнофілософсь-ких критеріїв, з якими можна пов' язати поняття, що дозволятьвиявити цілий спектр незвичних форм релігійно-містичногоосвоєння дійсності як окремо взятою людиною, так і суспільст-вом. Крім того, з' явиться можливість визначити містико-релі-гійно-філософський напрям значеннєвих відтінків у життєво-практичному трактуванні даного феномена. Відповідне ставленнядо цієї проблеми дозволить суспільству уникнути хаотичногошабашу безпрецедентного агресивно-ультимативного ставленнядо єдиної галузі чудес і перетворень, які покликані протистоятирозгулу бездуховності в лабіринтах апокаліптичного часу.

Крім того, слід визначитися і повернути поняттю «релігійно-містичний досвід» початкове тлумачення, яке можна сформулю-вати в такий спосіб: знаходження необхідного щабля органічногодуховного розвитку суспільства, набуття рівноваги і гармонії, до-статнє освоєння ним життєвих аспектів у сфері трансцендентноїреальності.

Усім народам і цивілізаціям був відомий такий унікальний ду-ховний феномен, як релігійно-містичний досвід, який набуваєособливої актуальності у зв' язку з глобальною кризою уявленьпро світ і людину в ньому. На зміну «соціально-політичному міс-тицизму» радянського суспільства (Мамардашвили М. К. Ммсльпод запретом. Беседьі с А. ^. ^пельбу^н // Вопросьі филосо-фии. — 1992. — № 5. — С. 112) прийшов «тотальний містицизміз тут і тепер — психологією» (Юревич А. В., Цапенко И. П. Функ-циональньїй кризис науки // Вопросьі философии. — 1998. —№ 1. — С. 15-25). Духовність сприймалася як патологія і неви-правне каліцтво на фоні атеїстичної розсудливої сфери, де ін-стинкт Абсолюту втрачений, а реальність чуттєвого світу втраче-на. На загальному фоні домінує скептичний нігілізм, якийприлюдно оголошує про абсурдність світу трансцендентної реа-льності, відкидаючи аспекти релігійно-містичного порядку.

Але одночасно з ослабленням суспільного інтересу до наукита зниженням її світоглядної ролі в сучасному культурному прос-торі значно зросли впливи релігій, невід' ємною рисою яких є мі-стичність. Відродження релігійності, широкий інтерес до міс-тичних практик стародавніх і новітніх релігій, прагнення долу-читися до них, видання релігійної літератури і перевиданнямістико-богословських праць свідчать про нові процеси, які ві-дображають шанобливе ставлення до релігійних ідей і потреб уних з боку сучасників, які «випробували», в переважній більшос-ті, багато суспільних ідеалів на собі і відчули їх негативні наслід-ки. Така ситуація викликає одночасно і побоювання за майбутнєлюдства: можливо, воно робить чергову помилку і сподіваєтьсяна те, що оптимальний і відомий людству шлях духовного від-родження буде знайдено.

Постійний поділ на два полюси — раціональне й ірраціональ-не, зовнішнє і внутрішнє, наукове і релігійне — унеможливив пі-знання феномена, який існує для людини в якості трансцендент-ної реальності. Класична наука характеризується обмеженимиметодологічними можливостями, але в своїх претензіях на абсо-лютне знання вона відсторонює містичний досвід за межу науко-вої картини світу. Існувало переконання у тому, що містика доцього часу парадоксально поєднувала в собі раціональний науко-вий метод пізнання і «не-науковий» предмет, яким є внутрішнядуховна реальність людини, традиційно закріплена лише за релі-гією (Тейяр де Шарден. Феномен человека. — М.: Наука,1987. — С. 240).

