§ 1. Громадські, дитячі та молодіжні об'єднання як інститутсоціалізації і соціального виховання підростаючого покоління

На початку ХХІ століття перед українським народом з новоюсилою постала проблема пошуку спільної консолідуючої ідеї, су-часної моделі соціально-економічного устрою та приватного життя,співзвучної необхідності подальшої демократизації суспільних від-носин, пошуку консенсусу у виробленні стратегії розбудови в Укра-їні економіки та громадянського суспільства.

На сьогоднішньому щаблі історичного поступу України ви-рішального значення набуває увага до молоді і, зокрема, до про-блем її соціалізації та соціального виховання. На рівні ЮНЕСКО,"Римського клубу", міжнародних культурологічних організаційрозв'язання кардинальних проблем виховання й соціалізації моло-дого покоління пов'язується з ліквідацією суперечностей між уста-леними старими формами, методами і засобами виховання й за-вданнями формування сучасної особистості, що поєднує пошуки йактивне впровадження у зазначені процеси нових, нестандартнихформ, методів і засобів соціально-педагогічного впливу на юнаківі дівчат, формування у молодої людини здатності до самостійного,критичного мислення, швидкого засвоєння нових знань і адаптаціюдо швидкоплинних реалій сьогодення.

Аналізуючи проблеми соціалізації й виховання, не варто забу-вати, що вони є похідними від суспільних процесів, соціальних зру-шень. Фактор часу -"темпоральний феномен" - має бути головниму підходах до аналізу зазначених проблем, адже внаслідок соціально-економічних і культурологічних змін старяться певні світоглядні орі-єнтації на життєві пріоритети й виникає потреба в нових педагогічнихпідходах до описання сучасних чинників виховання й соціалізації.

З таких позицій, наприклад, стає зрозумілою непродуктивністьабстрактної постановки про передумови, мету та методи вихован-ня молоді без урахування реального соціально-економічного таідеологічного стану українського суспільства, його нагальних еко-номічних, соціально-політичних, національно-етнічних, морально-психологчних, екологічних та інших проблем, його внутрішньоїстратифікації та тенденцій її еволюції.

Сучасна орієнтація українського суспільства на європейські іПівнічно-Американські моделі соціального устрою потребує деталь-ного ознайомлення з європейськими і Північно-Американськимипідходами до вирішення проблем соціалізації і виховання молодогопокоління, творчого запозичення найбільш ефективних форм, мето-дів і засобів соціально-педагогічного впливу на юнаків і дівчат.

Варто зазначити, що завдяки колективним зусиллям представ-ників Європейського Союзу в Європі створені всі умови для форму-вання громадян нового типу - творчих, мобільних, демократичних,підприємливих; людей, які поділяють загальнолюдські гуманістич-ні цінності світової цивілізації. Своє місце у цій системі посів і єв-ропейський молодіжний рух. Проте відсутність у науковому базисіпедагогіки конкретно-соціологічних даних і соціологічних концеп-цій стосовно ролі і значення діяльності громадських дитячих і моло-діжних об'єднань у загальному процесі соціалізації і виховання мо-лодого покоління позбавляють теоретиків і практиків можливостейадекватного розуміння особливостей взаємозв'язку різноманітнихаспектів і складових не тільки індивідуального розвитку молодоїособи, але й системної цілісності впливу діяльності громадських ди-тячих і молодіжних об'єднань, яка значною мірою спрямовує і сти-мулює цей розвиток.

Цілісне розуміння ролі і сутності дитячого і молодіжного рухівв соціально-педагогічному контексті за таких умов деформується,оскільки відсутнім є глибокий аналіз їхньої діяльності, її соціалі-заційної і виховної спрямованості. Звідси існуюча й сьогодні про-блема дослідженості національних дитячого і молодіжного рухів якінституту соціалізації і соціального виховання особистості.

Зазначимо, що соціально-педагогічна зумовленість особли-востей соціалізації й соціального виховання членів громадськихдитячий і молодіжних об'єднань, своєю чергою, залежить від регі-ональних, соціально-економічних, культурно-історичних, політико-ідеологічних особливостей української нації. Пізнання цих обста-вин і дає нам можливість зрозуміти сутність участі дитячого руху впроцесі виховання, а молодіжного руху - в процесі підготовки мо-лоді до самостійного трудового життя та виконання громадянськихобов'язків. Продиктовано це тим, що об'єктивність соціалізації маєпевну специфіку, Так, Н. М. Лавриченко зазначає, що особливу рольу процесі соціалізації відіграють ідеологія, релігійні та філософськідоктрини. "Проте як ідеальні регулятиви соціально-педагогічної

Розділ 9. Соціально-педагогічна підтримка молодіжних ініціативдіяльності, які відображають її глибинні спонуки та закономірнос-ті, ці ідеї існують і діють на всіх рівнях суспільної та індивідуальноїсвідомості і, насамперед, на рівні масової буденної свідомості".

