РОЗДІЛ 6. УПРАВЛІННЯ ВИДАТКАМИ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ

магниевый скраб beletage

6.1. Загальний процес виконання місцевого бюджету за видатками.

6.2. Аналіз виконання відповідного бюджету за доходами та видатками.

6.3. Моніторинг виконання бюджету.

6.4. Порівняння виконання місцевих бюджетів.

6.5. Зв'язок між виконанням бюджету та оцінкою програм.

6.6. Державні закупівлі на місцевому рівні.

6.7. Виконання бюджету капіталовкладень.

6.8. Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення програм соціального захисту населення за рахунок субвенції з державного бюджету.

6.9. Порядок перерахування субвенцій на проведення видатків з пільг та субсидій населенню.

6.10. Система контролю за видатками та запобігання заборгованості з них.

Основні терміни та поняття: заявка на зміни, зобов'язання, капітальні видат­ки, комплексний річний фінансовий звіт, кошти на випадок непередбачених обста­вин, лімітна довідка про бюджетні асигнування, оцінка програм, перепрограмування коштів, фінансування видатків.

6.1. Загальний процес виконання місцевого бюджету

за видатками

Видатки бюджету класифікуються за:

1) функціями, з виконанням яких пов'язані видатки (функціональна кла­сифікація видатків);

2) економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків);

3) ознакою розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків).

Функціональна класифікація видатків має такі рівні деталізації:

1) розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення загальних функцій держави та органів місцевого самоврядування;

2) підрозділи та групи, в яких конкретизується спрямування бюджетних коштів на здійснення функцій держави та органів місцевого самоврядування.

За економічною класифікацією видатки бюджетів поділяються на поточні ви­датки, капітальні видатки та кредитування за вирахуванням погашення, склад яких визначається Міністром фінансів України.

Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних розпоряд­ників бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство України веде реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів.

При складанні бюджету за програмно-цільовим методом застосовується про­грамна класифікація видатків бюджету.

Видатки на здійснення повноважень, що виконуються за рахунок коштів Дер­жавного бюджету України та місцевих бюджетів, поділяються на:

1) видатки здійснення державних неделегованих повноважень — це видатки на забезпечення конституційного ладу держави, державної цілісності та суве­ренітету, незалежного судочинства, а також інші, передбачені цим Кодексом видатки, які не можуть бути передані на виконання місцевому самовряду­ванню;

2) видатки здійснення делегованих державних повноважень — це видатки, які визначаються функціями держави та можуть бути передані до виконання місцевому самоврядуванню з метою забезпечення найбільш ефективного їх виконання на основі принципу субсидіарності;

3) видатки на здійснення власних повноважень — видатки на реалізацію прав, обов'язків та відповідальності місцевого самоврядування, які мають місце­вий характер та визначені законодавством України.

Джерела забезпечення повноважень. Видатки на неделеговані державні по­вноваження виконуються за рахунок коштів Державного бюджету України. Деле­говані та власні повноваження виконуються за рахунок коштів місцевих бюджетів, у тому числі трансфертів з Державного бюджету України. Держава може передати видатки на повноваження, визначені цим Кодексом як делеговані, до місцевих бю­джетів лише за умови відповідної передачі бюджетних ресурсів у вигляді закріпле­них за відповідними бюджетами загальнодержавних податків, зборів, обов'язкових платежів або їх частки, а також трансфертів з Державного бюджету України. Органи влади зобов'язані планувати та здійснювати фінансування видатків на виконання делегованих повноважень з відповідних бюджетів з додержанням розподілу цих ви­датків, визначеного цим Кодексом. Забороняється планувати та здійснювати фінан­сування з бюджетів видатків на виконання делегованих та державних неделегованих повноважень, не віднесених до цих бюджетів цим Кодексом, а також здійснювати видатки на фінансування бюджетних закладів, установ і організацій одночасно з різ­них бюджетів упродовж бюджетного періоду.

Критерії розмежування делегованих повноважень між бюджетами місцевого самоврядування. Розмежування видів видатків по делегованих державних повно­важеннях між місцевими бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіар- ності з урахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення її до безпо­середнього споживача. Відповідно до цих критеріїв види видатків поділяються на такі групи:

1) перша група — видатки на фінансування бюджетних установ, які забезпечу­ють необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих дер­жавою, і які розташовані найближче до споживачів;

2) друга група — видатки на фінансування бюджетних установ, які забезпечу­ють надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України;

3) третя група — видатки на фінансування бюджетних установ, які забезпечу­ють гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій грома­дян, або фінансування специфічних програм, потреба в яких існує в усіх ре­гіонах України.

