РОЗДІЛ 7. СОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНА РОБОТАПО ПОДОЛАННЮ РІЗНИХ ФОРМ ДЕЗАДАПТАЦІЇПІДЛІТКІВ ТА МОЛОДІ

магниевый скраб beletage

§ 1. Важковиховуваність як передумова виникнення відхилень уповедінці підлітків

Ускладнення, з одного боку, світу, в якому ми живемо, а з ін-шого - самої людини, зумовило зростання актуальності всіх питань,пов'язаних з вихованням. До найбільш актуальних, що вимагаютьсвого вивчення, належить проблема девіантної особи, як об'єкта до-слідження різними науками, і важковиховуваних неповнолітніх, зо-крема як об'єкта вивчення соціально-педагогічною наукою.

Слід зазначити, що, коли оцінюється соціальна поведінка підліт-ка, то вона не зводиться лише до зовнішніх проявів, оскільки за всіхобставин так чи інакше виявляється його соціальна позиція. Тому,коли йде мова про готовність засвоювати та реалізовувати ним напрактиці соціальні норми, слід оперувати поняттями виховуваностіта важковиховуваності.

Виховуваність розглядають як здатність особистості пра-вильно сприймати та засвоювати основні суспільні норми та вимо-ги, здатність позитивно реагувати на соціально-педагогічні впливиззовні, готовність до переходу на нові рівні розвитку особистості(А. К. Маркова). Виховуваність підлітків обумовлюється певнимрівнем розвитку їх інтелекту, волі, почуттів, позитивним фондомнавичок, звичок, стосунків, соціального досвіду, засвоєного ними вранньому дитинстві, на якому базується подальший їхній соціаль-ний розвиток. Тобто виховуваність підлітка визначає його підготов-леність до досить швидкого формування нових для нього пізнаваль-них, емоційних, соціальних і поведінкових умінь і навичок.

Якщо рівень виховуваності (здатності/підготовленості) до-статньо високий, то йдеться про вихованість - сформованість (напевному рівні) соціально значущих якостей особистості школяра [4].Вихованість учнів - це своєрідний показник ефективності та якостінавчально-виховного процесу.

Іншою характеристикою підлітків В. А. Поварницина [9] пропо-нує розглядати педагогічну занедбаність, тобто несформованістьу підлітків важливих соціальних якостей особистості, актуальнихдля їх віку. Вона протилежна вихованості й є результатом низького

Розділ 7. Соціально-педагогічна робота по подоланню різних форм дезадаптаціїрівня виховуваності. Її проявами є: закритість підлітка до допомо-ги інших людей у його розвитку, небажання прислухатися до по-рад оточуючих, труднощі орієнтування в нових соціальних умовах.Риси та якості педагогічно занедбаного школяра обумовлюють йогонеадекватні реакції на соціально-педагогічні впливи через недостат-ній розвиток свідомості, волі, почуттів.

В. Г. Баженов [1] розрізняє ознаки педагогічної занедбаності, щовказують на нездатність підлітка сприймати соціально-педагогічнівпливи. До них належать:

порушення в мотиваційній сфері та сфері потреб, відсутністьнеобхідних позитивних чи переважання негативних орієнтаційособистості;

нездатність правильно підпорядковувати вибір засобів поставле-ним цілям через несформованість цих засобів чи нерозбірливість уїх виборі, несформованість почуття обов'язку, відповідальності;

нездатність правильно і самостійно прийняти відповідальне рі-шення через невпевненість у своїх силах чи надмірну самовпев-неність;

безвідповідальність, нездатність до обов'язкового виконаннясвоїх рішень, доручень старших, колективу товаришів;

невміння адекватно оцінити результати своєї поведінки, свійвчинок, некритичність, несформованість соціально значущихкритеріїв оцінки і самооцінки і необхідних навиків оцінювання;

нездатність до закріплення в індивідуальному досвіді позитив-них результатів і способів моральної діяльності, переважанняшкідливих звичок.

Педагогічна занедбаність є своєрідною передумовою виникнен-ня важковиховуваності. Взаємозв'язок цього поняття з описанимивище можна відобразити на такій схемі:

Поняття «важкий» почало використовуватися вже у другій по-ловині XIX ст. у працях дослідників О. Зака, Д. Дріля, П. Каптєрєва,П. Лесгафта, П. Люблінського, І. Сікорського. «Важкими» вважали-ся діти, котрі не усвідомлювали своїх негативних вчинків, були жор-стокі та байдужі до страждань оточуючих, в ранньому віці ставалина злочинний шлях. Тому поняття «важка дитина» та «малолітнійзлочинець» ними ототожнювалися.

Термін «важковиховуваність» увійшов в науку в 30-ті роки ХХстоліття і спочатку означав лише «несприйнятливість та опір» ви-хованця педагогічній дії. У загальному розумінні до важковиховува-них відносили фізично здорових дітей, у поведінці яких спостеріга-лися неорганізованість, недисциплінованість, правопорушення [8].

Зараз дослідники під важковиховуваністю розуміють педагогіч-ну занедбаність такого рівня, при якому подальший соціальний роз-виток неповнолітнього відбувається таким чином, що створюютьсявнутрішні передумови для деформованого сприйняття ним соціаль-них норм, виникає потреба зберегти негативне в своєму духовномусвіті всупереч соціально-педагогічним впливам [6]. Тобто, важко-виховуваність - це не просто несприйнятливість до позитивногосоціального досвіду чи нездатність його засвоювати. Важковихо-вуваність - це стійке небажання засвоювати соціально-педагогічнівпливи і адекватно на них реагувати.

