Створення системи місцевих запозичень вимагає вирішення наступних за­вдань: : Місцеві фінанси : B-ko.com : Книги для студентів

Створення системи місцевих запозичень вимагає вирішення наступних за­вдань:

•          створення чіткого, точного, виваженого, без суперечностей законодавства, що санкціонує запозичення у будь-якій формі, їх гарантії, процедури і засоби захисту;

2000 Роки

•          чітке визначення права на безспірне отримання коштів з рахунку боржника, та здатність забезпечити надійними джерелами надходжень та гарантувати наявним майном (заставою);

•    встановлення механізму нагляду та моніторингу місцевих заборгованостей;

•          визначення заходів стосовно надання даних про діяльність, підзвітність та стандарти аудиторських перевірок для місцевих органів влади та відпові­дальності і відповідних процедур у разі неплатоспроможності місцевих орга­нів влади.

Інституційна та правова база міжбюджетних відносин визначає як саму струк­туру органів влади, так і середовище й стимули для взаємозв'язків між органами влади різних рівнів. Для ефективної роботи системи міжбюджетних відносин необ­хідно, щоб були чітко визначені усі рівні влади та, щоб наявні інституції сприяли прозорому, передбачуваному та відповідальному прийняттю рішень на кожному рівні. Також важливе значення має підзвітність на кожному рівні — без неї навряд чи матеріалізується користь від децентралізації.

Першочерговою потребою є визначення чіткого розподілу ролей та відпові- дальностей між органами, що представляють виконавчу владу на місцевому рівні, та законодавчими органами самоврядування. Важливим засобом вирішення цього питання є визначення відповідальності.

Наріжним каменем правової бази децентралізації органів влади в Україні є Конституція, яка визначає територіальний поділ України, містить положення щодо місцевих державних адміністрацій і місцевого самоврядування. Згідно зі стат­тею 140 Конституції місцеве самоврядування є "правом територіальної громади — жителів села чи добровільного об'єднання жителів кількох сіл, селища та міста — самостійно вирішувати питання місцевого значення у межах Конституції і законів України. У Конституції визначено, що: "Територіальна громада здійснює місцеве самоврядування в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі ор­гани" і далі уточнено: "Районні та обласні ради є органами місцевого самоврядуван­ня, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст". Отож, у Конституції наголошується, що районні та обласні ради можна розгляда­ти як органи місцевого самоврядування лише, якщо вони представляють і служать спільним інтересам територіальних громад у селах, селищах і містах.

Прийняття Конституції України, закону України "Про місцеве самоврядуван­ня в Україні" поставили необхідність приведення у відповідність до діючого за­конодавства, зокрема законів про бюджетну систему, про систему оподаткування, декрету про місцеві податки і збори. Міжбюджетні відносини на кожен наступний бюджетний рік, зокрема розподіл податкових надходжень та дотацій вирівнювання, встановлювалися Законом про Державний бюджет України. Чинне законодавство не дає чіткого визначення ролей та обов'язків виконавчих органів місцевого само­врядування та державних адміністрацій. Крім цього, загальний характер окреслених обов'язків, а також їх часткове перекриття, породжують плутанину з функціями та формами взаємодії різних органів влади. Незрозуміло, органи влади якого рівня які послуги надають у певній галузі; крім того, незрозуміло, які функції яка з гілок вла­ди одного рівня (органи державної адміністрації чи місцевого самоврядування) має виконувати. Тому на сьогодні актуальним є прийняття закону про територіальну громаду, внесення змін до законів про місцеве самоврядування та про місцеві дер­жавні адміністрації. Тим більше, Бюджетний кодекс поставив ряд питань, які потре­бують також врегулювання, зокрема: механізм делегування повноважень місцевими органами влади іншим рівням влади, а також правила й процедури відкликання де­легованих повноважень; правила й процедури визначення обсягів фінансування, не­обхідного для реалізації делегованих повноважень після передачі їх від одного рівня влади до іншого, розмежування земель, надання послуг у разі відсутності мережі.

