2.5.1 Структура та види аргументації

магниевый скраб beletage

Залежно від способу обґрунтування розрізняють:

емпіричну аргументацію;

теоретичну аргументацію.

Залежно від форми (схеми) розрізняють:

симптоматичну аргументацію;

причинну аргументацію;

аналогійну аргументацію.

Залежно від процедури обґрунтування розрізняють:

пряму аргументацію;

непряму аргументацію.

Стосовно першої класифікації слід підкреслити, що вже Аріс-тотель поділив способи переконання на нетехнічні та технічні:

«Нетехнічними я називаю ті способи переконання, які не намивинайдені, але існували раніше [без нас]; сюди належать: свідки,показання, дані під тортурами, письмові договори та ін.; технічни-ми ж [я називаю] ті, які можуть бути створені нами за допомогоюметоду й наших власних засобів, так що першими з доказів можнатільки користуватися, інші ж потрібно [попередньо] знайти»[8].

На сьогоднішній день ці поняття можна визначити таким чином:

І Емпірична аргументація — це обґрунтування тези шля-хом безпосереднього звертання до дійсності.

Аргументами в ній виступають експерименти, спостереження,досліди тощо.

І Теоретична аргументація — це обґрунтування тези, воснову якого покладені міркування.

Аргументами в ній виступають інші відомі положення, дояких апелює оратор.

Насправді в ораторській практиці часто зустрічаються такі ви-падки, в яких аргументація поєднує в собі й звернення до досві-ду,і теоретичні міркування.

Розглянемо приклад аргументації, який має досить давню іс-торію:

« Усі люди є смертними.Сократ — людина.Отже, Сократ є смертним».

Перші два твердження в цьому прикладі є аргументами, аостаннє — тезою. Звичайно, в ораторських промовах навряд чиможна знайти аргументацію саме в такій формі. Навіть цей при-клад мав би скоріше вигляд:

«Сократ є смертним, оскільки він — людина».

Арістотель називав подібні міркування ентимемами.

Для розуміння особливостей аргументації в риториці вищена-ведені приклади показові в тому відношенні, що тези в ораторсь-ких промовах дуже часто йдуть попереду аргументів. Тобто ора-тор спочатку формулює тезу, яку йому потрібно обґрунтувати.Для цього він виявляє аргументи, які б допомогли вплинути нааудиторію. У логіці ж все відбувається навпаки. В ході міркуваньлюдина здобуває із наявного знання (засновків, аргументів) новезнання (висновки, тези).

Емпіричну аргументацію, як це може здатися із визначення, неслід пов'язувати виключно з природничими науками. В оратор-ській практиці такою аргументацією виступає використання фак-тів як прикладів. Арістотель писав про те, що приклади й енти-меми є загальними засобами переконання:

«Прикладами потрібно користуватися в тих випадках, коли немаєш ентимем для доведення, оскільки для того, щоб переконати,потрібне [яке-небудь] доведення; коли ж [ентимеми] є, то при-кладами слід користуватися як свідченнями.»[9].

Саме в цьому значенні застосування прикладів розглядають якемпіричну аргументацію.

І Приклади — це висловлювання про одиничні факти (відлат. зроблене, здійснене), що виступають як аргументидля підтвердження тези загального характеру.

Найчастіше такі аргументи використовуються при обґрунту-ванні оратором тих намірів дії, на які він чекає від аудиторії, колинаводять певні ситуації з життя відомих людей та ін. Тоді в якос-ті прикладів можуть виступати притчі, байки, тобто випадки, дояких ми не можемо апелювати як до спостережуваних фактів.Однак подібні аргументи теж покликані підтвердити тези загаль-ного характеру. При обґрунтуванні певних дій вони досить ефек-тивно впливають на слухачів.

Як відомо, Ісус навчав народ притчами. Наприклад:

«Ось вийшов сіяч, щоб посіяти. І як сіяв він зерна, упалиодні край дороги, — і пташки налетіли, та їх повидзьобува-ли. Другі ж упали на ґрунт кам'янистий, де не мали багатоземлі, — і негайно посходили, бо земля неглибока була; а яксонце зійшло, — то зів'яли, і коріння не мавши, — посохли.А інші попадали в терен, — і вигнався терен, і їх поглушив.Інші ж упали на добрую землю — зродили: одне в сто раз,друге — в шістдесят, а те втридцятеро. Хто має вуха, щобслухати, нехай слухає!».

«Послухайте ж притчу про сіяча. До кожного, хто слухаєслово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, ікраде посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою.А посіяне на кам'янистому ґрунті, — це той, хто слухає сло-во, і з радістю зараз приймає його; але коріння в ньому нема,тому він непостійний; коли ж утиск або переслідування на-стають за слово, то він зараз спокушується. А між терен по-сіяне, — це той, хто слухає слово, але клопоти віку цього таомана багатства заглушують слово, — і воно зостається безплоду. А посіяне в добрій землі, — це той, хто слухає словой його розуміє, і плід він приносить, і дає один у сто раз,другий у шістдесят, а той утридцятеро» (Матв., 13, 3—9;18—23).

