громадські слухання

магниевый скраб beletage

Відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні":

1. Територіальна громада має право проводити громадські слухання, бажано по проекту бюджету, зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної гро­мади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого само­врядування.

2. Громадські слухання проводяться не рідше одного разу на рік.

3. Пропозиції, які вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов'язковому розгляду органами місцевого самоврядування.

4. Порядок організації громадських слухань визначається у відповідності до статуту територіальної громади.

Рекомендації щодо запобігання та розв'язання складних ситуацій під час гро­мадських слухань

• Перевищенню часового ліміту у більшості випадків можна запобігти, ясно визначивши у всіх попередніх матеріалах та на початку зборів, що слід до­тримуватися часових обмежень.

• Заздалегідь, або під час зборів, запропонуйте, щоб кожна велика група, що має спільні інтереси, обрала одного чи двох представників для викладення позиції групи та запитань.

• Встановіть великий годинник так, щоб всі його бачили, для нагадування про початок та кінець виділеного часу.

• Подумайте про можливість використання автоматичного таймеру, що дзве­нів би, коли час виступу вичерпаний. Його застосування полегшить завдання головуючого, якому тоді не потрібно буде нагадувати людям, що їхній час вичерпаний.

• Якщо виступаючий не припиняє виступу, коли його час скінчився, головую­чий має звернутися до нього: "Будь-ласка, завершуйте ваші зауваження, щоб надати іншим можливість висловитися".

• Не звертайте уваги на тих, хто заважає, якщо це сталося лише один раз. Якщо вони продовжують це робити, попоросіть їх припинити, щоб можна було по­чути виступи. Якщо вони не погоджуються, твердо, але чемно, попередьте їх, що їм доведеться піти, якщо вони не припинять заважати іншим. Підкресліть необхідність проявляти повагу до своїх співгромадян.

• Якщо виступаючі громадяни надають невірну інформацію, проясніть ситу­ацію після того, як вони скінчать виступ. Не переривайте і не сперечайтеся, просто дайте правильну інформацію. Почніть так: "Щоб у нас не виникало жодних непорозумінь,..."

• Не користуйтесь дзвінком та не стукайте по столу, якщо хтось хоче підійти до мікрофону позачергово. Ще раз повторіть правила проведення слухань, щоб всі їх знали.

• Що б не трапилося, не втрачайте чемності. У більшості випадків присутні поводитимуться так, як поводитеся ви.

• Покажіть свою зацікавленість, будьте уважні. Дивіться виступаючим в очі. Посміхайтеся.

Можна також застосовувати інші форми активного спілкування з мешканцями, а саме:

• висвітлення питань в засобах масової інформації;

• опитування громадської думки;

інтерв'ю;

• дорадчі групи громадян

• проведення засідання фокусних груп;

• "гарячі телефонні лінії";

• стосунки з громадськими організаціями;

референдум.

Щоб відігравати свою роль в управлінні, громадськість повинна мати вичерпну інформацію про владу, тобто знати організаційну структуру, яка посадова особа за що відповідає і звідки надходять кошти, тощо. Найважливіше вони повинні знати коли, як і ким приймаються основні рішення — як політичні, так і поточні, оператив­ні. Ця інформація має бути максимально доступною і зрозумілою.

Надання громадянам можливості побачити і зрозуміти, як працює адміністра­ція чи виконком, часом називають "прозорістю". Прозорість означає регулярне та вичерпне інформування громадськості про всі аспекти процесу прийняття рішень, та відповідальних офіційних осіб. Ініціатива щодо запровадження прозорості має йти зверху, і вищі посадові особи повинні бути готовими до застосування засад про­зорої поведінки. Це зобов'язання є абсолютно необхідним для забезпечення дієвої участі та підтримки з боку громадськості. Водночас завдання громадян полягає в тому, щоб їх обранці перед ними звітували.

