§ 5. Проблеми соціально-педагогічної роботиз „дітьми вулиці" : Соціальна педагогіка : B-ko.com : Книги для студентів

§ 5. Проблеми соціально-педагогічної роботиз „дітьми вулиці"

У середині 90-х років у нашій країні постала серйозна проблема:на вулицях опинились тисячі дітей, котрі жили у підвалах, каналі-заційних люках, навіть у контейнерах для сміття. Так, в Україні від-крито почало звучати поняття "діти вулиці".

Хто ці діти? Звідки вони з'явилися? Чому до цього часу залиша-ються на вулиці?

За визначенням ЮНІСЕФ, "діти вулиці - це неповнолітні,для яких вулиця (в широкому розумінні слова, що містить і не-зайняте житло, і незаселені землі і т.п.) стала постійним місцемперебування".

Безперечно, це визначення не охоплює велику кількість груп ді-тей, які з різних причин опинилися на вулиці. Адже серед них є йтакі, котрі мають домівку, батьків або близьких людей. У ряді країнпаралельно функціонують два поняття: "діти, які працюють на ву-лиці" і "діти, які живуть на вулиці". Іноді зустрічається таке понят-тя, як "діти, котрі живуть на вулиці разом зі своєю сім'єю".

Соціальна педагогікаЗа визначенням Дитячого Фонду Об'єднаних Націй (ЮНІ-СЕФ), до «дітей вулиці» належать:

діти, які не спілкуються зі своїми сім'ями, живуть у тимчасо-вих помешканнях (покинутих будинках) або не мають взагаліпостійного житла і кожен раз ночують у новому місці; їхнімипершочерговими потребами є фізіологічне виживання і пошукжитла (безпритульні діти);

діти, які підтримують контакт із сім'єю, але через бідність, пе-ренаселенння житла, безробіття батьків, експлуатацію та різнівиди насилля (фізичне, сексуальне, психічне) проводять більшучастину дня, а іноді й ночі, на вулиці (бездоглядні діти);

діти - вихованці інтернатів та притулків, які з різних причинвтекли із них і перебувають на вулиці (діти, які перебувають підопікою держави).

Збільшення кількості "дітей вулиці", насамперед, зумовленопроблемами сімейного життя. Як зазначалось у доповіді ЮНІСЕФНезалежній комісії з гуманітарних питань ООН у 1990 році, дитинапотрапляє на вулицю через те, що її сім'я переживає кризу, і якщоще не розпалася, то перебуває на межі розпаду.

Результати досліджень Інституту проблем сім'ї та молоді, про-ведених на замовлення Державного центру соціальних служб длямолоді показали, що до "дітей вулиці" в Україні слід віднести такігрупи неповнолітніх:

безпритульні діти - діти, які не мають постійного місця про-живання через втрату батьків, асоціальну поведінку дорослих усім'ї; діти, котрих вигнали з дому батьки;

бездоглядні діти - діти, які мають визначене місце проживання,але вимушені перебувати на вулиці більшу частину дня, а іноді йночі, в результаті неспроможності батьків або опікунів (родичів,бабусь, дідусів) матеріально забезпечувати їх; наявності психіч-них захворювань у батьків, байдужого ставлення останніх до ви-ховання дітей;

діти-втікачі з навчально-виховних закладів - діти, яких не вла-штовують умови життя й виховання у цих закладах, які зазналипсихологічного, фізичного або сексуального насилля у закладахінтернатного типу або притулках;

діти-втікачі із зовні благополучних сімей - діти з високим рів-нем конфліктності, патохарактерологічними особливостями,відхиленнями у психічному й особистісному розвитку;

діти, які за своїми психологічними ознаками схильні до постій-ного перебування на вулиці; діти, позбавлені систематичноїбатьківської турботи, аутсайдери шкільних колективів, діти зяскраво вираженими ознаками важковиховуваності, схильні добезцільного проведення часу.

В Україні до сьогодні не існує вичерпного визначення цієї ка-тегорії дітей, тому "діти вулиці" розглядаються як неструктурова-ний об'єкт: до нього належать діти, які залишились без батьківськоїопіки й визначеного місця проживання; діти, які мають сім'ю, алетимчасово втратили з нею зв'язки; мають дім і сім'ю, але перебува-ють протягом дня на вулиці; які заробляють кошти жебракуваннямі крадіжками; схильні до бродяжництва та інших видів асоціальноїповедінки. Без сумніву, у різних категорій дітей існує різна мотива-ція виходу на вулицю.