Видатки першої групи здійснюються з бюджетів міст, селищ, сіл у межах виділених державою бюджетних ресурсів. Видатки другої групи здійснюються з бюджетів міст ре­спубліканського та обласного значення, а також районних бюджетів. Видатки третьої групи здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів. З бюджетів міст Києва та Севастополя здійснюються видатки всіх трьох груп.

Мовою закону:

Видатки на виконання повноважень, делегованих державою бюджетам міст рай­онного значення, сіл, селищ та їх об'єднань на:

1) органи місцевого самоврядування міст районного значення, сіл, селищ у частині

виконання ними делегованих державних повноважень;

2) дошкільну освіту;

3) загальну середню освіту (школи, дитячі садки);

4) загальну медичну допомогу (дільничні лікарні, медичні амбулаторії, фельд­шерсько-акушерські пункти та фельдшерські пункти);

5) культурно-освітні та видовищні програми (міські, сільські та селищні палаци

культури, клуби та бібліотеки).

До видатків на виконання делегованих повноважень, які здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського (в Автономній Республіці Крим) та обласного значення, належать видатки на:

1) державне управління:

а) органи місцевого самоврядування міст республіканського і обласного значен­ня в частині виконання ними делегованих державних повноважень;

б) районні органи місцевого самоврядування;

2) освіту:

а) дошкільна освіта (у містах республіканського та обласного значення);

б) середня освіта: загальну середню освіту (загальноосвітні школи, у тому числі школи-дитячі садки (для міст республіканського та обласного зна­чення), спеціалізовані школи, ліцеї, гімназії, колегіуми; вечірні (змінні) шко­ли; загальноосвітні школи-інтернати (уразі, якщо не менше 90% кількості учнів формується на території відповідного міста чи району), логопедичні пункти; міжшкільні навчально-виробничі комбінати); заклади освіти для громадян, які потребують соціальної допомоги та реабілітації (дитячі бу­динки — у разі, якщо не менше 90 відсотків кількості учнів формується на території відповідного міста чи району), дитячі будинки сімейного типу та прийомні сім'ї);

в) допомогу на дітей, які знаходяться під опікою, піклуванням;

г) інші освітні програми, що делеговані державою в установленому порядку;

3) охорона здоров'я:

а) загальна медична допомога (лікарні широкого профілю, пологові будинки, станції швидкої та невідкладної медичної допомоги, поліклініки і амбула­торії, загальні стоматологічні поліклініки);

б) програми медико-санітарної освіти (міські та районні центри здоров'я і за­ходи по санітарній освіті);

4) соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) державні програми соціального забезпечення (притулки для неповнолітніх (у разі, якщо не менше 90% кількості дітей, які перебувають у цих закла­дах, формується на території відповідного міста чи району), районні та міські програми і заходи з питань дітей, молоді, жінок, сім'ї; територіальні центри і відділення соціальної допомоги на дому);

б) державні програми соціального захисту (пільги ветеранам війни і праці, допомога сім'ям з дітьми, адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям, виплати компенсації реабілітованим, додаткові виплати населен­ню на покриття витрат з оплати житлово-комунальних послуг, компен­саційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян);

в) державні програми підтримки будівництва (реконструкції) житла для ок­ремих категорій громадян;

6) державні культурно-освітні та театрально-видовищні програми (театри, бібліотеки, музеї, виставки, палаци і будинки культури, школи естетичного виховання дітей, крім визначених у пп. а) п. 5 статті 90);

7) державні програми розвитку фізичної культури і спорту (дитячо-юнацькі спортивні школи місцевого значення; заходи з фізичної культури і спорту, крім визначених у п. 6 статті 90).