Класична раціональність практично не зважала на внутрішнійсвіт людини, який виникає в ній як наслідок взаємодії з навколиш-нім світом і розглядала процеси, які відбуваються, лінійно, як рухвід простого до складного, де увага зосереджувалася лише на зов-нішньому боці подій. Релігійно-містичний досвід, властивий кож-ному людському «Я», що знаходиться одночасно в особливих вза-ємовідносинах з емпіричним світом і світом трансцендентним,виявився для класичної науки не тільки не пізнаваним, а й реальноне існуючим, підпорядковуючи все девізу: «не з' ясовне, значить неіснуюче». Такі ознаки людини, як дух і духовність, були лише час-тиною її психіки, виведеної із відчуттів, інстинктів і потягів. А са-ме по собі людське тіло розвивало уявлення про механічнеутворення, що складається з множини частин, які гармонійно вза-ємодіють. Альтернативою людської еволюції, в якій не було місцядля власне особистісних внутрішніх характеристик, виступилаЛюдина-машина з усією своєю незавершеністю. Наукове пояснен-ня внутрішніх процесів зводилося до традиційного застосуванняраціональних методів дослідження, які споконвічно були непізна-ваною кантівською річчю-в-собі. Гармонійна духовність живоїлюдської душі була втрачена класичною наукою, апелювала ли-ше до окремих законів космосу і природи. Стрімкий розвиток її ізначна кількість наукових відкриттів «диктували обумовленістьусіх майбутніх рухів у Всесвіті наявними початковими умовами,вони ніби виганяли зі світу не тільки ідею Святого Духа, а й твор-чий вольовий початок самої людської особистості» ^нциклопе-дический словарь / Издатели Ф. А. Брокгауз, И. А. Ефрон. —Спб.: Типо-Литография И. А. Ефрона, 1896. — Т. 19. — С. 14).Прагнення все зводити до обмеженої кількості елементарнихформ і формул, прагнення спростити до елементарності уявленняпро людину і навколишній світ, абсолютизувати безкомпроміс-ність наукових знань забезпечили вкрай негативне ставленнядо всього, що об' єктивно не описувалося з позицій класичної ра-ціональності, не розкладалося на «запчастини». Насамперед цестосувалося містичного досвіду. Така однобічність і лінійністькласичної раціональності призвели до культурної кризи, яка ха-рактеризувалася зверненням до позанаукових методів пізнання,ірраціональності і містики в усьому, що стосується людини. «Всіспроби людини зрозуміти цей світ закінчуються непереборнимпрагненням сунути голову в пісок, щоб не бачити нічого незро-зумілого...» (Андерхилл ^. Мистицизм. Опьіт исследования при-роди и законов развития духовного сознания человека. К.: Со-фия, 2000. — С. 484). У класичній науці, позараціональній засвоїм характером, містичний досвід як феноменальний модус ви-явився практично не дослідженим феноменом, винесеним за рам-ки наукового розуміння, що призвело до однобічного уявленняпро людину як про суто матеріальну сутність.

Важливо переосмислити не завжди виправдані сенсації ікрайнощі, що неминуче штовхали до безодні. Вандерхілл Еліза-бет у книзі «Містики ХХ століття» писала: «І от уже залишиласяобвуглена головешка — людина, яка живе наприкінці ХХ століт-тя, оточена віртуальними масками mass media, яка втратилазв'язок з минулим і не набула зв'язку з теперішнім...». Протягоміснування людського суспільства незмінним залишалося те, щолюдині притаманна певна раціональність. Склалося так, що її від-носять до тих феноменів нашого світу, які приводили мислителівусіх часів до висновку: цей світ є продуктом діяльності якогосьрозуму, вищого і сильнішого, здатного обмежити галузь людсь-кої раціональності, котра безсила перед могутнім трансцендент-ним Розумом: «Більшість тих, хто глибоко замислювався проприроду і походження світу, висловлювали припущення: існу-вання світу свідчить про щось таке, що виходить за межі цьогосвіту, — про джерело існування, яке не має фізичної природи, аволодіє величним розумом, силою і владою. Майже всі великі фі-лософи-класики — Шатон, Арістотель, Декарт, Лейбніц, Берклі,Спіноза, Кант, Гегель — вбачали походження Всесвіту в транс-цендентній реальності. Вони дотримувалися різних поглядів натаку реальність і підходили до її аналізу по-різному. Але те, щонаш світ не може пояснити себе сам, і те, що він вимагає пояс-нення, котре йому не належить, не викликало у них жодних сум-нівів...» (Ward K. God, Chance, and Necessity. Oxford: One WorldPublications, 1996. P. 1, 83).

Інтерпретація певних духовних технік, які виробило людство,сповнена глибокого екзистенційного відчуття, що допоможе лю-дині виявити «нетрадиційне» або незвичне відчуття повсякден-ності. Таємничу реальність, яку ми постійно відчуваємо як зсере-дини, так і зовні, але до якої так важко дістатися крізь міазминаших власних туманних уяв і думок — ЦЕ. Уотс називав ЦЕ:«...необумовленою, невизначеною природою буття, ще не розч-ленованого на поняття і символи. Усвідомлювати це — значитьбільше ніколи не змішувати обумовлене з дійсним, скинути з се-бе владу слів, ідей і осягнути, що справжній світ не пізнаєтьсярозумом. Щоб досягти ЦЬОГО, необхідно розпрощатися зі сві-том умовностей, і це саме той крок, якого люди бояться. Але де-які, визнавши, що світ неможливо визначити словами, і єдина річ,яку треба знати про нього, — це те, що він є, набувають свідомо-сті усіх речей в їхній абсолютній конкретності і в той же час — увсій їхній божественності і невимовності. Таке усвідомлення ви-ходить за рамки повсякденної самосвідомості і дає відчуття єдно-сті зі Всесвітом, в якому всі речі сяють надзвичайною ясністю ілюбов'ю. Це відкритість всьому існуючому, це не райське бачен-ня, а бачення світу в його цілісності — і це усе є чудом...» (Міс-тики ХХ сторіччя: Енциклопедія. — М.: ТОВ «Видавництво «Ас-трель»: МІФ; ТОВ «Видавництво АСТ», 2001. — С. 43).

