3.1. Бюджет місцевого самоврядування: теоретичні основи організації та функціонування : Місцеві фінанси : B-ko.com : Книги для студентів

3.1. Бюджет місцевого самоврядування: теоретичні основи організації та функціонування

Потенційні можливості місцевих бюджетів для впливу на процеси суспільного розвитку полягають в їх економічній природі. Економічна сутність місцевих бюд­жетів випливає з поняття фінансів і визначається функціями місцевої влади.

У даний час загальновизнаний підхід до розгляду фінансів у якості економічної категорії, яка є економічною формою реальних, об'єктивних розподільчих відносин. Місцевим бюджетам, крім якостей, які відрізняють категорію фінансів узагалі, вла­стиві деякі специфічні риси.

Місцеві бюджети є особливою формою розподільчих відносин, пов'язаною з виокремленням частини вартості суспільного продукту у фондах грошових засобів місцевих органів влади і її використання в основному на задоволення різнобічних соціально-культурних та комунально-побутових потреб членів суспільства, тобто у визначеній мірі на розширене відтворення. Місцеві бюджети передбачені для пере­розподілу вартості між територіями, галузями народного господарства, секторами економіки і сферами суспільної діяльності. При цьому пропорції і форми бюджет­ного розподілу визначаються потребами суспільного виробництва і завданнями, що стоять перед суспільством на кожному історичному етапі розвитку.

Отже, місцеві бюджети — це сукупність економічних (грошових) відносин, що виникають у зв'язку з утворенням та використанням фондів грошових засобів місцевих органів влади в процесі перерозподілу національного доходу з метою за­безпечення розширеного відтворення та задоволення соціальних потреб суспіль­ства. За своїм складом, місцеві бюджети — це цільові фонди грошових засобів, що знаходяться у розпорядженні місцевих органів влади, які в сукупності із коштами муніципальних підприємств, позабюджетних валютних фондів, іншими грошови­ми доходами і накопиченнями, являють собою фінансові ресурси місцевого само­врядування.

Реалізація об'єктивних передумов використання місцевих бюджетів у суспільно­му відтворенні залежить від конкретних організаційно-правових форм, у яких про­ходить функціонування бюджетних відносин. Завдяки організаційним формам стає можливе використання місцевих бюджетів як активного інструменту управління територіальною економікою. Правильне розуміння співвідношення між об'єктив­ною і суб'єктивною сторонами функціонування місцевих бюджетів дає можливість найбільш ефективно використовувати їх для комплексного соціально-економічного розвитку територій. У найбільш загальному вигляді це співвідношення можна пред­ставити за допомогою діалектичної взаємодії (табл. 4).

Ця взаємодія включає в себе як вплив різних компонентів змісту на форму, так і активний вплив на зміст місцевих бюджетів у рамках об'єктивно існуючої субор­динації.

Таблиця 4

діалектична взаємодія змісту та форми бюджетних відносин у сфері місцевих бюджетів

зміст

Форма

Економічна категорія

Суб'єктивна форма функціонування місцевих бюджетів

Базисні відносини

Надбудова

Природна реальність

Соціальна реальність

Характеризується властивостями, які відобра­жають внутрішню природу даного явища, має відповідні економічні форми (доходи, витра­ти, міжбюджетні взаємозв'язки) і специфічні способи вираження сутності в дії: розподільчу і контрольні функції

Характеризує зовнішню організацію місце­вих бюджетів і являє собою реальний спосіб існування місцевих бюджетів на даному істо­ричному етапі, проявляється через конкретні види надходжень, призначення витрат, методи міжбюджетного збалансування і т.д.

Відображає формально-логічний підхід до пізнання істини

Відображає конкретно-історичний підхід до пізнання істини

Таким чином, розвиток місцевих бюджетів необхідно розглядати як типовий ре­зультат взаємовідносин діалектичних протилежностей та подолання протиріч між ними шляхом зміни старої форми та виникнення нової форми, адекватної змісту місцевих бюджетів на сучасному етапі.

