§ 4. Комунікативні особливості діяльностісоціального педагога

Серед численних функцій, які виконує соціальний педагог (пра-цівник) наявна комунікативна функція, яка реалізується завдякинаявності у фахівця відповідних умінь і навичок.

Зважаючи на особливість діяльності спеціалістів соціально-виховної сфери, комунікацію можна розглядати як процес переда-вання інформаційного, емоційного чи інтелектуального змісту. Вдіяльності соціального педагога комунікація набула особливого зна-чення. Її розвиток визначає міра розвитку потреб цієї сфери.

Причинами, які стимулювали розвиток комунікації у соціально-виховній сфері, можуть бути: по-перше, клієнти соціально-виховноїсфери потребують інформацію з офіційних джерел (соціальнихслужб для молоді, бірж працевлаштування, консультативних цен-трів тощо) та безпосередньо в умовах прямого спілкування в межахпевної організації; по-друге, комунікація із засобів передавання ін-формації перетворилась в особливий інструмент управління життє-діяльністю клієнта.

Комунікація за своєю моделлю нагадує двосторонній потік ін-формації. У цій моделі оцінюються якості передавання інформації,її повнота, зміст, форма. Це дозволяє не лише оперативно і правиль-но сформувати уявлення про відповідну проблему, але й вибратипартнерів, розробити педагогічну стратегію і тактику, визначити іадекватні методи, і засоби реалізації конкретних цілей. При цьомуобмін інформацією стає не просто двостороннім потоком, а багато-рівневим процесом. Цей процес ілюструє представлена схема.

Система (соціум)життєдіяльностіклієнтів

Вступаючи в багатоканальний зв'язок, будь-який суб'єкт кому-нікації перебуває в режимі отримання інформації від багатьох парт-нерів і передаванні її цим партнерам.

Тому ефективність комунікації залежить уже не лише від їїякості, своєчасності, повноти, але й від того, наскільки багатогран-ною вона є. Водночас другою вимогою щодо ефективності комунка-цї є зрозумілість інформації. Одним із оптимальних способів зро-бити певну інформацію сприйнятливою - це перевести її на певнийрівень доступності. Будь-хто із фахівців зацікавлений в тому, щобйого інформація була зрозумілою клієнтам.

Ефективність комунікації підвищується завдяки наданню мак-симально детальної інформації. "Детальність" у такому випадку роз-глядається як конкретність, глибинність, а не як зайва деталізація.Остання може викликати навіть певні труднощі у ході комунікації.Отже, кожен клієнт потребує свого рівня деталізації. І це також ко-мунікативна стратегія і критерій ефективності комунікації.

Комунікативний процес можна розглядати як взаємодію типу"Я - Я", "Я - Ми" і "Ми - Ми".

Суб'єктами комунікативного процесу можуть бути індивіди (чигрупи індивідів), які беруть участь у взаємопогодженому процесі об-міну інформацією. Умовно їх можна представити як С1 і С2:

С1 ч    ► С2

Можливі клієнти

Соціальніпрацівники

Така схема, безперечно, не дозволяє уявити домінуючу спрямо-ваність комунікативного процесу. В ній не видно, хто надає інфор-мацію і хто нею користується, На нашу думку, уточнення цієї схемиможе допомогти чіткіше уявляти комунікативний процес.

Соціальна педагогікаК ««--—► Р

Така структура комунікативного процесу уже чітко показує йогоспрямованість. І не лише спрямованість, а й характер дії суб'єктівцього процесу.

Комунікатор відправляє інформацію, а реципієнт одержує її ідемонструє відповідну реакцію, яка спрямовується на комунікато-ра. Назви суб'єктів можуть змінюватися залежно від особливостейкомунікативного процесу.