Друга класифікація дає можливість оратору, з одного боку,грамотно аналізувати аргументації інших людей, а з іншого —самому правильно використовувати аргументативні схеми припобудові промови.

Виділення різних типів аргументації в цій класифікації ґрун-тується на тому, яке відношення покладене в основу зв'язку ар-гументів і тези. У літературі з логіки щодо форми аргументаціїрозрізняють дедуктивну та недедуктивну залежно від типу мір-кування, за яким розгортається аргументація. Скоріше за все,симптоматична аргументація може бути зіставлена з дедуктив-ною, причинна — з недедуктивною, що ґрунтується на індуктив-них міркуваннях, аналогійна — з недедуктивною, що ґрунтуєтьсяна міркуваннях за аналогією.

У риториці доречним є використання термінів симптоматична,причинна та аналогійна види аргументації[10].

І Симптоматична аргументація — це обґрунтуваннятези шляхом наведення в аргументах певних ознактого, що постулюють у тезі.

Загальна схема симптоматичної аргументації має такий вигляд:

А прийнятне для В, тому що:

С         прийнятне для В і

С характерне для А.

Вищенаведений приклад «Сократ є смертним, оскільки він —людина» є прикладом симптоматичної аргументації:

Смертність (А) характерна для Сократа (В), тому що:

Сократ (В) є людиною (С) і

Для всіх людей (С) характерна смертність (А).

Симптоматичну аргументацію можна вважати подальшою роз-робкою топосів першої групи, які пов'язані з сутністю предметапромови. У такий спосіб оратор із положень загального характе-ру на підставі наявності певних ознак у предмета виводить тезуокремого характеру.

I Причинна аргументація — це обґрунтування тезишляхом наведення причинно-наслідкового зв'язку міжаргументами і тезою.

Загальна схема причинної аргументації має такий вигляд:

А прийнятне для В, тому що:

А прийнятне для С і

С веде до В.

Саме за такою схемою розгортається аргументація Ш.-Л. Мон-теск'є:

«У країнах помірного клімату ви побачите народи, непостійнів своїй поведінці й навіть у своїх пороках і чеснотах, оскількинедостатньо визначені властивості цього клімату не в змозі датиїм стійкість».

У країнах помірного клімату (А) живуть непостійні в своїйповедінці народи (В), тому що:

Помірний клімат (А) має недостатньо визначені властивості(С) і

Недостатньо визначені властивості клімату (С) ведуть донестійкості в поведінці народу (В).

Причинну аргументацію можна вважати подальшою розроб-кою топосів третьої групи, що пов'язані з причинами та наслід-ками існування предмета.

Загальна схема аналогійної аргументації має такий вигляд:

А прийнятне для В, тому що:

А прийнятне для С і

С порівняне з В.

Саме за такою схемою розгортається аргументація в одній змаксим Ж. де Лабрюйера:

«На вчену жінку ми дивимось як на коштовну шпагу: вона ре-тельно оздоблена, вишукано відполірована, вкрита тонким граві-юванням. Цю настінну прикрасу показують знавцям, але її не бе-руть з собою ні на війну, ні на полювання, адже вона так самонепридатна до справи, як манежний кінь, навіть відмінно ви-їжджений».

У цьому прикладі наявні дві аналогійні аргументації:

Ні на війні, ні на полюванні не потрібна (А) вчена жінка (В),

тому що:

Ні на війні, ні на полюванні не потрібна (А) коштовна шпа-га (С) і

Коштовна шпага (С) подібна до вченої жінки (В).

Непридатна до справи (А) вчена жінка (В), тому що:

Непридатний до справи (А) манежний кінь (С) і

Манежний кінь (С) подібний до вченої жінки (В).

Розглянемо ще один приклад — уривок з трактату К. С. Льюї-

са «Страждання»:

«Християнське вчення про страждання пояснює, на мою дум-ку, дивовижну особливість нашого світу. Бог не дає нам спокою іщастя, до яких ми так прагнемо, але Він дуже щедрий на радість,сміх і відпочинок. Ми не знаємо спокою, але знаємо і веселощі, йнавіть захоплення. І зрозуміло чому. Впевненість благополуччязверне серце до тимчасового, відриваючи його від Бога. Рідкіснірадощі кохання, прекрасний пейзаж, музика, бесіда, купання чиматч такого ефекту не мають. Отець підкріплює нас на шляху,однак суворо слідкує за тим, щоб ми не прийняли за власну домі-вку узбічну таверну»[11].