Хоча прозорість і робить управління вразливим до критики, перевагою є те, що вона часто пом'якшує гостроту цієї критики. Коли людям дають можливість висло­витися, вони, очевидно, будуть менше виявляти незадоволення та ворожість до по­садових осіб, які приймають рішення, а відтак краще сприйматимуть самі рішення. Забезпечення підтримки громадою основних бюджетних статей, таких, наприклад, як проекти, спрямовані на розбудову інфраструктури або підвищення тарифів на водопостачання, має особливо важливе значення для життєздатності громади в май­бутньому. Іншою перевагою є те, що залучення громадськості спонукає мешканців до кращого розуміння підходу, спрямованого саме на вирішення проблеми, аніж просто до критики постфактум. Вона також дає можливість працівникам виконко­му (адміністрації) вирішити деякі з питань, що піднімаються громадськістю, таким чином зміцнюючи їх репутацію та створюючи позитивний імідж.

Останньою перевагою є те, що коли громадськість та виконком працюють ра­зом, вони поділяють відповідальність за будь-які прийняті рішення.

Результатами прозорості є більше розуміння та співпраця. Коли громадяни ба­чать, що відбувається у виконкомі, вони краще розуміють, які нелегкі рішення до­водиться приймати органам влади. При цьому довіра, впевненість та підтримка з боку громадськості зазвичай зростають. Наприклад, якщо мешканці бачать показ­ники бюджету, вони зможуть зрозуміти не лише те, що кошти є обмеженими, але й наскільки; звідки надходять ці кошти і як використовуються. Концепція "власності" означає, що коли люди розуміють, яким чином працює виконком, вони відчувають, що це "їхній" уряд і тому більше цінують досягнення і більш толерантно та з ро­зумінням ставляться до труднощів. До того ж важливо те, що виконком підзвітний громаді.

Звичайно, залучення громадськості не робить роботу органу влади досконалою. Навіть у порівняно невеликих громадах питання, з якими стикається міська влада, є складними і часом непередбачуваними. Трапляються неочікувані та термінові речі, відбувається конфлікт ідей, люди помиляються. Часто громадянам не вистачає тер­піння, щоб повністю зрозуміти суть проблеми, люди зазвичай скаржаться на те, чого вони не розуміють.

процес прийняття рішень

Ступінь деталізації інформації, яка використовується при ухваленні бюджет­них рішень, має бути відповідним і відрізнятися на кожному вищому рівні вико­навчої влади, що бере участь у даному процесі. Проте найкращі рішення — це ті, які ґрунтуються на найточніших даних і з якими згодна велика кількість зацікавлених осіб і організацій. Найнебезпечніші бюджетні рішення — це ті, що ґрунтуються на надто оптимістичних економічних припущеннях і оцінках надходжень.

Жодне бюджетне рішення не повинне прийматися без розуміння його реального впливу на запропоновані види діяльності причетних головних розпорядників коштів. Бюджетне рішення неможливо захистити, якщо службовець, який прийняв це рішен­ня, не розуміє його логіки і не може відповісти на більшість запитань, що можуть ви­никнути відносно даного рішення та можливих альтернативних способів дій.

У широкому розумінні процес прийняття рішень стосовно бюджету на відповід­ний рік має три рівні:

1. Місцевий фінансовий орган.

3. Виконавчий орган місцевого самоврядування, державна адміністрація.

4. Відповідна місцева рада.

Начальник бюджетного управління (відділу)

Як правило, начальник бюджетного управління є першим службовцем, який ба­чить детальний бюджет у цілому. Це включає зведення актуалізованих економічних припущень і оцінок надходжень, аналіз бюджетних запитів головних розпорядників коштів, рекомендації стосовно складання кошторисів, розподіл надходжень, а також джерела фінансування дефіциту.

Під час цього процесу необхідно координувати дії з іншими службовцями.

Начальник бюджетного управління прагне досягти кількох цілей:

• Вирішити якомога більше детальних бюджетних питань, що стосуються окре­мих управлінь і відділів, особливо по відношенню до постійних програм.

• Пристосуватися до будь-яких оцінених змін надходжень, включаючи пробне асигнування будь-яких зарезервованих коштів (не асигнованих на час вста­новлення бюджетних лімітів) для фінансування найбільш вартих запитів щодо додаткового фінансування.