До видатків на виконання делегованих державних повноважень, які здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим і обласних бюджетів та бюджету Авто­номної Республіки Крим, належать видатки на:

1) державне управління:

а) республіканська представницька і виконавча влада Автономної Республіки Крим;

б) обласні органи місцевого самоврядування;

2)освіту:

а) загальна середня освіта для громадян, які потребують соціальної допомо­ги та реабілітації (спеціальні заклади освіти для дітей, які потребують корекції розумового та (або) фізичного розвитку; загальноосвітні шко- ли-інтернати, крім загальноосвітніх шкіл-інтернатів, визначених пп. б) п.2 статті 89); загальноосвітні санаторні школи-інтернати, дитячі бу­динки, крім дитячих будинків, що фінансуються з бюджетів міст обласного значення, та дитячих будинків сімейного типу і прийомних сімей);

б) заклади професійно-технічної освіти, що перебувають у власності Авто­номної Республіки Крим) і виконують державне замовлення;

в) вища освіта (вищі заклади освіти І та ІІ, ІІІ та IV рівнів акредитації, що знаходяться в комунальній власності і виконують державне замовлення);

г) післядипломну освіту (інститути післядипломної освіти вчителів і центри підвищення кваліфікації державних службовців республіканського та облас­ного значення);

д) інші державні освітні програми, виконання яких делеговано державою в ус­тановленому порядку;

3)охорону здоров'я:

а) загальна медична допомога (лікарні широкого профілю республіканського та обласного значення);

б) спеціалізовану медичну допомогу (спеціалізовані лікарні, поліклініки, вклю­чаючи стоматологічні центри, диспансери, госпіталі для інвалідів Великої Вітчизняної війни, будинки дитини, станції переливання крові);

в) санаторно-курортна допомога ( санаторії для хворих на туберкульоз, са­наторії для дітей та підлітків, санаторії медичної реабілітації);

г) інші державні програми медичної та санітарної допомоги (медико-соціальні експертні комісії, бюро судмедекспертизи, центри медичної статистики, бази спецмедпостачання, центри здоров'я і заходи санітарної освіти, інші програми і заходи, виконання яких делеговано державою в установленому порядку;

4) соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) державні програми соціального захисту та соціального забезпечення (ди­тячі заклади-інтернати; навчання та трудове влаштування інвалідів; бу- динки-інтернати для престарілих і інвалідів, притулки для неповнолітніх, крім притулків, визначених пп.а) п.4 статті 89);

б) програми Фонду соціального захисту інвалідів;

в) республіканські і обласні програми і заходи щодо реалізації державної політики з питань дітей, молоді, жінок, сім'ї;

г) інші соціальні програми, виконання яких делеговано державою в установле­ному порядку;

5) культуру і мистецтво:

а) державні культурно-освітні програми (республіканські та обласні бібліоте­ки, музеї та виставки);

б) державні театрально-видовищні програми (республіканські та обласні те­атри, палаци і філармонії );

в) інші культурно-мистецькі програми, що делеговані державою в установле­ному порядку;

6) фізичну культуру і спорт:

а) державні програми з фізичної культури і спорту (навчально-тренувальна робота дитячо-юнацьких спортивних шкіл республіканського та обласного значення, заходи з фізичної культури і спорту);

б) державні програми з інвалідного спорту і реабілітації (республіканський та обласні центри з інвалідного спорту і реабілітаційні школи; проведення на­вчально-тренувальних зборів і змагань з інвалідного спорту).

До видатків бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повнова­жень належать видатки на:

1) органи місцевого самоврядування міст, сіл, селищ у частині виконання ними

власних повноважень;

2) місцеву пожежну охорону;

3) позашкільну освіту;

4) соціальний захист та соціальне забезпечення:

а) програми місцевого значення з питань дітей, молоді, жінок, сім'ї;

б) місцеві програми соціального захисту окремих категорій населення;

5) місцеві програми розвитку житлово-комунального господарства та благоуст­рою населених пунктів;

6) культурно-мистецькі програми місцевого значення;

7) програми підтримки засобів масової інформації місцевого значення;

8) місцеві програми з розвитку фізичної культури і спорту;

9) типове проектування, реставрацію та охорону пам'яток архітектури місце­вого значення;

10) транспорт, дорожнє господарство:

а) регулювання цін на послуги метрополітену за рішеннями органів місцевого самоврядування;

б) експлуатацію дорожньої системи місцевого значення (в тому числі роботи, що проводятьсяспеціалізованимимонтажно-експлуатаційними підрозділа­ми міліції);

в) будівництво та утримання доріг місцевого значення;

11) обслуговування боргу органів місцевого самоврядування;

12) програми природоохоронних заходів місцевого значення;

13) фінансування інших програм, затверджених відповідною радою згідно з зако­нодавством.