Якщо комунікація виступає процесом передавання навичок,умінь, знань, інформації, то природньо, що домінуючим в ньомубуде доказовий, ілюстративний, аргументуючий аспект. За такихобставин комунікатора можна сприймати як аргументатора, а реци-пієнта - як адресата. Процес комунікації, пов'язаний з передаван-ням інформації від аргументатора до адресата, буде, наприклад, на-вчанням, лекцією, семінаром, оглядом, настановою.

Якщо ж процес комунікації має конфліктний характер і реалі-зується в конфронтації й протиборстві, то комунікатор і реципієнтперетворюються в опонента і пропонента. Такий процес обміну по-відомленнями характеризується тим, що у відповідь на кожне по-відомлення пропонента, на його тезу чи аргумент опонент висуваєсвою контртезу чи контраргумент. Такий характер комунікації най-частіше проявляється у спірці, полеміці. Цей вид комунікації частосупроводжується неузгодженістю мотивів, засобів і результатів.

На відміну від цього можлива конфліктна модель комунікації,яка від суперечностей у мотивах веде до погодженості в результа-тах, відповідно використовуючи для цього безконфліктні засоби.Прикладом узгодження результатів може бути дискусія. Суб'єктикомунікативного процесу в такому випадку є партнерами, прагнутьзнайти взаємоприйнятливий вихід із конфліктної ситуації.

Усі згадані вище процеси є комунікативними, але характер, цілі,результати і мотиви поведінки потребують різної рольової участі,диктують різні сюжети комунікативної взаємодії.

Як ми зазначали, термін "комунікація" багатозначний. Він можеозначати: перше - це шлях повідомлення (повітряні чи водні кому-нікації), друге - це форма зв'язку (радіо, телеграф, супутник тощо),третє - це процес повідомлення інформації за допомогою різнихтехнічних засобів (кіно, радіо, друк, телебачення тощо) і четверте -це акт спілкування, зв'язок між двома чи більше індивідами, переда-вання інформації одним суб'єктом іншому. Це словарне визначення

Розділ 2. Теоретичні засади соціальної педагогікитерміну свідчить, що найбільш близьким за значенням є останнійваріант.

Отже, комунікація - це не спілкування у всій його комплекснос-ті і багатогранності, а лише акт спілкування людей. А це визначаєпевні грані комунікації: а) координація прийому і передавання ін-формації; б) узгодженість цінностей, оцінок і процесів розуміння; в)організація процесу зв'язку між індивідами. При цьому комунікаціяяк "акт спілкування" має свої особливості:

цей процес передавання інформації від одного суб'єкта іншому;

це процес має завжди ціль;

контекстом комунікації є вся система цілей і результатів.Визначаючи характер комунікації, соціальний педагог має вра-ховувати, яким типом спілкування можна скористатися в тій чи ін-шій ситуації: індивідуально-особистісним ("Я - Я"), індивідуально-колективним ("Я - Ми"), колективно-суспільним ("Ми - Ми"). Акожному із цих типів притаманні свої особливості: лексика, цілі ізавдання, глибина і багатомірність.

Предмет спілкування завжди обумовлює змістовий характерлюдської взаємодії. І залежно від того, що виступає предметомспілкування, його змістом, змінюються, розширюються різновидиспілкування: побутове і ділове, спеціально-професійне, загально-наукове, соціально-політичне, соціально-педагогічне, інформаційно-комунікативне та ін. Щоб можна було використовувати у профе-сійній комунікативній діяльності різні види спілкування, коженсоціальний педагог (працівник) має знати основні вимоги до йогокомунікативної діяльності.