Враховуючи багатоваріантність шляхів виходу дітей на вулицю,можна дати таке визначення суті поняття "діти вулиці":

головною ознакою, за якою дитину можна віднести до "дітей ву-лиці" є та, що більшу частину часу вони проводять саме там;

"діти вулиці" - діти, які офіційно не визнані позбавленими бать-ківської опіки, але фактично можуть бути визнані соціальнимисиротами, оскільки батьки з певних причин належним чином незаймаються їхнім вихованням. Поняття "діти вулиці" об'єднує всобі безпритульних і бездоглядних дітей.

Починаючи з 1997 року, в Україні проводився ряд дослідженьіз визначення основних характеристик "дітей вулиці", з'ясуванняїхнього стилю життя і потреб. Основними висновками досліджень,проведених на замовлення ЮНІСЕФ, закладів системи Державно-го комитету України у справах сім'ї і молоді, громадських і міжна-родних організацій, є:

більшість "дітей вулиці" - діти підліткового віку;

хлопчиків на вулиці більше, ніж дівчаток;

більшість підлітків виховується у багатодітних сім'ях;

надто часто "діти вулиці" проживають у нетипових для Українисім'ях: без батьків або тільки без матері чи без батька;

серед батьків таких дітей нерідко зустрічаються освічені люди,які мають постійну роботу;

значна частина дітей вулиці має проблеми з батьками, найближ-чими родичами;

значний вплив на прискорення процесу переходу дитини до ста-тусу "вуличної" має низьке матеріальне становище сім'ї;

значна частина "дітей вулиці" заробляє гроші самостійно, причо-му досить часто "робота" дає гарні прибутки, але є асоціальною:крадіжки, жебракування, надання сексуальних послуг та ін.;

"діти вулиці" часто зазнають експлуатації й насилля з боку ро-весників і дорослих на вулиці та вдома;

діти нерегулярно харчуються, часто голодають;

"діти вулиці" вживають алкоголь, наркотики, нюхають клей, па-лять.

Основні психофізичні характеристики дітей, які формуютьсяв умовах вулиці, визначаються раннім залученням дитини до жор-стких умов виживання. Більшість безпритульних дітей втратилисімейні зв'язки: були покинуті батьками або самі покинули сім'ю,котра не забезпечувала нормальних умов життя.

Усі наведені вище характеристики більшою мірою притаманнідітям, які остаточно мешкають на вулиці, хоча на початкових етапах"виходу з дому" вони мало відрізняються від середньостатистичноїукраїнської дитини.

Постає питання: "Яким є шлях дитини на вулицю?"Враховуючи особливості "дітей вулиці" як групи ризику, ми ви-окремили п'ять стадій зміни стилю життя дитини у процесі "виходуна вулицю":

Стадія байдужості: дитина навіть не розглядає можливість ви-ходу на вулицю, причому "вихід на вулицю" передбачає широкерозуміння цього поняття.

Стадія роздумів - дитина по-справжньому задумується над тим,щоб залишити домівку й піти на вулицю.

Підготовча стадія - дитина має намір вийти на вулицю.

Стадія дії - дитина практично реалізує кроки для виходу на вулицю.

Стадія підтримки дії - дитина перебуває на вулиці.

Процес переходу від активної дії до стану байдужості (повер-нення з вулиці) також охоплює п'ять стадій.

1а. Стадія байдужості - дитина навіть не розглядає питання мож-ливості повернення додому чи іншого варіанту повернення з вулиці.

2а. Стадія роздумів - дитина по-справжньому роздумує над тим,щоб повернутися з вулиці.

3а. Дитина приймає рішення повернутися з вулиці найближчимчасом.

Розділ 7. Соціально-педагогічна робота по подоланню різних форм дезадаптації4а. Стадія дії - дитина робить спроби повернутися з вулиці.5а. Стадія підтримки дії - дитина, яка повернулася з вулиці, на-зад не повертається.

