3.3. місцеві позики в україні : Місцеві фінанси : B-ko.com : Книги для студентів

3.3. місцеві позики в україні

Міністерство фінансів України може надавати за рахунок коштів загального фонду Державного бюджету України в межах бюджетного періоду короткотерміно­ві безвідсоткові позики місцевим бюджетам за умови їх використання виключно для проведення видатків загального фонду відповідного бюджету у разі виникнення ко­роткотермінових касових розривів. Місцевий фінансовий орган може надавати по­зички іншим місцевим бюджетам в межах відповідної території на таких же умовах за рахунок коштів загального фонду відповідного бюджету.

Запозичення до бюджету Автономної Республіки Крим та бюджетів місцевого самоврядування здійснюються на визначену мету і підлягають обов'язковому по­верненню. Запозичення відповідних бюджетів можуть бути здійснені лише до бю­джету розвитку. Використання запозичень для здійснення поточних видатків забо­роняється і не може бути джерелом погашення основної суми боргу відповідного бюджету. Держава не несе відповідальності по зобов'язаннях за запозиченнями бю­джету Автономної Республіки Крим та бюджетів місцевого самоврядування. Пла­тежі з обслуговування боргу здійснюється з видатків поточного бюджету. Місцева рада може прийняти рішення про запозичення до відповідного бюджету за умови, що видатки на обслуговування боргу бюджету Автономної Республіки Крим та бю­джету місцевого самоврядування щорічно не перевищуватимуть 10 відсотків видат­ків поточного бюджету протягом будь-якого бюджетного періоду, коли планується обслуговування боргу. Якщо у процесі сплати основної суми боргу та відсотків по його обслуговуванню, обумовленої договором між кредитором та позичальником, має місце порушення графіку сплати з вини позичальника, відповідна рада не має права здійснювати нові запозичення протягом 5 наступних років.