Виходячи з того, що соціальний педагог повинен уміти вислуха-ти, "почути", зрозуміти і роз'яснити, довести, відповісти, перекона-ти, створити позитивну емоційну атмосферу для довіри чи ділово-го настрою, знайти підхід до клієнта, то кожен із них має володітивідповідними професійними якостями - знаннями та уміннями, якізагалом можна віднести до "комунікативної професіограми" соціаль-ного педагога:

знати професійний мовленнєвий етикет і володіти ним;

уміти формулювати цілі і завдання професійного (ділового)спілкування;

уміти ставити запитання і професійно на них відповідати;

володіти навичками ділового спілкування і вміти управлятиним залежно від визначених цілей;

вміти аналізувати конфліктні й кризові ситуації і робити з нихадекватні висновки;

вміти доводити, аргументувати, спростовувати, переконувати,досягаючи водночас узгодженості і компромісу;

вміти вести бесіду, полеміку, дискусію, спірку, співбесіду, діловурозмову, диспут, круглий стіл, переговори тощо, спрямовуючиїх на вирішення спрогнозованого, позитивного і вмотивованогорезультату;

володіти технікою і логікою мовлення;

володіти відповідними мовленнєвими структурами і лексични-ми одиницями, що впливають на емоційно-експресивний станклієнта;

вміти говорити лише тоді, коли є «що» сказати співбесіднику(клієнту).

Комунікативні засоби спілкування надзвичайно багаті і мають

різноманітні механізми впливу. Зокрема відомий французький до-слідник проблеми спілкування Поль Сопер вичленив дві групи та-ких механізмів впливу:

Мовленнєві (вербальні) - лексика, стилістика, граматика, се-мантика, правильність, стиль.

Невербальні - оптокінетичні (міміка, жести, пози, методика),паралінгвістичні (тембр, інтонація, тональність), екстралінг-вістичність (паузи, теми мовлення, сміх, покашлювання тощо),проксемічні (просторовість), предметно-контактні (дотик дорук, поглажування, обнімання тощо).

А основними механізмами впливу можна назвати:

"Зараження" - підсвідомий емоційний відгук у взаємодії з інши-ми людьми на підставі співпереживання з ними. Переважно маєневербальний характер.

Навіювання - цільове свідоме "зараження" однією людиною іншихмотивацій тих чи інших дій, змістом чи емоціями переважно за до-помогою мовленнєвого впливу на основі некритичного сприйняттяінформації. До речі, чимало вчених доводять, що навіювання частообумовлюється місцем і роллю суб'єкта впливу в групі чи мікро-групі. Це залежить від кількості членів групи, від статусу індивіда вгрупі, однозначності оцінок в групі, публічності оцінювання в гру-пі, страху відрізнятися від групи, від віку, і статі індивіда.

Переконання - це усвідомлений аргументований і вмотивованийвплив на систему поглядів індивідума.

Розділ 2. Теоретичні засади соціальної педагогіки- Наслідування - засвоєння форм поведінки іншої людини наоснові підсвідомої і свідомої ідентифікації себе з нею.У практиці визначається два види спілкування в комунікатив-ному процесі: ділове і міжособистісне. Проте, розмежовуючи їх запевними особливостями, ми хочемо наголосити на тому, що інодіметі ділового спілкування і міжособистісного саме в діяльності со-ціального педагога стираються чи певною мірою стають "пастельни-ми", не дуже помітними.

Характерною особливістю ділового стилю спілкування можнавважати орієнтацію на досягнення позитивного результату. Прицьому форми комунікативної взаємодії відзначаються цільовоюустановкою на вироблення оптимальних позицій. А основні вимогидо ділового спілкування можна сформулювати за такими позиція-ми:

Ставлення до проблеми не залежить від ставлення до опонента.Це потребує розгляду проблеми у тому вигляді, як її пропо-нують; оцінювання проблеми за об'єктивними критеріями, а не захарактеристикою будь-кого; розмежування об'єктивних оцінок ісуб'єктивних цілей; проведення незалежної експертизи поставленоїпроблеми, в тому числі і своєї власної; визначення власної позиціїстосовно висунутої проблеми, не претендуючи на винятковість пра-ва і поглядів; формування ставлення до позиції опонента, виходячиіз принципової рівноправності поглядів.

Вміння поставити себе на місце опонента.