Очевидно, говорячи про "дітей вулиці", ми - насамперед, маємона увазі дітей, які знаходяться на стадіях 4, 5, 1а і 2а, тобто тих, хтовже перебуває на вулиці. Саме на вивчення поведінки таких дітеймає бути спрямована увага фахівців. При цьому зрозуміло, що від-повідно до термінології, запропонованої вище, абсолютно всі дітимають досвід самостійного існування на вулиці, у них порушені по-передні соціальні зв'язки (з сім'єю, родичами, школою, друзями),їхній стиль життя (передусім, токсикоманія), людські цінності інабуте соціальне оточення міцно тримає їх на вулиці. Спеціалістипритулків відзначають, що з такими дітьми працювати дуже важкоі можливість їх звернення за допомогою чи повернення в сім'ю (абоінтернат) мінімальна.

10-11 років8%

14-15 років36%

Однією із важливих характеристик клієнтів є їх статевовіко-ві характеристики. На рис. 7.1 наведена вікова структура клієнтівЦентрів.

Як свідчать дані, представлені на рис, 80 % від загальної кількостіклієнтів мають вік від 12 до 17 років. Найбільш помітну частину ста-новлять підлітки у віці 12-13 років - 30 % і 14-15 років - 38 %. Дітивіком 6-7 років становлять лише 2 %, 8-9 річні 6 %, 10-11 річні - 8%. Молоді люди від 18 років становлять лише 4 %. Можна зробитивисновок про те, що підлітки виявились найбільш незахищеною кате-горією, яка потребує допомоги й підтримки. Це досить важливий ви-сновок, хоча б тому, що соціально-виховна робота у державних при-тулках проводиться за програмами, орієнтованими на дошкільників.Консультаційні пункти і центри спрямовані на роботу з підлітками.

За гендерною ознакою співвідношення дітей чоловічої й жіночоїстаті приблизно рівне: хлопчики й юнаки складають 48 %, дівчатка йдівчата - 52 %. Це не відповідає твердженню, що хлопчики частішеопиняються у ситуаціях, що потребують втручання й допомоги спе-ціалістів. Можна сказати, що стан прояву готовності вийти на вули-цю у хлопчиків і дівчаток однаковий.

Для того, щоб відповісти на запитання, чому діти - клієнти цен-трів опинилися у складній життєвій ситуації, проаналізуємо осно-вні відомості про їхніх біологічних батьків.

Аналіз статистичних показників свідчить, що 54 % клієнтів цен-трів проживають у рідних сім'ях, 20 % (кожен п'ятий) спілкується збатьками, але з ними не проживає; у 2 % дітей обоє батьків померли,у 16 % померла мама, у 12 % помер батько; у 2 % немає ніяких відо-мостей про батьків; 2 % клієнтів відповіли, що "їх покинула мати",або "батько у в'язниці", "немає батька".

Інформація про дітей, позбавлених батьківського піклування,які можуть бути усиновлені, повинна подаватися керівниками уста-нов, а також посадовими особами органів опіки і піклування, щомають відомості про таких дітей, у семиденний термін у відповіднірайонні відділи (управління) місцевих державних адміністрацій.

Пріоритетною формою влаштування дитини, котра з певнихпричин залишилася без батьківської опіки, є її усиновлення, тобто"..прийняття усиновителем у свою сім'ю особи на правах дочки чисина здійснюється на підставі рішення суду".

Якщо дитина, щодо якої можливе усиновлення, протягом одно-го місяця з дня перебування на обліку не була усиновлена чи вла-штована на виховання у сім'ю, чи над нею не була встановлена опі-ка (піклування) громадянами України за місцем її проживання, товідомості про неї передаються до обласного управління освіти. На

Розділ 7. Соціально-педагогічна робота по подоланню різних форм дезадаптаціїпідставі отриманої інформації тут формується регіональний банкданих про дітей, які підлягають усиновленню.

Історично обумовленою і визнаною державою є встановленняопіки над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківськоїопіки. Ця процедура передбачає виховання неповнолітніх дітей, атакож захист їхніх особистих та майнових прав і інтересів.