Визначення напрямів удосконалення системи бюджетів місцевого самовряду­вання повинно ґрунтуватись на таких методологічних підходах: 1) на генетичному, тобто дослідженні об'єкту, що вивчається, в розвитку і русі; 2) системно-структур­ному, що дозволяє виявити здійснювані даною системою процеси управління — форми передачі інформації від одних її підсистем до інших та способи взаємодії і впливу одних частин системи на інші.

Використовуючи цю методологію дослідження, зупинимося на організаційній структурі системи бюджетів місцевого самоврядування, оскільки властивості ос­танньої визначаються не стільки підсумком властивостей окремих елементів, скіль­ки властивостями її структури. Структура системи місцевих бюджетів характе­ризується бюджетним устроєм країни. Бюджетний устрій визначає організаційні принципи її побудови та взаємозв'язок об'єднаних нею бюджетів. Структура будь- якої системи (в тому числі і бюджетної) в загальному вигляді являє собою логічні взаємовідносини рівнів управління, які побудовані таким чином, щоб їхня форма і структура давали можливість найефективніше досягати поставлених завдань.

Оскільки завдання структури полягає в досягненні певної мети, проектування самої системи повинно базуватись на стратегічних планах системи. Такий підхід був запропонований А.Чандлером, який сформулював відомий принцип: "Стратегія визначає структуру". До змін організаційної структури системи місцевих бюджетів слід відноситись як до реорганізації, оскільки з плином часу стратегія змінюється і необхідно вносити відповідні корективи.

другим вихідним пунктом при розгляді завдань і місця бюджетів органів місце­вого самоврядування в системі забезпечення управління країною є зміст їх функцій і повноважень. Бюджет самоврядних органів, практично є похідною величиною від філософії управління державою, яка закладається в Конституції, законодавчих ак­тах і відображає не декларативний, а фактичний стан з правом населення вирішу­вати самостійно справи місцевого значення. Бо місцеве самоврядування ефективне рівно настільки, наскільки воно забезпечене фінансовими ресурсами.

Бюджет самоврядування повинен бути головним фінансовим документом пев­ної територіальної громади, до якого максимально можливо включатимуться всі кошти і видатки, що здійснюються на такому рівні самоврядування. Тільки через включення до бюджету, що приймається безпосередньо населенням або вибраним органом представників територіальної громади, можна забезпечити найбільшу ефективність, прозорість, достовірність, контрольованість формування і розподілу фінансових ресурсів на мікрорівні управління, який є однією з найважливіших скла­дових сучасних демократичних держав — місцеве самоврядування.

Система місцевого самоврядування ґрунтується на таких положеннях: місцеве самоврядування регулюється законом; обов'язковим для місцевого самоврядуван­ня є наявність виборних органів; місцеве самоврядування повинно мати власні по­вноваження, виконання яких здійснюється ним самостійно; для реалізації своїх по­вноважень і завдань місцеве самоврядування повинно бути забезпечене достатніми фінансовими ресурсами.

У період існування Української Народної Республіки під керівництвом Цент­ральної Ради в 1917-1918 рр. були спроби розширити повноваження земств і фінан­сових основ їх існування. Але після жовтневої революції 1917 р. ідеологічний підхід до місцевого самоврядування змінюється, і радянський уряд, йдучи шляхом інду­стріалізації та колективізації країни, проводить політику повного централізовано­го регулювання усіх сфер економічного життя, в тому числі й на місцевому рівні. В.І.Ленін відкрив і обґрунтував вчення про Ради, як нову форму організації суспіль­ства, піддавши нищівній критиці "особливу" культурну та господарську роль само­врядування та його бюджету.

Повна ліквідація фінансової самостійності місцевих бюджетів відбулася в 1938 р. із прийняттям на другій сесії Верховної Ради СРСР єдиного Державного бюджету на 1938 р. Ним була запроваджена практика включення до складу Держав­ного бюджету всіх місцевих бюджетів.

