7.8. формула розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів

магниевый скраб beletage

Основні вимоги до побудови системи бюджетних трансфертів сформульовані Дж. Мак-Мастером. Ця система повинна:

• врахувати відмінності у фінансових потребах територій за умов чітко визна­ченої сфери їхньої відповідальності;

• компенсувати відмінності між урядами одного рівня щодо потенційної мож­ливості фінансування видатків;

• створити стимули для зростання ступеня використання місцевими органами власного доходного потенціалу;

• бути стабільною, передбачуваною, відповідною до динаміки потреб тери­торій;

• не заохочувати немотивоване витрачання суспільних коштів.

За рахунок трансфертів формується значна частина доходів місцевих бюджетів зарубіжних країн: у Румунії — 79 %, Болгарії — 78, Угорщині — 66, Латвії — 68, Сло­венії — 67, Великій Британії — 77, Нідерландах — 60 %. У деяких країнах трансфер­ти формують незначну частину доходів місцевих бюджетів: у Швеції — 19 %, Фран­ції — 25, Австрії — 35, у Данії — 24 %.

У країнах із стабільною економікою головну роль відіграють незв'язані транс­ферти (ФРН, Франція, Швеція), у країнах з перехідною економікою (Польща, Латвія) — зв'язані. Практикується також надання такого виду субвенцій, як до­повнюючі (США). Величина даних субсидій може зростати зі збільшенням витрат органів місцевого самоврядування на цілі, що передбачені загальнодержавними програмами.

Джерелами виплати бюджетних трансфертів можуть бути відрахування частки надходжень від одного або декількох податків, що сплачуються до Державного бю­джету; щорічні асигнування з Державного бюджету. У розвинутих країнах перева­гу надають першому джерелу, а в країнах з перехідною економікою — часто в міру політичних мотивацій та можливостей бюджету вищого рівня — бюджетним асиг­нуванням.

Можна виділити такі основні причини, з яких розподіл коштів з чіткою і ста­більною формулою кращий, ніж рішення про розподіл фінансування на підставі суб'єктивних суджень експертів та посадових осіб, що представляють державну ад­міністрацію:

• Розподіл фінансування з формулою, якщо вона достатньо стабільна і дове­дена до відома заздалегідь, дає можливість використовувати принципи дов­готермінового планування і допомагає приймати раціональні рішення щодо використання бюджету на місцевому рівні.

• Розподіл фінансування на основі формули допомагає уникнути звинувачень щодо політичних чи особистих мотивів, які стояли б за рішеннями про роз­поділ коштів. У традиційний спосіб прийняття рішень важко уникнути не­формального "торгування" і внаслідок цього — ситуації, коли хтось отримує більше ресурсів не тому, що він їх об'єктивно потребує, а тому, що він може краще аргументувати або розділяє політичні погляди з тими, хто приймає рішення про розподіл коштів.

Щоб використати переваги, згадані у пунктах вище, необхідно мати повністю прозору формулу. Дуже важливо, щоб місцеві бюджети знали, чому їх частка в за­гальному фінансуванні менша чи більша. Навіть якщо вони не погоджуються з усіма факторами та їх відображенням у формулі, принаймні вони знатимуть, чого вони можуть очікувати та якою є раціональна аргументація тих, хто приймає рішення.

Нормативи середньодушових видатків встановлюються в межах наявних бюд­жетних ресурсів для кожного типу делегованих видаткових повноважень і гаранту­ються державою.

Видаткові нормативи коригуються з урахуванням регіональних відмінностей у вартості надання соціальних послуг, а також регіональних відмінностей у соціаль­но-економічних, кліматичних, екологічних та інших умовах.

Основна ідея застосування нормативів видатків полягає в тому, що обсяг видат­кових потреб має віддзеркалювати потребу в соціальних послугах і бути обмеженим рамками наявних ресурсів для задоволення цих потреб. Принцип розподілу, яким керуються при застосуванні нормативів, полягає в тому, що місцеві самоврядування з більшими за середні потребами в соціальних послугах повинні одержувати біль­ший, ніж середній, обсяг ресурсів для задоволення цих потреб.