За законом, опіка встановлюється над дітьми, які не досягли чо-тирнадцяти років, а піклування - над дітьми віком від чотирнадцятидо вісімнадцяти років. Опікуни, зазвичай, обираються з осіб, які єблизькими родичами підопічного, що передбачає, насамперед, збе-реження між дитиною й опікуном родинних зв'язків. За таких умовдитина має турботу й увагу близьких їй людей.

Правила опіки і піклування визначають умови встановленняопіки (піклування) над дітьми. Опіка оформляється за місцем про-живання дитини чи опікуна (піклувальника). Правила визначаютьперелік осіб і закладів (установ), що у випадку одержання відо-мостей про необхідність опіки над неповнолітнім повинні негайносповістити органи опіки та піклування. Насамперед, це стосуєтьсяблизьких родичів й інших осіб, які спілкуються з такими дітьми.

Якщо підтверджується факт відсутності опіки з боку батьків,органи опіки і піклування забезпечують тимчасове влаштуваннядитини до сім'ї, яка погоджується взяти її до визначення подальшоїдолі чи передавання до навчально-виховної установи для сиріт абоу притулок для неповнолітніх. За відсутності у дитини необхіднихдокументів органи опіки і піклування обов'язково забезпечують їхюридичне та фактичне оформлення.

Державна система соціально-виховних інститутів передбачаєзабезпечення оптимальних умов життєдіяльності для дітей-сиріті дітей, позбавлених батьківської опіки, залежно від віку і стануздоров'я. Державні заклади (установи), що опікуються цими про-блемами, підпорядковані різним міністерствам і відомствам: Мі-ністерству освіти і науки України, Міністерству охорони здоров'яУкраїни, Міністерству праці і соціальної політики України, а це,значною мірою, ускладнює процес соціального захисту таких дітей.

На подолання негативних явищ, зокрема попередження дитячоїбездоглядності і безпритульності, профілактики правопорушеньсеред дітей, спрямовані Укази Президента України "Про затвер-дження Комплексних заходів щодо профілактики бездоглядності іправопорушень серед дітей, їхньої соціальної реабілітації в суспіль-

Соціальна педагогікастві" (від 18 березня 1998 року № 200/98) і "Про додаткові заходищодо запобігання дитячій бездоглядності" (від 28 січня 2000 року№ 113/2000).

З метою забезпечення тимчасового влаштування безпритульнихдітей, а також визначення їхнього статусу і подальшого місця про-живання службами у справах неповнолітніх створюються притулкидля неповнолітніх, діяльність яких регулюється Постановою Кабі-нету Міністрів України "Про Типове положення про притулок длянеповнолітніх служби в справах неповнолітніх" від 9 червня 1997року № 565.

Відповідно до положення, притулок для неповнолітніх - "цеустанова соціального захисту, створена для тимчасового перебу-вання в ньому неповнолітніх віком від 3 до 18 років". Основні за-вдання притулку такі: соціальний захист неповнолітніх, які опини-лися у складних умовах, створення належних житлово-побутових іпсихолого-педагогічних умов для забезпечення нормальної життє-діяльності неповнолітніх.

У притулок приймаються діти, що заблукали, були покину-ті батьками чи опікунами, жебракують, і при цьому місце перебу-вання їхніх батьків не встановлено; залишилися без опіки батьків(усиновителів) чи опікунів (піклувальників); залишили сім'ю чинавчальний заклад; вилучені кримінальною міліцією у справах не-повнолітніх із родин, перебування в яких загрожувало їхньому жит-тю і здоров'ю; втратили зв'язок з батьками під час стихійного лиха,аварії, катастрофи, інших надзвичайних подій; не мають постійногомісця проживання і засобів до існування; самі звернулися по допо-могу до адміністрації притулку.

Термін перебування неповнолітніх у притулку становить до 90діб. Підставою для прийняття до притулку може бути: зверненнянеповнолітнього до адміністрації притулку, направлення служби усправах неповнолітніх, акт кримінальної служби у справах неповно-літніх, письмове звернення керівника органу управління освіти.