Порядок здійснення запозичень до бюджету Автономної Республіки Крим та бю­джетів місцевого самоврядування встановлюється спільним рішенням Міністерства фінансів України та Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Розглянемо практику випуску комунальних позик в окремих містах Укра­їни в 1990-1996 роках. Рішення про випуск внутрішньої місцевої позики на суму 5 трлн 132 млрд. крб. у 1995 році ухвалила Київська міська рада. Емітентом був комітет економіки міськвиконкому під гарантії фінансового управління цього вико­навчого комітету. Випуск позики здійснювався в безготівковій формі. Номінальна вартість однієї облігації — 50 млн. крб. Термін випуску облігацій встановлювався з 1 липня 1995 р. по 1 липня 1996 р. Облігації розміщувалися серед юридичних осіб. Погашення їх здійснювалося через 3-6 місяців. У міськвиконкомі створили комісію з питань цінних паперів. Отримані від позики кошти місто планувало спрямувати на житлове будівництво та будівництво метрополітену. Муніципальну позику до кінця не було реалізовано через конфліктну ситуацію, що склалася між головою міської ради та самою радою. З 1 липня 1995 року свої цільові житлові облігації (ЦЖО) почала випускати Київська державна комунальна будівельна корпорація "Київміськбуд". Обсяг емісії становить 1 трлн 388 млрд. крб. Власники облігацій у період 1 лип­ня 1996 р. — 15 березня 1997 р. стали власниками житла. Київський міськвиконком затвердив Положення про порядок передачі власникам житлових облігацій квартир, споруджених корпорацією "Київміськбуд". Договір купівлі-продажу укладається в разі володіння 100% акцій, необхідних для купівлі відповідної квартири. Вартість загальної площі житла було оцінено в ЗО млн. крб. за 1 м2. Вартість однієї акції до­рівнювала вартості 0,1 м2 загальної житлової площі. Відсотки за облігаціями не ви­плачувалися. За отримані внаслідок позики кошти планувалося збудувати 6 будин­ків загальною площею 46 273 м2. У Дніпропетровську в 1995 році було випущено першу в місті муніципальну позику на 2 трлн 100 млрд. крб. Емітент — міськрада. Термін позики — зі липня 1995 р. до ЗО червня 1998 р. Позика розміщувалася під гарантію приватизації об'єктів комунальної власності. По суті, це був новий спосіб приватизації. Випуск облігацій здійснювався номіналом 1, 10 і 100 млн. крб. Об­лігації випускалися у безготівковій формі. Власниками їх могли бути юридичні та фізичні особи. Приватизація об'єктів комунальної власності проводиться лише в разі виплати покупцем не менше 40% початкової вартості об'єкта такими облігаці­ями. У разі виплати облігаціями 50% вартості об'єкта покупець отримує право на виплату залишку вартості в кредит терміном З місяці. Якщо ж облігаціями сплаче­но 75% вартості, покупець має право на тримісячну відстрочку при оплаті залишку вартості об'єкта. Прибуток власників облігацій очікується на 10% більшим, ніж той, що принесли б аналогічні кошти, вкладені в Ощадний банк, і Одеський облвикон­ком у 1995 р. ухвалив рішення про випуск державних продовольчих сертифікатів як засіб фінансування закупівель урожаю. Згідно з цим сертифікати продавалися фізичним і юридичним особам, а їхні власники отримували право власності на від­повідну частку врожаю 1995 р. У 1996 р. облігаційну позику розмістив Запорізь­кий міськвиконком з метою залучення коштів для розвитку комунальних мереж та газифікації міста. Облігації випускалися трьома серіями строком на 12 місяців у безготівковій формі як записи на рахунках депо генерального агента. Генераль­ний агент емітента — комерційний акціонерний банк "Слов'янський". Обсяг емісії першої серії позики строком з 1 липня 1996 р. по 31 липня 1997 р. склав 3 млн. грн. Облігацію міської позики на термін з 1 грудня 1995 р. до 31 грудня 1996 р. розміс­тив Харківський міськвиконком. Загальний обсяг позики склав 150 млрд. крб. Об­лігації місцевої позики випускались у формі цінних паперів на пред'явника і мали вільний обіг на ринку цінних паперів. Кошти від позики було спрямовано на роз­виток альтернативних перевезень пасажирів міським транспортом на комерційних засадах. Генеральним агентом з обслуговування позики було призначено комер­ційний банк "Грант". У 1996 р. облігації міської житлової позики випустив Маріу­польський міськвиконком строком на грудень 1996 р. — липень 1998 р. Вони випус­кались як цільові безпроцентні майнові облігації на пред'явника. Загальний обсяг емісії — 5 млн. грн. Номінальна вартість облігації — 50 грн. Облігації виготовлялись у формі бланків спеціального зразка. Кожна облігація підтверджувала право її влас­ника на отримання 0,1 м2 загальної площі житла. Уповноваженою особою з позики було призначено інвестиційну компанію "Афіна". Міську житлову позику в 1995 р. розмістив Донецький міськвиконком загальним обсягом 500 млрд. крб. Вартість об­лігації — 5 млн. крб. Власник однієї облігації мав право на ОД м2 загальної площі житла. Облігація випускалася з 15 листопада 1995 р. по 31 травня 1997 р. Міську позику в 1996 р. випустив Львівський міськвиконком загальним обсягом 620 млрд. крб. Мета позики — мобілізація коштів на будівництво житла. Позика розміщується терміном з квітня 1996 р. до червня 1998 р. Позика випускалась у формі процентних облігацій у вигляді записів на електронних носіях. Функції реєстратора покладено на Львівську філію Української міжбанківської валютної біржі.