Нормативи, які задовольняють ці вимоги і можуть застосовуватися на практиці, повинні відповідати низці критеріїв. По-перше, потреби, що визначаються за норма­тивами, мають бути спільними для всіх місцевих самоврядувань. По-друге, ці потре­би мають бути такими, щоб можна було їх об'єктивно оцінити. По-третє, необхідно, щоб існував чіткий зв'язок між ними і відмінностями в рівні видатків. До того ж необхідно, щоб вони не залежали від рішення місцевих органів влади. Це означає, що визначення місцевих видаткових потреб повинно бути поза контролем місцевої влади і визначатися потребою в соціальних послугах, а не тим, наскільки місцеві ор­гани влади прагнуть задовольнити ці потреби. Наприклад, потребу в галузі освіти можна точніше визначити через кількість учнів, яких треба навчати, ніж через кіль­кість учителів, яких візьме на роботу місцевий орган влади.

Щоб легше було зрозуміти методологію застосування нормативів видатків, йдеться про зважену чисельність учнів. Учнів розрізняють за типом (вихованець дитсадка, учень середньої школи, спеціалізованої школи, вечірньої та вищої шко­ли), місцем розташування (місто чи село); до різних типів застосовуються різні ва­гові коефіцієнти, що відбивають відмінності у вартості навчання різних типів учнів, визначені Міністерством фінансів.

Одержувачів соціальної допомоги також розділили на групи за типом адміністративно-територіальної одиниці та типом програми соціального захисту. Наприклад, для міст і сільських місцевостей зроблено окремі розрахунки по от­римувачах житлово-комунальних субсидій, пільг ветеранам війни та праці, отри­мувачах допомоги сім'ям з дітьми. Заради спрощення представлення нормативів видатків, відмінності між окремими типами програм соцзахисту в подальшому ви­кладі не враховуються, натомість для наочності береться до уваги лише загальна чисельність одержувачів різних видів допомоги, які фінансуються безпосередньо місцевими бюджетами.

Надання цих послуг позначиться на розрахунках видаткових потреб усіх місце­вих бюджетів та на обсягах дотації вирівнювання. Тому перемінну "R" можна інтер­претувати, як кількість одержувачів цього конкретного виду пільг із соціального за­хисту, а не як кількість одержувачів усіх видів соціального захисту.

Оскільки це порівняно нова для України концепція, необхідно пояснити, як на практиці працюватиме формульна основа трансфертів вирівнювання, а також природу позитивних для місцевих бюджетів змін, які вона привнесе в бюджетний процес. Дотації вирівнювання слугують подвійній меті: забезпечення достатніх до­ходів місцевих бюджетів з урахуванням їхньої дохідної спроможності та вирівню­вання рівнів податкоспроможності місцевих бюджетів з різними обсягами кошика доходів. У Бюджетному кодексі визначено, що формулу розподілу обсягу міжбюд­жетних трансфертів затверджує Кабінет Міністрів України. Крім цього, передбаче­но ключові параметри, яким формула має відповідати.

Дотації вирівнювання повинні розраховуватися на формульній основі як добу­ток кількості населення відповідної одиниці, помноженої на різницю між середньо- душовими видатковими потребами, що обчислюються на основі видаткових норма­тивів, та середньодушовою податкоспроможністю.

У разі, якщо місто чи район мають перевищення доходів над плановими видат­ковими потребами, здійснюється негативний трансферт (вилучення) до державного бюджету, обсяг якого визначається за допомогою тієї самої формули, що застосо­вується для обчислення всіх трансфертів.

Оцінку податкоспроможності відбивають індекси податкоспроможності бюд­жетів місцевого самоврядування, що визначаються як відношення середньодушо- вого кошика доходів місцевого самоврядування до середнього по Україні середньо- душового обсягу кошика доходів. Того лише "кошика", доходи якого враховуються при визначенні обсягу трансфертів.

Після того, як будуть визначені індекси відносної податкоспроможності, їх не можна переглядати частіше, ніж один раз на три роки. Це стимулюватиме органи місцевого самоврядування до нарощування доходів.

Різниця між середньодушовими видатковими потребами місцевого самовря­дування та його середньодушовою податкоспроможністю, помножена на величину населення, і є дотацією. Щоб стимулювати місцеві бюджети, які доклали зусиль до наповнення власних скарбниць, держава не вилучає повністю всю суму, а дає пре­мію. Для цього слугуватиме коефіцієнт вирівнювання.

