Напрямки політики і програм, викладені у інструкціях до бюджету, як правило, поділяються принаймні на три категорії:

магниевый скраб beletage

Загальна політика та пріоритети. Дана категорія включає великі нові програми або суттєві зміни існуючих програм. Вона також включає сфери особливої уваги, які головні розпорядники повинні вважати пріоритетними.

Адміністративна і фінансова політика. Ця категорія включає такі питання, як зміни заробітної плати та додаткових виплат працівникам, обмеження працевла­штування, обмеження щодо капіталовкладень, розпорядження певними невикорис­таними коштами, тощо.

Особливі напрямки програм. Ці напрямки належать до функцій і діяльності лише одного чи кількох розпорядників, що є важливою частиною інструкцій до бю­джету. У зв'язку з його спеціальним характером він часто визначається у спеціально­му листі до кожного розпорядника. Такий напрямок, наприклад, може передбачати визначення сфер, яким слід приділяти особливу увагу в рамках певної програми, або визначати нормативні припущення для обчислення потреб у капіталовкладеннях.

основні вимоги до інформації, що надається у бюджетних запитах

Процес розробки бюджетних запитів дає головним розпорядникам бюджетних коштів можливість поліпшити планування своєї роботи. Крім того, що цей процес зосереджується на фінансових питаннях, він дає можливість обговорити з органом влади основні питання стосовно подальшої діяльності.

• Якщо між наданою фінансовою інформацією та конкретними видами діяль­ності, які планується здійснювати, не існує чіткого зв'язку, тоді процес за­знав невдачі в одному з суттєвих аспектів складання бюджету.

• Надто багато інформації може зашкодити процесу розробки бюджетних за­питів так само, як і недостатня кількість інформації.

Основні моменти, на які звертають увагу головних розпорядників бюджетних коштів під час розробки бюджетних запитів:

• Визначення граничних обсягів для галузевих управлінь і програм

• Фінансування нових програм

• Перерозподіл коштів між існуючими програмами згідно з пріоритетами

• Збільшення чи зменшення фінансування існуючих функцій чи програм

• Скорочення чи припинення програм або видів діяльності

• Коригування потреб у фінансування залежно від змін нормативних критеріїв

• Оцінка впливу інфляції

• Визначення засобів вимірювання результатів (системи складання бюджету з огляду на результати)

• Визначення основних питань, на які не виділено фінансування

• Заходи з задоволення вимог щодо економності

• Фінансування послуг громадянам

• Бюджет розвитку

□ Інформація та форми бюджетних запитів на рівні головних розпорядників бюджетних коштів (галузевих управлінь і відділів), як правило, узагальню­ють фінансові дані та передбачають співставлення інформації різних про­грам і галузевих управлінь.

□ Галузеві управління можуть складати доволі детальні буклети з пояснення своєї діяльності та програм на наступний бюджетний період, які називають­ся оцінками або обґрунтуваннями. Після прийняття рішень до цих оцінок або обґрунтувань вносяться відповідні зміни, і потім вони використовуються протягом усього бюджетного процесу.

• Фінансова інформація, що надається всіма структурами виконавчої влади, повинна бути послідовною за своєю формою та змістом для того, щоб можна було здійснювати її аналіз і приймати свідомі рішення.

• Бюджетні пропозиції повинні мати адекватне пояснення для того, щоб мож­на було оцінити, наскільки ефективно витрачаються бюджетні кошти на до­сягнення чітко поставлених цілей.

• Начальники управлінь повинні мати змогу звертати увагу на серйозні по­треби, що не фінансуються, але необґрунтовані бюджетні пропозиції не слу­гують жодній корисній меті.

• Якщо бюджетна пропозиція отримує бюджетне фінансування, це слід роз­глядати як договір між розпорядником та органом влади, у якому обидві сторони, а також представницький орган, розуміють, для чого витрачаються бюджетні кошти і яких результатів можна очікувати.

• Підзвітність організацій по програмах і видатках повинна бути абсолютно чіткою.

• Дані мають представлятись в адекватній формі, що полегшить діяльність з виконання і контролю бюджету після того, як бюджет буде прийнято.