Для науки, яка ніколи не мала однозначного уявлення про релі-гійно-містичний досвід, його пошуки залишалися таємницею і ви-конували функцію ірраціонального й відчуженого початку: «Ірра-ціональне — у широкому розумінні — те, що перебуває за межамирозуму, алогічне або неінтелектуальне, нерозмірне з раціональниммисленням або навіть суперечить йому...» (Философский ^нцикло-педический словар / Сост. С. С. Аверинцев, ^. А. Араб-Огльї,Л. Ф. Ильичев. — М.: Сов. ^нциклопедия, 1989. — С. 95).

Акцентуючи увагу на аспектах класичної науки, раціональноїза своїм характером, релігійно-містичний досвід не був гіднимпредметом для вивчення. Віднесення містичного до ірраціона-льного, тобто виявлення в людині надзвичайних можливостей,зазвичай неможливих, і відсутність відповідних наукових теорійта методів, поглянувши на які можна було б описати так зване«чудо». Взагалі зняти з розгляду все ірраціональне, у тому числіі містичне як крайню форму його виявлення запропонувала епохаПросвітництва. «Ірраціональне — принципово не припустимедля раціонального пізнання, не сумісне з розумом і не відповіднейого можливостям... Об'єктивної реальності, що відповідала бцій категорії, діалектичний матеріалізм не визнає» (Философская^нциклопедия. — М.: Сов. ^нциклопедия, 1969. — С. 318-319).Внутрішній світ людини з її потенційними можливостями раці-ональної форми світоорієнтації (у тому числі філософської якпевного типу ставлення людини до світу і до себе) не припуска-ли можливості реального існування того, що не обґрунтовува-лося з позицій класичної науки. Містичне як крайній вияв ірра-ціоналізму залишалося поза межами наукової картини світу івизнавалося нереальним, не гідним уваги. «Наука, подібно довсіх інших витворів людини, теж, у міру своїх можливостей,творить Реальність із Нереальності — і теж коливається міжцими двома крайнощами...» (Містики ХХ сторіччя: Енциклопе-дія. — М.: ТОВ «Видавництво Астрель»: МіФ; ТОВ «Видавни-цтво АСТ», 2001. — С. 482). Будучи визначальною рисою на-шого часу, містицизм, а точніше релігійно-містичний досвід,викликає не однозначне ставлення, і це є проблемою. Багато хтознаходить в ньому деструктивний і гармонійний вплив на люд-ську особистість, яка намагається знайти духовні шляхи свогоподальшого розвитку, засвоїти аспекти релігійного духовно-містичного досвіду на фоні власної трансформації, при цьомузвертаючись до окультних феноменів, містичних практик і т. ін.«Тисячі і тисячі людей починають засвоювати вчення або долу-чатися до практик, не маючи уявлення про те, куди це захоп-лення містикою й езотеризмом може привести. Не випадковобагато лікарів і психологів відзначають, що слідом за черговимзахопленням новим езотеричним або містичним вченням у сус-пільстві наростає нова хвиля психічних захворювань, причиноюяких є ці вчення» (Розин В. М. Мистические и ^зотерическиеучения и практики в средствах массовой информации // Общес-твенньїе науки и современность. — 1997. — № 3. — С. 45). Утакий спосіб духовна криза, яка давно назріла в глибинах люд-ської сутності, знаходить вихід і виявляється в неповноцінностііндивіда та його незатребуваності.

Фундаментальною властивістю людської природи, як відомо, єпрагнення до загадкового і таємничого. Проте сучасна людина, ча-сто маючи при цьому практичну мету, намагається пізнати транс-цендентні аспекти лише на основі свого власного досвіду. Суспіль-ство добре засвоїло все, чому його вчив науковий матеріалізм: усе,що може бути використано людиною в ім' я її ж блага, має негайновикористовуватися, не піддаючи сумніву обрану мету.

Наука, раціональна за своїм характером, також потерпає відкризи, що й ускладнює проблему вивчення містичного досвіду:«Ми далекі від того положення у світі, коли прогрес науки забез-печить добробут, мир і гармонію для всіх... Сучасність більше нерозглядається як досягнення еволюції, об' єднаної з прогресом»(Оже М. Кризис смьісла в современном мире // Философская исоциологическая мисль. — 1995. — № 5-6). Тому сьогоднійдеться не про певні наукові можливості, а про культурну кризувзагалі, однією з ознак якої є звернення до ірраціональності і міс-тики у всьому, що стосується людини (Добронравова И. С. Си-нергетика: становление нелинейного мьішления. — К.: Льібидь,1990, 129).