Державний бюджет СРСР послідовно складався з таких ланок: союзний бю­джет, бюджет державного соціального страхування, державні бюджети союзних республік, бюджети автономних республік, місцеві бюджети. В основні місцевих бюджетів була ієрархічна структура: головна ланка — бюджети краю, області, міст республіканського значення; середня ланка — бюджети автономних округів, авто­номних областей, районів і міст обласного, крайового, окружного підпорядкування; низова ланка — сільські, селищні бюджети, бюджети міст районного підпорядкуван­ня і бюджети районів у містах.

Місцеві бюджети за часів СРСР були фінансовою основою місцевих Рад, що ли­ше формально виконували самоврядні функції. В силу того, що в СРСР розподіл власності здійснювався відповідно до принципу, згідно з яким на центральні органи влади покладалась відповідальність за розвиток виробничої сфери, а на місцеві — соціальної, бюджети місцевих Рад мали чітко виражений соціальний характер.

У такій ситуації виникає необхідність науково обґрунтувати політику Ко­муністичної партії, і науковці радянської епохи досліджують і обґрунтовують існу­вання та функції місцевих бюджетів, виходячи із структури та функцій адміністра­тивно-територіального і політичного устрою СРСР. Так, у працях науковців того часу місцеві бюджети розглядаються як складова частина державного бюджету, вис­ловлюються і обґрунтовуються тези, що ведення планової радянської економіки не­можливе без єдиного централізованого визначення розмірів видатків усіх бюджетів, у тому числі і місцевих. Щодо доходів місцевих бюджетів, то висувається теорія, що їх величина повинна відповідати визначеним відповідними центральними органами витратам. Майже не враховується залежність величини доходів місцевих бюджетів від рівня економічного розвитку територій. Як і в загальній економічній теорії ра­дянського часу, в працях науковців цього періоду відводиться провідна роль цент­ру, доводяться економічні переваги великих промислових підприємств-гігантів над середніми і малими у забезпеченні населення необхідними товарами і послугами, і відповідно в сфері фінансів — переваги максимальної концентрації доходів і витрат на рівні союзного бюджету, бюджетів республік і областей.

Не дивлячись на політичне забарвлення багатьох наукових досліджень вчених радянської епохи, цінними є фундаментальні положення наукових праць вчених дослідників Д.А.Аллахвердяна, М.В.Васильевої, Е.А.Вознесенського, Л.А.Дрозбо- зиной, В.П.Дьяченко, Л.П.Павловой, В.Г.Панскова, Г.Б.Поляка, В.М.Родіонової, М.В.Романовского, В.М.Суторнімої, Н.Г.Сичева, Н.АШиркевич, які пов'язані з виз­наченням фінансів як економічної категорії, що визначається розподільчою функ­цією, грошовою формою, обов'язковим зв'язком з формуванням і використанням фондів грошових засобів. Місцеві бюджети, за визначенням цих науковців, будучи частиною фінансів і формою бюджетних відносин, об'єктивні, виражають певну ча­стину економічних відносин і відносяться до базисної категорії.

Підсумовуючи наукові підходи в радянський період до формування і розподілу коштів місцевих бюджетів, слід зазначити, що місцеві бюджети були повністю за­лежні від рішень державних органів влади. Радянський Союз поєднував у своїй структурі багато різних народів і національностей, частина з яких була насильно примушена до об'єднання, і навіть дискусійні питання щодо деякої фінансової ав­тономії були в наукових колах небажаними через можливість виникнення відцен­трових сил на республіканському і місцевому рівнях, що неминуче призвело і до дискусій щодо політичного та економічного устрою країни.

Зараз дослідження місцевих бюджетів активно ведуть зарубіжні фахівці. Це ро­сійські науковці Є.А.Аксьонова, О.І.Богачова, І.В.Бусигіна, А.Г.Ігудін, А.М.Лавров, В.Г.Пансков, М.І.Ходорович, С.Н.Хурсевич та ін. Їхні практичні розробки в сфері місцевих бюджетів та міжбюджетних відносин призначені насамперед для росій­ських умов і в переважній більшості можуть бути використані в країнах з федера­тивним устроєм. Але це не зменшує теоретичної цінності положень щодо визначен­ня загальних перспектив місцевих бюджетів в економічній системі країни, критеріїв фінансового вирівнювання, створення і використання позабюджетних фондів, при­кладів вирішення відповідності між повноваженнями рівнів влади та їхніми фінан­совими ресурсами.