• Максимальне використання сучасної інформаційної технології значно під­вищить здатність аналізувати бюджетні дані та складати надійний бюджет.

Основна бюджетна пропозиція головного розпорядника (управління) подається відповідно до типових форм, затверджених Міністерством фінансів, які додаються до інструкцій. Найбільш детальною формою планування бюджетного запиту, зазви­чай, є форма "за програмами" або "за функціями", хоча деякі програми можуть пода­ватися більш детально (за видами діяльності або за під-функціями). Часто існують скорочені форми документів для кожного підпорядкованого підрозділу, а також для розпорядника в цілому.

Форми, як правило, містять цифрові дані та текст.

Більшість сучасних бюджетних запитів, особливо цифрові дані, оброблюються комп'ютерними бюджетно-обліковими системами.

Нижче зазначається, які дані зазвичай подаються у формах.

• Назва управління та програми, інформація про те, хто і за які види діяльності відповідає.

• Коди бюджетної класифікації, що відповідають конкретній організації та програмі.

• Суми фактичних видатків минулого року та затверджені у поточному.

• Граничний обсяг видатків на поточний рік.

• Коригування, внесені з метою визначення бази бюджетного запиту.

• Сума, що запитується для програми на бюджетний рік.

• Збільшення або зменшення базової суми (сума коштів необхідних додат­ково).

• Оцінена сума видатків на два роки, що йдуть після наступного бюджетного року (середньострокова структура).

• Показники за мережею, штатами і контингентами головного розпорядника (по кожній функції).

• Пояснення програми, включаючи правову основу, завдання, діяльність, об­сяги роботи, минулі досягнення та інша важлива інформація.

• Заплановані досягнення на рівні бюджетного запиту на наступний рік з на­голосом на фактичній віддачі, очікуваних результатах роботи по відношенню до цілей програми і вимірюванні ефективності. Цей розділ бюджетного запи­ту часто називають обґрунтуванням бюджету. Він, як правило, поділяється на дві частини, одна з яких описує досягнення з базовими обсягами фінан­сування, а друга описує зміни, що пропонується зробити шляхом зменшення або збільшення суми асигнувань.

Ще одною загальною вимогою є таблиця з описанням деталей програми. У ній зазначаються запропоновані суми видатків згідно з економічною класифікацією та описуються джерела надходжень, з яких передбачається фінансувати дану програму.

У деяких формах передбачається розділ, де описуються будь-які невирішені пи­тання у програмі, будь-які не фінансовані потреби та особливі ситуації.

Граничні обсяги часто встановлюються фінансовим органом для галузевих від­ділів і управлінь, а не для окремих програм. Це дає розпорядникам певну свободу в сфері визначення пріоритетів. Таким чином бюджетні запити, що передбачають пе­ревищення ліміту, як правило, розглядаються на рівні адміністрацій та виконкомів.

спеціальні інструкції для розпорядників

Оскільки управління часто знаходяться в різних ситуаціях та управляють про­грамами різної пріоритетності, належним чином складені інструкції до бюджету, за­звичай, містять певні спеціальні інструкції кожному великому управлінню.

Спеціальні інструкції для розпорядників часто видаються у формі додаткового листа управління фінансів, у якому завдання представляються у вигляді більш кон­кретних бюджетних вимог.

Спеціальні інструкції можуть включати граничний обсяг видатків для розпо­рядника, вимоги збільшити або зменшити витрати по конкретних програмах, ди­рективи щодо планування нових ініціатив, які були узгоджені у принципі, а також вимоги щодо здійснення спеціальних видів аналізу.

Часто спеціальні інструкції вимагають надавати додаткові форми та дані, якщо це необхідно для врахування ситуацій притаманних діяльності зазначеного управ­ління.

Бюджетні пропозиції щодо капіталовкладень

• Програми капіталовкладень є фундаментом економічного розвитку і модер­нізації, тому вони є надзвичайно важливою частиною бюджету.