Безумовно, утруднення в оволодінні соціальним досвідом спо-стерігаються в неповнолітнього вже в ранньому дитинстві, в сім'ї,в дошкільному закладі, однак особливо гостро вони відчутні в під-літковому та юнацькому віці. Можна стверджувати, що важкови-ховуваність притаманна індивідам будь-якого віку, але як гострапсихолого-педагогічна проблема вона наявна у молоді, яка навча-ється, особливо підлітків.

Важковиховуваність можуть викликати різні причини, у т.ч. про-рахунки вихователів, батьків, відхилення від психічного та соціаль-ного розвитку, особливості характеру, інші особистісні характерис-тики вихованців, що утруднюють соціальну адаптацію, засвоєннясоціальних ролей. У ряді досліджень [2; 10] широко застосовуєтьсяпоняття «важковиховуваність» при пояснкнні такої міри відхилен-ня від соціальних норм у внутрішній позиції дитини, при якій маютьмісце порушення моральної норми та правил співіснування людей.Тобто це поняття використовується для позначення максимально

Розділ 7. Соціально-педагогічна робота по подоланню різних форм дезадаптаціїнаближеного рівня відхилень у поведінці дитини до норми (на від-міну від правопорушень чи патологій діяльності).

У зарубіжній літературі часто поряд із поняттям «важковихову-вані» вживають поняття «діти з проблемами» [7]. Однак виникненняу підлітків проблем не завжди викликає труднощі при їх розв'язанніта не завжди ускладнює роботу з такими неповнолітніми. Тому неварто розглядати ці поняття як синоніми.

Не можна також ототожнювати поняття «важковиховуваний» і«важконаучуваний». Важконаучуваність - це певна міра низької на-учуваності [10]. Ознаками важконаучуваності неповнолітніх є: не-сформованість основних навчальних умінь; дисгармонія навчальнихмотивів; низька навчально-пізнавальна активність; неуспішність на-вчання; шкільна тривожність. Вона може поєднуватися і з важковихо-вуваністю через відсутність об'єктивного підходу до неповнолітніх.

Що ж до важких підлітків, то у ряді досліджень зазначено, щовони не вміють вирішувати свої проблеми соціально прийнятнимчином. Тому поняття «важкий підліток» слід використовувати дляхарактеристики неповнолітнього, який особливо болісно переживаєкризу перехідного віку [5]. Такі підлітки характеризуються внутріш-німи конфліктами, акцентуаціями характеру, нестійкістю емоційно-вольової сфери. Як засвідчує педагогічна практика, переважну біль-шість учнів вчителі вважають важкими, однак це не значить, що всівони завжди є важковиховуваними.

Важковиховуваність завжди зумовлюється комплексом причин,поєднанням ряду несприятливих обставин. Причини, що виклика-ють важковиховуваність не діють ізольовано одна від одної. Ніякаокремо взята причина не може фактично бути єдиною.

Серед соціально-економічних умов, які впливають на виникнен-ня важковиховуваності, виділяють такі [8]:

загально-соціальні (порушення принципів демократії, соціаль-ної справедливості, крах соціальних ілюзій, прояв тенденцій додегуманізації);

економічні (порушення в народному господарстві, плануванніта розподільчих відносинах, незадоволеність потреб молоді вматеріальних благах, засобах дозвілля);

соціально-демографічні (перехід до малодітної сім'ї, масове за-лучення жінок до виробництва, відчуження дитини від сім'ї);

соціо-технічні (втрати від НТП у вигляді міграції, урбанізації,негативний вплив ЗМІ);

організаційно-управлінські (несвоєчасність і непослідовність уздійсненні заходів з актуальних молодіжних проблем).Поряд із соціально-економічними та соціально-політичними на

виникнення відхилень у поведінці підлітків впливають психолого-педагогічні фактори: прагнення до самоутвердження, до дорослості,підвищена емоційність, юнацький максималізм, намагання виділи-тися, знайти себе. Якщо ці прагнення не задовольняються в суспіль-ному житті, вони спрямовуються в негативне русло.

Виникнення важковиховуваності спричиняють і складні умовисімейного виховання [4]:

батьки зловживають спиртними напоями, ведуть аморальнийспосіб життя;

конфліктні ситуації;

утриманські настрої членів сім'ї, споживацтво, турбота лишепро матеріальне благополуччя сім'ї на шкоду духовному;

сім'ї зі зниженим морально-освітнім рівнем батьків;

зовні благополучні сім'ї з безвідповідальним ставлення дорос-лих до виховання дітей, зневажливим ставлення до духовногорозвитку дитини, безконтрольністю, суперечливістю вимог.Причинами важковиховуваності є також упущення в навчально-

виховній роботі школи [3]:

недоліки в організації учнівського колективу;

вади в організації навчально-виховної роботи в позанавчальний час;

незнання чи неврахування педагогами індивідуально-психологічних особливостей учнів;

недостатність знання причин важковиховуваності, а тому недо-цільний вибір засобів виховного впливу;

недостатня увага до розвитку духовності та моральності учнів;

незнання умов сімейного виховання, недиференційований під-хід у роботі з батьками «важких» дітей;

відсутність системності у роботі школи з такими дітьми та їхбатьками;

недостатнє залучення до роботи з учнями і батьками громад-ськості, трудових колективів;

відсутність соціальної підготовки колективів шкіл до роботи зважковиховуваними, одноманітність виховних впливів; форма-лізм.

Важковиховуваність може спричинюватися різними нескладни-ми розладами нервової системи, акцентуаціями, ЗПР [7].