Працівники притулку вживають заходів для встановлення особинеповнолітнього, надсилають відомості про нього органам за місцемостаннього його перебування. Адміністрація притулку інформуєслужби у справах неповнолітніх про батьків (усиновителів), опіку-нів (піклувальників) або посадових осіб, які не забезпечують правай інтереси неповнолітнього, провокують його асоціальну поведінку,

Розділ 7. Соціально-педагогічна робота по подоланню різних форм дезадаптаціїсамовільне залишення сім'ї, навчального закладу, створюють загро-зу здоров'ю й інтелектуальному розвитку.

Після визначення місця подальшого влаштування вихованціпритулків повертаються до сім' або у навчальний заклад, де вониперебували раніше, якщо повернення неповнолітнього до місця по-переднього проживання неможливе, працівники притулку сповіща-ють про це службу у справах неповнолітніх за місцем розташуванняпритулку та проживання неповнолітнього й разом із органами опікиі піклування вживають заходів для подальшого його влаштування.

На вирішення проблем дитячої бездоглядності, створення на-лежних умов для соціально-психологічної реабілітації дітей, їх фі-зичного і розумового розвитку спрямована Державна програма за-побігання дитячій бездоглядності на 2003-2005 роки, затвердженаУказом Президента України від 21 лютого 2003 року № 154/2003.

У програмі визначено, що робота, яка проводиться в регіо-нах з метою запобігання бездоглядності серед дітей, їх соціально-правового захисту, є малоефективною. Щорічно спостерігаєтьсязростання кількості сімей, що з різних причин не виконують ви-ховних функцій щодо власних дітей. Малоефективним є контрольз боку громадськості за вихованням і утриманням дітей з неблаго-получних сімей, що призводить до збільшення кількості таких дітей,які не отримують адекватного соціального захисту і стають "дітьмивулиці".

Основними завданнями Програми є:

підвищення ефективності роботи щодо запобігання дитячій без-доглядності шляхом удосконалення нормативно-правової бази;

поліпшення існуючих та пошук нових форм соціальної підтрим-ки дітей, які перебувають у складних життєвих ситуаціях;

виявлення неблагополучних сімей і забезпечення захисту правдітей, які виховуються в них;

удосконалення системи і підвищення ефективності діяльностіустанов соціального захисту дітей (із поліпшенням побутовихумов);

розробка науково-методичних основ запобіганню дитячій без-доглядності;

забезпечення підготовки і перепідготовки фахівців соціальногозахисту дітей.

Аналіз документів про роботу окремих міністерств і відомств ізцією категорією молоді, як "діти вулиці", дозволив вичленити окре-мі аспекти діяльності державних структур щодо соціальної допомо-ги дітям та підліткам.

Управління гуманітарної освіти і виховної роботи Міністерстваосвіти і науки України виконує певні функції щодо профілактикибездоглядності:

виявлення дітей, які залишилися без опіки батьків, та їх розмі-щення у навчально-виховних закладах;

здійснення контролю за відвідуванням такими дітьми навчально-виховних закладів, загальноосвітніх шкіл.

Міністерство освіти розробило систему інформування про сім'їпотенційних усиновителів, опікунів і піклувальників.

Крім того, міністерство постійно працює над механізмом повер-нення дітей шкільного віку до навчання, які з різних причин поки-нули школу.

Головне управління медичної допомоги дітям і матерям (Мініс-терство охорони здоров'я України переважно, надає медичну допо-могу дітям, у тому числі "дітям вулиці".

Це стосується саме тих дітей, які вилучені з вуличного середови-ща правозахисними органами. Перш, ніж потрапити до навчально-виховного закладу, вони направляються у стаціонарні відділеннялікарень з метою повного медичного обстеження, де, за потреби,отримують необхідну медичну допомогу.Міністерство у справах сім 'ї та молоді:

виявляє можливості та створює умови для розвитку альтерна-тивних форм сімейної опіки: прийомних сімей, дитячих будин-ків сімейного типу;

здійснює профілактичні заходи щодо попередження безпри-тульності та правопорушень серед дітей, їхню соціальну реабілі-тацію;

розробляє документи, що складають основу державних Концеп-цій, законів.

Державний центр у справах сім 'ї та молоді взяв на себе функціюкоординатора роботи обласних, міських та районних центрів соці-альних служб для молоді (ЦССМ) щодо надання юридичної, психо-логічної і соціальної допомоги "дітям вулиці".