• Програми капіталовкладень конкурують з поточною діяльністю за наявне фінансування, тому важливо, щоб пропозиції щодо капіталовкладень оціню­вались разом з іншими бюджетними запитами.

• Програми капіталовкладень, як правило, здійснюються протягом кількох ро­ків і є довгостроковими фінансовими зобов'язаннями. Вони є суттєвим чин­ником при складанні середньострокового бюджетного прогнозу.

• Програми капіталовкладень коштують дуже багато, і їхнє завершення, як правило, пов'язано із здійсненням запозичень до місцевих бюджетів, отже оцінка таких програм повинна передбачати повне розуміння загальної фі­нансової позиції.

• Хоча програми капіталовкладень повинні відповідати загальним пріорите­там видатків, їх характер вимагає виконання особливих видів фінансового аналізу та оцінки під час бюджетного процесу.

Інструкції розпорядникам щодо подання пропозицій стосовно програм капіта­ловкладень часто є окремим документом, який не входить до складу загальних ін­струкцій до складання бюджету.

Зміст інструкцій залежить від кількох основних чинників:

1. Чи має управління фінансів виключні повноваження стосовно оцінки про­грам капіталовкладень, або воно ділить ці повноваження з управлінням еко­номіки.

2. Чи існує окремий кошторис, або капіталовкладення цілком включені до бю­джету розвитку.

3. Чи існує багаторічна програма капіталовкладень як зв'язок між плануванням капіталовкладень і кошторисом.

4. Як визначаються капіталовкладення: загальний бюджет майже завжди вклю­чає дрібні капіталовкладення, такі як витрати на офісну техніку; окремий ко­шторис, як правило, включає великі капіталовкладення, такі як будівництво доріг, закладів освіти, охорони здоров'я.

Інструкції стосовно програм капіталовкладень часто видаються раніше, ніж за­гальні інструкції до складання бюджету, тому що пропозиції стосовно капіталовкла­день передбачають проведення детального аналізу.

Інструкції по управлінню даними

• Складність сучасного бюджету вимагає використання комп'ютерних систем управління інформаційними ресурсами (УІР) для того, щоб здійснювати адекватну обробку та аналіз даних. Для того, щоб ефективно зводити і по­рівнювати дані, в усіх структурах виконавчої влади слід запровадити послі­довну систему УІР.

• Найкращі системи УІР об'єднують потреби складання бюджету в формі, що пізніше дозволяє здійснювати розробку кошторису, виконання бюджету, фі­нансовий облік і звітування.

Часто розробляється окремий технічний посібник користувача, у якому деталь­но описуються вимоги до користування автоматизованою бюджетно-обліковою системою. Цей посібник є невід'ємною частиною інструкцій до бюджету.

Як правило, у посібнику користувача містяться інструкції щодо того, як вводи­ти бюджетні дані у систему, включаючи належне кодування різних видів фінансо­вих даних.

Інтегрована система, зазвичай, видає фактичні дані у належному форматі, що дозволяє почати планування бюджету.

Цей аспект сучасного складання бюджету є надзвичайно складним і спеціаль­ним, але він також є абсолютно необхідним.

Комунальні підприємства та діяльність

• Місцеві фінанси не можна повністю спланувати та оцінити без належного розуміння фінансових зобов'язань, які не передбачені у рішенні про бюджет на відповідний рік і у складі будь-яких постійних асигнувань.

• Розмір прибутку, витрат і фінансових зобов'язань перед бюджетом широкого спектру комунальних підприємств робить необхідним врахування цих уста­нов і відповідних видів діяльності при оцінці загальної фінансової стабіль­ності бюджету.

Більшість сучасних бюджетів вимагає певного ступеню розкриття фінансової діяльності комунальних підприємств та зобов'язань разом з представленням про­екту бюджету на розгляд місцевої ради.

Тому інструкції стосовно відповідності цим вимогам зазвичай видаються разом із загальними вказівками до бюджету, що дозволяє здійснювати їх аналіз під час процесу складання бюджету.

Форма представлення цієї інформації залежить від виду установи та діяльності.