Експлуатація давньої мудрості є вульгаризацією духовного,культурного і наукового контексту, з якими пов'язуються новішляхи осмислення реальності, використовуються нові ресурсилюдської природи і зачіпаються перспективи духовних пошуків.Історія розвитку філософії демонструє, що містика і релігійно-містичне пізнання є дуже плідними для самої науки. Підтверд-женням можуть бути піфагореїзм, платонізм, неоплатонізм, кла-сичний німецький ідеалізм. Як показала історія еволюції людсь-кого суспільства, містика і містичний досвід, у тому числісвітових духовних традицій, не можуть залишатися поза увагоюлюдинознавчих наук.

Заперечення і зневажання містичними аспектами уже є немо-жливим, оскільки проблема, яка виникла сьогодні, змушує сус-пільство вдаватися до підвищення теоретичного і методологічно-го рівнів пізнання на сучасному етапі його еволюції.

Слід зазначити, що філософський підхід до вивчення пробле-ми релігійно-містичного досвіду як феноменального-духовногомодусу в контексті трансформації особистості має певні складно-сті, обумовлені наступним:

1. Релігійні традиції, які розвивають містичний досвід, відби-тий у творах різних народів, сприяли тому, що він трансформува-вся у величезну кількість різноманітних учень, практик, шкіл іметодик. Вони, в силу своєї феноменальності, просторово-тимчасової загальності і розмаїтості, відповідно не обґрунтовува-лися класичною наукою, раціональною за своїм характером, якавідривала проблему існування Абсолюту (Єдиного) від цілогоспектру форм, пов'язаних з ним.

Недивлячись на те, що містичний досвід є гідним предме-том розгляду для багатьох наукових галузей, не мав під собоютвердої бази або основоположної концепції, що визначала б сут-ність і особливості даного феномена. В жодній із них не було від-повідного розуміння понять «містика», «містицизм», «містичнийдосвід», оскільки ці поняття або замовчувалися, або вживалися внеправильному контексті. Крім того, розуміння процесу містич-ного «делания» як єдиного засобу досягнення вихідної містичноїмети — набуття вічного просвітленого Абсолютного єднання зісвітом трансцендентної реальності, вважалося зайвим.

Містичний досвід залишався за рамками наукової картинисвіту, оскільки діалектичний матеріалізм вбачав у ньому крайнюформу ірраціонального, вважаючи його згубною формою світо-орієнтації, не допускаючи навіть можливості існування внутріш-нього світу людини як феноменального конгломерату духовності.Відсутність у науці відповідних теорій і методів, неможливістьйого досягнення в лабораторних умовах та пізнання теоретичнимшляхом перетворювали релігійно-містичний досвід в ненауковийпредмет, який не може виконувати доказові базисні функції прирозгляді даної проблематики.

Релігійна система вірувань традиційно пов'язувалася з міс-тикою, містицизмом і містичним досвідом. Варто пригадати, щоставлення до релігії донедавна було таким однобічним, що не ви-знавало самої можливості її претензії на істину, хоча зараз вонозначно відхилилося від атеїстичної осі. Суспільство поступововідроджує в собі бажання осмислити релігійно-містичну істину,що знайшло відображення у прагненні створити містичні групи,які є не ізольованим ареалом, а розширеною системою містичнихвідношень із трансцендентним світом (майстри, адепти).

В сучасній науці і релігії відсутня єдність у поглядах намістику і містичний досвід. Це призводить до певного протиріч-чя: від визнання містичного досвіду як «вищого духовного ста-ну, в якому відбувається вихід за антропологічну межу» (Хорун-жий С. С. Заметки к ^нергийной антропологии. «Духовнаяпрактика» и «отверзание чувств»: два концепта в сравнительнойперспективе // Вопросьі философии, — 1999. — № 3. — С. 55)до його визначення як «стану релігійної одержимості» і «релі-гійного фанатизму» (Волков Ю. Г,. Поликарпов В. С. Человек:^нциклопедический словарь. — М.: Гардарики, 1999. — С. 231).Водночас, можна вважати, що релігія є основною точкою, в якійрозуміння даного феномена і ставлення до нього є, зокрема, ті-єю проблемою, що призводить до нерозуміння як між самимирелігіями, так і усередині них. Як зауважив Кіпріян (Керн), «мі-стик містика скоріше зрозуміє, ніж богослов богослова, незва-жаючи на вигадливу своєрідність мови...» (Архімандрит Кипри-ан (Керн). Духовньїе предки святого Григорія Паламьі: Опьітмистической родословной // Богословская мьісль. — Париж,1942. — Вьіп. 4. — С. 123).

Релігійно-містичний досвід є предметом теоретичного науко-вого дослідження, при цьому він завжди належав до особливоїсфери, яка демонструє зв'язок людини із трансцендентним сві-том. Хоча певна проблема в межах наукової теорії намагаєтьсяз' єднатися зі своїм об' єктом, тому й виникає нова проблема —проблема наукового раціонального підходу до дослідження того,що за своєю суттю є ірраціональним і позанауковим.