Оскільки трансферти покликані зруйнувати стару матрьошкоподібну систе­му міжбюджетних відносин, місцеві органи влади матимуть можливість розпочати формування своїх бюджетів відразу після ухвалення Закону про Державний бюд­жет України на відповідний рік в другому читанні. Більше того, щойно до місце­вого органу влади буде доведено обсяг трансферту чи вилучення, він матиме чітке уявлення про загальний обсяг ресурсів, які будуть у його розпорядженні протягом наступних двох-трьох років, тобто періоду, протягом якого формула не зазнаватиме жодних структурних змін.

Інакше кажучи, стабільність формули сприятиме стабільності доходів місцево­го бюджету і слугуватиме надійнішою основою для формування видаткової частини місцевих бюджетів. У свою чергу, більша стабільність потоків доходів місцевого бю­джету допоможе місцевому органу влади досягти достатнього кредитного рейтингу, що потрібно для здійснення запозичень. Місцеві органи влади навряд чи зможуть здійснювати запозичення, якщо кредитоспроможність позичальника неможливо оцінити з достатньою точністю. Для визначення спроможності позичальника обслу­говувати та погашати позики важливо знати майбутні потоки доходів.

Підвищення прозорості бюджетних рішень

Оскільки обсяг трансферту місцевому бюджету визначається на підставі об'єктивної оцінки видаткових потреб та доходної спроможності, органи місце­вого самоврядування чітко бачитимуть, як саме визначається належний їм трансферт. Фактично органи місцевого самоврядування повинні мати змогу са­мостійно повторити і перевірити обчислення їхніх трансфертів на основі наявної в них інформації та інформації, що міститься в розрахунках державного бюд­жету. Це означає, що будь-які помилки, які могли б закрастися в застосування формули, можна буде за бажання виявити і апелювати, якщо помилка виявиться істотною.

Оскільки обсяг трансферту місцевому бюджету випливає з формульного роз­рахунку, в жодному разі сума трансферту не може більше бути предметом "торгів" та переговорів. Оскільки відпадає необхідність у лобіюванні трансфертів органами місцевого самоврядування, то в посадових осіб, які займаються бюджетом, буде змо­га приділити більше часу та зусиль іншим, важливішим бюджетним питанням, зо­крема підвищенню ефективності надання суспільних послуг.

Вирівнювання видаткового потенціалу місцевих бюджетів

Загальноприйнятим і справедливим є той погляд, що можливості здобуття осві­ти та доступ до програм охорони здоров'я та соціального захисту не повинні залежа­ти від регіону проживання громадянина. Будь-яка країна, що ігнорує цей принцип, наражає себе на величезний ризик. Вона ризикує змарнувати свої людські ресурси та позбавити своїх громадян основних засобів, за допомогою яких вони можуть по­вністю реалізувати свій людський потенціал.

Хоч би які доходні джерела були надані в розпорядження місцевих бюджетів, окремі місцеві органи влади матимуть більшу доходоспроможність, ніж інші. Ця нерівність зумовлена міжрегіональною неоднаковістю обсягів баз оподат­кування. Дотації вирівнювання мають на меті усунути наслідки цієї нерівності і забезпечити кожному місцевому самоврядуванню можливість надавати соціаль­ні послуги на приблизно однаковому рівні за однакових ставок оподаткування. Оскільки дотації вирівнювання не прив'язані до фінансування конкретних ви­датків, ці трансферти працюють на вирівнювання видаткового потенціалу різних місцевих самоврядувань на рівні області, міста та району. В такий спосіб дотації вирівнювання примирюють між собою мету вирівнювання та мету забезпечення розмаїтості місцевих бюджетів.

Дотації вирівнювання також включені до статті 9 Європейської хартії про місцеве самоврядування, де зазначено: "Необхідність захисту фінансово слабших місцевих самоврядувань зумовлює потребу в запровадженні процедур фінансового вирівнювання або аналогічних заходів, що мають на меті виправити вади, зумовлені нерівним розподілом потенційних ресурсів фінансування і покладеного фінансово­го тягаря".

Формула розподілу обсягу міжбюджетних трансфертів розроблена на вико­нання частини третьої статті 98 Бюджетного кодексу України для розподілу об­сягу міжбюджетних трансфертів, визначених пунктами 1. та 3. частини першої статті 96 цього Кодексу, між державним бюджетом та бюджетами Автономної Республіки Крим, обласними, міст Києва і Севастополя, міст республікансько­го (Автономної Республіки Крим) та міст обласного значення і бюджетами рай­онів.