мовою закону:

Витяг із Конституції України

Стаття 95. Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами та територіаль­ними громадами.

Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які ви­датки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих ви­датків.

Держава прагне до збалансованості бюджету України. Регулярні звіти про до­ходи і видатки Державного бюджету України мають бути оприлюднені.

Стаття 96. Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин — на інший період. Кабінет Міністрів України не пізніше 15 вересня кожного року подає до Вер­ховної Ради України проект закону про Державний бюджет України на наступний рік. Разом із проектом закону подається доповідь про хід виконання Державного бю­джету України поточного року.

Стаття 142. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухо­ме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних за­садах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спіль­них проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, організацій і установ, створювати для цього відповідні органи і служби.

Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самовря­дування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються дер­жавою.

Стаття 143. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або че­рез утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в ко­мунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культур­ного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлю­ють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та лікві­дують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контр­оль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Обласні та районні ради затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів та контролюють їх виконан­ня; затверджують районні і обласні бюджети, які формуються з коштів державно­го бюджету для їх відповідного розподілу між територіальними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місце­вих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних і культурних програм, та контролюють їх виконання; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Органам місцевого самоврядування можуть надаватися законом окремі повно­важення органів виконавчої влади. Держава фінансує здійснення цих повноважень у повному обсязі за рахунок коштів Державного бюджету України або шляхом від­несення до місцевого бюджету у встановленому законом порядку окремих загально­державних податків, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності.

Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними повноважень органів виконавчої влади підконтрольні відповідним органам виконавчої влади.

мовою закону:

Витяг із Концепції адміністративної реформи

Державна комісія з проведення адміністративної реформи в Україні розроби­ла концепцію адміністративної реформи, яка передбачає вирішення декількох за­вдань:

- створення ефективної організації виконавчої влади на рівні уряду та місцевих органів влади;

-                формування сучасної системи місцевого самоуправління;

-               впровадження нових засад функціонування органів виконавчої влади та місце­вого самоврядування з метою реалізації прав і свобод людини та ефективного надання послуг населенню і громадам;

-               організація державної служби та служби місцевого самоврядування за новими принципами;

-               створення вдосконаленої системи підготовки та перепідготовки управлінських кадрів;

-               запровадження раціонального адміністративно-територіального поділу.

Концептуальні основи реформування міжбюджетних відносин, що закладені у Бюджетному кодексі:

•          наповнення реальним змістом окремих понять загальноприйнятої бюджет­ної термінології;

•          затвердження чіткої логічної процедури послідовного ухвалення рішень у бюджетному процесі з чітко окресленими межами для посадових осіб, які відповідальні за формування та використання бюджетних коштів;

•          встановлення чітких правил формування місцевих бюджетів (прозорість бюджетного процесу, самостійність формування власних бюджетів, заборо­на створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та бюджетними установами);

•          визначення чіткої процедури того, як саме мають витрачатися публічні кошти;

•           розмежування видаткових повноважень;

•           закріплення доходних джерел між державним бюджетом та місцевими;

•           формульний підхід до обрахунку міжбюджетних трансфертів, що враховува­тиме як потребу у видатках певного бюджету, так і спроможність цього бю­джету залучити ті чи інші доходи;

•           відокремлення фінансування соціальних програм через цільову субвенцію;

•           механізм вирівнювання видаткового потенціалу;

•           казначейське обслуговування забезпечить чітку процедуру проходження бю­джетних коштів, а саме: бюджетне призначення — бюджетний розпис — бю­джетне асигнування — взяття бюджетного зобов'язання — виконання робіт і послуг — оплата бюджетного зобов'язання;

•           стимули до збільшення надходжень та ефективного використання бюджет­них коштів (визначення доходів та видатків місцевих бюджетів, що врахову­ються та не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів);

•           формування бюджету розвитку;

•           формування ринку місцевих запозичень;

•           створення умов для підвищення відповідальності (публічність рішень, залу­чення громадськості до бюджетного процесу).