Передача видатків на виконання власних повноважень між місцевими бюд­жетами. Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах кошти відповідних бюджетів для виконання власних повноважень. Міські міст республіканського та обласного значення ради та районні ради можуть переда­ти виконання частини власних повноважень Верховній Раді Автономної Республіки Крим чи обласній раді з передачею відповідних коштів бюджету Автономної Рес­публіки Крим чи обласному бюджету у вигляді трансфертів. Сільські, селищні та міські ради, за винятком міст обласного значення, можуть передати всі або частину власних повноважень районній раді чи раді іншої територіальної громади з переда­чею коштів відповідному бюджету у вигляді трансферту. Передача здійснюється за рішенням відповідних рад на договірних засадах. Усі угоди про передачу повнова­жень укладаються до 1 серпня року, що передує наступному бюджетному періоду.

передача видатків на виконання делегованих державних повноважень. Пере­дача прав на здійснення видатків на виконання делегованих державних повноважень до бюджетів сіл, селищ та їх об'єднань і міст районного значення може здійснювати­ся за рішеннями районної або міської міст республіканського чи обласного значен­ня ради. Міські міст обласного значення ради можуть передати частину видатків на виконання делегованих державних повноважень з відповідними коштами районній раді, а також районні ради можуть передати частину делегованих державних повно­важень з відповідними коштами міській раді міста обласного значення. Ця передача здійснюється на підставі рішень відповідних рад і укладення договору. Якщо іншого не визначено договором, розмір переданих коштів на виконання делегованих дер­жавних повноважень має бути пропорційний частці користувачів зазначеними по­слугами в повній вартості цих послуг, розрахованих за нормативами бюджетної за­безпеченості для бюджету, який передає ці повноваження. Якщо на території міста обласного значення чи району недостатньо бюджетних установ, які забезпечують надання послуг у обсязі, визначеному нормативами бюджетної забезпеченості, об­рахований обсяг видатків на фінансування цих послуг враховується при визначенні трансферту бюджету, з якого утримуються бюджетні установи, що надають ці по­слуги. Всі угоди про передачу делегованих державних повноважень укладаються до 1 серпня року, що передує плановому.

Встановлення бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису. Виділення коштів фінансовим орга­ном/казначейством на фінансування затвердженого бюджету повинно ґрунтуватися на затверджених планах на рівні розпорядника бюджетних коштів. Для цього потріб­но розподілити затверджені бюджетні призначення (тобто повноважень на фінансу­вання) у вигляді розпису або графіка виділення фактичних коштів протягом року. До затвердження розпису фінансовим органом затверджується тимчасовий розпис на відповідний період. Потім призначення надається або розписується фінансовим органом для розпорядника бюджетних коштів протягом місяця після прийняття рішення про місцевий бюджет, як правило, за програмами, організаційно-структур­ними одиницями або функціями. Розпис визначає процес виділення коштів відпо­відно до структури призначень. Метою є розробка прозорої програми видатків, яку можна контролювати з погляду відповідності первинним призначенням.

Затвердження кошторисів розпорядникам бюджетних коштів. Розпис — це основа для кінцевого кошторису. Кінцевий кошторис є продуктом розпису для роз­порядників коштів і розподілу коштів за розпорядником коштів. Кошториси роз­поділяють бюджетні повноваження (тобто призначення) між різними розпорядни­ками нижчого рівня в межах конкретного розпорядника вищого рівня.

Отже, кінцевий кошторис є розподілом розпису в межах однієї бюджетної ус­танови. Кошторис, затверджується на рівні розпорядника коштів, і є головним пла­новим документом бюджетної установи. Іншими словами, кошторис є внутрішнім розподілом за статтями видатків, який надає повноваження на отримання доходів та фінансування видатків протягом бюджетного періоду. Кошторис виконує роль головного засобу контролю розпорядника коштів і встановлює сферу відповідаль­ності для керівника, розпорядника, фінансового органу та казначейства. Відповідно до статті 51(3), казначейство здійснює контроль за відповідністю кошторисів роз­порядників бюджетних коштів розпису місцевого бюджету. Розпорядники коштів звітують про видатки згідно власних кошторисів органам казначейства, які звіряють ці звіти з розписами. Таким чином, видатки розпорядників регулярно звіряються з розписами (затвердженими планами) і контролюються з боку фінансового органу та казначейства.

Взяття бюджетних зобов'язань. Слід здійснювати контроль як за видатками, так і за зобов'язаннями. Інакше може виникати незапланований дефіцит поточного бюджету. Двома головними категоріями видатків є:

 оплата праці

 інші видатки.