• Забезпечити відповідність загальної суми запланованих видатків актуалізо­ваній структурі.

• Зробити підсумок основних нерозв'язаних питань, на які керівник місцевого фінансового органу повинен звернути увагу.

Це може бути складний процес, що включає проведення нарад з відповідальни­ми експертами з бюджетних питань, обговорення з економістами галузевих управ­лінь, проведення додаткових розрахунків та додаткового обговорення з начальника­ми відділів, тощо.

Наприкінці цього процесу начальник бюджетного управління подає пись­мовий висновок керівнику місцевого фінансового органу стосовно своїх розра­хунків і рекомендацій. Це засідання може бути довгим. На ньому обговорюються як широкі галузеві питання, так і більш конкретні питання рівня фінансового органу.

Керівник місцевого фінансового органу

На спільному засіданні, що проводиться керівником місцевого фінансового ор­гану, зазвичай, висвітлюються такі теми:

Загальна бюджетна ситуація.

Фінансові питання, що виникають між різними структурами виконавчої влади.

Розподіл видатків бюджету за пріоритетами та між галузями.

Пропозиції стосовно витрат бюджету розвитку.

Зведення та проблеми окремих відділів і управлінь.

Пропозиції щодо фінансування депутатських запитів.

Після прийняття керівником фінансового органу рішення стосовно бюджету, який він рекомендуватиме виконавчому комітетові відповідної ради, часто після консультацій з головою, бюджетному управлінню, як правило, доручається коригу­вання бюджетних таблиць і розробка короткого викладу пропозицій.

Міський голова/ Голова місцевої державної адміністрації

Закритий короткий виклад рекомендованого органу місцевого бюджету, як пра­вило, подається керівником місцевого фінансового міському голові. Це може здій­снюватися шляхом подання пояснювальної записки. Міський голова, голова міс­цевої державної адміністрації, перш за все, буде цікавитися структурою бюджету, рівновагою між галузями, важливими фінансовими питаннями.

Важливе зауваження: треба, щоб рішення, які впливають на бюджети окремих управлінь, приймалися завчасно, для того щоб була можливість зрозуміти їх наслід­ки для діяльності та обсягів роботи. Це має особливе значення, якщо обґрунтування бюджетів управлінь та відділів є частиною бюджетної пропозиції, яка представля­ється депутатам, та якщо програми і діяльність окремих управлінь є предметом гро­мадських слухань або детального перегляду відповідною радою.

представлення бюджету

Фактичні види діяльності та цілі органу влади повинні мати чіткий зв'язок з бюджетною пропозицією з метою кращого розуміння реальних наслідків змін, здій­снених під час процесу виділення асигнувань, полегшення аналізу та визначення підзвітності.

Для участі громадян у демократичному бюджетному процесі необхідно, щоб громадянам була доступна адекватна фінансова інформація у зрозумілій формі.

У найкращих презентаціях чітко відокремлюються сфери, стосовно яких існує загальна згода, від сфер, у яких можуть виникнути запеклі дебати.

Бюджет можна зрозуміти, лише якщо до нього додається всебічна фінансова інформація, незалежно від того, чи підлягає він процесу щорічного виділення асиг­нувань.

Не існує єдиного або правильного способу представлення бюджетної пропози­ції відповідній раді та громадськості.

Існує, проте, низка загальних документів, які часто використовуються з цією метою. Далі подано перелік цих документів:

• Бюджет територіальної громади.

• Економічний і аналітичний додаток до бюджету.

• Місцеві програми за управліннями та рахунками.

• Проект рішення про бюджет на відповідний рік.

• Обґрунтування бюджетів управлінь.

• Детальний виклад бюджету капіталовкладень.

• Інформацію з питань бюджету для громадян.

• Пропозиції та проекти рішень (про зміни ставок податків, надання пільг).

• Інші документи.

Економічний і аналітичний додаток до бюджету. У деяких країнах використову­ється додатковий документ, який включає аналітичні та загальні пояснення з біль­шим ступенем деталізації, ніж сам бюджет. Цей документ може включати таблиці та інформацію стосовно таких питань, як борги та запозичення, кредитні операції та гарантії, оцінки поточних послуг, звіти використання власних надходжень бюджет­них установ і організацій, а також іншу детальну фінансову інформацію у вигляді таблиць.