Обсяг дотацій вирівнювання з державного бюджету, що надаються бюджету Автономної Республіки Крим, обласним бюджетам, бюджету міст Києва і Севасто­поля, бюджетам міст республіканського (Автономної Республіки Крим) і обласно­го значення та бюджетам районів, або коштів, що передаються з цих бюджетів до державного бюджету (T.), визначається за загальним фондом бюджету адміністра­тивно-територіальної одиниці як різниця між розрахунковим обсягом видатків (Vj), прогнозним показником обсягу доходів (кошику доходів), що акумулюються на її території (D.) із застосуванням коефіцієнту вирівнювання ст. за єдиним типом фор­мули

T. = ст. х (V. — D.).

г г v г і'

Розрахунок прогнозного показника обсягу кошику доходів, закріплених за бю­джетами місцевого самоврядування та доходів, передбачених пунктами 1, 3-5 ча­стини другої статті 66 Бюджетного кодексу України здійснюється шляхом застосування індексу відносної податкоспроможності відповідної адміністратив­но-територіальної одиниці, що обраховується на основі звітних даних про фак­тичні надходження відповідних податків, зборів до цих бюджетів за три останні бюджетні періоди (базовий період), що передують рокові, в якому формуються по­казники бюджету на плановий бюджетний період. При цьому враховуються втра­ти закріплених доходів відповідних місцевих бюджетів унаслідок надання пільг платникам податків згідно з рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим та відповідних місцевих рад.

Розрахунок обсягу доходів, закріплених за місцевими бюджетами, здій­снюється на підставі прогнозного обсягу доходів зведеного бюджету України, визначеного на підставі прогнозних основних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий бюджетний період, а також шляхом застосування індексу відносної податкоспроможності адміністративно-тери­торіальної одиниці.

Для місцевих бюджетів, що передають кошти до державного бюджету засто­совується коефіцієнт вирівнювання ст. який має індивідуальні значення і знахо­диться в межах 0,8-1,0, що враховує середньорічний темп приросту обсягу кошика закріплених доходів бюджету 1-ої адміністративно-територіальної одиниці за роки, які є базовими в розрахунку індексу відносної податкоспроможності.

При здійсненні розрахунків обсягів міжбюджетних трансфертів на 2002 р. ст. приймається рівною одиниці для всіх дотаційних бюджетів.

Ці кошти є додатковим фінансовим ресурсом місцевих бюджетів, що роз­поділяється органами місцевого самоврядування між галузями, видатки на які вра­ховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів.

Розрахунок обсягу видатків загального фонду місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів

Розрахункові обсяги видатків місцевих бюджетів визначаються окремо для кожної галузі виходячи із загальних ресурсів зведеного і місцевих бюджетів та пер­шочерговості соціальних виплат.

Визначення розрахункового обсягу видатків бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, бюджетів міст Києва і Севастополя, міст республікансь­кого (Автономної Республіки Крим) і обласного значення та районів здійснюється за єдиними нормативами видатків у розрахунку на душу населення (державне уп­равління, охорона здоров'я, культура і мистецтво, фізична культура і спорт, соціаль­ні програми стосовно сім'ї, жінок, молоді та дітей), на дитину або учня — освіта, от­римувача соціальних послуг — соціальний захист та соціальне забезпечення тощо.

Розрахунковий обсяг видатків місцевого бюджету обчислюється відповідно до розмежування видів видатків бюджету між державним та місцевими бюджетами, визначеного у Главі 14 Бюджетного кодексу України.

Розрахунок обсягу видатків на утримання органів управління

Обсяг видатків обласних бюджетів та бюджетів мм. Києва і Севастополя на ут­римання органів місцевого самоврядування визначається виходячи з показників чисельності працівників цих органів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 890, залежно від чисельності наявного населення області (міста) та співвідношення обсягів відповідних рівнів бюджетів, що склалося за даними зве­дення місцевих бюджетів, затверджених відповідними радами на 2000 р.

Розрахунок обсягу видатків на охорону здоров'я

Розрахунковий обсяг видатків на охорону здоров'я визначається залежно від чисельності населення адміністративно-територіальної одиниці та співвідношень між бюджетом Автономної Республіки Крим, обласними бюджетами та бюджетами міст республіканського (Автономної Республіки Крим) і обласного значення та рай­онів, з урахуванням коригуючих коефіцієнтів та специфічних видатків.