У 1997 році місцеву позику обсягом понад 62 млн. грн. розмістив Одеський місь­квиконком. У ході реалізації цієї позики було допущено значні помилки, внаслідок чого місту в 1998 році довелося розрахуватися за борговими зобов'язаннями майном комунальної власності. Загальна сума боргових зобов'язань за позикою із урахуван­ням процентів перевищує 90 млн. грн. У цілому станом на середину 1998 року 10 міст України розмістили місцевих позик на суму майже 200 млн. грн. В окремих містах комунальні підприємства об'єднують свої зусилля з комерційними структурами у сфері розміщення цільових позик. Так, у Дніпропетровську розроблено муніципаль­ну житлову програму "Ваш дім", яка передбачає залучення коштів населення. До­мобудівний комбінат і обласне управління Ощадбанку України разом із ФК "Ельф" випускають для реалізації житлові векселі. Номінальна вартість векселя — 15 дол., що еквівалентно ціні 0,1 м2 житлової площі. Власники векселів, згідно з програмою, мають стати власниками квартир. У ряді міст України набирає поширення практика проведення аукціонів на право довгострокової оренди міських земель, їх уже прово­дили в Харкові, Львові, Чернігові, Миколаєві, Одесі. У травні 1995 р. Київська місь­ка рада затвердила Положення про оренду і проведення аукціонів у Києві з продажу права довгострокової оренди земельних ділянок. Подібну практику слід поширюва­ти, оскільки для цього створено відповідні технічні й правові передумови. Кабінет Міністрів України в постанові № 213 від 23 березня 1995 р. затвердив (щоправда, лише тимчасову) методику грошової оцінки земель сільськогосподарського призна­чення та населених пунктів. Що стосується комунального банківського кредиту, то банківськими позиками користуються лише окремі міста. Банківський кредит зали­шається дуже дорогим, і органи місцевого самоврядування не можуть ним користу­ватися. У 1995 році кредити банків склали 0,1% доходів місцевих бюджетів України. У 1995 році кредити банків залучалися в місцеві бюджети в Автономній Республіці Крим, у Дніпропетровській, Донецькій, Миколаївський, Херсонській, Чернівецькій, Чернігівській областях. Практика реальної участі органів місцевого самоврядування у фінансово-кредитних відносинах поширюється. Разом з тим, можливості органів місцевого самоврядування у сфері мобілізації фінансово-кредитних ресурсів поки що обмежуються чинним законодавством України. Правове поле у сфері комуналь­ного кредиту врегульовано лише фрагментарно. Потрібно розробити та прийняти за­кон України про комунальний кредит і комунальні цінні папери. Органи місцевого самоврядування України мають реально скористатися правом створення комуналь­них банків та інших фінансово-кредитних установ. Подібне право є в багатьох роз­винутих країнах. Мають його й органи місцевого самоврядування Російської Феде­рації на підставі федерального закону "Про загальні принципи організації місцевого самоврядування в Російській Федерації", прийнятого Державною думою Російської Федерації 12 серпня 1995 р. За пропозицією автора, положення про право створення комунальних банків та інших фінансово-кредитних установ органами місцевого само­врядування України знайшло закріплення в статті 70 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року. Доцільно також внести відповідні зміни і в банківське законодавство України, згідно з яким, окрім уже діючих, до бан­ківської системи України входитимуть і комунальні банки, котрі можуть створювати­ся органами місцевого самоврядування та підприємствами й організаціями, що пере­бувають у комунальній власності. Муніципальні банки повинні сприяти діяльності органів місцевого самоврядування, розв'язанню соціально-економічних проблем міст і зміцненню їхньої інфраструктури. У деяких містах України вже вишукуються мож­ливості створення таких банків. Так, Харківський міськвиконком затвердив програму переходу до централізованого банківського обслуговування міського господарства. Зосередження коштів міських служб і підприємств комунальної власності в одному банку сприятиме ефективнішому використанню їх. З цією метою головне управління економічного розвитку міськвиконкому провело серед комерційних банків конкурс на право централізованого обслуговування міськвиконкому і підприємств місько­го господарства, котрі фінансуються з бюджету. Перемогу здобули банки "Граніт" і "Регіон-банк". З ними міськвиконком підписав угоду про здійснення централізова­ного банківського обслуговування. Муніципальні банки створено в Києві та Сумах. Доцільно створити Центральний комунальний інвестиційний банк України. Подібні банки комунального кредиту є у Франції, Німеччині, Італії, Бельгії та в інших країнах. Перспективний напрямок для України — розвиток взаємного комунального кредиту, створення жиро централей та організація жиророзрахунків між органами місцевого самоврядування.