Розділ 7. Соціально-педагогічна робота по подоланню різних форм дезадаптаціїЦі соціально-економічні і соціально-політичні, психолого-педагогічні та медико-біологічні причини виникнення важковихо-вуваності, зазвичай, діють у тісному зв'язку.

Важливе місце при розгляді проблеми важковиховуваності по-сідає діагностика особистості підлітка, котра дозволяє не лише вста-новити причини його поведінки та глибше пізнати сутність йогопроблем, а й намітити адекватні шляхи профілактичної роботи зним. Мінімально-необхідна діагностика важковиховуваності під-літка повинна містити дані за такими параметрами:

Критерії опірності підлітка педагогічним впливам:

контактність з класним колективом;

стосунки з педагогами: доброзичливі / нейтральні / відчужені / ворожі;

реакція на педагогічні вимоги: доброзичлива / вибіркова / ней-тральна / ворожа;

піддатливість педагогічним впливам: звичайна / суперечлива / опір.На початковому рівні важковиховуваності позначається безконтр-ольність дій, на середньому - вихід з поля педагогічного контролю; об-тяжена важковиховуваність характеризується бездоглядністю.

Ознаки, що визначають рівень соціально-цінного життєвого до-свіду підлітка:

досвід спілкування з людьми: широкий / обмежений / вузький;

характер спілкування: контакти різносторонні / на обмеженійособистій сфері / стійкий прояв негативних дій;

досвід участі у різних видах діяльності: всесторонній / спеціалі-зований / обмежений / слабкий;

досвід подолання труднощів: зібраність і цілеспрямованість призіткненні з труднощами / вимогливість до себе при невдачах /безпорадність / відчай / паніка.

Загальний розвиток особистості: для важких підлітків характерніпротиріччя між низьким рівнем розумового розвитку і багатим,хоча й негативним, життєвим досвідом. Через це виникає непра-вильне осмислення дійсності. При обтяженій важковиховуванос-ті переважають мотиви звинувачення всіх і в усьому. Про рівеньморальної вихованості свідчить ставлення до діяльності і себе.

Ставлення до своїх недоліків: для цього оцінюється самокри-тичність підлітків і їх самовимогливість.

Рівень самоуправління поведінкою вивчається через викорис-тання тестів і різних завдань. Доцільно використовувати соціо-метричні методики.

При вивченні особистості важковиховуваного важливо встано-вити його типологію. Традиційно визначаються 4 типи важковихо-вуваності з характерними для них причинами виникнення та діа-гностичними ознаками:

Педагогічна занедбаність, що виникає як наслідок виховання затипом гіпопротекції (зниженої уваги до дитини). Батьки украймало цікавляться справами, успіхами, переживаннями підлітка.Такі діти: недоглянуті, неохайні; у них проявляється зманіженість,імпульсивність. Соціальна дезадаптація починається з неуспіхіву навчанні; як результат - негативні емоції, порушення стосун-ків з вчителями, перенесення негативного досвіду спілкування усім'ї на однолітків. Вони усвідомлюють свої проблеми і готові дозмін. При діагностиці достатньо використати бесіду за карткою-схемою, отримана інформація буде правдивою. При використаннітестових завдань необхідна позитивна емоційна стимуляція.

Відхилення у психічній діяльності або опірність педагогічнимвпливам - зумовлені граничними порушеннями в емоційній тавольовій сферах, акцентуаціями характеру, що при збереженніінтелекту викликає труднощі в навчанні, спілкуванні. Реакціяемансипації, угрупування та ін. можуть набувати патологічно-го характеру. Діагностику таких неповнолітніх слід проводитиобережно, щоб не ускладнити ситуацію. Корисно спостерігати заемоційно-духовними проявами неповнолітнього під час бесіди,його зовнішнім виглядом, оскільки словесна інформація частовикривлена характеристиками оточуючих.

Ситуативна важковиховуваність зумовлена невмілими виховни-ми діями. У цих дітей яскраво проявляються всі ознаки підліт-кового віку: конфліктність, замкнутість, грубість. Але викликанівони саме необережними вчинками дорослих. Контакт з дитиноювстановлюється швидко за умови активного слухання, уникненняоціночних суджень. Тоді дитина сама дає інформацію про себе.

Власне важковиховуваність виникає в результаті виховання загіперпротекцією[2], потурання, альтернуючого виховання[3]. Соці-альному педагогу слід нейтралізувати чи обминути заперечення

Розділ 7. Соціально-педагогічна робота по подоланню різних форм дезадаптаціїтакою дитиною своїх проблем. Такий підліток не бажає говори-ти на «суспільні» теми. Варто використати методи встановленнядовірливих стосунків.

Для організації соціально-педагогічної роботи з власне важко-виховуваними їх можна поділити на такі профілактичні групи:а) «вразливі» - підлітки з високим рівнем тривожності та з різни-ми рівнями дезадаптації, які є основними чинниками девіантноїповедінки. Зазначені ознаки, зазвичай, поєднуються із заниже-ною самооцінкою, низьким рівнем мотивації досягнень, усклад-нюючи характер девіантних проявів. Встановлено, що спільнимдля підлітків цієї групи є: надмірна особистісна тривожність;емоційна напруженість та швидка зміна настрою; ізольованістьу групі однолітків; похмурість; постійне очікування негативнихоцінок; емоційна вразливість, нервозність; апатія, в'ялість, без-ініціативність.