Основна проблема полягає в тому, що тимчасові коефіцієнти, які застосовува­лись як основний диференціюючий фактор, є абстрактними, тобто не показують конкретних факторів, виходячи з яких ці коефіцієнти були обчислені.

Крім того, ці коефіцієнти були затверджені ще в 1996 р., а ситуація в багатьох регіонах змінилася.

Завдання робочої групи полягали в тому, щоб знайти декілька варіантів поєднан­ня тимчасових коефіцієнтів, що відображали б конкретні фактори, якими б можна було б замінити коефіцієнти розподілу асигнувань на охорону здоров'я в розрахун­ку на 1 жителя, які застосовувались до цього.

У процесі роботи було визначено, що найбільш прийнятними коефіцієнтами, які можуть застосовуватись при розподілі асигнувань на охорону здоров'я, є стандарти­зований коефіцієнт смертності та еквіваленти надання медичної допомоги залежно від віку і статі населення в регіоні. Це стосується заміни тимчасових коефіцієнтів, які застосовуються для диференціації видатків на охорону здоров'я в цілому по об­ласті.

Ще одна проблема — диференціація розподілу асигнувань між обласними бюд­жетами. Для диференціації цих видатків було запропоновано застосувати такий по­казник, як коефіцієнт поширеності захворюваності по шести основних нозологічних групах захворювань, лікування яких здійснюється у спеціалізованих закладах охо­рони здоров'я, що утримуються за рахунок коштів обласних бюджетів.

Фахівці Міністерства фінансів та Міністерства охорони здоров'я здійснили об­числення значень цих коефіцієнтів. Вони вперше були апробовані на показниках бюджету 2001 р. Результати цього порівняння дали можливість зробити висновки, що хоч ці показники достатньо об'єктивні і перспективні, можливо, поки що не вар­то застосовувати їх при формуванні бюджету на наступний рік, оскільки виникають суттєві відхилення між регіонами.

У розрахунках є ще певні недоліки: оскільки рівень коливань ще досить знач­ний, необхідно працювати над їх удосконаленням. Наприклад, згідно з попередніми розрахунками, асигнування на охорону здоров'я по місту Києву необхідно знизити на 25%.

При обчисленні бюджету враховується населення, що обслуговуються заклада­ми охорони здоров'я, які утримуються за рахунок коштів державного бюджету. У місті Києві такого населення найбільше.

При обчисленні бюджету застосовуються значення минулорічного коефіцієнту з внесенням лише двох змін:

• відмови від переадресування видатків, як передбачено Кодексом, що були за­стосовані;

• врахування населення, що обслуговується закладами охорони здоров'я, які утримуються за рахунок коштів державного бюджету.

Розрахунок обсягу видатків на освіту

Розрахунковий обсяг видатків на освіту визначається залежно від загального обсягу ресурсів місцевих бюджетів на освіту, розрахункового нормативу видатків на одного учня та приведеного контингенту учнів різних типів загальноосвітніх на­вчальних закладів на 5 вересня року минулого бюджетного періоду.

Бюджетний Кодекс дає змогу освітянам по-новому подивитися на систему фінансування освіти. Цьому сприяло переведення планування видатків на освіту з розрахунку за існуючою мережею (шкіл та класів) до розрахунку видатків на одного учня. Важливість освітньої галузі важко переоцінити, не кажучи вже про її значення для суспільного відтворення. Невдовзі частка видатків на освіту перевищить поло­вину обсягу місцевих бюджетів, оскільки видатки на охорону здоров'я дедалі більше здійснюватимуться через систему медичного страхування, а видатки на соціальний захист стають прерогативою державного бюджету.

За основу розрахунків взято наповнюваність класів. Новий механізм фінансу­вання освіти зробив центром уваги учня, а не просто шкільні будівлі, поставив на порядок денний питання раціоналізації видатків, щоб не утримувати, скажімо, ди­тячі садки, в яких на одного вихованця припадає по одному вихователю, щоб не опа­лювати (не освітлювати) порожні приміщення тощо. Але економічна доцільність закриття такої установи входить у протиріччя з існуючим законом, що зобов'язує зберігати статус освітніх установ і не перепрофільовувати їх. Для того щоб справді оптимізувати мережу освітніх установ, законодавець має зробити крок назустріч і скасувати заборону на можливе перепрофілювання закладів освіти, насамперед, ди­тячих садків.

