1.3. прозорість та оптимальна децентралізація системи державних фінансів як передумови ефективного функціонування місцевих фінансів

Аналізуючи бюджетну політику України за роки незалежності, можна конста­тувати стабільний напрямок до децентралізації бюджетних коштів та повноважень. Таке положення справ у бюджетній політиці має не тільки Україна. Останнім часом країни, що розвиваються, і країни з перехідною економікою провадять політику бю­джетної децентралізації з метою зміни співвідношення ступеня впливу центральних і місцевих органів державної влади на макроекономічну ситуацію. Тривалий час у більшості цих країн фактично існувала монополія центрального уряду на виробни­цтво товарів, робіт та послуг. Порівнюючи рівень фіскальної децентралізації у ви- сокорозвинених країнах (серед яких є як унітарні, так і федеративні держави) та в країнах з низьким рівнем розвитку, економісти дійшли висновку, що децентраліза­ція та економічне піднесення є висококорельованими категоріями, причому їхній взаємозв'язок має характеризуватися позитивним коефіцієнтом.

Проблемі децентралізації фінансових ресурсів та повноважень присвячено ба­гато досліджень науковців як на Україні, так і за кордоном, але жоден з них не роз­крив критерій визначення оптимального рівня централізації чи децентралізації бю­джетних коштів у доходній частині місцевого бюджету, не можна знайти відповіді на питання про оптимальний рівень децентралізації в Україні та межу доцільності проведення Україною такої політики формування доходної бази місцевих та дер­жавного бюджетів. Дати відповідь на запитання, що ж краще: бюджетна централі­зація чи децентралізація, покликана теорія фіскального федералізму. Фіскальний федералізм є одним з головних об'єктів дослідження економіки державного сектору та відображає складну схему взаємовідносин між бюджетами різних рівнів.

Проблема децентралізації хвилює також і ряд вчених економістів з інших країн, які займалися вивченням проблеми оптимального рівня децентраліза­ції (такі російські вчені, як Н.В. Альвінська, А.В Абухов, В.І Лескін, А.В Швецов, А.О Улюкаев, К.Л Лайком; британські економісти А. Александр, Дж. Алм, С. Бадлей, Дж. Бенінгтом, Г. Бен-Товім, М. Блауг, Т. Бьорн, Дж. Вілсон, Е. Гладен, М. Грант, Дж. Гріфіт, Дж. Грифорт, С. Дункан, Дж. Деарлов, С. Кокбурн, Дж. Кінгдом, М. Лафін, Дж. Марч, К. Ньютон, Р. Роудс, та багато інших.

Критичний аналіз визначення поняття "децентралізація" у працях вчених до­водить, що децентралізацією є комплекс явищ, складові якого різні науковці ви­значають неоднаково. Основоположним є визначення її у світлі взаємозв'язків між центральним та субнаціональними (місцевими) урядами про їх різні повноваження (фіскальні, політичні, адміністративні, тощо), що його дає американський вчений Міхаель Белл. Децентралізація за Беллом — це спосіб виміру величини переходу національної економіки від адміністративно-командної до ринкової. Початком де­централізації є те, що ці повноваження мають власний вимір та власні цілі.

Саме тому необхідністю постає поглиблення терміну "бюджетна децентраліза­ція". Трактування даного поняття як процесу передачі частини прав, компетенцій, відповідальності і фінансових ресурсів у бюджетній сфері від центральної влади ор­ганам місцевого самоврядування, що застосовується у вітчизняній фінансовій тер­мінології, не повною мірою відображає його фінансову суть. Зарубіжна фінансова наука визначає це поняття досить розширено, не обмежуючись цими рамками, а за­значаючи, що бюджетною децентралізацією ("fiscal decentralization") є мобілізація фінансових ресурсів у доходній частині місцевих бюджетів. Тому необхідно узго­дити дане поняття у фінансовій термінології України. Отже, під бюджетною децен­тралізацією слід розуміти будь-які види мобілізації фінансових ресурсів у бюджетах органів місцевого самоврядування.

У теоретичному аспекті також пропонуємо поглибити термін бюджетної децен­тралізації, зазначивши, що крім визначеного його змісту, слід розглядати її як спосіб виміру величини переходу національної економіки від адміністративно-командної до ринкової і яка є доцільною за умови досягнення розумного оптимуму між форму­ванням доходів місцевих бюджетів та фінансуванням делегованих повноважень.

Аналізуючи фінансову політику України за роки незалежності, не можна не по­мітити її спрямування до бюджетної децентралізації. На сьогоднішній день це за­конодавче закріплено у Конституції України та при підписанні Європейської Хартії про місцеве самоврядування. Останнім часом усі країни, що розвиваються, та країни з перехідною економікою втілюють власну політику у напрямку бюджетної децен­тралізації з метою зміни співвідношення ступеня впливу центральних органів дер­жавної влади та органів місцевого самоврядування на макроекономічну ситуацію.

Запропоноване трактування бюджетної децентралізації дозволяє її класифіку­вати за ознакою типології відносно певної моделі економіки: делегування, деволю- ція та децентралізація. Положення про делегування повноважень органів державної влади органам місцевого самоврядування передбачає передачу деяких повноважень для виконання місцевій владі від імені центральної влади, при чому фінансування завдань, що виконуються в межах делегованих повноважень, забезпечуються дер­жавою шляхом виділення трансфертів. Делегування має місце за будь-якого стану розвитку економіки країни, але переважає у державах з адміністративно-командною моделлю економіки, де є високий рівень зосередження фінансових ресурсів саме у державному бюджеті — і, крім вищевказаного, передбачає відсутність бюджетного самофінансування органів місцевого самоврядування та оприлюднення звіту про виконання їх бюджету при фінансуванні делегованих повноважень.

Деволюція — це проміжна ланка від централізації до децентралізації, характерна для перехідного періоду, коли органи місцевого самоврядування фінансують і від­повідають за надання певних державних послуг у межах такого фінансування із дер­жавного бюджету. Як правило, це стосується задоволення соціальних потреб.

Децентралізація передбачає зосередження фінансових ресурсів на рівні органів мі