Це потребує усвідомлення об'єктивності позиції нашого опо-нента, проведення незалежної експертизи для підсилення чи запе-речення певної ситуації, ідеї, проекту; розглядати спірну позиціюяк прояв намірів та інтересів різних сторін; оцінювати суперечливеположення без врахування загальновизнаних підстав; брати до ува-ги лише позицію експертів; власна позиція не повинна домінуватитому, що вона "моя".

Формулювати цілі ділового спілкування в межах їх можливого до-сягнення.

Цілі ділового спілкування мають бути конкретизовані за термі-ном, технологією реалізації, послідовності і практичної значущості.Необхідно зберігати стиль ділового спілкування, а не власного "я".

Предметом суперечностей має бути проблема, а не опонент.Особиста конфронтація ніколи не дасть змоги досягти позитивно-го результату. Кожен із учасників розмови може захищати власну ідею,

Соціальна педагогікаале він повинен бути терпимим, толерантним у стосунках з опонентом.Оцінюючи недоліки іншої людини, акцентуючи на них свою увагу, ко-жен із партнерів принижує свою цінність і як фахівця, і як людини. Аце, без сумніву, потребує дотримуватися наступної вимоги.

Наша принциповість повинна базуватися на принципах позиції.

Це потребує зрозумілого і чіткого обґрунтування власних прин-ципів. Вони повинні мати неупереджений характер і бути незалеж-ними від суб'єктів комунікативної дії.

Надійний результат може бути лише за умови рівноправної ко-мунікативної взаємодії, чесності і принциповості.

Ця вимога потребує від учасників комунікативного процесу ро-зуміння питання "Кому це вигідно?". При цьому ми маємо виключа-ти можливість вигоди, інтересу, а орієнтуватися у спілкуванні лишена позицію "Чого ми можемо досягти?" і "Як краще це зробити?"

Виключати із ділового спілкування принциповість за формою.

Необхідно уникати позиції "Я маю це вирішити!", коли вирішен-ня проблеми залежить від статусно-рольової характеристики учас-ників комунікативної дії. Крім того, ця позиція дає змогу одномуіз партнерів уникнути можливості поставити себе на місце іншогопартнера. Це виправдання відсутності гнучкості чи навіть нездат-ності до гнучкості позиції.

Реалізація відповідних якостей здійснюється у різноманітнихформах соціально-виховної роботи, в яких мовленнєва діяльністьє домінуючим фактором впливу на особистість. Названі різновидиділового спілкування (ділова розмова, бесіда, співбесіда, обговорен-ня, полеміка, дискусія, дебати, диспут та ін.) у практиці соціальногопедагога застосовуються з різною долею їх "активності". Якщо, ска-жімо, бесіда є невід'ємною частиною щоденної роботи педагога, пси-холога, то "круглий стіл" - це такий різновид ділового спілкуван-ня, який застосовується значно менше, але водночас він потребуєнадзвичайно ґрунтовної підготовки як спеціаліста, так і всіх іншихучасників. Коротко розглянемо основні з цих видів комунікації.

Ділова розмова - здатність глибоко і переконливо розкриватипроблему, обґрунтувати її, висловити власні міркування і запере-чення. У діловій розмові чітко простежуються цілі (іноді на них ак-центується увага). Це особлива форма ситуативного контакту, якиймає певну структуру:

звернення;

запит необхідної інформації;80

відповідь як форма надання інформації;

узгоджені дії чи ситуації (взаємодія) на основу ситуаційногоконтакту.

При цьому всі компоненти ділової розмови мають бути обґрунто-ваними і вмотивованими. Тут варто вичленити передумови правиль-ної організації ділової розмови. Такими передумовами можна назватикогнітивну і афективну сфери. Когнітивна сфера - це сфера пізнанняі усвідомлення (перше - Хто я? Де я? Яке моє місце?; друге - усві-домлення обов'язковою і бажаною, необхідною і можливою - Що яхочу? Як цього досягти?).