Крім того, складності виникають і при тлумаченні значеньмістичного досвіду як такого. Щоб уникнути цього, розглянемокілька аспектів:

Релігійно-містичний досвід є специфічним видом світогля-ду, що базується на процесі пошуку шляхів осягнення Іншого(Містичний Шлях), спираючись на результати містичного «дела-ния» (містять у собі елементи аскетизму, споглядання, духовноїзрілості), набуваючи тим самим містичного світовідчування.

Небажаним є уявлення, теорії, ідеї, які людство прагне підво-дити під сувору структуру побудови цілісного наукового вчення,заснованого на містичному матеріалі, але при цьому не слід позба-вляти його елементарної системності й термінологічної бази.

Варто відзначити, що розглядати містичний досвід слід якособливу форму існування цілісної духовно-практичної життєді-яльності суспільства (від шаманізму і містерій до аспектів духов-ного вдосконалення на ґрунті якогось із містичних вчень).

Відбувається усвідомлення того, що мудрість містики вихо-дить за межі соціального буття, а протиріччя, які виникають упередбачених взаємовідносинах, ведуть до цілком іншого, давнозабутого світу, а Всесвіт виводять на новий рівень світовідносин,за якого досягається гармонійна єдність на рівнях «людина —світ», «людина — Всесвіт».

Очевидно, що логіка, яка встановлює суб'єктно-об'єктні від-носини, не здатна підпорядкувати містичний досвід традиційнійраціональності.

Містичний досвід як проблема викликає деякі методологіч-ні складнощі, через неправильне сприйняття людини як соціаль-ної одиниці, яка має розум, волю, моральні почуття, складну сис-тему психічних стосунків, спроможність створювати нові цілі ісамостійно обирати шляхи свого розвитку як особистості.

Крім того, біосоціальний характер, який виражається в при-належності людини до двох світів — природно-еволюційного ікультурно-історичного, споконвічно відносить її до рангу супе-речного духовного ареолу в аспектах містичної реальності.

Донедавна нормальним було однобічне і перекручене уяв-лення, а точніше, відсутність адекватного уявлення про людинуяк матеріально-духовну або природно-енергетичну цілісність.

Відсутність в сучасній науці єдиного розуміння сутностісвідомості та її взаємозв'язку з людським «Я», не розбираючиостаннє на елементи і частини, поки що є недоступним щаблем удуховному розвитку суспільства і трансформації особистості якосновного елемента даного соціуму.

Часто вченими ігнорувалося багато обставин. Вони акценту-вали увагу не на людській особистості як цілісності, а на окремихїї проявах, вивчення яких закріплювалося за певними науками,такими як біологія та психологія: «кожну людську особистістьподілити на незліченну кількість складових, залежно від сфери їїдіяльності, можливостей, емоцій, вірувань і т.д. Постійні проти-річчя і конфлікти між складовими особистості породжують ме-тафізичне сум'яття і розпач. Ця внутрішня роздробленість відби-ває, на наш погляд, «зовнішній» світ, який ми сприймаємо якмножину окремих речей і подій» (Капра Ф. Дао физики. — К.:София, — М.: ИД «Гелиос», 2002. — С. 28).

Тобто з позицій логіки і раціоналізму продовжувалося вини-щування духовного і трансцендентного начал у людині шляхомподілу її на елементарні складові, проте, як відомо, не можна зро-зуміти те, що «розбито» на частини. Поза «єдністю людини», по-за уявленням про неї як цілісність не можна зрозуміти те, що сто-сується всієї її сутності. Неузгодженість, а часом і відкритепротистояння цих аспектів людського буття актуалізували пи-тання подальшого дослідження містичного досвіду як феномена-льного модусу в проектуванні на перспективи розвитку потен-ційних можливостей людини як цілісності.

Таким чином, класична наука з її методологічними підходамидо проблеми дослідження містичного досвіду демонструє сьогоднісвою неспроможність і, можливо, обмеженість. Сучасна наука даєнові підходи до дослідження фундаментальних філософськихпроблем, що переосмислюють концепцію людини і дають по-штовх до подальшого дослідження містичного досвіду як феноме-нального духовного модусу, обумовлені розвитком холістичнихідей. Концепція єдності елементів людської сутності передбачає необмежене дослідження людини, а вивчення її як матеріально-духовної цілісності, «нерозкладеної» на окремі частини або функ-ції. Ідеї цілісності в сучасній науковій картині відіграють важливуроль, оскільки сприяють переосмисленню взаємовідносин раціо-нального та ірраціонального, науки і релігії, дозволяють піднятисядо проблеми духовності, відкидають нові підходи до розуміннясвідомості людини та її особливих містичних станів. Холістичніідеї формують нове розуміння картини світу і людини в ньому, но-вий тип раціональності, що принципово відрізняється від кла-сичного. «Нова» раціональність не зводиться тільки до логіко-інтелектуальної діяльності дослідника, вона не позбавляє його ра-ціонального погляду на світ і людину з її потенційними можливос-тями. Проблема цілісності сьогодні знайшла відображення у теоріїсамоорганізації, основні ідеї якої мають велике значення для син-тезування філософського знання про універсальні закони еволюці-онування цілісних систем, у тому числі й людини.