Вихід українського дитячого і молодіжного рухів в кінці 90-хроків ХХ століття на принципово новий рівень розвитку, початокїхнього оформлення в повноцінний інститут соціалізації й соціаль-ного виховання потребують наукового обґрунтування і відповіднихдій як з боку вчених, так і державних інституцій.

Розв'язання цих завдань гальмується низкою суперечностей, зо-крема між:

глобалізацією процесу соціалізації молодого покоління, загаль-ноєвропейською тенденцією до уніфікації виховних орієнтирів іособливостями національних систем виховання та соціалізації,що протидіють культурологічній глобалізації;

зростанням ролі дитячого і молодіжного рухів в житті суспіль-ства та відсутністю науково-педагогічного осмислення зазначе-ного явища;

необхідністю врахування впливу діяльності громадських дитя-чих і молодіжних об'єднань на процеси формування особистостіі відсутністю досліджень національних дитячого і молодіжногорухів як інституту соціалізації і соціального виховання молодо-го покоління;

оцінкою діяльності громадських дитячих і молодіжних об'єднаньз боку вітчизняних науковців як ефективного чинника соціалі-зації і відсутністю відповідного наукового забезпечення зазна-ченої оцінки;

вимогами органів влади щодо посилення впливу суспільних ін-ститутів на процес формування світогляду, ціннісних орієнтаційі моральних переконань молодого покоління та не розробленіс-тю механізму залучення сучасних дитячого і молодіжного рухівдо цього процесу;

необхідністю залучення до організації діяльності громадськихдитячих і молодіжних об'єднань соціальних педагогів, соціаль-них працівників і практичних психологів та їхньою реальноюучастю в ній;

еобхідністю залучення соціально активної частини громадян доволонтерської діяльності, боротьби з поширенням ВІЛ/СНІД,наркоманії серед молоді і реальною участю у ній членів моло-діжних організацій.

Розв'язання означених суперечностей потребує обґрунтуваннязмісту діяльності громадських дитячих та молодіжних об'єднань,функцій і завдань національних дитячого і молодіжного рухів, їх-ньої ролі в процесі соціалізації й соціального виховання.

На початку ХХІ століття реальністю нашої дійсності стало іс-нування численного спектру різноманітних громадських дитячих імолодіжних об'єднань та їхня активна участь у процесі соціалізаціїй соціального виховання як підростаючого, так і молодого поколінь,що не може не викликати інтересу до цієї проблематики.

Водночас, реально оцінюючи формування соціально-педагогічних засад діяльності дитячих і молодіжних організацій,варто визнати, що вони все ще знаходяться в стадії становлення і са-мовизначення, перебувають під впливом різноманітних соціальних,педагогічних і психологічних факторів, серед яких головними є:

наростаючий процес глобалізації процесу соціалізації молоді;

криза традиційних ідейно-моральних і духовно-етичних ціннос-тей та формування нових;

незадовільне матеріальне становище значної частини підлітківта молодих людей, а також розчарування діями політичних пар-тій і державних інституцій призвели до того, що молодь все біль-ше турбують проблеми захисту її соціальних прав;

недостатня ефективність державної молодіжної політики тапартнерської співпраці з суб'єктами молодіжного руху;

аморфний соціально-педагогічний стан громадських дитячих тамолодіжних об'єднань, болючість переходу від періоду роман-тизму до соціально значущої і суспільно корисної діяльності.Аналіз цілого ряду наукових праць підтверджує висновок

А. Й. Капської про те, що успіх процесу соціалізації "залежить не лишевід об'єктивних причин, але зумовлюється низкою суб'єктивних об-ставин, оскільки передбачається активна діяльність особистості зперетворення соціальних умов для власного розвитку, формуванняі відокремлення особистісних якостей відповідно до власних ідеаліві переконань" [9, С. 11]. Важливим є судження А. Й. Капської про те,що інститутами соціалізації молодого покоління є сім'я, неформаль-ні групи, навчальні групи, об'єднання, масова комунікація, спільно-ти, дитячі та молодіжні організації, в яких особистість долучаєтьсядо системи норм і цінностей, і які виступають своєрідними транс-форматорами соціального досвіду".

С. Я. Харченко підкреслює, що "для нас все більш актуальноюпостає виявлення І. Я. Коном однієї із головних макросоціальнихтенденцій, яка полягає у зміщ