Афективна сфера передбачає досить сильний психологічний контакт,який сприяє формуванню емоційного фону розмови. При цьому емоцій-ний фон на різних етапах розмови завжди різний, оскільки суб'єкти діло-вої мови мають власні цілі і очікують тих результатів, які їм бажані.

Бесіда. Як форма мовленнєвої діяльності, вона передбачає наяв-ність драматургії, учасників і предметного контакту. Власне можнасказати, що бесіда це завжди предметна розмова двох-трьох (і біль-ше) суб'єктів. У ході бесіди відбувається мовленнєва взаємодія, якуможна назвати "Комунікація: кожен удвох!". І саме в бесіді кожен ізїї учасників оволодіває "тотальною інформацією", вплив якої поси-лений за рахунок тісного контакту, інтонації, погляду, жесту і навітьсили голосу. Бесіда потребує щирого тону, переконливої і правдивоїінтонації. В ході бесіди "ведучий" має так направляти її сюжет, щобвсі учасники комунікативного процесу побажали і змогли висло-витися, поставити запитання, отримати відповіді на питання, які їххвилюють. Звичайно, отримана інформація може і не задовольни-ти обидві сторони учасників бесіди, і це залежить не лише від носіяінформації, а й від того, хто сприймає цю інформацію. Іноді незбіг"подачі" і "сприйняття" призводить до порушення контакту.

Із метою уникнення такого факту соціальний педагог повиненмати достатньо інформації про учасників бесіди: про характер, по-ведінку, смаки, звички. А в ході бесіди - відчути настрій. Це допома-гає, як висловлюється В. І. Курбатов (4), "не сипати сіль на відкритурану", не "тиснути" своїми пропозиціями на учасників бесіди.

Хід бесіди можна спроектувати, спираючись на такі її компоненти:

мати чітку мету розмови;

визначитись з учасниками бесіди (склад, кількість);

з'ясування позицій учасників, в чому вони співпрацюють, а вчому розходяться;

розкриття "спільної", "бажаної" мети і шляхів її досягнення;

управління і корекція цілей і позицій;

оцінка і характеристика взаємодії і спільного рішення.Різновидами бесіди є обговорення і співбесіда. Зокрема перша

із них може передбачати обговорення проблеми на рівних, коди пе-реслідується мета: як досягти консенсусу, позитивного вирішенняпроблеми.

До речі, обговорення як вид комунікативної діяльності передба-чає зацікавленість усіх учасників у пошуках шляхів вирішення про-блеми. Проте вона не завжди вирішується одразу. Частіше визна-чаються чи окреслюються можливі шляхи вирішення, а остаточнерішення може бути прийняте колегіально, поступово, після аналізувисловлених думок. Таким чином, обговорення передбачає парт-нерську взаємодію, оскільки учасники мають потребу у вирішенніпроблеми. При цьому в ході обговорення слід дотримуватися пев-них вимог:

постановка головної проблеми;

узгодженість проблеми з учасниками обговорення заздалегідь;

має висловлюватися лише власна думка щодо поставленої про-блеми. Мало висловитись «за» чи «проти», важливо обґрунтува-ти власну думку, довести її право на існування;

неприпустима критика того, хто виступає, може піддаватисякритиці лише ідея, позиція. Але критика має бути обґрунтова-ною, доброзичливою, принциповою і конструктивною;

чітко дотримуватися в ході обговорення регламету: можна гово-рити лише тоді, коли є що сказати.

Процедура обговорення на практиці іноді порушується, якщоорганізатори підходять до неї з уже заготовленим рішенням. Учас-ники відчувають, що від них хочуть організатори і "включаються" успроектовану комунікативну дію або ігнорують її.