мовою закону:

Порядок здійснення місцевих запозичень

10.1. Процедури в Україні

В Україні місцеві запозичення — операції, пов'язані з отриманням бюджетом ко­штів на умовах повернення, платності та строковості, в результаті яких з'явля­ються зобов'язання органів місцевого самоврядування перед кредиторами.

Позички органів місцевого самоврядування — фінансова операція, що засвідчує зобов'язання органів місцевого самоврядування перед банками, іншими фінансовими установами щодо повернення заборгованої суми, а також зобов'язання на сплату від­сотків за користування та інших зборів з такої суми.

Суб'єктами місцевих запозичень для покриття тимчасових касових розривів у процесі виконання відповідного бюджету можуть бути органи місцевого самовряду­вання в особі Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних та міських рад, рад міст Києва та Севастополя. Щодо здійснення місцевих запозичень у вигляді цінних паперів місцевої позики, то суб'єктами можуть виступати виключ­но Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради. Такі запозичення здійснюються до бюджету розвитку. Цінні папери місцевої позики випускаються у вигляді облігацій. Зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради з чи­сельністю населення понад вісімсот тисяч мешканців.

Стаття 73 Бюджетного кодексу передбачає повноваження місцевих органів вла­ди робити запозичення терміном до трьох місяців у поточному році для покриття короткострокових касових розривів. Американські міста в таких випадках покла­даються на систему комерційних банків, яка надає короткострокові позики і в дея­ких випадках гарантує розміщення довгострокових боргів для фінансування потреб інфраструктури. Кодекс містить конкретні положення щодо вимоги до місцевих органів класифікувати борги за видами боргових засобів і кредиторів (стаття 12). Зрозуміло, що Національний банк України не може бути джерелом фінансування бюджетного дефіциту або покривати потреби інфраструктури (стаття 15-6). Це розділяє фіскальний і грошовий рахунки і запобігає використанню грошових ре­зервів для фінансування фіскальних операцій. Річний бюджет має підтримуватися інформацією від місцевих органів щодо строку заборгованості і умов запозичення (стаття 76-г).

Існують короткострокові та довгострокові запозичення.

Короткострокові запозичення. Через нормальні часові коливання бюджету (на­приклад, нерівномірне надходження доходів і регулярні зобов'язання по видатках, таких як оплата праці) місцеві фінансові органи намагаються згладити виконання бюджету і стабілізувати фінанси шляхом запозичення в межах попередньо визначе­них лімітів. Місцеві фінансові органи фактично повинні керувати зобов'язання­ми по доходах і видатках для максимального збільшення заощаджень і мінімізації втрат. Вони можуть робити це, застосовуючи практику управління грошовими ко­штами, зокрема: 1) мінімізувати незадіяні кошти на банківських рахунках; 2) опла­чувати рахунки постачальникам у найпізніший строк, допустимий без застосування санкцій; 3) сплачувати раніше, щоб отримати знижку; 4) стежити, щоб надходження не депонувалися на рахунки запізно. Такі дії мають запобігати заборгованості з пла­тежів і покривати невеликі фіскальні розриви.

Такі методи спроможні забезпечити бюджетні заощадження для місцевих ор­ганів, але бюджетні розриви можуть вимагати жорсткіших заходів, таких як корот­кострокові позики. Зазвичай банки надають місцевим органам два види короткост­рокових кредитів: 1) облігації під майбутні податкові надходження; 2) муніципальні короткострокові векселі, що випускаються в очікуванні фіскальних трансфертів або інших доходів.

Місцеві органи користуються послугами комерційних банків у особливих ви­падках, встановлюючи неформальні стосунки або формально влаштовуючи тендер на найменшу вартість послуг. Місцеві органи можуть неформально розподіляти ці послуги між кількома банками. Це може бути вигідно з політичної точки зору в ма­лих громадах, оскільки відбувається поділ "пирога". Місцеві органи можуть також надавати формальні запити на тендерні пропозиції з боку місцевих банків на надан­ня послуг з управління грошовими коштами. Місцеві органи розраховують обсяги послуг і вказують у пропозиціях, як саме банкам оплачуватимуться їхні послуги. Банки, в свою чергу, вказують суми винагороди за послуги, включаючи знижки за весь спектр послуг.