Отже, виникає необхідність наукового переосмислення місти-чного досвіду як феноменального модусу в контексті трансфор-мації особистості з урахуванням найбільш ефективних і всебіч-них підходів до проблеми, що формує особливий, вищий типраціональності.

Двадцяте століття залишило багату спадщину в аспекті зовніш-ніх здійснень і перетворень, які дали можливість інтенсивно пізна-вати внутрішній світ людини, знайомитися з її духовними глиби-нами і прихованими силами, що рухають нею з моментународження і упродовж життя наполегливо ведуть до єдиної ме-ти — осягнення гармонійної цілісності і загального Просвітлення.

2. Містерії як форми освоєння трансцендентноїреальності (містерії друїдів Британії та Галлії,культ Мітри, гностицизм, містерії Асар-Хапі,містерії Одіна)

Термін «містерія», як і «містика», походить від грецько-го «тует», що означає тримати рот закритим. «Містами називали-ся учасники сакральних дійств — містерій і хранителі (зберігачі)таємних вчень стародавності, зміст яких ретельно приховуваливід непосвячених. Навряд чи хтось спробує відкинути тверджен-ня про те, що містерії створюють своєрідне підґрунтя для чима-лої кількості систем абстрактних понять, які, в свою чергу, неможуть існувати без конкретних філософських систем і течій.Саме уявлення про містерію — уявлення трансцендентне, навітьмістичне й ірраціональне. Воно є аспектом свідомості, що завждивміщує в собі тільки частину Цілого, тобто частку Всесвіту. Упевному сенсі містерії виконують роль особливої трансцендент-ної науки, що є самодостатнім і замкненим на собі знанням, якепретендує на особливе формулювання проблем і основ буття, вякому існує людина.

Містерії як цілісне освоєння духовного і практичного досвідув конкретній людській свідомості породжували нові можливості,передумови і наслідки осмислення багатьох філософських, релі-гійних, етичних, естетичних проблем. Містика завжди має «при-кладний» характер, вона принципово не може бути «теоретич-ною», якою часто бувають філософські системи, побудовані вгіпотетичному просторі неживого розуму. Містика нерозривнопов'язана з конкретним суб'єктом знання, яке одночасно є об'єк-том містеріального знання і самопізнання.

Кардинальна відмінність містики від усіх наук і, в цілому, відобласті матеріальної людської культури полягає у тому, що вонамала і має справу з донауковими і передрелігійними предметами.Звинувачувати її у зсуві меж між науками — те саме, що звину-вачувати живий організм у нерозбірливому й одночасному вико-ристанні усіх фізичних, хімічних, біологічних та інших законів.

Тепер із означених нами позицій розгляду містицизму в аспе-кті цілісної духовно-практичної людської активності (власне-містичної практики) ми можемо більш чітко визначити спектрможливих філософських підходів до нього, а також розглянутиосновні аспекти виявлення. Цікавим етапом знайомства з про-явами надзвичайного духовного світу людини були містерії. Проних відомо не так уже й багато, але ми спробуємо, зібравши цін-ний матеріал, знайти деякі особливості і зрозуміти причини, якіспонукали людство об'єднуватися у специфічні спільноти, абившанувати своїх богів. М. Холл у своїй праці «^нциклопедичес-кое изложение масонской, герметической, каббалистической ирозенкрейцеровской символической философии» сформулювавмету і завдання чималої кількості містерій: «... свою таємну інфор-мацію і філософські досягнення вони приховували від профанів івчили невелику групу спеціально посвячених осіб...» (Холл М.

^нциклопедическое изложение масонской, герметической, каб-балистической и розенкрейцеровской символической филосо-фии. — М.: Изд-во ^ксмо; СПб.: Terra Fantastica, 2003. — С. 98).Замасковане емблемами, ритуалами знання зберігалося, як пра-вило, невеликою групою посвячених умів. Потім посвячені філо-софи залишали свої таємничі формули іншим, щоб вони мализмогу досягти цілковитого розуміння. Проте якщо ці таємниціпотрапляли до рук невігласів, Велика Таємниця залишалася не-видимою за великою кількістю символів та алегорій.

Небагатьом відкривається зміст справжнього езотеричногоабо духовного вчення, тому саме через це людина задовольняласяекзотеричною інтерпретацією духовних вчень, перетворюючи їху «слухняні» абстрактні принципи природних законів, в яких по-ступово згасали джерела життєдайної сили Всесвіту.