Однак у них непогано розвинені комунікативні здібності, деві-антна поведінка прослідковується, переважно, в психотравмуючихситуаціях, на що слід звертати особливу увагу при організації про-філактичної роботи; спрямованість переважно нестійка; домінує по-рушення культурних норм, рідше - соціальних; характерні недолікиповедінки - початкова стадія розвитку соціальних відхилень.

При роботі з цією профілактичною групою варто знати: якщо со-ціальний педагог у процесі продумано організованої діяльності прагнепідкреслити в класі їхні успіхи, досягнення, підтримує їхні починання,акцентує увагу інших на позитивних проявах підлітків, то вони посту-пово закріплюються, стають нормою поведінки. В процесі такого про-яву себе по-новому, на доброзичливій основі, складаються стосунки із однокласниками, що, безперечно, впливає на емоційне самопочуттятаких підлітків, знижує їх напруженість, незадоволеність собою.

Завдання соціально-педагогічної роботи з підлітками профілак-тичної групи «вразливих»: сформувати вміння позитивно оцінюватипевну ситуацію та її перспективи; розвивати вміння долати відчут-тя власної неповноцінності; розвивати відчуття справедливого, до-брозичливого ставлення до себе оточуючих; розвивати впевненістьу собі та своїх діях; формувати навички самоконтролю; розвивативміння знаходити і використовувати адекватні засоби і способи за-доволення основних потреб.

Завдання соціально-педагогічної роботи дорослих з підліткамипрофілактичної групи «вразливих»: удома - створити умови для

Соціальна педагогікапрояву здібностей та інтересів, цікавитись успіхами та доручати по-сильні завдання; у школі - залучати до громадської роботи на пози-ціях помічників; у класі - доручати виступи, організацію словеснихконкурсів, створювати ситуації для прояву ініціативності, організу-вати шефство однолітками зі стійкою позитивною поведінкою.

Основний напрямок соціально-педагогічної роботи - профі-лактика, провідні суб'єкти соціально-педагогічної роботи - школа,сім'я.

б) «конфліктні» - важковиховувані підлітки з низьким рівнемкомунікативних здібностей, високим рівнем конфліктності. Ціознаки можуть супроводжуватися високою тривожністю, ім-пульсивністю, низьким рівнем мотивації досягнень та неадек-ватною самооцінкою, різними рівнями неадаптованості. Такіпідлітки: мають труднощі у встановленні контактів з однолітка-ми, не прагнуть до спілкування; вважають за краще проводитичас наодинці; не обстоюють свою думку; важко переживаютьобрази; хворобливо реагують на критику; часто шкодують просвої помилки, однак не визнають цього; проявляють негативізм.Спрямованість має переважно конфліктний характер. Домінуєпорушення соціальних норм у поведінці, а саме: особистісні не-доліки як наслідок типових помилок у поведінці.Досвід показує, що ключем до перевиховання цих підлітківможе бути опора на такі якості, як енергійність, наполегливість удосягненні поставленої мети, прагнення до престижу, першості в по-єднанні з напівсвідомим почуттям власної соціальної непотрібності.Чітко виражений характер суспільної значимості виконуваних та-кими підлітками справ, організація їх діяльності в невеликих групах(2-3 особи), де їм час від часу доручається керівництво роботою то-варишів, сприяють дієвому їх залученню до роботи колективу.

Завдання соціально-педагогічної роботи з підлітками профілак-тичної групи «конфліктних»: формувати навички роботи в групі, ко-лективі; розвивати вміння активного слухання; сформувати прийо-ми вербального і невербального спілкування; виробляти толерантнеставлення до оточуючих; розвивати навички гідної поведінки; озна-йомити з механізмами вирішення конфліктних ситуацій.

Завдання соціально-педагогічної роботи дорослих з підліткамипрофілактичної групи «конфліктних»: вдома - забезпечення до-брозичливої установки, обмеження конфліктів при дитині; у шко-лі - створення ситуацій вибору між особистісними і соціальними

Розділ 7. Соціально-педагогічна робота по подоланню різних форм дезадаптаціїцінностями; формування стійких позитивних мотивів поведінки; укласі - залучення до аналізу вчинків різних героїв, подій, самодіаг-ностичні та формуючі практикуми (особистісна цінність).в) «самовпевнені» - підлітки, для яких характерна неадекватна, пере-важно, завищена самооцінка та висока схильність до ризику. Вониможуть зумовлювати девіантну поведінку, поєднуючись з високоюімпульсивність та конфліктністю. Однак у таких підлітків прояв-ляються різні рівні адаптованості, достатньо розвинена комуніка-тивність та мотивація досягнень. Характерними ознаками їх пове-дінки є: комунікабельність, хоча й існують проблеми у взаєминахяк з дорослими, так і однолітками; ревнивість; широке коло спілку-вання з метою пошуку друга; надмірна вимогливість до оточуючихпоряд із безконтрольністю власних дій; схильність до образ; праг-нення до лідерства; часто необдумані дії; некерованість поведінки.Для підлітків цієї профілактичної групи характерна спрямованістьна себе, порушення соціальних норм у поведінці та спрямованістьрізкого негативного характеру у поєднанні з порушенням правовихнорм, зокрема, делінквентною поведінкою.

Тут слід зазначити, що для підлітків профілактичної групи«самовпевнених» особливе значення має сама зміна обстановки тастереотипних форм реагування на неї: підкреслена довіра до них,залучення до організаційно-громадської роботи, обігравання їх до-сягнень; однак залучення їх не тільки до виконавської, а, передусім,до організаторської діяльності, яка передбачає вироблення вмінняне тільки керувати, а й підкорятися.