При казначейському обслуговуванні місцевих бюджетів за видатками надання короткострокових позичок може також здійснюватися управліннями Державного казначейства за рахунок тимчасово вільних залишків коштів на рахунках Держказ- начейства. Так, управління Державного казначейства у Дніпропетровській області надає короткострокові позички місцевим бюджетам на безвідсотковій основі для покриття тимчасових касових розривів, які виникають у процесі їх виконання, на виплату заробітної плати працівникам бюджетної сфери, на соціальні виплати і роз­рахунки за енергоносії терміном до трьох місяців. Позички надаються за рахунок і в межах залишку коштів місцевих бюджетів на кореспондентських рахунках уп­равлінь.

Для оформлення та отримання позички сільськими, селищними, міськими та районними бюджетами подаються такі документи та обґрунтування:

•          лист-звернення за підписом голови про необхідність покриття касового роз­риву та напрями спрямування коштів;

•    рішення відповідної ради та затверджений розпис;

•    економічне обґрунтування здійснення запозичення;

•    прогноз надходжень на період запозичення та графік погашення.

Надання позичок оформляється відповідною угодою сторін. Позички надають­ся на безвідсотковій основі на термін до трьох місяців, але в межах поточного бюд­жетного періоду. Після підписання угоди вносяться відповідні зміни до розпису та плану асигнувань.

Погашення позички здійснюється в автоматичному режимі шляхом щоденних відрахувань від надходжень загального фонду відповідного місцевого бюджету до повного відшкодування. Обсяг коштів щоденних відрахувань погашення позички визначається шляхом розподілу обсягу позички на кількість робочих днів періоду запозичення. У разі непогашення позички у визначений термін (незабезпечення що­денних перерахувань внаслідок недонадходження доходів) органи Держказначей- ства здійснюють її повернення до повного погашення в примусовому порядку, по­чинаючи з наступного дня терміну погашення позички. При цьому рефінансування забороняється.

довгострокові запозичення. Капіталовкладення значною мірою фінансуються за рахунок бюджету розвитку або субвенцій згідно зі статтею 105. Органи місцевого самоврядування можуть об'єднувати капітальні ресурси на основі внутрішньоуря- дових угод (стаття 107). Основна маса капітального фінансування тоді надходить з Державного бюджету, який фінансується частково позиками міжнародних проектів і грантами. Хорошим прикладом такого фінансування є Фонд надання позик на роз­виток міст, що підтримується Міністерством фінансів і Всесвітнім банком.

Стаття 74-1 надає повноваження на запозичення з метою фінансування інвес­тиційного бюджету або бюджету розвитку. Стаття конкретно встановлює ліміт об­слуговування боргу на рівні 10% загального фонду (74-4). Якщо місцевий орган не зможе забезпечити вимоги обслуговування боргу і порушить графік виплат (тех­нічний дефолт), місцевим радам буде заборонено позичати протягом 5 років (74-5). Казначейство звільняє себе від зобов'язань щодо міжбюджетних непередбачених випадків, пов'язаних з дефолтами місцевих рад (74-3). Ці положення встановлю­ють основу для позик місцевим органам влади з боку банків, приватних осіб або інших установ на основі кредитоспроможності місцевого органу або здатності вно­сити платежі за обслуговування боргу і повертати позику.

Відповідно до проекту Закону України "Про місцеві запозичення", для здійснен­ня видатків бюджету розвитку та реалізації комерційних проектів органи місцевого самоврядування за рішенням відповідної ради можуть отримувати середньостро- кові позички у фінансово-кредитних установах та здійснювати випуск цінних па­перів місцевої позики.