Розпорядники коштів здійснюють видатки за постійними статтями, такими як заробітна плата персоналу.

По-перше, витрати на персонал розраховуються в процесі формування бюджету як постійні витрати. У більшості випадків ці витрати відомі і фінансовані. Отже, бю­джетні управління застосовують "контроль посад", щоб не допустити створення не­санкціонованих посад або виплат несанкціонованому персоналу. Обласні, районні та міські бюджетні управління розглядають запити на прийняття нових працівни­ків, заповнення вакантних посад або перерозподіл існуючих посад. Стаття видатків на оплату праці регулярно включається до розписів та кошторисів. Крім того, розпо­рядники приймають періодичні нерегулярні зобов'язання, які можуть включатися або не включатися до розписів або кошторисів. Як правило, існують закупівлі, які здійснюють на замовлення, через контракти та за рахунками протягом року. Стат­тя 51 зазначає, що розпорядники коштів відповідають за управління своїми бюд­жетними асигнуваннями, взяттям зобов'язань та здійсненням видатків у межах за­тверджених загальних сум кошторису.

По-друге, як правило, найбільшою статею видатків, яка не відноситься до оп­лати праці, є придбання предметів постачання та обладнання протягом року. За­купівлі розпорядника коштів повинні здійснюватися відповідно до звичайного цик­лу закупівлі:

1) складання списку учасників тендеру, запрошення до тендеру, аналіз можли­востей заміни чи ремонту об'єктів або ж виняток з правил для незначних сум закупівель;

2) замовлення — планування з урахуванням знижок і уникнення штрафів для постачальників;

3) доставка, перевірка, сплата — передача повноважень відділу закупівель щодо отримання звітів, пакувальних відомостей та систем звірки попередніх за­мовлень;

4) управління та контроль запасів — встановлення критеріїв щодо обсягів та розміщення запасів, визначення оптимальної суми замовлення.

Щоб не допустити перевищення обсягів кошторису, існує три запобіжні засоби. По-перше, відділ закупівель розпорядника повинен затвердити замовлення на по­ставку. Це засіб бюджетного контролю на рівні розпорядника. По-друге, підрозділи внутрішнього аудиту розпорядника здійснюють попередній аудит кожного запиту на видатки з огляду на достатність коштів (відповідність лімітам розпису). Це бух­галтерський контроль на рівні розпорядника. По-третє, казначейська система звіряє залишок, вільний від зобов'язань, і відкидає ті зобов'язання, які перевищують гра­ничний обсяг.

Отримання товарів, робіт та послуг. Розпорядники здійснюють контроль за фактичним отриманням придбаних предметів. Контроль поставки, звірка замов­лень, перевірка та порівняння з первинними зобов'язаннями (тобто замовленням на поставку) — це кроки, які часто ігнорують місцеві органи. Отримання звітів — це надзвичайно важливий засіб контролю, який застосовується для забезпечення принципу співвідношення ціни та якості при закупівлі. Ігнорування цього етапу призводить до корупції та марного витрачання обмежених бюджетних ресурсів.

Здійснення платежів. Після доставки та перевірки розпорядник дає розпоря­дження про сплату. Залежно від типу казначейської моделі фінансовий відділ роз­порядника коштів здійснює платіж і вносить дані про операцію до казначейської системи або ж передає розпорядження про сплату територіальному органу Казна­чейства.

У кожному з цих випадків засоби внутрішнього контролю розпорядника мають звірити замовлення на поставку та звіт про прийом до того, як надавати рекомен­дацію про сплату. Розпорядник вносить сплачену суму і відповідно дебетує суми зобов'язань. У випадку з пошкодженими товарами або помилковими замовленнями сплачена сума може відрізнятися від попередньої суми замовлення, тому їх слід зба­лансувати шляхом внесення змін у зобов'язання.

Використання товарів, робіт та послуг на виконання бюджетних програм. Коли товари або послуги отримано і за них сплачено, вони готові до споживання. Товари легко оцінити, віднісши їх до запасів, як, наприклад, товари шкільного постачання, медичне обладнання та медикаменти, предмети для будівництва та обслуговування доріг. Основними питаннями є: на основі обсягу запасів, який оптимальний обсяг за­мовлення і куди його слід направляти? Важливе питання внутрішнього аудиту, який зосереджується на показниках діяльності або співвідношенні ціни та якості: наскіль­ки добре та ефективно використовуються товари в процесі надання послуг?