Яскравими представниками наукової думки економічно розвинутих держав є вчені країн — членів Європейського Союзу. Це, зокрема, дослідники бюджетів Д.Стігліц, Д.Голдсміт, Стенлі Л.Брю, УШумахер, Х.Ріссе, Р.Граберт, Дж.Оуенс, Е.Харлоф, Г.Холліс, Д.Кінг, Ж.Зіллер, Ф.Копе, Ж.Годме, К.Рюдебек, Е.Гілл, Р.Кемп- белл та ін. Серед теоретиків бюджетного процесу слід виділити праці з бюджетної тематики професора Гарвардського Університету А.Вілдавскі.

Світова наукова думка визначає принцип достатнього співвідношення між власними бюджетними доходами місцевих органів влади та їхніми завданнями. Як необхідна умова існування дійового інституту самоврядування вказується на не­обхідність формування більшої частини доходів місцевих бюджетів за рахунок місце­вих податків і зборів, які встановлюються органами самоврядування самостійно. Висловлюється і обґрунтовується твердження, що межі повноважень місцевих ор­ганів влади встановлюються законами центральних або регіональних органів влади, але такі закони не повинні перешкоджати ефективному функціонуванню системи місцевих бюджетів.

Достатньо досліджена в зарубіжній літературі проблема фінансового вирівню­вання доходів місцевих бюджетів, яке призначене для коригування наслідків нерівномірного розподілу потенційних джерел фінансування та дії інших еко­номічних та природних факторів. Автори в різних країнах обґрунтовують дифе­ренційовані частки дотацій у доходах бюджетів місцевого самоврядування, але при цьому відзначається, що в цілому дотації складають лише невелику частину в за­гальній сумі доходів.

У науковій літературі домінує принцип субсидарності. Згідно з цією концепцією повноваження між органами влади розподіляються таким чином, що завдання вирішуються тим рівнем влади, який є найближчим до місця події. За рівних умов пріоритет надається нижчим, а не вищим рівням влади, оскільки вони найбільш близькі до громадян і можуть ними найефективніше контролюватись. Дослідники, продовжуючи дискусії щодо функцій місцевих органів влади, окреслили сфери, які мають належати до власної компетенції місцевого самоврядування і які відповіда­ють принципам доцільності і ефективності. У структурі видатків бюджетів місце­вого самоврядування це видатки на соціальне обслуговування, початкову і середню освіту, охорону здоров'я, житлово-комунальне забезпечення, житлове будівництво, водозабезпечення, теплове господарство, міські електричні мережі, збирання і ути­лізацію сміття, екологічні проблеми, дороги місцевого значення, ветеринарну допо­могу, благоустрій, догляд за бідними та інші видатки.

Узагальнюючи принципи, викладені вченими економічно розвинутих країн, не­обхідно зазначити, що найефективнішою з теоретичної точки зору і підтверджена практичними дослідженнями є теорія наявності в кожного рівня влади власного, самостійного і відокремленого бюджету. Цей бюджет даний рівень влади повинен формувати самостійно відповідно до покладених на нього функцій. Заслуговують на увагу теоретичні засади функціонування інституту бюджетів розвитку, або інве­стиційних бюджетів, у складі бюджетів органів самоврядування.

Розвиток сучасної української наукової думки в напрямі досліджень процесів у сфері самоврядування починається після проголошення незалежності України, коли держава починає відроджувати сам інститут місцевого самоврядування. Бюд­жет місцевого самоврядування є об'єктивною економічною реальністю, яка власти­ва фінансовим системам усіх цивілізованих держав. Процес відродження інститу­ту місцевих фінансів супроводжується появою нових для держави теоретичних та практичних проблем. Коло цих проблем зумовлює формування нової, самостійної галузі фінансової науки України — місцевих фінансів. Одним з головним об'єктів дослідження вчення про місцеві фінанси є місцевий бюджет.