Рішення про випуск цінних паперів місцевої позики підлягає обов'язковій реє­страції в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку. Емітентом обліга­цій виступають відповідно Верховна рада Автономної Республіки Крим та міські ра­ди. Емісія цінних паперів місцевої позики може відбуватися окремими випусками. Проект Закону передбачає рефінансування (погашення старої заборгованості но­вою) шляхом випуску нових облігацій, які надалі іменуються "конвертованими об­лігаціями місцевої позики". При цьому термін конверсії облігацій не повинен бути більшим за термін викупу. Випуск конвертованих облігацій також підлягає обов'яз­ковій реєстрації в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Якщо випуск облігацій перевищує 5 млн, то обіг цінних паперів місцевої позики здійснюється фондовими біржами. Граничний обсяг боргу Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування встановлюється на бюджетний період рішенням про місцевий бюджет. Погашення основної суми боргу здійснюється за рахунок вит­рат бюджету розвитку, а обслуговування за рахунок загального фонду відповідного місцевого бюджету. При цьому видатки на обслуговування боргу місцевих бюджетів не можуть щорічно перевищувати 10% видатків загального фонду.

Реєстрація інформації про випуск цінних паперів місцевої позики проводиться протягом 30 календарних днів з моменту подання документів до Державної комі­сії. Реєстрація випуску оформляється у вигляді свідоцтва. При здійсненні випуску облігацій місцевої позики орган місцевого самоврядування обов'язково подає таку інформацію:

•     найменування емітента;

•     місце розташування;

•     обсяг випуску;

•     номінальна вартість;

•     умови викупу;

•     умови сплати відсотків;

•     назва гаранта та вартість гарантії;

•     вартість взятих зобов'язань та спроможність їх виконати;

•     фінансові результати використання запозичених коштів;

•     обґрунтування випуску облігацій та напрямки використання коштів;

•     джерела погашення зобов'язань;

•     звіт про виконання місцевого бюджету.

У разі застави нерухомого майна як гарантії здійснюється його експертна оцін­ка. Застава майна може бути однією з умов випуску цінних паперів (предметом за­стави не може бути майно, що не підлягає відчуженню).

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, міські ради затверджують звіт про використання запозичених коштів та погашення взятих зобов'язань. Затверд­жені звіти про розміщення та погашення облігацій місцевої позики подаються до Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку.

Щодо цінних паперів зовнішніх позик, то їх номінальна вартість може відобра­жатися у конвертованій валюті. Зовнішні запозичення здійснюються виключно до бюджету розвитку. При цьому цінні папери зовнішніх позик можуть бути процент­ними, дисконтними.

З метою сприяння залученню коштів фізичних та юридичних осіб шляхом придбання облігацій місцевих позик діє пільгове оподаткування цінних паперів. Так звільняються від оподаткування доходи фізичних та юридичних осіб з цінних па­перів, а також підприємств, що здійснюють операції з розміщення облігацій.

Держава не несе відповідальності по зобов'язаннях за запозиченнями до місце­вих бюджетів. Органи місцевого самоврядування повинні передбачити джерела забезпечення місцевих запозичень шляхом надання відповідних гарантійних зо­бов'язань.

Забезпеченням погашення зобов'язань за облігаціями місцевих позик можуть бути:

•     загальний фонд бюджету (обслуговування боргу);

•     бюджет розвитку (погашення основної суми боргу);

•     резервний фонд;

•     заставний фонд нерухомого майна, частки статутних фондів підприємств,

органів місцевого самоврядування, земельні ділянки.

Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку здійснює контроль за випуском та обігом цінних паперів місцевої позики.

Міністерство фінансів здійснює загальний нагляд за зобов'язаннями в процесі розміщення та погашення облігацій місцевої позики.

мовою закону:

10.2. Управління боргом

Головні принципи здійснення запозичень:

•               Продумане і обґрунтоване запозичення відповідає добрим методам фінансово­го управління.

•               Для того щоб належним чином брати боргові зобов'язання та їх виплачувати, борг потрібно економічно обгрунтувати.

•               Перед тим, як взяти нове боргове зобов'язання, всі фінансові і операційніризи- ки поточного боргу мають бути осягнуті і визначені, якщо це видається мож­ливим.

•               Добре управління боргом не врятує поганого фінансового і бюджетного уп­равління; все це одна загальна система управління бюджетом. Інакше кажучи, якщо ви володієте найкращими в світі системами управління боргом, а ваш бю­джет погано сформовано і він погано виконується, то все одно ви проблему не вирішуєте.