Щоб зробити простими принципи великої істини Природи,достатньо було персоніфікації. Вівтарі, статуї та жертвоприно-шення стали не більше ніж символічним вираженням великих аб-страктних істин.

У давні часи існували групи філософів-містиків, які були гли-боко занурені у таємниці Природи, створюючи замкнуті таємні фі-лософські та релігійні гуртки — містерії: «Священні драми вико-нувалися у певні періоди. Найбільш значними були містерії Ісіди,Сабазія, Кібели та Елевсінські містерії... Після допуску до спілкипосвячених вчили багатовіковій таємній мудрості...» (Холл М. ^н-циклопедическое изложение масонской, герметической, каббалис-тической и розенкрейцеровской символической философии. — М.:Изд-во <^ксмо»; СПб.: Terra Fantastica, 2003. — С. 50).

Тому багато ритуалів засновувалися на випробуваннях, якіповинні були пройти кандидати, і лише після вдалого прохо-дження їм вручали ключі мудрості. Не слід недооцінювати впливдавніх таємних шкіл на розвиток цивілізації в цілому: «...вся дос-коналість цивілізації, всі досягнення науки, філософії та мистецтвзобов' язані тим інститутам, які під покровом таємниці намагали-ся описати найтонші істини релігії та моралі, вкласти їх у серцяучнів... Їх основні зусилля були спрямовані на вчення про єдино-го Бога, на воскресіння людини до вічного життя, на шляхетністьлюдської душі. Вони прагнули підвести людей до того, щоб вонибачили відблиск божественності в красі, величі та досконалостіВсесвіту...» (Холл М. ^нциклопедическое изложение масонской,герметической, каббалистической и розенкрейцеровской симво-лической философии. — М.: Изд-во «^ксмо»; СПб.: TerraFantastica, 2003. — С. 50).

На жаль, криза спричинила викривлення та збочення містерій.На перший план виступило чаклунство, маючи статус божест-венної магії, тим самим пророкуючи таємним доктринам забуття.

Із самого розквіту своєї свідомості людина обожнювала речі,поклонялася їм як символам всюдисущої, невидимої Сили, прояку мало що могла знати. Давні філософи вірили, що жодна лю-дина не може жити розумно без фундаментального знання зако-нів Природи, тому містерії були спрямовані на те, щоб навчитилюдину оперувати божественним законом у земній сфері, розум-но використовувати свої здібності, бути стійким перед спокуса-ми, вести праведне життя, перетворюючи своє тіло у вівтар, при-свячений Божеству.

Поклоніння сонцю відігравало значну роль у всіх ранніх язич-ницьких містеріях. Сонячне Божество персоніфікувалося в прек-расного юнака з довгим золотавим волоссям, яке символізувалопромені сонця. Юнак був убитий злодіями, які персоніфікувалижорстокий принцип Всесвіту. Завдяки ритуалам, церемоніям, сим-волічному очищенню Бог Добра повертався до життя і перетво-рювався на Рятівника всього народу. Таким чином, воскресіннясимволізує рамки, в яких людина здатна подолати ниці пристрас-ті і виявити вищу природу. Містерії давали поштовх у процесіпробудження духовних сил, які довго були закуті в земну похіть.

Існує чимало давніх культів, які розсіялися по всьому світу, наСході та на Заході. Деякі з них, наприклад піфагорійці, або гер-метисти, демонструють східний вплив, у той час як розенкрейце-ри багато запозичили із мудрості арабських містиків. Хоча місти-чні школи зазвичай асоціюються з цивілізацією, є докази того,що люди в доісторичні часи знали про існування таких шкіл. Жи-телі віддалених островів, навіть знаходячись на нижчій стадії ро-звитку, мають містичні ритуали та таємничу практику, якими бпримітивними вони не були.

Містерії друїдів Британії та Галлії. Навколо походженняслова «друїди» точиться багато суперечок. Макс Мюллер вважає,що ірландське слово «друї» в перекладі означає «люди дубовихдерев». Він наголошує на тому, що лісні боги та боги дерев уГреції називалися «дріадами». Деякі дослідники наполягають натому, що це слово походить від галльського «друідх», що означає«ліс».

Орден друїдів шанувався за глибоке розуміння законів При-роди. Друїди були добре обізнані в медицині, зналися на лікар-ських рослинах. Еліфас Леві стверджував, що друїди були жер-цями та лікарями, які лікували магнетизмом і амулетами з їхфлюїдами. Універсальними засобами були зміїні яйця та омела,оскільки вони притягують астральне світло. Святковість, з якоюомела зрізалася, свідчить про те, що в народі укорінилася віра вїї магнетичні властивості. Гриби, трюфелі, нарости на деревахта різноманітні види омел свідомо використовуються в медич-ній науці.