У бюджеті відображаються прямі трансферти підприємствам, вони повинні здійснюватись у рамках асигнувань відповідно до загальних інструкцій.

Якщо надання бюджетних коштів не передбачається, інструкції комунальним підприємствам, державним фінансовим установам і подібним організаціям зазвичай обмежуються обов'язковою формою розкриття фінансової, а також деякої додатко­вої аналітичної інформації.

Нижче наведено перелік деяких напрямків, на які слід звертати увагу при оцінці цих підприємств у контексті бюджету:

1. Сума прямих бюджетних дотацій або субсидій.

2. Вартість надання субсидій.

3. Гарантії боргу, законні або такі, що маються на увазі.

4. Прибуток органу влади від капіталовкладень та прибуток, що залишається у розпорядженні комунальних підприємств.

5. Контекст, у якому існує субсидія або зобов'язання.

6. Ефективність досягнення завдань/цілей.

7. Ступінь фінансового ризику.

У прагненні розширити базу надходжень, органи місцевого самоврядування стають все більш залежними від комунальних платежів. Плата за послуги сприяє економічній ефективності і підвищенню якості послуг

Економістам подобається казати, що системи ціноутворення є набагато точнішим виміром уподобань громадян, ніж скринька для бюлетенів при голо­суванні. Фінансування громадських послуг, таких як тепло-, водопостачання та водовідведення, природний газ, тільки з загальних податкових надходжень до­пускається лише коли споживачі сплачують відповідно до обсягів постачання. Якщо споживачі не сплачують за ці послуги, органи місцевого самоврядуван­ня намагаються дотримуватися зростаючого попиту. З іншого боку, споживачі, з яких береться плата за саме той обсяг води, який вони використали, будуть вживати менше, ніж тоді, коли ця послуга фінансувалася з загальних податко­вих надходжень. Приклади того, де можна сподіватися на ріст продуктивності завдяки введенню плати за послуги на місцевому рівні — це вивіз сміття, кому­нальні послуги, утримання парків, інформаційні послуги, транспорт та охорона здоров'я населення.

Взаємозв'язок державного та місцевих бюджетів

• Незалежно від того, яка форма державного управління діє у країні — феде­ральна чи унітарна — місцеві бюджети пов'язані з державним бюджетом і по­винні складатись координовано.

• В унітарних системах, навіть якщо бюджети місцевих органів самоврядуван­ня є незалежними, для відображення всіх бюджетних зобов'язань і фінан­сів країни необхідно складати зведений бюджет. Зведений бюджет України включає показники Державного бюджету України, зведеного бюджету Ав­тономної Республіки Крим та зведених бюджетів областей та міст Києва та Севастополя.

• Розподіл видатків і надходжень між центральними і місцевими органами влади є предметом постійних політичних дебатів та торгів. Бюджетний ко­декс чітко розмежовує видатки між бюджетами та закріплює джерела дохо­дів, підвищуючи таким чином рівень прозорості та об'єктивності бюджетно­го процесу.

• Державний бюджет не можна скласти розумним чином без того, щоб спо­чатку не зробити основні підрахунки і прийняти рішення стосовно розподілу обов'язків, ресурсів і пріоритетів між центральними і місцевими органами влади.

Інструкції Міністерства фінансів (особливості складання розрахунків до про­ектів місцевих бюджетів) до органів місцевого самоврядування суттєво змінюються залежно від форми державного управління в країні, особливо по відношенню до роз­поділу надходжень і видатків.

Це ґрунтується на унітарній системі державного управління з великим ступе­нем незалежності органів місцевого самоврядування у тому, що стосується складан­ня та затвердження їхніх бюджетів на відповідний рік.

Інструкції органам місцевого самоврядування можуть бути у формі поясню­вальної записки Міністерства фінансів, яка регулює, перш за все, три речі:

1) Прогноз доходів місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів;

2) Нормативні критерії, що повинні застосовуватись при обчисленні трансфер­тів з державного бюджету органам місцевого самоврядування на реалізацію програм, можливо, разом з оцінками потреб;

3) Запити на отримання інформації, необхідної для остаточного вирішення бю­джетних питань (обсягу міжбюджетних трансфертів, субвенції на здійснення програм соціального захисту) або для підготовки зведеного бюджету.