Основна увага приділяється створенню центрів по роботі з ді-тьми вулиці, дітьми-сиротами, "Телефонів Довіри", консультатив-них пунктів. У цьому домінуючу роль відіграють обласні і районніцентри ССМ.

Розділ 7. Соціально-педагогічна робота по подоланню різних форм дезадаптаціїКримінальна міліція у справах неповнолітніх Міністерства вну-трішніх справ України основним своїм завданням щодо захисту правнеповнолітніх бачить налагодження тісної взаємодії із зацікавлени-ми міністерствами та відомствами з питань проведення заходів щодопрофілактики бездоглядності дітей та підлітків.

Важливою і відповідальною функцією таких відділень є здій-снення обліку тих дітей і підлітків, які належать до групи ризику:правопорушників, наркоманів, алкоголіків тощо із метою профілак-тики негативних явищ.

Районними відділеннями кримінальної міліції у справах непо-внолітніх проводиться практична робота з "дітьми вулиці".Зокрема, це:

пошук і повернення до постійного місця проживання неповно-літніх, які залишили сім'ю (за можливості повернення туди);

виявлення дорослих осіб, які "втягують" неповнолітніх у зло-чинні дії, проституцію, наркоманію, пияцтво, жебрацтво;

притягнення до відповідальності батьків за невиконання своєїсоціально-виховної функції стосовно дітей.

Сьогодні до вирішення проблеми "дітей вулиці" залучені різніслужби: кримінальна міліція, служби у справах неповнолітніх, со-ціальні служби для молоді, підпорядковані різним управлінням мі-ністерств. Проте конкретно ніхто не несе відповідальності за долюкожної такої дитини. Різноплановий підхід виявляється у пошукахшляхів вирішення цієї серйозної проблеми.

Які ж можливі шляхи надання соціально-педагогічної допомогидитині?

Профілактична соціальна робота. Дитина, яка перебуває настадіях "роздумів і підготовки", розглядає вихід на вулицюяк можливу перспективу. На цій стадії необхідна соціально-профілактична робота з дітьми та підлітками для вирішенняконфліктів із батьками і вчителями; залучення дітей до клубівза інтересами, дитячих та молодіжних громадських організацій,різних спортивних секцій. Завданням етапу є повернення дити-ни до стану байдужості щодо виходу на вулицю. Тобто потрібностворити умови, щоб дитина перестала розглядати вихід на ву-лицю як кращий варіант вирішення її життєвих проблем.

Допомога у поверненні дитини з вулиці відповідає стадіям "дії іпіслядії". Тобто дитина вже знаходиться на вулиці, а соціальнийпрацівник повинен вживати дії, спрямовані на пробудження удитини бажання залишити вулицю. Метою соціальної роботиу такій ситуації є повернення дітей з вулиці додому. Результатдосягається шляхом виявлення та вирішення проблем дітей,пов'язаних, найчастіше, з сім'ями, особливо кризовими, шко-лою, ровесниками.

Подолання невизначеності. Третій напрямок реалізується у си-туації, коли дитина перебуває на стадії індиферентного стану,тобто живе на вулиці і не розглядає варіантів зміни свого спо-собу життя. У такій ситуації метою роботи є подолання байду-жості дитини до власної долі, пробудження бажання мати зати-шок, можливість спілкуватися з близькими чи рідними людьми,просто змінити обстановку тощо. Ця робота повинна спонукатидитину задуматися про своє майбутнє. Досвід спілкування з ді-тьми вулиці показує, що вони не думають, а найчастіше боятьсядумати про своє майбутнє, тому що не бачать виходу із сфор-мованої ситуації. Пробудження у дитини бажання змінити своєжиття ґрунтується, насамперед, на реальній можливості зроби-ти це. Такою реальною можливістю може бути наявність місця(центра), де дитині нададуть притулок, зрозуміють і допомо-жуть; це може бути варіант самостійного життя - працевлашту-вання, отримання житла. Рідше - це варіант повернення до сім'ї,на жаль, до цього часу, зазвичай, усередині сімейні стосункиостаточно зруйновані.