На початку 90-х років, досліджуючи державні фінанси, опосередковано пробле­матику місцевих бюджетів як складової частини фінансів самоврядування вивчають українські економісти О.Д.Василик, В.М.Федосов та ін. Цінність їхніх праць поля­гає в обґрунтуванні необхідності існування самого інституту місцевого самовряду­вання з власною фінансовою базою, відокремленні місцевих бюджетів від загально­державного.

Нині вивчення бюджетних відносин та комплексу проблем пов'язаних з дослідження економіки місцевого самоврядування, знаходиться в центрі уваги на­уковців О.Д.Данілова, С.Д.Дзюбика, В.І.Кравченка, І.В.Розпутенка, С.В.Слухая, А.І.Чугаєва. У їхній працях дано теоретичні основи з формування ефективної си­стеми побудови бюджетного процесу та взаємовідносин Державного та місцевих бюджетів щодо управління містом, принципи територіального планування міст, розвитку комунальної власності і земельних відносин. Розглядаються особливості функціонування підприємств місцевої економіки, аналізується досвід економічно розвинутих країн. Праці названих науковців мають беззаперечну наукову цінність для дослідження бюджетів розвитку у складі місцевих бюджетів. Принципи пла­нування місцевого розвитку, закладені в навчальному посібнику "Економіка міст. Український і світовий досвід", є основою для подальших досліджень у цьому на­прямі.

Найбільшу увагу вивченню фінансової системи місцевого самоврядування в Україні у своїй науковій та практичній роботі приділяє В.І.Кравченко. Практично він перший з українських вчених у центр уваги своїх досліджень ставить проблема­тику фінансового становлення інституту місцевого самоврядування в молодій Ук­раїнській державі. Основні положення своїх наукових досліджень він опублікував у монографії "Фінанси місцевих органів влади України. Основи теорії та практики", навчальному посібнику "Місцеві фінанси України". Він є співавтором підручника "Основи економічної теорії: політекономічний аспект" та багатьох інших.

В.І. Кравченко ґрунтовно дослідив основи теорії місцевих фінансів, визначив ос­новні етапи формування науки про місцеві фінанси, їх сутність, причини появи, фіскаль­ну, розподільчу та стимулюючу функції місцевих фінансів. У комплексі він описав те­оретичні основи існування територіальної громади, її функції, роль, правовий статус, основи фінансової автономії місцевих органів влади. Знайшли своє відображення в йо­го працях і міжнародні стандарти організації місцевих фінансів, зокрема описано і про­аналізовано Європейську хартію про місцеве самоврядування, Всесвітню декларацію про місцеве самоврядування, Європейську хартію міст та інші документи.

На думку Кравченка В.І., закладено лише основи теорії місцевих фінансів, які повинні стати базою для подальших досліджень шляхів становлення та розвитку інституту місцевого самоврядування в Україні. Це насамперед стосується опти­мального формування і вибору розмірів територіальних громад, вибору моделей ор­ганізації міжбюджетних відносин, механізмів функціонування самостійних місце­вих бюджетів, розвитку системи місцевого оподаткування, комунального кредиту, комунальних платежів, структури й переліку мінімальних соціальних стандартів.

Проаналізувавши методи, форми, ідеї, результати досліджень з питань форму­вання та розподілу коштів місцевих бюджетів як українських так і зарубіжних ав­торів, можна зробити такі висновки.

Історично ця проблематика досліджується в літературі майже 200 років. За цей час сформовано основні положення існування системи місцевих бюджетів залежно від територіально-адміністративного устрою певної країни.

Завдання українських науковців — якнайповніше використати теоретичні ос­нови попередників, проаналізувати, запозичити і адаптувати до українських умов передові здобутки провідних зарубіжних фахівців у сфері бюджетної діяльності ор­ганів місцевого самоврядування.