Послуги оцінити дещо важче. Місцеві органи можуть укладати угоди на надан­ня послуг. При цьому важливо здійснювати контроль, який забезпечив би дотри­мання принципу співвідношення ціни та якості в розписах і кошторисах. Місцеві органи укладають угоди на надання певних послуг, і в угодах указуються як суми платежів, так і фактичні результати надання послуг. Зобов'язання щодо звітів місце­вих органів стосовно послуг зі сторони мають задовольняти як Казначейство, так і фінансові органи.

Ефективне управління видатками потребує постійного здійснення всеосяж­ного аналізу стану виконання бюджету. Для цього потрібно налагодити процедуру отримання необхідних даних щодо виконання зведеного бюджету та бюджетів, що входять до його складу.

Аналіз стану виконання бюджету має здійснюватись як виходячи з даних опера­тивної, квартальної, річної звітності, так і шляхом складання додаткових аналітич­них таблиць. Для аналізу надходження доходів доцільно мати дані щодо обсягу пла­тежів за кожним доходним джерелом у динаміці як за попередні бюджетні періоди, так і помісячно в поточному році. Аналіз надходження доходів у динаміці потре­бує його здійснення у порівнянних з поточним роком умовах. При цьому необхідно враховувати (якщо має місце внесення змін у чинне законодавство щодо оподат­кування) вплив змін в оподаткуванні та адмініструванні податків. Надходження до місцевих бюджетів аналізуються з урахуванням податкової заборгованості, обсягу переплат та наданих пільг. Особливої уваги потребує питання ефективності надан­ня пільг за рішеннями місцевих рад.

У процесі аналізу стану виконання місцевих бюджетів за доходами обов'язко­вим є аналіз загальних показників економічного стану платників податків, обсягу промислового виробництва, фонду заробітної плати тощо. Процес аналізу даних щодо виконання місцевих бюджетів неможливий без вивчення стану здійснюваного запозичення як на покриття тимчасових касових розривів, так і дефіциту бюджету.

Залучення банківських позик доводить, що було допущено декілька помилок при розробці місячного плану доходів і плану асигнувань видатків. Запозичення ре­сурсів вимагає додаткових бюджетних коштів. Отже, при плануванні місячних бюд­жетних потреб, слід пам'ятати лише про найбільш пріоритетні видатки.

Місячний дисбаланс доходів і видатків у процесі виконання бюджету зумов­лює "ручне" втручання в процес розподілу бюджетних ресурсів, причому губиться соціальна орієнтація.

При аналізі виконання бюджету за видатками мають використовуватись як по­казники у грошовому виразі, так і показники за мережею, штатами та контингента­ми. Серед таких показників мають бути показники видатків на одного учня в різних типах бюджетних установ освіти, вартість функціонування ліжко-дня в установах охорони здоров'я, розмір середньої заробітної плати у типових установах тощо.

Особливої уваги потребують дані щодо обсягу видатків за їх економічною ха­рактеристикою. Аналіз цих даних свідчитиме про ефективність роботи відповідної бюджетної установи, доцільність її утримання, дасть змогу здійснити заходи з підви­щення якості послуг, що надаються цією установою громадянам.

При аналізі даних за їх економічною ознакою насамперед необхідно пересвідчи­тись, наскільки забезпечується принцип пріоритетності видатків щодо захищених статей та розрахунків за енергоносії. При цьому обов'язково слід проаналізувати стан заборгованості, що враховує:

• обсяг заборгованості за функціями, статтями видатків на початок бюджетно­го періоду та 1-ше число кожного місяця;

• зміну обсягу проти початку року та на 1-ше число кожного місяця поточного року;

• частку заборгованості в обсязі видатків бюджету, заборгованості за функці­єю в загальному обсязі заборгованості по бюджету;

• частку заборгованості за економічною ознакою в загальному обсязі видатків бюджету та за кожною функцією;

• відсоток фінансування видатків на функцію, статтю до затверджених бюд­жетних призначень свідчить (за відсутності заборгованості) про реальність визначення обсягу коштів на утримання функції, установи, виду витрат або порушення принципу пропорційного фінансування.

Аналіз виконання місцевих бюджетів — надзвичайно важлива функція. Послідо­вне, постійне її здійснення дасть можливість своєчасно відкоригувати допущені при плануванні бюджету похибки поточного бюджету та закласти реальну базу для бю­джету на наступний період.