Завдання соціально-педагогічної роботи з підлітками профілак-тичної групи «самовпевнених»: сформувати почуття впевненості всобі; розвивати позитивну, соціально значущу позицію і усвідом-лення свого «Я», подолання інфантилізму; сприяти становленнюпідлітка як суб'єкта життєдіяльності, що володіє навичками само-пізнання; оволодіння вміннями використовувати свої сильні сторо-ни для позитивної діяльності.

Завдання соціально-педагогічноїроботи дорослих з підлітками про-філактичної групи «самовпевнених»: удома - нейтралізація фактівнегативного досвіду поведінки; у школі - створення ситуацій виборуміж матеріально та духовно-корисним, підвищення рівня правовоїсвідомості та досвіду правовідповідної діяльності; у класі - залучен-ня до самооцінки і взаємооцінки з метою формування критеріїв по-зитивного і негативного, залучення до роботи у підгрупах.

Соціальна педагогікаСоціально-педагогічна робота щодо профілактики важковихову-

ваності підлітків може мати такі основні блоки:

І. Соціально-педагогічна діагностика за такими напрямками:

Вивчення житлово-побутових умов учнів (класні керівники).

Вивчення оточення учнів за місцем проживання (класні керів-ники, соціальний педагог).

Вивчення інтересів учнів, їх зайнятості в позаурочний час (клас-ні керівники, соціальний педагог).

Аналіз соціальних зв'язків учнів (класні керівники, соціальнийпедагог).

Діагностика соціально-ціннісних якостей особистості (соціаль-ний педагог).

Діагностика соціально-психологічного клімату сім'ї (психолог,соціальний педагог).

Вивчення стану здоров'я учнів «групи ризику», схильності дошкідливих звичок (медсестра, лікар).

Підготовка соціальним педагогом творчої групи до соціально-педагогічної профілактичної роботи з важковиховуваними під-літками, їх сім'ями.

Виокремлення напрямків диференціювання окремих видівсоціально-педагогічної профілактичної роботи між соціальнимпедагогом, психологом та класним керівником та визначенняпровідної ролі соціального педагога при організації профілак-тичної роботи.

Підвищення методичної компетентності педагогічного колекти-ву щодо соціально-педагогічної профілактичної роботи з важко-виховуваними (заступник директора з виховної роботи, соціаль-ний педагог).

Проведення систематичних соціально-педагогічних консульта-цій (соціальний педагог, психолог).

Організація соціальним педагогом педагогічної просвіти батьківта соціально-педагогічної співпраці з громадськістю:

а)         участь у роботі ради профілактики у школі, надання необхідноїсоціально-педагогічної допомоги службі у справах сім'ї, дітей тамолоді міськвиконкому, батьківському комітету, психологам;

б)         обмін соціально-педагогічною інформацією;

в)         проведення бесід виховного змісту з підлітками, які стоять наобліку в школі, чи вже скоїли злочини;

г)         виступи, лекції перед учнями певних класів у невеликих аудито-ріях, що проводяться у формі діалогу, «запитань - відповідей»;

д)         організація виїзного консультпункту з постійним «Телефономдовіри», а в сільських школах «Пошти довіри».

IV. Заходи щодо соціально-педагогічної профілактики девіантної по-ведінки важковиховуваних підлітків.

Здійснення щоденного контролю за відвідуванням учнями шко-ли (класні керівники).

Пропаганда здорового способу життя (психолог, соціальний пе-дагог).

Систематичне проведення засідання комісії з профілактикиправопорушень (заступник директора, соціальний педагог, пси-холог).

Заслуховування звітів та аналіз профілактичної роботи класнихкерівників з підлітками групи ризику на засіданні методичногооб'єднання (керівник методичного об'єднання, соціальний педа-гог).

Організація позакласної соціально-педагогічної профілактичноїроботи з важковиховуваними:

а)         робота в тренінгових профілактичних групах;

б)         ініціювання та проведення класних та шкільних позаурочнихзаходів;

в)         організація циклу психолого-педагогічних профілактичних бе-сід і кінолекторіїв з правових питань (заступник директора звиховної роботи, представники Відділу у справах неповнолітніхкримінальної міліції, Центру соціальних служб для молоді);

г)         проведення систематичних індивідуальних та групових профі-лактичних бесід і консультацій з важковиховуваними та їх бать-ками (психолог, соціальний педагог);

д)         залучення важковиховуваних до суспільно-корисної праці, гро-мадської роботи, виконання громадських доручень (класні ке-рівники);

е)         залучення підлітків до участі в роботі гуртків (класні керівники,керівники гуртків).

На завершення варто зазначити, що проблема пошуку шляхівпідвищення ефективності соціально-педагогічної профілактичноїроботи набула останнім часом особливої актуальності через зрос-тання у державі злочинності, зокрема, серед неповнолітніх. У сучас-них умовах повинні принципово змінитися підходи до організаціїпрофілактичної роботи, щоб від заходів адміністративно-правовоговпливу перейти до надання соціально-педагогічної допомоги не-повнолітньому. А така робота вимагає чіткого визначення її засад іглибоких спеціальних знань, які розкривають сутність явищ важко-виховуваності та девіантної поведінки.

Питання і завдання для самостійної роботи

Розкрити питання «важких» дітей в історії соціально-педагогічної думки.

Проаналізувати взаємозв'язок педагогічної занедбаності та важ-ковиховуваності школярів.

Скласти таблицю критеріїв класифікації типів важковиховува-ності та їхні ознаки.

Охарактеризувати основні профілактичні групи важковихову-ваних та основні напрямки профілактики важковиховуваностішколярів.