Омела вважається священною не лише тому, що є символомуніверсальної медицини або панацеєю, але й тому, що росте надубі. Дуб у друїдів символізував Верховне Божество. У певнупору року, при певному розташуванні зірок, Сонця та Місяця го-ловний друїд, знаходячись на дереві, священним ножем, зрізавомелу, загортав у спеціально приготовану білу тканину так, щобне торкнутися землі, бо інакше вона передасть свої негативні віб-рації. Одночасно під деревом приносили у жертву білого бика.

На жаль, друїди передавали своє таємне вчення усно спеці-ально підібраним та підготовленим для цього кандидатам. Школадруїдів була поділена на три частини, а їхнє таємне вчення булоаналогічним містеріям, які були прихованими в алегоріях Блаки-тної Масонської Ложі.

Найнижчою з трьох частин вважалася школа оватів (овід). Цебув почесний ступінь, який не вимагав спеціального очищення іретельної підготовки. Овати одягалися в одяг зеленого кольору,який у Друїдів символізував їх обізнаність у медицині, астроно-мії, поезії, музиці. Сюди належали люди, які були добре обізнаніу життєвих проблемах.

До другої школи належали барди (бейрди). Колір їхнього одя-гу був небесно-блакитним, що символізувало гармонію та істину.Крім того, на них покладалася розумова праця, бо їм треба булозапам'ятати 20 тисяч віршів священної поезії друїдів.

Третя школа складалася власне з друїдів, які задовольняли ре-лігійні потреби народу, колір їхнього одягу був білим і символі-зував чистоту.

Їхня Величність мала золотий скіпетр та вінок з дубового лис-тя. Молоді члени Ордену були поголені та дуже просто одягнуті,на відміну від старіших, які мали довгі, розкішні бороди та золотіприкраси.

Еліфас Леві писав: «Друїди вели аскетичний спосіб життя, ви-вчали природничі науки, віддавали перевагу повній таємничостіта приймали нових членів тільки після тривалого випробувально-го строку. Багато хто з них жив у помешканнях, які нагадувалимонастирі, об'єднувалися в групи аскетів... небагато з них булиодружені,... усамітнювалися в печерах..., домівках із каміння. Тутвони молилися та розмірковували, виходячи лише для виконаннярелігійних ритуалів».

Друїди вірили в існування трьох світів та в можливість пере-селення з одного світу в інший. У найвищому світі переважалощастя, у найнижчому — нещастя, а середній — це існуючий світ.Переселення з одного світу в інший існувало для покарання тазаохочення, а також очищення душі. Вони були переконані у то-му, що в існуючому світі дуже тісно перепліталися добро і зло, алюдина мала свободу і здатність обирати між ними. Програмудруїдів можна сформулювати досить просто: «зібрати в однійдуші властивості всіх речей, набути знання всіх істот і отримативладу над дияволом, маючи три види пізнання — природи кожноїречі, причин та впливів. Є три речі, які постійно зменшуються, —темрява, брехня і смерть. І є три речі, які постійно збільшують-ся, — світло, життя та істина...» (Холл М. ^нциклопедическоеизложение масонской, герметической, каббалистической и розен-крейцеровской символической философии. — М.: Изд-во «^кс-мо»; СПб.: Terra Fantastica, 2003. — С. 58).

Подібно до всіх інших містерій, вчення друїдів поділялося надві частини. Найпростішій з них, моральному кодексу, навчалипростий народ, а езотерична частина була доступна лише дляосвічених. Для того щоб кандидат мав змогу увійти до Ордену,він мав бути вихідцем із шляхетної родини, маючи при цьому ви-сокі моральні якості. Доки кандидат не піддався всіляким споку-сам і випробуванням на силу характеру, йому не довіряли важли-вих таємниць. Друїди вчили народ тому, що душа має безсмертнусутність, вірили у здатність переселення її і, частково, воскресін-ня. Вчили також тому, що люди мають бути врятовані, але малохто з них повернеться на землю після власної смерті, доки не по-збавиться і не здолає в собі зло.

Таємні доктрини відкривалися в місцях, віддалених від люд-ських поселень, після того, як кандидат давав клятву зберігати їхсвященну і недоторканну сутність.

Хрест і змія були для друїдів священними. Хрест виготовляв-ся з гілок дуба, символізуючи Найвище Божество, вірили в існу-вання маленьких мешканців лісу — русалок, фей, гномів, якимприносили жертви у храмах. Храми друїдів мали різноманітніформи: яйце символізувало зародження життя на Землі, хрест бувсимволом відродження, а храм у формі крил символізував політБожественного Духа, змія — Бога Сонця. «Їхні головні божествазводилися в основному до двох фігур — чоловіка та жінки, вели-кого Отця та Матері — Ху та Керидвен, аналогам Осіріса та Ісіди,

Вакха та Цербери, що символізували собою два принципи всьогоБуття...» (Холл М. ^нциклопедическое изложение масонской, ге-рметической, каббалистической и розенкрейцеровской символи-ческой философии. — М.: Изд-во «^ксмо»; СПб.: Terra Fantastica,2003