Особливої уваги потребують дослідження саме місцевих бюджетів як головно­го чинника економічного розвитку територій. До сьогодні цей напрям в Україні досліджувався в контексті державних фінансів, багато авторів просто обмежува­лись констатацією наявності інституту місцевого самоврядування і необхідності забезпечення йому достатньої власної фінансової бази, описом світового досвіду без конкретних пропозицій щодо його впровадження в Україні. Іншим аспектом не­обхідності дослідження саме місцевих бюджетів є те, що до цього часу нечисленні дослідження місцевих фінансів велись на макрорівні, тобто досліджувалася загаль­на система місцевих фінансів, доводилась необхідність фінансової автономії місце­вих органів влади, передачі невластивих функцій державної влади самоврядуванню, місце і роль місцевих бюджетів у загальній економічній системі держави. Зараз не­обхідно сконцентрувати увагу на дослідженнях на подальшій деталізації всіх норм бюджетної діяльності органів місцевого самоврядування.

Перетворення місцевих бюджетів у важливий стимул розвитку територіаль­ної економіки потребує на основі критичного аналізу правових основ і принципів діючого механізму їх формування розробки нових концептуальних підходів до по­будови місцевих бюджетів по лінії активізації і підвищення ефективності їх впливу на соціально-економічний розвиток території.

Як показує українська і світова практика, реорганізація бюджетного устрою не обмежується вдосконаленням взаємовідносин між рівнями бюджетної системи, тому що цього недостатньо для реальної децентралізації прийняття рішень в питан­нях складання і виконання самостійних місцевих бюджетів. У цьому головним на­прямом досліджень науковців повинно стати розмежування фінансових потоків між державою і самоврядуванням, яке ґрунтується на розподілі повноважень, функцій та відповідальності у відповідності до принципів субсидарності. Тобто стоїть за­вдання вдосконалити і адаптувати до українських умов систему відносин у сфері як утворення доходної частини, так і витратної в системі місцевих бюджетів, в рамках якої вищий рівень управління прийматиме рішення лише з тих питань, які не здатен самостійно вирішити рівень нижчий, на відміну від існуючої системи, коли нижчий рівень приймає рішення тільки в тих рамках, наскільки це допускає вищий рівень влади. У свою чергу, реалізація принципу субсидарності потребує розширення бюд­жетних прав місцевих органів влади.

Мало досліджена проблема формування місцевих бюджетів з огляду на наявність власних доходних джерел, оскільки існуюча практика перерозподілу більшої части­ни фінансових ресурсів на рівні області і району недостатньо ефективна. Тут бажа­но зосередити наукові пошуки на створенні концепції переходу від існуючої ситуації до формування більшої частини доходів місцевих бюджетів за рахунок надходжень від місцевих податків і зборів. Концепція повинна передбачати пряме надходження коштів від платників до фінансових підрозділів органів місцевого самоврядування. Доцільно не лише визначити бажаний кінцевий стан функціонування такої системи, а й створити план дій, виходячи з поступової зміни нашого українського законодавства. Об'єктом дослідження повинна стати можливість передачі надходжень від одного чи кількох загальнодержавних податків і зборів на час, поки законодавчо не буде сфор­мована податкова система з достатніми надходженнями від місцевих податків і збо­рів, безпосередньо до так званих бюджетів базового рівня, тобто уникнути перероз­поділу на рівні області і району левової частки фінансових ресурсів самоврядування. Дослідження потребують і самі шляхи збільшення надходжень від місцевих податків і зборів на основі світового досвіду та з урахуванням українських економічних, істо­ричних і культурних особливостей. Недослідженим є вплив на ефективність виконан­ня завдань місцевих органів влади взаємозаліків між бюджетами різних рівнів.

Відкритим лишається питання визначення основних джерел по фінансуванню делегованим державною органам місцевого самоврядування повноваженням.