Державні програми за управліннями та рахунками. Цей документ включає де­тальні таблиці бюджетних оцінок і результатів, розписаних за управліннями, асиг­нуваннями, програмами або функціями, видом видатків і джерелом надходжень. Як правило, такі таблиці складаються за минулий рік, на поточний рік, на бюджет­ний рік і принаймні на три роки, що настануть після бюджетного року.

Обґрунтування бюджетів управлінь. У деяких країнах, наприклад, у Сполуче­них Штатах Америки, кожне велике управління складає детальні пояснення видів діяльності, які воно здійснює, запропонованих обсягів фінансування і очікуваних ре­зультатів його діяльності у бюджетному році. Включається також інша інформація. Ці обґрунтування стають основою для обговорень бюджету та прийняття рішень.

Бюджет капіталовкладень. У деякий країнах для цього складається окремий бюджет, але взагалі цей підхід не вважається найкращим. Незалежно від того, скла­дається чи не складається окремий бюджет, в окремому документі часто обговорю­ються важливі пропозиції стосовно капіталовкладень, фінансування, запозичення, багаторічні зобов'язання та подібні теми. Причиною цього є міркування, які вини­кають у процесі аналізу та прийняття рішень, і які відрізняються від міркувань сто­совно складання кошторисів.

Необхідно видавати підсумковий документ для того, щоб громадськість розумі­ла бюджетну пропозицію, а також, чесно кажучи, для того, щоб отримати підтримку своєї пропозиції з боку представницького органу влади. Виконком може подавати пакет проектів рішень, які необхідно прийняти для запровадження деяких пропо­зицій.

Процес прийняття бюджетних рішень зазвичай передбачає кілька етапів, у яких беруть участь різні фахівці. Єдиного правильного процесу не існує.

Важливо, щоб на кожному етапі використовувалась доречна, повна і реалістична інформація, і щоб вона була представлена повно та прозоро для прийняття рішень, потрібних на відповідному рівні, якщо ці рішення стосуються важливих питань.

затвердження місцевих бюджетів

Відповідно до частин восьмої та дев'ятої статті 75 Бюджетного кодексу Верхо­вна Рада Автономної Республіки Крим та відповідні ради при затвердженні місцевих бюджетів повинні врахувати обсяги міжбюджетних трансфертів та інші положення, необхідні для формування місцевих бюджетів, що були затверджені Верховною Ра­дою України при прийнятті проекту закону про Державний бюджет України у дру­гому читанні.

Бюджет Автономної Республіки Крим, обласні та районні бюджети, міські (міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення) бюджети на наступний бюджетний період затверджуються рі­шенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної обласної, район­ної чи міської ради не пізніше ніж у двотижневий термін після офіційного опубліку­вання закону про Державний бюджет України.

Міські (міст районного значення) бюджети, районні у містах (якщо такі створе­но), селищні та сільські бюджети на наступний бюджетний період затверджуються відповідно рішеннями міської, районної в місті, селищної або сільської ради не піз­ніше, ніж у двотижневий термін після затвердження районного чи міського (міст Києва і Севастополя, міста республіканського Автономної Республіки Крим чи міс­та обласного значення) бюджету.

Особливості затвердження та виконання місцевих бюджетів у разі несво­єчасного їх прийняття

Якщо до початку нового бюджетного періоду не прийнято відповідне рішення про місцевий бюджет, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад мають право здійснювати витрати з відповідного бюджету лише на цілі, які визначені у рішенні про місцевий бюджет на попередній бюджетний період. При цьому щомісячні видатки не можуть перевищува­ти 1/12 обсягу видатків, визначених рішенням відповідної ради про бюджет на попере­дній бюджетний період, крім випадків, передбачених частиною четвертою статті 15 та частиною четвертою статті 23 цього Кодексу. До прийняття рішення про місцевий бю­джет на поточний бюджетний період провадити капітальні видатки забороняється.