На відміну від обговорення співбесіда потребує двох-трьохучасників, які одразу чітко обумовлюють свої цілі і розкривають їх удовірливому тоні, водночас шукаючи шлях до вирішення проблеми,яка хвилює цих осіб. Особливістю співбесіди є те, що вона має за-вершитись певним результатом. Цей вид комунікативного процесупосідає досить помітне місце в практиці соціального педагога і про-являється у різних напрямках його діяльності: в роботі з підлітка-ми і молоддю з особливими потребами, з батьками, які мають "про-блемних" дітей, з опікунами, з клієнтами-суїцидниками, з хворими

Розділ 2. Теоретичні засади соціальної педагогікина СНІД, з молодими воїнами чи їх сім'ями та ін. І головне, що у ходірізних видів бесіди слід уникати спірки, дискусії, які призводять довідчуження учасників комунікативного процесу.

На підставі аналізу відомих досліджень у галузі психології і пе-дагогіки, стану розв'язання проблеми у практиці, а також, виходячиз того, що мовленнєві уміння особистості формуються не тільки упредметній діяльності, а й у самому процесі життєдіяльності, са-мореалізації, можна вичленити два блоки мовленнєвих умінь, які,власне, відображають його спрямованість на певний вид професій-ної діяльності. А відтак кожен із блоків має свій обсяг і зміст мов-леннєвих умінь. Саме вони забезпечують оптимальний варіант про-яву комунікативності соціального педагога (працівника).

Перший блок мовленнєвих умінь охоплює переважно ті, які за-безпечують якісний характер мовлення; другий блок містить мов-леннєві уміння, які посилюють ефективність комунікативного про-цесу взагалі і соціально-виховного впливу зокрема. Номенклатурувиокремлених двох блоків можна згрупувати так:

Перший блок

володіння технікою мовлення;

володіння логікою мовлення;

володіння інтонаційною варіативністю;

прогнозування комунікативної поведінки;

здійснення взаємодії;

здійснення емоційно-експирементального впливу;

володіння мовленнєвим етикетом.

Другий блок

формування цілі мовлення (всього комунікативного процесу);

ініціювання процесу мовлення;

вибір і реалізація видів мовлення;

адаптація комунікативних умінь до соціально-виховних умов іконкретного клієнта;

використання результатів аналізу мовлення і комунікативногопроцесу;

управління мовленнєвим процесом і його корекція.

Для характеристики і оцінки професійних комунікативнихумінь на базі визначених двох блоків розроблені критерії професій-них рівнів готовності до комунікативної дії.

Високий рівень - фахівець вільно володіє мовленнєвими умін-нями, вміє прогнозувати результати комунікативного процесу, до-бирати адекватну цілям інтонацію; він має чітку установку на ово-лодіння різними видами мовлення і може вже на початку роботиреалізувати власні уміння не менше як у п'яти видах діяльності.

Середній рівень - фахівець на достатньому рівні володіє мов-леннєвими уміннями в комунікативному процесі і адекватно до ці-лей застосовує їх. Проте не завжди може оперативно обирати видмовлення. Він вміє аналізувати якість мовлення, але не завжди вмієуправляти комунікативним процесом і здійснювати корекцію окре-мих якостей мовлення. Водночас він виявляє інтерес до комуніка-тивності, прагне удосконалювати цей процес, та не завжди знає, якце зробити; включається у різні види комунікативної діяльності, алелише за умови надзвичайної потреби.

Низький рівень сформованості мовленнєвих умінь характеризу-ється тим, що у фахівця недостатньо сформовані уміння. В кому-нікативний процес він включається лише за вимогами керівниківсоціально-виховної структури. Не виявляє інтересу до особливос-тей комунікативного процесу, його поліпшення за рахунок удоско-налення власних мовленнєвих умінь. Проте охоче включається вкомунікативний процес лише тоді, коли його зацікавлює конкретнапроблема і коли бачить цікаві шляхи її вирішення.

Визначені показники рівнів дозволяють спеціалістові проаналі-зувати власні уміння, виявити "білі плями" у власному мовленні, акерівникам відповідних соціально-виховних інститутів об'єктивно ікритично оцінити одну із професійних якостей соціального педаго-га (працівника) і визначити, чи навіть окреслити, його функції в ційорганізаційній структурі.