Названі проблеми потребують наукового дослідження з позицій державного уп­равління і місцевого самоврядування, використовуючи передові розробки в галузях філософії, економіки, права, політології та інших наук, щоб забезпечити виконання основного завдання місцевого самоврядування і державної влади — всебічно задо­вольнити економічні, соціальні, культурні та інші потреби населення. У свою чергу бюджет місцевого самоврядування в цьому контексті є дієвим інструментом досяг­нення цієї мети.

Без налагодженого функціонування системи місцевого самоврядування важ­ко формувати економічні структури, оскільки саме на місцевому рівні складаються значні та стійкі фінансові взаємовідносини. З цієї позиції вагомого значення набу­ває процес формування бюджетної діяльності органів місцевого самоврядування, тому що без стійкої фінансової бази місцевих органів самоврядування неможливий перехід усієї країни до насправді ринкових відносин.

Значні відмінності в рівні економічного розвитку регіонів і умовах життя в них ведуть до соціальних конфліктів та політичної нестабільності. Тягар проблем, які нагромадилися, негативно позначається на розвитку регіонів.

Децентралізація системи державного управління в Україні є однією з найбільш актуальних та складних завдань. Необхідність її вирішення зумовлена недостатнім розвитком органів місцевого самоврядування, а також соціально-економічною не­рівністю регіонів — тими проблемами, які дісталися Україні у спадщину від по- надмірно централізованого СРСР.

У розвинутих країнах співвідношення між фінансовими можливостями органів місцевого самоврядування та контролем центрального управління розрізняються не тільки від країни до країни, а й у середині окремих країн у різні періоди часу — у від­повідності з політичними та економічними приорітетами влади.

В Україні доходи місцевих бюджетів (з урахуванням коштів, які надходять у порядку перерозподілу з Державного бюджету) становили в 2000 р. приблизно 50% загальної суми доходів зведеного бюджету. Це дещо більше, ніж в унітарних дер­жавах — членах ОЕСР, але менше, ніж у країнах з федеративним укладом, де бю­джетні доходи членів федерації і органів місцевого самоврядування становлять близько 60% доходів консолідованих бюджетів. Але для місцевих органів влади важливі не стільки вказані пропорції, скільки наявність фінансових можливостей самостійного вирішення питань, які входять у сферу їх компетенції.

Децентралізація компетенцій щодо розв'язання державних завдань у сучасних демократичних суспільствах дозволяє досить гнучко пристосовувати надання сус­пільних благ і послуг до потреб як окремих громадян, так і жителів різних регіонів. Можливість кращого врахування уподобань та інтересів громадян є основним еко­номічним аргументом на користь фінансової самостійності регіональних та місце­вих органів влади. Аргументом "проти" слугує необхідність створити в країні більш- менш однаковий рівень забезпечення населення суспільними благами і послугами. Тому багаторівневі бюджетні системи завжди виступають результатом пошуку ком­промісу між самостійністю регіонів і необхідністю міжрегіонального вирівнювання умов життя, що дістає відображення в розподілі державних функцій між централь­ними і місцевими органами влади, компетенцій щодо питань формування податко­вого законодавства, а також прав в управлінні податками і одержанні конкретних податків до відповідних бюджетів.

Проблема децентралізації актуальна не лише для України, а й для решти країн світу як тих, що розвиваються, так і для тих, які вже мають розвинуту ринкову еко­номіку і є фінансовими магнатами у світі. Різні види місцевих національних дер­жавних структур існують у більшості країн з перехідною економікою, оскільки на них ще діє вплив соціалістичного режиму з його гаслом суцільної фіскальної цент­ралізації, де в середині держави на місцевому національному рівні велися справи на рівні адміністративної одиниці або підрозділу центру без надання будь-якої неза­лежності фіскальної або законодавчої відповідальності місцевих органів самовряду­вання. Такий стан майже в усіх посткомуністичних країнах, хоч усі вони знаходять­ся на різному етапі розвитку економіки.

При натиску політичних і економічних занепокоєнь, особливо побоювання роз­паду та макроекономічної кризи, постала об'єктивна необхідність у децентралізації державних фінансів.