Прямі трансферти з державного бюджету органам місцевого самоврядування (дотації, субвенції), що не є частиною формул стабілізації або розподілу надхо­джень, повинні відображатись як видатки державного бюджету і надходження міс­цевих бюджетів.

Формули та розрахунки обсягу надходжень є окремою статтею і, як правило, на­даються органам місцевого самоврядування для цілей планування в окремому роз­ділі. Міністерство фінансів також може здійснювати оцінки надходжень для органів місцевого самоврядування, які відображатимуть місцеві джерела надходжень, що не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів.

Пакет інструкцій до бюджетів органів місцевого самоврядування повинен та­кож регулювати гарантії заборгованості місцевих бюджетів або інші потенційні зобов'язання.

Органи місцевого самоврядування в процесі складання бюджету можуть пода­вати такі дані:

1. Дані про контингент надходжень; кількість учнів, дітей віком від 3 до 6 років, отримувачів соціальних послуг, чи інші дані, залежно від яких слід проводи­ти розрахунки на основі нормативних критеріїв.

2. Вимоги чи запити стосовно випуску облігацій або інших гарантій фінансу­вання.

3. Питання, які бажають підняти органи місцевого самоврядування.

4. Пропозиції стосовно інвестиційних програм.

Точкою відліку в бюджетному процесі всіх унітарних систем є попередній роз­поділ надходжень між центральними і місцевими органами влади. Це одна з багатьох причин, чому процес складання державного і місцевих бюджетів повинен починати­ся одночасно, навіть незважаючи на те, що час остаточного затвердження бюджетів органів місцевого самоврядування буде іншим.

стратегічне планування та аналіз програм

Більшість функцій і програм визначені законодавством і здійснюються на по­стійній основі. Незважаючи на те, що можуть вноситися деякі зміни, у переважній більшості ці функції та програми тривають з року в рік за усталеним сценарієм. Але при розробці річних бюджетних запитів є дві особливо важливі сфери: стратегічне планування та аналіз програм. Як правило, розпорядники завершують виконання цих завдань перед виданням вказівок до бюджету. Стратегічне планування та аналіз програм є фундаментом для складання бюджетних запитів. Важливо зрозуміти, яку роль вони відіграють у сучасному державному управлінні та, особливо, у складанні бюджету.

Бюджетні запити складаються відповідно до типових форм. Але існує багато чинників, які головним розпорядникам слід брати до уваги при розробці бюджетних пропозицій та їх обґрунтуванні перед місцевим фінансовим органом. У цьому роз­ділі подано загальний огляд проблем, які найчастіше вирішують розпорядники при складанні бюджетних запитів, як по суті, так і у технічних фінансових сферах.

Часто бюджетні пропозиції розпорядників ґрунтуються на зміні законів, які ре­гулюють здійснення деяких функцій/програм, або на встановленні нових програм відповідно до законодавства. Таким чином, бюджетна пропозиція часто залежить від зміни законодавчих пропозицій. Від управлінь та відділів часто вимагають пере­глянути існуючі нормативні акти в процесі формування бюджету і запропонувати нові нормативні акти або внесення змін з метою вдосконалення їх діяльності. Такі пропозиції подаються разом з бюджетними запитами. Часто вимагається додавати до цих пропозицій фіскальні документи, які описують потенційні впливи запропо­нованих змін (організаційних рішень), на витрати і надходження. Запропоновані нові нормативні акти в основному розробляються фінансовими органами, однак головні розпорядники бюджетних коштів розглядають їх паралельно з розглядом бюджетної інформації.

• Для того, щоб вирішити, якими видами діяльності займатись, які змінити, а які припинити, кожен головний розпорядник повинен мати добре уявлення про те, чого він прагне досягти.

• Планування строком лише на один рік є недостатнім майже для всіх видів діяльності.

• Важко розробити найефективніший напрямок дій без чітко визначених ці­лей, без повного розуміння ситуації та без оцінки альтернативних підходів.