Закріплення за соціальним інститутом. Четвертий напрямокреалізується на стадіях роздумів і підготовки, коли вдалося роз-будити інтерес дитини до зміни способу життя. При цьому ак-тивізується спілкування таких дітей із соціальними працівника-ми. Діти звертаються за допомогою до соціально-психологічнихреабілітаційних центрів, соціальних служб для молоді. Метоюдіяльності соціального працівника на цьому етапі є допомога ди-тині у поверненні до нормального життя.

Соціальний супровід. П'ятий напрямок - це вихід на своєріднийфініш: дитина повертається до рідної сім'ї або до сім'ї родичів,до інтернатної установи і починає самостійне життя. Цей періодвимагає особливої уваги соціального працівника, який здійснюєсоціальний супровід дитини або сім'ї, до якої вона повернулася.Аналіз суті стадій, що проходить дитина, і напрямків діяльності,

що реалізує соціальний педагог або соціальний працівник, дозволя-

ють стверджувати, що всю роботу з дітьми вулиці можна розділити

на три великих етапи:

Профілактика можливого виходу дітей на вулицю.

Створення соціальних, психолого-педагогічних умов для повер-нення дитини з вулиці.

Сприяння закріпленню дитини за соціальним інститутом(сім'єю, прийомною сім'єю, загальноосвітніми установами ін-тернатного типу тощо).

Виходячи із таких основних етапів соціальної роботи, можна ба-чити логіку професійної соціальної роботи з дітьми вулиці.

Питання і завдання для самостійної роботи

Визначити й охарактеризувати категорії „дітей вулиці".

Визначити основні соціальні інститути щодо захисту дітей-сирітта дітей, позбавлених батьківської опіки і окреслити їх функції.

Визначити зміст соціально-педагогічної діяльності різних соці-альних інститутів, спрямовану на підтримку і захист цієї катего-рії дітей.

Розкрити основні напрямки соціальної роботи спеціаліста з „ді-тьми вулиці".

Література

Державна доповідь про становище дітей в Україні (за підсумка-ми 1999 р.): Соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавленихбатьківського піклування / Антіпкін Ю. Г., Балим Л. В., Воли-нець Л. С. та ін. - К.: Укр. ін-т соц. досліджень, 2000.

Дети в кризисних ситуациях: профилактика негативних явле-ний и социально- психологическая помощь / Под. общ. ред. И. Д.Зверевой. - К.: Наук світ, 2001.

Дети улици. Что нужно знать для успешного управления про-ектом - Child Hope. Великобритания. ЮНИСЕФ, 1998.

Закон України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року№ 2402 - ІІІ.

Звіт за підсумками соціологічного опитування підлітків щодо ви-значення напрямків діяльності центрів денного перебування ді-тей, які не мають достатньої батьківської опіки. Архіви Укра-їнського інституту соціальних досліджень, 2002.

Конвенція ООН про права дитини. - К.: Столиця, 1997.

Лагідний Д. Діти вулиці і під'їздів: Де бере початок дитяча бездо-глядність? Де корінь цього зла? // Українська газета. - 2002. -12 вересня. - С. 2.

Лукашов С., Зайцевская Т. Социальная помощь детям на улице. -ЮНИСЕФ. - Украина, 2000.

Максимова Н. Ю., Толстоухова С. В. Соціально-психологічний ас-пект профілактики адиктивної поведінки підлітків та молоді. - К:УДЦССМ, 2000.

Максимова Н. Ю. Воспитательная работа с социальнодезадаптированний школьниками: Метод. реком. - К.: АПНУкраини. Институт психологии, 1997.

Надання допомоги "дітям вулиці" та соціально незахищенимдітям та молоді / За ред. С. Толстоухової, К. Акстяман //Інформаційно-методичний збірник. - Випуск 3-4. - К.: Лігасоц. працівників України. Інтернаціональний Союз Німеччини,2003.

Рябоконь Л. Як забрати дітей з вулиці?: Київський притулок длянеповнолітніх // День. - 2002. - 23 жовтня. - С. 12.

Словник-довідник для соціальних педагогів та соціальних праців-ників / За заг. ред. А. Й. Капської, І. М. Пінчук, С. В. Толстоухо-вої. - К., 2000.

Як добре мати рідний дім!: Центр соціальної опіки "Отчий дім"повертає безпритульним дітям радість життя // Перехрестя. -2002. - № 3. - С. 33 - 35.