У даному фрагменті тезою є складне висловлювання: «Богне дає нам спокою і щастя, до яких ми так прагнемо, але Віндуже щедрий на радість, сміх і відпочинок». Кожне просте твер-дження, що входить до тези, обґрунтовується окремо. При цьомуК. С. Льюїс деякі аргументи не наводить, однак їх можна відно-вити з контексту.

Спробуємо виявити аргументи, якими обґрунтовується висло-влювання «Бог не дає нам спокою і щастя»:

й          аргумент: Спокій і щастя, як впевненість благополуччя,звертають серце людини до тимчасового, відривають його відБога.

й          аргумент: Те, що відвертає людину від Бога, звертає її дотимчасового, Він не дає людині. Цей аргумент відсутній у тексті,однак мається на увазі.

В основу даного обґрунтування покладена симптоматична ар-гументативна схема:

Бог не дає людині (В) спокою і щастя (А), тому що:

Спокій і щастя (А) відривають серце людини від Бога (С) і

Бог не дає людині (В) того, що відвертає її серце від нього (С).

В основу обґрунтування другого висловлювання з тези «Бог ду-же щедрий на радість, сміх і відпочинок» теж покладена симптома-тична аргументативна схема. Спробуйте самостійно відновити її.

Стосовно третьої класифікації слід підкреслити, що такі видиаргументації досить широко застосовуються в різних сферахжиттєдіяльності людей. Тому вміння їх побудови буде кориснимдля оратора.

I Пряма аргументація — це вид аргументації, в ході якоїнаводять аргументи, що безпосередньо обґрунтову-ють тезу.

Розглянуті вище приклади Ш.-Л. Монтеск'є, Ж. де Лабрюйе-ра, К. С. Льюїса є прикладами прямої аргументації.

Непряма аргументація — це вид аргументації, в ходіякої теза обґрунтовується опосередковано шляхомвстановлення неприйнятності антитези (тверджен-ня, що є запереченням тези) або шляхом встановленнянеприйнятності конкуруючих із тезою положень.

Непряма аргументація буває двох видів:

апагогічна;

розділова.

В основу апагогічної аргументації покладене міркування засхемою «доведення від протилежного» (згадайте деякі доведеннятеорем із курсу «Геометрія»). Думка в таких міркуваннях руха-ється від формулювання антитези через виведення з неї та аргу-ментів протиріччя (двох тверджень, одне з яких заперечує інше)до неприйнятності антитези й слушності самої тези.

В основу розділової аргументації покладене міркування затакою схемою. Спочатку формулюють положення, які конкуру-ють із тезою, й саму тезу. Потім показують неслушність конку-руючих із тезою положень. Тим самим опосередковано ствер-джують прийнятність самої тези. Для того, аби теза в такійаргументації мала достовірний характер, необхідно на першомуетапі врахувати всі можливості. Розділова аргументація є пода-льшою розробкою топосу «розгляд альтернатив». У такому випа-дку оратор, як зазначалось вище, формулює перед аудиторією рі-зні точки зору на предмет промови, потім показує їх неслушність,окрім тієї, що репрезентує тезу оратора. Досить ефективним є за-стосування розділової аргументації в підготовленій аудиторії.

Розглянемо приклад:

«Використовувати чи не використовувати в тесті відкри-ті запитання (запитання з розгорнутою відповіддю)? Протя-гом трьох років в Україні розроблялася модель, яка перед-бачала їх використання. Ситуація з відкритими запитанняминагадує випадок «чемодану без ручки» — і нести важко, івикинути шкода. Три роки тривали експерименти з відкри-тими запитаннями. Кінця справи не видно: дуже б хотілосязалишити творчі завдання в тестах, але як їх перевіряти, якоцінювати, як забезпечити єдність при оцінюванні? У Поль-щі з цими проблемами намагаються впоратися вже понаддесять років, інші країни з самого початку відмовилися відвідкритих запитань (розуміючи під тестовими завданнямитільки такі, правильність відповідей на які може перевіритикомп'ютер) і зосередилися на вдосконаленні форматів тазмісту тестових завдань.

У 2006 році в українській моделі ЗТ (зовнішньоготестування — Авт.) пропонується використовувати тіль-ки закриті запитання, передбачається тільки комп'ютернаобробка результатів тестування (сканування з подаль-шим оцінюванням)» (С. Раков. «Тестування випускників2006 року»[12].

У цьому фрагменті застосовано непряму апагогічну аргумен-тацію. Використання тільки закритих запитань в тестах (теза) об-ґрунтовано через наведення аргументів, які показують неприйня-тність відкритих запитань. У даному випадку положення провикористання в тестах відкритих запитань є антитезою для поло-ження про використання в тестах тільки закритих запитань.