Управління боргом можна визначити як найефективніше управління портфе­лем боргових зобов'язань державного сектору задля зменшення ризику і мінімізації довгострокових видатків органів влади.

Першим кроком має стати визнання різних форм, яких може набувати борг, до­кументальне оформлення і інвентаризація боргів/ заборгованості.

Боргом, як правило, вважаються рахунки, боргові розписки і облігації, продані інвесторам, на які нараховуватиметься належний відсоток в майбутньому за визна­ченим графіком. Однак, у широкому розумінні під боргом можуть розумітись бюд­жетна і кредиторська заборгованість, нарахована, але не виплачена соціальна допо­мога працівникам і т.і.

Центральні органи влади можуть досить часто нести пряму відповідальність за борги регіональних органів влади залежно від того, чи визнають вони їх як борги. Така ситуація має місце, оскільки в багатьох системах регіональні органи влади мо­жуть повністю залежати від центральних органів влади стосовно перерозподілу чи виділення коштів, які врешті решт йдуть на фінансування зобов'язання обслугову­вання боргу. Навіть за умови бюджетної та юридичної роздільності на центральні органи влади може чинитись сильний тиск в результаті дії інших факторів, які мо­жуть створити щось подібне до морального чи політичного зобов'язання.

Стратегія запозичення органів влади є частиною загальної фінансової стра­тегії. Розробка і втілення фінансової стратегії є найбільш важливим шляхом, через який забезпечується ефективне виконання бюджету і добре управління його фінан­совими ресурсами. Фінансова стратегія повинна бути скоординована з загальним фондом, бюджетом розвитку і прогнозами руху готівки, які показують тимчасовий дисбаланс між видатковою і доходною частинами, який має фінансуватись на корот­костроковій основі.

Процес формування фінансової стратегії є складним безперервним процесом, який включає:

1)   джерело фінансування;

2)   державний чи приватний, що стосується ринку запозичень;

3)   строк боргового зобов'язання;

4)   валютний склад боргу;

5)         характеристики інструментів, включаючи застосування фіксованого/ плава­ючого курсу.

Метою боргових програм є збір достатніх коштів з мінімізацією ризику. Основ­ні ризики, які керівник з питань боргу має брати до уваги:

1.         Фінансовий ризик: забезпечити постійну наявність ресурсів для нових позик і рефінансування існуючого боргу.

2.          Ризик процентної ставки: звести ризик, пов'язаний з несприятливим коли­ванням процентної ставки до мінімуму.

3.          Валютний ризик: ризик, що пов'язаний із несприятливими коливаннями обмінного курсу.

4.          Проміжний ризик: можливість того, що система розподілу боргу позичаль­ника може обмежити доступ на ринок.

Хоча вивірена стратегія управління боргом і потрібна для досягнення цілей, од­нак найбільш важливим і впливовим фактором є стабільна, прогнозована, виважена, прозора і до кінця виконувана монетарна і фіскальна політика.

Розглянемо складові успішної програми управління боргом:

Нормативно-правова база. Ядром програми управління боргом має бути юри­дична база, яка надає фінансовому управлінню повноваження здійснювати уп­равління боргом від імені міста, включаючи виключне повноваження зобов'язувати

місто і вести реєстр боргу і його обслуговування. Нормативно-правова база може визначати ліміти позичання і може бути пов'язана із законом про річний бюджет.

прозорість і передбачуваність. Цілі програми управління боргом мають бути чітко і відкрито сформульовані. Планове звітування з управління боргом має стати надбанням відповідної ради, громадськості і фінансових установ.

Розробка боргової політики. Для процесу планування і запозичення і, зокрема, випуску державних цінних паперів необхідні політика і процедури. Така політика має встановити рамки, в яких приймаються рішення про типи, частоту, цілі та суми запозичень. Особливу увагу потрібно звернути на визначення окремих управлінь, які відповідатимуть за управління боргом, а також питання централізації повнова­ження приймати рішення.

Невід'ємним компонентом процесу управління боргом є динамічний огляд по­точного і прогнозованого боргового навантаження і обслуговування боргу згідно із певними прийнятими показниками.