• Якісний аналіз того, які саме види діяльності призводять до бажаних резуль­татів і чому, є центральним для вирішення того, які програми та види діяль­ності продовжувати. Для цього необхідна здатність вимірювати результати.

• Політика та схвалення громадськістю запропонованого курсу дій органу вла­ди завжди будуть основними чинниками прийняття рішень у демократичній країні, однак, в основі запропонованого курсу дій лежить надійна інформація та аналіз.

Стратегічні плани — це довгострокові плани, які розробляються організаціями та органами влади, для реалізації їх місії, завдань та цілей, а також види діяльності, спрямовані на здійснення цієї місії, виконання цих завдань і досягнення цих цілей протягом певного періоду.

Стратегічні плани часто розробляються у рамках процесу ретельної переоцінки організацією та/або органом влади всіх видів своєї діяльності та здійснення кори­гувань з урахуванням майбутніх потреб, у випадку органу влади така переоцінка здійснюється з урахуванням побажань громадян.

Стратегічне планування складається з низки етапів, результатом здійснення яких є документ планування.

Стратегічні плани мають величезний вплив на складання бюджету, коли існує згода на рівні розпорядників та органів влади (як таких, що представляють грома­дян), що ці плани відповідають офіційному курсу.

• У складанні бюджету можуть бути корисними також інші види попередньо­го планування, такі як плани програм, плани діяльності та плани проектів. Ці плани відрізняються, перш за все, рівнем деталізації завдань і видів діяль­ності, що плануються, а також строками, на які вони складаються.

• В усіх якісно складених попередніх планах вміщуються виклад результатів (цілей), які передбачається досягти; видів діяльності, завдяки яким плану­ється досягти цих результатів (цілей); відповідальні службовці; необхідні ре­сурси; строки та інші важливі чинники. Ось чому вони можуть бути такими корисними для планування бюджету.

Аналіз програм та функцій

• Визначення програми: група видів діяльності, що спрямовані на досягнення певної мети чи кількох щільно пов'язаних цілей. Важливо відрізняти про­граму від функції, яка є сферою діяльності зі спільними предметами або про­цесами.

• Аналіз ефективності та продуктивності діяльності органу влади називається аналізом програм.

• Аналізувати можна в широких межах або малі та дуже спеціальні напрямки діяльності. Діапазон аналізу — це одне з перших рішень, які приймаються на початку аналізу. Етапи аналізу функцій є дуже подібними до етапів страте­гічного планування. Загальний підхід часто називають розв'язанням задач. Для здійснення аналізу цього виду існують спеціальні етапи та прийоми.

Мета цього аналізу є дуже простою: розглянути діяльність головного розпоряд­ника на предмет того, чи досягає вона бажаних результатів з найбільш розумними витратами і чи не будуть інші альтернативи більш ефективними або чи не передба­чатимуть вони менші витрати, або і те й інше. В деяких випадках аналізуватись мо­жуть також такі питання, як порівняна вартість різних програм, і чи не надаватиме приватний сектор дані послуги краще, ніж це робить державний сектор.

Важливо визнати, що кожне з цих понять є важливим для захисту бюджетної пропозиції стосовно конкретного виду діяльності.

Якісний аналіз включає низку інших важливих питань.

Аналіз головним розпорядником бюджетних коштів має здійснюватись постій­но. Він є частиною постійної оцінки того, наскільки добре працює управління.

Проведення якісного аналізу вимагає значного часу, тому аналіз, що використову­ється в бюджетному процесі, має починатись задовго то початку бюджетного циклу.

Аналіз часто здійснюється університетами, інститутами, громадськими органі­заціями, зацікавленими групами та приватними товариствами і береться за основу оцінки;

Результати такого аналізу можна знайти у звітах, результатах досліджень і огля­дів, у меморандумах та в іншій формі.

На етапі аналізу бюджетних запитів фінансове управління має мати своє бачен­ня показників проекту місцевого бюджету, що дозволить прийняти обґрунтоване рішення про включення бюджетного запиту до пропозицій проекту бюджету.