Навіть володіючи всіма якостями мовлення на високому рівні,соціальний педагог має ще володіти певною узагальненою нормоюкомунікативного процесу - мовленнєвим етикетом.

Мовленнєвий етикет - це сукупність правил, принципів і кон-кретних форм спілкування. Поняття мовленнєвого етикету - сино-нім культури спілкування як норма спілкування і поведінки. Сто-совно роботи соціального педагога (працівника), ми розуміємо це якнорму культурного ділового спілкування.

Мовленнєвий етикет у діловому спілкуванні передбачає лояль-не, з повагою ставлення до співбесідника, використання загально-культурних норм спілкування, міркування, форм їх вираження.

Розділ 2. Теоретичні засади соціальної педагогікиБудь-який комунікативний процес і в будь-яких умовах передбачаєнаявність деяких обов'язкових елементів мовленнєвого етикету.Зокрема, це стосується привітання, звертання, знайомства, запро-шення, компліменту, вітання, визнання. Кожен із цих елементів маєсвоє місце в комунікативному процесі і свої особливості та мовлен-нєве вираження.

Привітання - це початок комунікативного процесу. Головним єне те, що потрібно привітатися з іншою людиною, а те, «як» ти маєшце зробити, враховуючи: це зустріч перша чи чергова; це партнер,підлеглий чи конкурент, однодумець чи опонент. Необхідно зважа-ти і на те, зі скількома учасниками розмови ти будеш спілкуватися:тоді загальне вітання для всіх і особисте для конкретної людини.Важливо у привітанні зафіксувати свою увагу до тих, з ким будешвести подальшу розмову.

Проте у ході привітання одрізу ж проявляється інший елементмовленнєвого етикету - звертання. Саме за допомогою звертанняздійснюється адресація до співбесідника з іменем, прізвищем, поса-дою чи професійною приналежністю. Звертання як елемент культу-ри спілкування є проявом ввічливості, поваги до людини. Водночасвоно засвідчує той факт, що розмова стосується саме того, до когоспрямоване звертання. Крім того, неодноразове звертання навіть увеликій аудиторії знімає безликість у розмові і свідчить, що розмо-ва стосується всіх чи кожного. Звертання є своєрідним "манком" доуваги: якщо до нас звернулися, то ми маємо певним чином відгукну-тися на це звертання. А це викликає позитивні емоції в обох сторін,що є однією з умов досягнення мети.

Часто комунікативний процес соціального педагога супрово-джується знайомством, що є актом самовизначення у спілкуванніміж людьми, які раніше не були знайомими. Знайомство - це щей інформація кожного із учасників комунікативного процесу. Сампроцес знайомства залежить від ситуації, від бажання розкрити тіаспекти особи, які потрібні в певній ситуації і на конкретному етапіконтакту. Варто сказати, що знайомство може здійснюватися як са-мими учасниками комунікативного процесу, так і іншими людьми,які представляють учасників. Це залежить від рольових функційтих людей, які вступають у мовленнєвий контакт.

У роботі соціального педагога частіше бере на себе цю місію самспеціаліст, "провокуючи" відповідний мовленнєвий етикет з бокуклієнта. При цьому не доцільно виявляти зайвий інтерес до особи,

Соціальна педагогікаставити занадто детальні запитання щодо самої особистості клієнта,якщо це не стосується запланованої теми розмови. В іншому випад-ку це вже буде порушенням мовленнєвого етикету.

Практична діяльність фахівців соціально-виховної сфери на-стільки багатогранна, що вона досить часто потребує включення усферу діяльності такого елементу як запрошення. Це елемент мов-леннєвого етикету, який пов'язаний з пропозицією зустрітися, нала-годити співпрацю, взаємодію, визначення рамок стосунків, бажаннязняти конфліктне напруження тощо. Тому запрошення має бути за-вжди прямим, відкритим, де висловлюються мотиви зустрічі чи роз-мови, місце і час (який, до речі, іде в погоджувальному варіанті).