Проаналізувати зовнішні симптоми і особистісні причини важ-ковиховуваності певної дитини.

Скласти картку-схему для обстеження важковиховуваного підлітка.

Література

Баженов В. Г. Воспитание педагогически запущенньїх подростков./ В. Г. Баженов. - К.: Раденська школа,1986. - 130 с. - С. 18-25.

Воспитание трудного ребенка: дети с девиантним поведением:Учеб.-метод. пособ. / Под ред. М. И. Рожкова. - М.: ВЛАДОС,2001. - 240 с. - С. 65-68.

Зайцева З. Г. Школа та важковиховувані підлітки / Зайцева З. Г..- К.: Радянська школа, 1991. - С. 71-72.

Запобігання відхиленням у поведінці школярів. - К.: Вища шко-ла, 1993. - 143 с. - С. 9-14, 20-30, 42-44.

Зюбин Л. М. Растить человека: Записки психолога. / ЗюбинЛ. М. - Л.: Лениздат, 1988. - 87 с. - С. 97-114.

Кочетов А. И. Работа с трудними детьми: Книга для учителя. /Кочетов А. И., Верцинская Н. Н.. - М.: Просвещение, 1986. -160 с. - С. 6-10, 21-33.

Максимова Н. Ю. Основи дитячої патопсихології: Навч. посіб./ Максимова Н. Ю., Мілютіна К. Л., Піскун В. М. - К.: Перун,1996. - 464 с. - С. 154-160.

Оржеховська В. М. Профілактика правопорушень серед непо-внолітніх: Навч.-метод. посіб. / Оржеховська В. М.. - К.: ВУАН,1996. - 352 с. - С. 36-40, 284, 302-303, 327.

Поварницина В. А. Воспитательная работа школи с труднимиучащимися-подростками: Учеб. пособ. / Поварницина В. А. - Ч.:ЧГПИ, 1984.

Степанов В. Г. Психология трудних школьников: учеб. пособ.для студ. висш пед. учеб. заведений. / Степанов В. Г. - 3-е изд.,перероб. і доп. - М.: Академия, 2001. - 336 с. - С. 8-11.

§ 2. Девіантна поведінка дітей та молоді як форма соціальної

дезадаптації

Девіантна поведінка людини - це система вчинків чи окремівчинки, які суперечать прийнятим в суспільстві нормам і проявля-ються у вигляді незбалансованих психічних процесів, неадаптова-ності, порушенні процесів самоактуалізації та ухиленні від мораль-ного та етичного контролю особистості над власною поведінкою.

Серед вітчизняних та зарубіжних дослідників не існує єдиноїточки зору на термін "девіантна поведінка". Одні вважають, що мовамає йти про всі відхилення від схвалюваних суспільством соціаль-них норм, інші пропонують включати в це поняття тільки порушен-ня правових норм, треті - різні види соціальної патології (алкого-лізм, наркотизм, вбивства).

Девіантна поведінка завжди пов'язана з певною невідповідністюлюдських вчинків, дій, способів діяльності поширеним в суспільствічи групах нормам, правилам, стереотипам, очікуванням, цінностям.При цьому девіантна поведінка може виступати як засіб досягненнямети, як спосіб психологічного розвантаження, як самоціль, що за-довольняє потреби людини в самореалізації та самоствердженні.

Кожне суспільство має свою певну систему норм (цінностей),які містять вимоги до поведінки та обов'язків членів цього суспіль-ства. Норма - це явище групової свідомості у вигляді уявлень, якісхвалює група, та найбільш частих суджень членів групи про вимогидо поведінки людей з урахуванням їх соціальних ролей, що створю-ють оптимальні умови буття, з якими ці норми взаємодіють, та ві-дображаючи, формують його. Аналізуючи поняття норми, її можнарозглядати як: приписи чи заборони; ідеал, що відповідає вимогамсоціального середовища, в якому живе людина; діапазон варіатив-ності поведінки. Деякі з норм мають абсолютні та однозначні кри-

347

терії, розписані в законах та правилах (правові норми), інші - тран-слюються у вигляді традицій, вірувань чи сімейних, професійних,суспільних регламентацій (моральні та естетичні норми). Соціальнінорми в суспільстві виконують орієнтаційну, регулюючу, інформа-ційну, корекційну, виховну функції. У них закладені певні способидій, відповідно до яких індивіди будують та оцінюють свою діяль-ність, спрямовують та регулюють поведінку.

У теорії девіантної поведінки виокремлюється кілька підходівдо оцінки поведінкової норми і девіацій [9]. Соціальний підхід ба-зується на уявленні про суспільну небезпеку чи безпеку поведінкилюдини. Відповідно до цього, до девіантної поведінки належить по-ведінка, яка може бути потенційно небезпечною для суспільства чиоточуючих людей.

Психологічний підхід, на відміну від соціального, розглядає де-віантну поведінку у зв'язку з конфліктом, деструкцією та саморуй-нівною поведінкою особистості. Девіант, згідно з цим підходом, сві-домо чи неусвідомлено прагне зруйнувати власну самоцінність, недозволити собі реалізувати свої нахили.

У межах психіатричного підходу девіантні форми поведінкирозглядаються як дохворобливі особливості особистості, що сприя-ють формуванню психічних розладів та захворювань. Під девіацієюв цьому підході розуміють психічні розлади, які не повною міроюдосягли психопатологічних якостей.