При розрахунку видатків на дошкільну освіту за основу взято кількість дітей віком від 3 до 6 років у розрізі адміністративно-територіальних одиниць (табл. 29).

Фінансування освіти стає одним із центральних питань у розробці бюджету.

Таблиця 29

Розмір коефіцієнта

приведення учнів денних загальноосвітніх шкіл сільської місцевості

Середня наповнюваність класів і класів-комплектів у денних загальноосвітніх школах сільської місцевості, учнів

Коефіцієнт при­ведення, Ks

Понад 22,2

1,010

17,8 - 22,2

1,178

14,8 - 17,8

1,305

11,7 - 14,8

1,431

До 11,7

1,683

Розрахунок обсягу видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення

Обсяг видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення визначається, виходячи з обсягів ресурсів бюджету на цю мету та контингентів отримувачів соціальних послуг.

Розрахунок загального обсягу видатків на відшкодування витрат на надання населенню житлових субсидій провадився окремо по субсидіях на житлово-кому­нальні послуги, на скраплений газ і на тверде паливо, виходячи із кількості отриму­вачів та середнього розміру субсидій кожного виду.

З 1 січня 2002 року вступив в дію Закон України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми". Відповідно до цього Закону, сім'ям з дітьми надається п'ять видів допомоги:

• допомога незастрахованим жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами;

• одноразова допомога незастрахованим жінкам у зв'язку з народженням ди­тини;

• допомога незастрахованим жінкам по догляду за дитиною віком до 3-х років;

• допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням;

• допомога малозабезпеченим сім'ям з дітьми.

розрахунок контингенту отримувачів допомоги сім'ям з дітьми базувався на звітних даних за 2000 рік про кількість непрацюючих жінок, що отримували допо­могу по догляду за дитиною віком до 3-х років, на даних Мінпраці щодо кількості жінок, звільнених у зв'язку з ліквідацією підприємств, та жінок, зареєстрованих у службі зайнятості як безробітні, що отримували допомогу по вагітності та пологах у 2000 р., а також на даних регіонів щодо середньомісячної кількості дітей, на яких отримували допомогу, на дітей під опікою чи піклуванням у 2000 р.

Крім того, оскільки всі види допомоги виплачуються громадянам через підпри­ємства зв'язку, враховано також витрати по доставці допомоги — коефіцієнт, що від­повідає середньому відсотку поштових витрат (1,02).

розрахунок обсягу видатків на надання допомоги малозабезпеченим сім'ям з ді­тьми провадився на підставі даних Держкомстату за 2000 р. про розподіл сімей за рівнем доходів та про середній розмір сімей (в тому числі сімей з дітьми).

Надання цього виду допомоги ґрунтується на доплатному механізмі.

Щодо державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям, то її розмір не може бути більшим, ніж 75 % прожиткового мінімуму для сім'ї.

Розрахунковий обсяг видатків на допомогу по догляду за інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу обчислюється на підставі даних мОЗ про кількість психічних захворювань на 100 тис. населення України.

Обсяг видатків на виплати компенсацій реабілітованим громадянам на наступ­ний рік в цілому по Україні розрахований, виходячи із кількості отримувачів гро­шової компенсації за час позбавлення волі та середнього розміру компенсації на під­ставі звіту за попередній рік.

Щодо інших програм з соціального захисту, то це витрати, які плануються за окремими програмами для окремих регіонів.

Розрахунок обсягу видатків на культуру і мистецтво

Розрахунковий обсяг видатків на культуру і мистецтво (Vki) визначається, вихо­дячи із чисельності наявного населення адміністративно-територіальної одиниці та розрахунково-фінансових нормативів видатків на одного жителя, що визначається як середній розмір загальних видатків відповідних місцевих бюджетів, затвердже­них місцевими радами на минулий бюджетний період на одного жителя, і кори­гується на прогнозований обсяг ресурсів бюджету, що спрямовуються на зазначені програми у наступному бюджетному періоді.