Час і місце залежить від тієї людини, з якою зацікавлені зустрі-тися. В іншому випадку його просто ставлять до відома. Хоча забудь-яких умов гарним стилем буде поцікавитися, який час і місцебільше підходить для зустрічі. Це водночас сприяє тому, що спів-бесідник не зможе категорично відмовитися, зважаючи на етикетні"пільги", запропоновані у розмові.

Досить поширеним фактом мовленнєвого етикету є застосуван-ня у розмові компліменту. Цей елемент певне перебільшення пози-тивних якостей людини. Використання компліментарного прийомусприяє створенню позитивних емоцій у співбесідника, а відтак іпозитивної реакції на людину, яка робить комплімент, і викликаєбажання зробити цій людині щось приємне. Крім того, навіть ней-тральний комплімент є добрим початком для розмови.

Використовуючи у ході комунікативного процесу комплімент,соціальний педагог має враховувати певну особливість комплімен-ту: він повинен мати лише відкритий, правдивий смисл. Гіперболі-зація, яка завжди наявна в компліменті, не повинна підкреслюватиінші негативні якості людини; комплімент має спиратися на влас-ну думку і не ставити людину у смішне становище, підкреслюючиякість, яка в людини відсутня. Звичайно, стиль компліменту будерізним, оскільки він залежить від того, хто говорить і від того, комувін призначається, а також від ситуації і попередньої розмови.

Будь-яка розмова завершується прощанням, яке передбачає про-щання тієї людини, котра першою має піти. Це може бути вербальнаформа прощання і дотикова. Гарним стилем прощання соціальногопедагога є його увага до людини він підніметься при завершенні роз-мови чи навіть проведе до дверей (якщо це жінка, людина похилоговіку чи інвалід).

Розділ 2. Теоретичні засади соціальної педагогікиПрощання є виявом певного завершення комунікативного кон-такту, але в ньому має відображатися у словесній формі позиція

соціального педагога: це остання розмова чи буде взаємодія надалі.

Але за будь-якої умови прощання повинно бути доброзичливим, не-спішним, іноді компліментарним.

Питання і завдання для самостійної роботи

Якою має бути структура комунікативного процесу?

Розкрити основні функції комунікації.

Які знання та уміння необхідні фахівцю для здійснення комуні-кативного процесу?

Назвати основні механізми впливу на співбесідника і навестиодин приклад із застосуванням конкретного механізму.

Назвати форми мовленнєвої діяльності у комунікативному про-цесі і здійснити їх характеристику.

Розробити одну із форм мовленнєвої діяльності для конкретноїситуації у практиці соціального педагога.

Визначити власний рівень готовності до мовленнєвої діяльностіза визначеними параметрами.

Здійснити характеристику елементів мовленнєвого етикету і ре-алізувати один із елементів мовленнєвого етикету в дії, обґрун-тувавши обраний варіант.

Література

Васильев А. Н. Основи культури речи. - М.: Просвещение,1990.

Зязюн І. А., Сагач Г. М. Краса педагогічної дії. - К.: У-Ф інститут,1997.

Капська А. Й. Виразне читання. - К.: Вища школа, 1989.

Курбатов В. И. Искусство управлять общением. - Ростов-на-Дону, 1997.

Сагач Г. М. Золотослів. - К.: Школяр, 1998.

Сопер П. Искусство речи. - М.: Искусство, 1992.

Станіславський К. С. Робота актора над собою. - К.: Мистецтво,1953.

Томан І. Мистецтво говорити. - К.: Мистецтво, 1986.

Розділ 3. ОСНОВНІ ПЕРЕДУМОВИСОЦІАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІВ УКРАЇНІ