Етнокультурний підхід визначає, що девіації доцільно розгля-дати з урахуванням традицій певного суспільства. Вважається, щонорми поведінки, прийняті в одному соціокультурному середовищі,можуть значно відрізнятися від норм інших груп людей. Тому дужеважливим є врахування етнічних, національних, расових, конфесій-них характеристик людини.

Віковий підхід розглядає девіації поведінки з позиції вікових осо-бливостей та норм. Поведінка, що не відповідає віковим стандартам,може бути визнана як девіантна.

Девіантна поведінка має різноманітні динамічні характеристи-ки, може бути стійкою чи нестійкою, мати різну спрямованість тасоціальну значимість. Девіантні форми поведінки поділяються натимчасові і постійні, стійкі та нестійкі. Для тимчасових девіаційхарактерна обмежена тривалість поведінки, що суперечить певнимнормам. Наприклад, підлітки можуть проявляти девіантні формиповедінки лише під час перебування в таборі відпочинку, бути агре-

Розділ 7. Соціально-педагогічна робота по подоланню різних форм дезадаптаціїсивними лише в певній групі тощо. До постійних девіацій належатьтакі форми асоціальної поведінки, які мають тенденцію до повто-рення. Стійкими називають девіації, для яких притаманний лишеодин вид асоціальної поведінки (наркоманія, дромоманія). При не-стійких девіаціях позначається схильність до проявів різних видівдевіантної поведінки (алкоголізм з агресією до близьких).

Виокремлюють стихійні і сплановані, структуровані (організо-вані) та неструктуровані (слабоорганізовані) різновиди девіантноїповедінки. Стихійні девіації характеризуються спонтанністю та ха-отичністю. Вони виникають під впливом зовнішніх обставин і ха-рактеризуються тимчасовим характером. Їх причиною, зазвичай,є емоційний стан індивіда та збіг обставин. Найбільш типовимистихійними девіаціями для підлітків є вербальна, фізична агресії,спроби самогубства тощо. Сплановані девіації мають характер ре-гламентованості та чіткої спрямованості. Людина завчасно готуєть-ся до їх реалізації, нерідко переживає радісне і водночас тривожнеочікування певного виду діяльності (наприклад, стан комп'ютерноїзалежності у підлітків). Структурована девіація - це групова формаповедінки, в межах якої чітко розподілені ролі всіх її учасників. Длянеструктурованого різновиду групової девіантної поведінки харак-терна відсутність ієрархічних взаємостосунків, регламентація вчин-ків.

Девіантні форми поведінки за своєю спрямованостю на себе таінших бувають експансивні, неекспансивні, егоїстичні та альтруїс-тичні. Експансивні девіації, на відміну від неекспансивних, харак-теризуються вторгненням в сфери життя і діяльності оточуючих,здійсненням щодо них різних форм фізичного, психічного та сек-суального насильства. При неекспансивних девіаціях індивід своєюповедінкою не зачіпає інтереси інших (наприклад, нервова анорек-сія - стурбованість вагою свого тіла, постійне обмеження себе в їжі).Егоїстичні девіації відрізніються спрямованістю на отримання задо-волення чи особистого зиску. Альтруїстичні девіації спрямовані назадоволення інтересів інших людей, нерідко поєднуються зі схиль-ністю до самопожертви та самознищення. Альтруїстичні цілі можепереслідувати самогубець, якщо він прощається з життям зарадипорятунку інших.

За рівнем усвідомлюваності та критичності поведінки розрізня-ють усвідомлені та неусвідомлені девіації. Усвідомлені девіації - цетакий вид поведінки, при якій людина усвідомлює, що її вчинки су-перечать певним нормам і щодо яких вона може переживати нега-тивні емоції, бажає змінити свою поведінку. Неусвідомлені девіації,зазвичай, притаманні людям з психічними розладами, які перекона-ні, що їх поведінка, має адекватний характер, порівняно з вчинкамиоточуючих, в них відсутнє бажання змінити будь-що у своїй пове-дінці.

Розрізняють також первинну та вторинну девіації. Первиннадевіація - це, власне, ненормативна поведінка, яка має різні при-чини ("бунт" підлітка проти авторитарності дорослих; бажання досамовираження, яке за певних причин не може здійснитися в межах"нормативної" поведінки). Вторинні девіації виникають в результатісвідомого чи неусвідомленого девіантом прагнення діяти відповід-но того ярлика, яким оточуючі позначити його поведінку, що маламісце раніше.

Девіантна поведінка обумовлюється певними причинами. Сьо-годні науковці виокремлюють кілька груп детермінантів девіації ді-тей та молоді.

Соціально-економічні:

зниження життєвого рівня населення;

майнове розшарування суспільства;

обмеження можливостей соціально схвалених форм заробітку;

безробіття;

доступність алкоголю та тютюну для неповнолітніх;

неконтрольована реклама психоактивних речовин.Соціально-педагогічні:

криза інституту сім'ї;

виховання в неповній сім'ї;

завищені вимоги батьків до дитини;

ворожість та конфлікти між батьками, батьками та дітьми;

критицизм підлітка щодо школи, сім'ї, відчуженість від них;

низький статус підлітка у класному колективі;

слабка система позашкільної зайнятості дітей та молоді.Соціально-культурні:

зниження морально-етичного рівня населення;

поширення кримінальної субкультури;

негативний вплив засобів масової інформації;

лібералізація статевої моралі;

домінування серед молоді культу сили.

