7.5. історія становлення і розвитку бюджетних відносин в україні

Розвиток фінансово-бюджетних відносин в Україні вивчений недостатньо, а фундаментальних праць, які безпосередньо і докладно розглядали б цю проблему, немає.

Історія економічної і політичної взаємодії державних і місцевих органів вла­ди на території сучасної України бере початок від часів появи перших державних утворень — грецьких міст-держав у Південному Причорномор'ї і Приазов'ї (V ст. до н.е.). Першими рабовласницькими державами були Ольвія і Боспорське царст­во, які сформувалися на межі IV—II ст. до н.е. Основу державного бюджету Ольвії (в його розумінні на той час) становила єдина система ввізного і вивізного мита та різні види податків. Збір їх віддавався на відкуп представникам місцевих органів влади. Усіма грошовими надходженнями до скарбниці займалися спеціальні комісії "семи" і "дев'яти", які представляли центральну владу і безпосередньо взаємодіяли з місцевими органами влади.

До І ст. нашої ери з подальшим розвитком рабовласницького ладу ліквідуються деякі форми самоврядування, які виникли в ранній період існування грецьких міст, і Боспорська держава перетворилася на монархію. Міста ще деякий час мали авто­номію: у них збереглися традиції полісного самоврядування у вигляді народних збо­рів, ради, виборних посад. Певна автономія була й у місцевих племен, які займали внутрішні області держави. Вони були зобов'язані платити Боспорським правите­лям данину хлібом та іншими продуктами, але у внутрішньому житті зберігали ро­доплемінний устрій. Однак поступово міста втратили колишню владу та елементи автономії, і це не могло не вплинути на їхню роль в управлінні місцевими доходами і витратами. У перших століттях нашої ери управління найважливішими областями і містами країни доручали царським намісникам, а органи місцевого самоврядування фактично було ліквідовано.

Дійшло небагато письмових свідчень фінансової політики Київської Русі: "По- весть временньїх лет" (початок XII ст.). Київський літопис (XII ст.), Галицько-Во­линський літопис (XIII ст.), три редакції "Русской правдьі". На основі цих джерел, а також праць і досліджень істориків В. Татіщева, М. Карамзіна, В. Соловйова, М. Грушевського, Н. Полонської-Василенко та інших можна з достатньою мірою імовірності стверджувати, що основи місцевого самоврядування та оподаткування майбутньої Київської Русі заклав Рюрік у 862-879 рр. Саме в цей час нарівні з вер­ховною князівською владою затверджується помісна влада. Згадку про передумови формування основ місцевого самоврядування знаходимо у М. Карамзіна: "Монархи звичайно цілими областями нагороджували вельмож та улюбленців, які залишали­ся їх підданими, але володарювали як государі у своїх долях".

У Стародавній Русі становлення дворівневої системи управління — верховної князівської та помісної влади — і відповідних економічних відносин починається одночасно зі створенням східнослов'янської державності у період князювання си­на Рюріка — Олега, який об'єднав руські Північ і Південь та оголосив Київ матір'ю міст руських. "Він доручив далекі області вельможам; велів будувати міста; встано­вив також податки загальні". Зрозуміло, що влада київського князя в землях пле­мінних князівств була ще дуже слабкою, а система оподаткування — примітивною і здебільшого представлена даниною з приєднаних племінних князівств, загальне число яких сягало двадцяти.

Слов'яни, кривичі та інші народи повинні були платити данину варягам, що слу­жили Русі. Після перемоги над древлянами, що проживали на берегах ріки Прип'ять, князь Олег і їх зобов'язав сплачувати данину. У наступні два роки він завойював землі дніпровських сіверян (Чернігівське князівство) та сусідніх з ними радими- чей. На ці народи, за свідченням М. Карамзіна, було накладено "найлегший пода­ток", оскільки вірність і вдале розташування сіверян були необхідні князю Олегу для безпечної взаємодії південних та північних областей. Радимичі, жителі берегів созьких, добровільно погодилися давати Олегові таку саму данину, що й раніше ха­зарам. Так поступово було створено певну фінансову систему, яка передбачала по­повнення князівської скарбниці.

Основним загальнодержавним податком у Стародавній Русі була данина із за­войованих земель, розмір якої варіювався і залежав головним чином від політичних інтересів і сили володарюючого князя. Для кожного племені данина визначалася окремо, і спочатку це була плата за захист князем окремих земель. Данина сплачува­лася у вигляді "повозу" і "полюддя". "Повоз" привозили самі платники, а "полюддя" збирала князівська дружина.

Звичайно, данина не була податком у прямому розумінні цього слова: вона ста­ла джерелом, з якого беруть початок сучасні податки. Ще у Стародавній Русі до данини приєдналися й інші види оподаткування, які вже мали внутрішні джерела. В. М. Пушкарева зазначає: "Як тільки суспільні союзи перестали бути простими родинними об'єднаннями, як тільки з'явилася адміністрація у будь-якому її вияві (крім родинної), суд, військо, суб'єктами оподаткування стають не лише переможені народи, а й самі громадяни такого союзу".

У літописах більш пізнього періоду трапляються згадки про сплату до скарб­ниці державної податі, яка "складалася більше з речей, ніж з грошей". Тлумачення терміну "податі" знаходимо в українського вченого Ю. Пасечника. На його думку, "податі" — це збірний термін, який об'єднує дари, уроки (будь-яка повинність, яка визначалася за розміром і мала бути виконана до певного календарного терміну) та оброки (стягувалися з певного предмету).

Наступний умовний етап у формуванні дворівневої системи взаємодії влади в Київській Русі припадає на правління княгині Ольги, яка провела першу в історії Русі "бюджетну" реформу. Вона полягала у створенні ефективного механізму виз­начення розміру данини, який забезпечував би як необхідні надходження до кня­зівської скарбниці, так і залишав продукти для задоволення потреб місцевих кня­зівств. Ольга поділяє всю землю на цвинтарі, або волості, накладає державну данину на землі північної Русі, по річках лузі і Мете, встановлює податки на користь дер­жавної скарбниці у землях древлянских, а також данину на користь власної част­ки кня