Програмний аналіз важливий для складання бюджету з огляду на результати, коли сильний наголос робиться на досягненні результатів і на їх вимірюванні, часто зосереджуючись на ефективності та результативності, щоб визначити, чи були до­сягнуті очікувані результати.

Висновки

• Бюджетні запити головних розпорядників бюджетних коштів, що подають­ся місцевому фінансовому органу, повинні частково ґрунтуватися на різних видах планування та аналізу, які проводяться перед виданням вказівок до бюджету.

• Форми та деталі бюджетних запитів можуть дещо відрізнятися для окремих розпорядників.

• Дані, зібрані під час процесу складання бюджету, є ключовою інформацією про програми та ключовою фінансовою інформацією, яка використовується протягом усього бюджетного циклу.

Значною мірою процес або цикл, якого слід дотримуватися головним розпо­рядникам обласного, районного та міського рівня можна порівняти з послідовніс­тю дій розумних споживачів, які планують здійснити важливе "капітальне" при­дбання для своєї сім'ї таке як, наприклад, холодильник. У такому випадку сім'я вирішує перш за все, чи потрібен новий холодильник, і якщо так, то який тип холо­дильника їм потрібен; які характеристики повинен мати цей холодильник; скільки вони можуть дозволити за цей холодильник заплатити; чи можуть вони все спла­тити готівкою або ж їм потрібно позичати гроші; коли потрібно цей холодильник купувати та як довго можна буде цей холодильник використовувати. Таким же чином посадові особи мають вирішувати, чи потрібні територіальній громаді нові основні фонди (наприклад: школа, тролейбусна лінія), які функціональні характе­ристики повинні мати ці основні фонди, придбання яких основних фондів можли­ве в умовах теперішніх бюджетних обмежень, коли слід придбати ці фонди та як ними можна управляти.

Нижче детально представлено кожен з етапів циклу капітального бюджетуван- ня, якого мають дотримуватися далекоглядні посадові особи обласного районного і міського рівня при отриманні основного капіталу. Крім того, подаються (там, де це є доречним) приклади конкретних форм ( або інших інструментів, які можуть сприя­ти процесу аналізу), які можна використовувати на кожному з цих етапів.

"Капітальне бюджетування" — це процес бюджетування для землі, споруджен­ня (придбання) будівель, мостів, доріг, парків, шкіл, водопроводів і сміттєпроводів та основного обладнання (в тому числі, обладнання для інформаційних систем ме­неджменту, які використовуються керівництвом обласного районного та міського рівня) з терміном використання не менше 1 року і вартістю, як правило, не нижчою, ніж 15 неоподаткованих мінімумів. Такі предмети називають "основними фондами". Слід зазначити, що основні фонди не включають предмети, придбані для перепро­дажу в процесі регулярного функціонування або з метою фізичного споживання, наприклад: експлуатаційні видатки та допоміжні матеріали.

"Програмування капітальних вдосконалень" — це процес розробки та реаліза­ції коротко- та довгострокового комплексного плану, який поєднує основні фонди та інші ресурси в єдиний процес, який використовується для того, щоб досягнути стратегічних цілей та виконати завдання, поставлені певною державною установою. На місцевому рівні керівництва План капітальних вдосконалень (План) пов'язує комплексні плани обласного, районного та міського рівнів (або стратегічний план певного територіального утворення, наприклад, план економічного розвитку та фіскальний план розвитку з фізичним розвитком). Максимальна успішність капі­тального програмування забезпечується завдяки тому, що воно є продуктом дисци­плінованого бюджетного процесу, в якому використовується довгострокове плану­вання для створення максимально сприятливих умов для реалізації цілей та завдань державної установи.

Справжня вартість основного капіталу становить повну "вартість строку служ­би" — тобто повну вартість придбання складової основного капіталу (або початку запровадження проекту) упродовж періоду його ефективного використання. Така вартість складається з вартості планування, закупівлі (в тому числі основної заку­півельної ціни та витрат, які необхідні для того, щоб довести предмет до місця його знаходження та стану планованого використання), функціонування.