джерела і характер доходів запорозької січі

"консистенські дачки". Починаючи з 1764 р., їх стягували лише в грошовій формі з кожного двору, і, по суті, вони стали подимним податком; • виконання повинностей. Їх було чимало. Так, селяни і міщани мали забезпе­чувати кормами й волами потреби армії, пошти, чиновників. Оскільки бюджетні ресурси Лівобережної України, починаючи з 1722 р. пе­ребували під контролем Росії, то значну частину грошових ресурсів надсилали­ся до російської скарбниці. У 1725 р. до державного бюджету Росії було переда­но 244 255 руб. податків. Після возз'єднання України та Росії Україна ще майже півстоліття зберігала всі атрибути державності, у тому числі самостійність ведення фінансового господарства. На початку 20-х років XVII ст. уряд царської Росії почав стягувати у своє розпорядження дедалі більші кошти. Можна вважати, що саме з

цього часу Україна на 270 років стала колонією, змушеною вносити на потребу мет­рополії понад чверть свого національного доходу.

Основним джерелом доходів Російської імперії в першій половині ХІХ ст. були оборотний і подушний податки з селян, митні збори, податки з капіталів і торго­вих оборотів, незначні податкові збори з дворян. У структурі доходів значне місце посідало непряме оподаткування, передусім "питний" доход, надходження від яко­го напередодні 1861 р. становили майже 30% державного бюджету. Основний тягар податків, що за період 1845-1861 рр. перевищили 1 млрд руб., несли селяни. Уряд звертався і до збору податків натурою. Лише за 1828 р. у 6 українських губерніях їх було зібрано на суму близько 3,5 млн руб. Дефіцит бюджету Російської імперії був постійним, тому його покривали дедалі більшими обсягами внутрішніх і зовнішніх позик, а також емісією паперових грошей.

Видаткова частина бюджету Росії становила майже 15-20% її національного до­ходу. Більшість витрат припадала на військове і морське міністерства. Так, у 1804 р. з 122 млн. руб. усього бюджету на їх утримання було витрачено майже 53 млн руб., у 1855 р. — з 526 млн руб. — 270 млн. руб. На утримання двору витрачалося близь­ко 10% бюджету, тоді як на освіту виділялося менше 1% бюджетних витрат.

У першій половині ХІХ ст. уряд Росії вжив значних заходів щодо впорядку­вання фінансової системи, зокрема на початку століття було здійснено фінансо­ву реформу, а в 1839-1843 рр. проведено грошову реформу. Та незважаючи на це, видатки бюджету зростали дедалі більшими темпами, і якщо на початку століття державний борг Росії дорівнював майже чотирьом її річним бюджетам, то напере­додні 1861 р. — майже восьми.

Розвиток подій після 1861 р. диктував необхідність упорядкувати фінансову систему, тому до кінця ХІХ ст. було зроблено кілька спроб налагодити стабільну ді­яльність грошово-кредитної, банківської, податкової, митної систем. Зокрема, винні откупи було скасовано і замінено акцизом на вино, введено акцизи на цукор і тютюн. Проте сам порядок стягнення податків не змінювався майже до 80-х років. У 1863 р. подушний податок з міщан міст європейської частини Росії було замінено податком на нерухоме майно, надходження від якого в 1898 р. становили 8,6 млн руб.; у 1894 р. введено квартальний податок; з 1875 р. частину місцевих повинностей було заміне­но на державний поземельний податок без розмежування власників.

У 1879-1880 рр. внаслідок селянських бунтів було скасовано подушний пода­ток, зменшено викупні платежі. Скасування подушного податку компенсувалося збільшенням непрямих податків і платежів. У багатьох повітах розмір податків пе­ревищував доходи. У 1900 р. населення Російської імперії сплатило непрямі подат­ки на суму 657 млн руб., у тому числі з алкогольних напоїв — 317 млн руб., з тютю­нових — 47 млн руб., з цукру — 63 млн руб., з нафти — 25 млн руб., мито — 204 млн руб. Значна частина спирту, тютюну, цукру була українського виробництва. Дев'ять українських губерній з 1868 до 1880 р. дали Російської імперії 2899,2 млн руб. дохо­ду, а на їхні власні потреби було повернуто лише 1749 млн руб. За 15 років почина­ючи з кінця 19 ст. бюджет Російської імперії одержував від України 3289 млн руб. доходу, а на потреби України залишалося лише 2605,2 млн руб. 8 березня 1906 р. було затверджено правила про порядок розгляду державного розпису доходів і вит­рат Російської імперії. Позитивний вплив на розвиток бюджетного процесу і нала­годження державного контролю справили введення в дію Конституції і заснування Державної Думи. Проте, незважаючи на заходи, вжиті урядом з метою впорядку­вання надходжень до бюджету, державний борг безупинно зростав. Із середини 80-х років ХІХ ст. Росія за розміром державного боргу посіла третє місце після Франції і Великої Британії.

Після Великої Жовтневої соціалістичної революції був період (1918-1922 рр.), коли Україна зробила спробу створити власну бюджетну систему (дещо в усіченому вигляді) і самостійно будувати взаємовідносини з місцевими органами влади. Нала­годити бюджетний процес намагалися спочатку Українська Центральна Рада протя­гом 14 місяців свого існування, а потім більшовицький уряд, але ці спроби з різних причин успіху не мали. Питання щодо цілковитої державної незалежності і відповід­но щодо формування незалежної бюджетної системи так і не було поставлено.

У 1921 р. постановою ВЦВК "Про заходи щодо впорядкування фінансового господарювання" було скасовано об'єднання державного і місцевих бюджетів. У грудні 1921 р. ВЦВК і РНК прийняли постанови, які згодом було перенесено до за­конодавства Радянського Союзу, "Про місцеві бюджети", "Про місцеві кошти", "Про перелік витрат, що фінансуються місцевими коштами".

У 1923 р. було прийнято тимчасове Положення про місцеві фінанси, яким виз­началися: склад місцевих бюджетів, права та обов'язки органів влади різних рівнів, порядок і механізм місцевого оподаткування, механізм субсидування місцевих бю­джетів із загальнодержавних коштів, порядок складання, затвердження і виконан­ня місцевих бюджетів. Було змінено також порядок формування доходної частини місцевих бюджетів і видаткові повноваження місцевих органів влади. З цього ча­су за рахунок коштів місцевих бюджетів повністю фінансувалися заходи місцевого значення в народному господарстві, соціальному забезпеченні, дорожньому будів­