Розділ 7. Соціально-педагогічна робота по подоланню різних форм дезадаптаціїПсихологічні:

прагнення бути незалежним від дорослих;

бажання бути визнаним в групі однолітків;

потяг до самоствердження;

бажання виглядати дорослим;

гедоністичні мотивації;

потреба змінити психічний стан у стресовій ситуації;

підвищена тривожність, низька самооцінка;

підвищений, порівнянно з однолітками, рівень конформізму;

акцентуації характеру, психопатії;

психопатологічні синдроми (депресія, паранойя, мстивістьтощо);

негативні риси характеру (заздрість, лінощі, жадібність).Залежно від способів взаємодії з реальністю та порушення тих

чи інших суспільних норм виокремлюють кілька видів девіації: де-лінквентна поведінка, адиктивна поведінка, наркозалежна поведін-ка, психопатологічна поведінка.

Делінквентна поведінка - це сукупність протиправних вчинківлюдини, за які в особливо важких випадках може накладатися пока-рання згідно статттями цивільного та кримінального кодексів [11].

До протиправних дій належать проступки (провини), правопору-шення та злочини. Серед типових проступків неповнолітніх виокрем-люють лихослів'я, систематичне порушення дисципліни в школі, бійкиз однолітками, бешкетування (наприклад, жбурляння з балкону в пере-хожих різних предметів; дзвінки по телефону до незнайомих осіб тощо).

Психологи виокремлюють такі групи делінквентних осіб: 1)індивіди, які здійснюють правопорушення під впливом певних об-ставин чи оточуючих людей; 2) особи з достатнім рівнем правосві-домості, але пасивним ставленням до інших порушників правовихнорм; 3) люди, що випадково здійснюють правопорушення; 4) осо-би, що свідомо порушують правові норми.

Адиктивна поведінка - це поведінка людини, для якої притаман-не прагнення до відходу від реальності шляхом штучної зміни свогопсихічного стану завдяки прийому різноманітних хімічних речовинчи постійній фіксації уваги на певних видах діяльності з метою роз-витку та підтримання інтенсивних емоцій. У результаті такої по-ведінки людина існує у своєрідному "віртуальному" світі. Вона нетільки не вирішує своїх проблем, але й зупиняється в особистісномурозвитку, а в окремих випадках навіть деградує [16].

Розрізняють три групи адиктивної поведінки:

нехімічні адикції (патологічна схильність до азартних ігор (гемб-лінг), комп'ютерна адикція, трудоголізм);

проміжні форми адикції (анорексія - відмова від їжі, булімія -прагнення до постійного споживання їжі):

хімічні адикції (вживання та вдихання психоактивних речовин:тютюну, алкоголю, наркотиків, медичних препаратів, речовинпобутової хімії).

Адиктивну поведінку неповнолітніх визначають ще як поведін-ку, яка передує формуванню патологічної залежності від наркоген-них речовин. При цій формі поведінки негативна пристрасть люди-ни до хімічних речовин ще не досягла стадій психічної та фізичноїзалежностей, тобто захворювання на наркоманію, алкоголізм та ток-сикоманію.

Психопатологічний тип девіантної поведінки базується на пси-хопатологічних симптомах і синдромах, які є проявами певних пси-хічних розладів та захворювань. Серед найбільш типових для дітейта молоді видів такої поведінки вчені виокремлюють аутоагресивнуповедінку, дисморфоманічну поведінку, гебоїдну поведінку, дромо-манію, патологічну сором'язливість.

Аутоагресивна поведінка проявляється у двох формах: самогуб-ство (суїцид) та самотравмування (парасуїцид). Розрізняють тритипи суїцидальної поведінки: 1)"аномічний", пов'язаний із кризови-ми ситуаціями в житті людини, особистими трагедіями; 2) "альтру-їстичний", який здійснюється заради блага інших людей;3) "егоїстичний", обумовлений конфліктом внаслідок неприйнят-тя індивідом соціальних вимог та норм поведінки.Суїцидальною поведінкою є внутрішні і зовнішні форми психіч-них актів, які спрямовуються уявленням позбавлення себе життя.Внутрішні форми суїцидальної поведінки поєднують суїцидальнідумки, уявлення, переживання, суїцидальні тенденції, які ділятьсяна задуми і наміри. До зовнішніх форм прояву суїцидальної пове-дінки належать суїцидальні спроби і завершені суїциди. Під суїци-дальною спробою розуміють цілеспрямоване оперування засобамипозбавлення себе життя, яке не скінчилося смертю.

Самогубство розглядається як процес, що поєднує: сприйман-ня людиною значення життя і смерті; відсутність психологічнихта соціальних ресурсів; сімейні та фізичні обставини, які роблятьакт самодеструкції можливим. Щодо категорії мети розрізняють:

Розділ 7. Соціально-педагогічна робота по подоланню різних форм дезадаптаціїсправжні самогубства, спроби та тенденції, метою яких є позбавлен-ня себе життя; демонстративно-шантажна суїцидальна поведінка -мета якої є лише демонстрування цього наміру; самотравмування,які зовсім не стосуються уявлення щодо смерті.

Найбільш поширеними мотивами суїцидальної поведінки дітейта молоді є: переживання образи, одинокості, відчуженості, немож-ливості бути зрозумілим іншими; переживання втрати батьківськоїлюбові або неподільне кохання, ревнощі; переживання, пов'язані зісмертю, розлученням, залишенням родини кимось з батьків; почут-тя провини, сором, зневажене самолюбство, незадоволення собою;страх ганьби, глузування, приниження, покарання; любовні невдачі,сексуальні ексцеси, вагітність; почуття помсти, протесту; бажанняпривернути до себе увагу, викликати співчуття, уникнути неприєм-них наслідків, відійти від важкої ситуації [10].