Розрахунок обсягу видатків на фізичну культуру і спорт

Розрахунковий обсяг видатків на фізичну культуру і спорт (Vf) визначається з урахуванням чисельності наявного населення адміністративно-територіальної оди­ниці та частки зазначених видатків бюджету Автономної Республіки Крим та облас­них бюджетів, бюджетів міст республіканського (Автономної Республіки Крим) і обласного значення та районів у загальній сумі видатків на фізичну культуру і спорт усіх місцевих бюджетів за даними зведення місцевих бюджетів, затверджених місце­вими радами на бюджетний період, що передує плановому.

нерозподілений резерв коштів перерозподіляється між бюджетами міст рес­публіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення і бюджетами районів згідно із рішеннями Верховної Ради Автономної Республіки Крим та облас­них рад з метою зменшення фактичних диспропорцій між цими місцевими бюдже­тами через нерівномірність мережі бюджетних установ.

Розрахунковий обсяг видатків місцевих бюджетів на інші заходи (Vdi) здійсню­ється за індивідуальним розрахунком. Значення показника Vdi для бюджету міста Києва розраховується з дотриманням положень Бюджетного кодексу України щодо закріплення доходних джерел між Державним бюджетом України і місцевими бю­джетами та норм Закону України "Про столицю України — місто-герой Київ" щодо стабільності у міжбюджетних взаємовідносинах Державного бюджету України і бю­джету міста Києва. Обсяг додаткових коштів, що забезпечує виконання цієї норми, визначається, виходячи з показників бюджету міста Києва у зіставних на плановий бюджетний період умовах.

Відповідно до Бюджетного кодексу, після визначення обсягу видатків місце­вих бюджетів, що беруться до розрахунку при обчисленні трансфертів, ці видатки фінансуватимуться за рахунок здійснених за формулою трансфертів та надходжень, що мають надійти з кошика доходів кожного місцевого бюджету. Закладені в Ко­дексі принципи формування доходів полягають у тому, що "фінансування залежить від функції". Тобто доходи та вирівнювальні трансферти призначаються місцевим бюджетам для фінансування запланованих видатків місцевих бюджетів, і в цьому розумінні доходи відіграють переважно пасивну роль у визначенні обсягу видатків. Формула позбавляє сенсу навмисного заниження доходів, щоб виторгувати що­найбільше трансферту.

Кошик доходів місцевого бюджету складається із семи окремих джерел, з-поміж яких найважливішим є прибутковий податок з громадян. Для розрахунку трансферту (Tj) місцевому бюджету Міністерство фінансів робить оцінку сукупних доходів у ко­шику доходів (С) за прогнозованими макроекономічними показниками: рівня інфляції та рівня економічного зростання. Оскільки прибутковий податок з громадян підлягає "розщепленню" згідно із статею 65 БК, розрахунок по ньому здійснюється окремо.

Для бюджету кожного міста та району розраховується індекс відносної подат­коспроможності (Ij), що використовується для оцінки доходів на душу населення в кожному місті чи районі. Головна функція цього індексу полягає в забезпеченні послідовної, надійної та прозорої методики розрахунку доходного потенціалу всіх місцевих бюджетів. Для кожного міста чи району цей індекс вимірюється як відно­шення його усталених середніх доходів на душу населення до середнього показника доходів на душу населення по країні. Скажімо, якщо цей індекс дорівнює двом, це означає, що певний місцевий бюджет має спроможність зібрати доходів на душу на­селення вдвічі більше за середній показник по країні.

Після встановлення індексів відносної податкоспроможності для всіх міст і рай­онів очікувані доходи на душу населення для кожного міста чи району мають бути розраховані як добуток їхнього індексу відносної податкоспроможності та прогно­зованих сукупних доходів на душу населення. Встановлені індекси залишатимуться фіксованими на значний період часу, щоб винагородити зусилля місцевих бюджетів у збільшенні своїх доходів у майбутньому.

Важливою властивістю цих формульних трансфертів є те, що вони не залежать від рівня фактичного виконання доходів та видатків місцевих бюджетів у наступ­ному бюджетному періоді. Завдяки цьому ці трансферти не позбавляють місцеві самоврядування стимулів заощаджувати на видатках і спонукають їх нарощувати доходи.

Більше того, хоч місцеві органи влади, можливо, ніколи і не будуть цілковито задоволені своїм рівнем доходів, але за формульної системи трансфертів вони бодай можуть бути впевнені в тому, що ставлення до кожного окремого самоврядування з боку держави таке саме, як і до всіх інших, без будь-яких викривлень.