Стягнення пені.

магниевый скраб beletage

Нарахування та стягнення пені в разі несвоєчасної оплати спожитих житлово-комунальних послуг громадянами заборонено Законом Ук­раїни № 486/96-ВР "Про тимчасову заборону стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за житлово-комунальні послуги". Обгрунтуванням прийняття такої заборони стало "...невиконання державою зобов'язань по виплаті заробітної плати, пенсій, стипендій, інших грошових виплат населенню.". Заборона запроваджувалась як тимчасовий захід.

Внаслідок законодавчої заборони стягнення пені ця санкція не застосовується до всіх боржників загалом, включаючи й тих, хто має достатні доходи і отримує зар­плату вчасно. Тому для багатьох платоспроможних громадян не платити за кому­нальні послуги стало нормою.

Крім того, в 2000 р. повністю ліквідовано заборгованість з виплати пенсій, за ос­танні роки суттєво знижено заборгованість із заробітної плати (за статистичними да­ними менше ніж за 3 роки сума боргів із зарплати зменшилася з 7,5 до 2,5 млрд грн.). Відміна заборони на санкції не вплине на малозабезпечених громадян, оскільки вони отримують житлову субсидію. Застосування пені як одного з видів цивільно-право­вої (матеріальної) відповідальності покликане спонукати сторони до належного ви­конання договірних зобов'язань та запобігати виникненню нової заборгованості за комунальні послуги в майбутньому. Відновлення застосування пені деякою мірою може вплинути і на погашення вже існуючої заборгованості. Тому доцільно відміни­ти закон від 13 листопада 1996 р. і поновити стягнення пені із недисциплінованих споживачів.

Уряд планує повторно подати на розгляд Верховної Ради України законопро­ект, у якому передбачити поновлення стягнення пені за несвоєчасну оплату насе­ленням спожитої електроенергії (див. розпорядження КМУ №451-р "Про затверд­ження плану заходів щодо реалізації довгострокової тарифної політики на оптовому ринку електроенергії України").

Потребує додаткового обговорення розмір пені, яка може бути стягнута у випад­ку несвоєчасної сплати, та механізм її застосування через договори із споживачами.

Припинення надання послуг. Припинення виконання договірних зобов'язань (у нашому випадку — надання комунальних послуг) — це один з видів захисту ко­мунальних підприємств у випадку, якщо споживач не оплачує вартість спожитих послуг.

Згідно з "Правилами надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та во- довідведення", виконавець послуг має право припиняти надання послуг у разі нес­плати вартості наданих послуг понад 3 місяці або понад термін, встановлений дого­вором (але не менше як 3 місяці).

Однак, відповідно до Постанови Верховної Ради України № 512-XIV "Про оп­лату житлово-комунальних послуг населенням України" органам державної вико­навчої влади та місцевого самоврядування, підприємствам і організаціям незалежно від форм власності заборонено відключати жилі приміщення від енерго-, тепло-, во­до- і газопостачання та відселяти з житла громадян у разі невнесення ними плати за житлово-комунальні послуги у зв'язку з невиплатою заробітної плати або пенсії.

Постановою Верховної Ради України № 2456-III "Про інформацію Кабінету Міністрів України про стан і формування цін та тарифів у житлово-комунальній сфері" Кабінету Міністрів доручено до 1 липня 2001 р. забезпечити погашення за­боргованості за житлово-комунальні послуги всіма верствами населення. Виняток зроблено для тих сімей, які мають фактично отриманий сукупний доход, менший за сукупний прожитковий мінімум — заборгованість таких сімей станом на 1 черв­ня 2001 р. доручено погасити за рахунок державних коштів. До виконання цієї По­станови органам державної влади та місцевого самоврядування заборонено застосо­вувати санкції до таких сімей. Однак Постанови Верховної Ради, які не є законами, мають декларативний характер і не є обов'язковими до виконання.

Отже, комунальні підприємства — виконавці послуг можуть припиняти на­дання послуг споживачам у разі несплати ними виставлених рахунків. Відповідне положення про можливість вчинення таких дій має бути визначено у договорі про надання послуг. При цьому виконавець має завчасно попередити споживача про відключення.

Технічна можливість відключення залежить від виду послуг. Окремі квартири можуть бути відключені від водопостачання без припинення цієї послуги для сусід­ніх квартир. Проте ця процедура передбачає доступ до квартири, який залежить від бажання мешканця-неплатника. Крім того, технічні засоби для відключення водо­постачання знаходяться всередині квартири, що уможливлює самовільне під'єднан- ня споживача.

У багатьох випадках значно складніше відключити окрему квартиру від послуги центрального опалення, оскільки трубопровід подачі гарячої води здебільшого має вигляд безперервної петлі, яка проходить через весь будинок. У більшості будинків відключення однієї квартири зумовлює припинення отримання послуги мешканця­ми всіх інших квартир будинку. А це несправедливо по відношенню до тих, хто спла­чує за послуги. В той же час у деяких будинках є технічна можливість відключити окремі квартири.

Погашення заборгованості за рішенням суду. У разі неоплати громадянами спожитих комунальних послуг комунальні підприємства можуть стягнути борг у судовому порядку. Для цього потрібно дотриматися певної процедури — надіслати письмову вимогу підприємства про сплату суми боргу. В цій вимозі має бути по­передження про те, що в разі несплати боргу до суду буде передано позовну заяву про примусове стягнення боргу. Практика показує, що частина боржників вважає за краще оплатити борги до початку розгляду справи в суді.

Згідно з Цивільним кодексом України, строк позовної давності становить 3 ро­ки. Отже, борги можуть бути стягнуті за 3 роки, що передують даті подання позову.

У разі невиконання боржником рішення суду добровільно, борг стягується в примусовому порядку органами Державної виконавчої служби.

Згідно із Законом України № 606-XIV "Про виконавче провадження", відшко­дування боргів може здійснюватися в першу чергу за рахунок коштів боржника, в другу — за рахунок його майна, а у випадку недостатності чи відсутності коштів та майна (третя черга) — за рахунок доходів громадян.

За рішенням суду у випадку відсутності коштів у боржника на його майно може бути накладено арешт (проведено опис) і продано в примусовому порядку. Винятки з майна, на яке не може бути накладено стягнення, містяться в спеціальному пе­реліку — додатку до Закону "Про виконавче провадження".

Слід мати на увазі, що квартири, будинки та інші житлові приміщення не вклю­чені в список майна, яке не може бути реалізоване в примусовому порядку для по­криття боргів. Стаття 62 Закону "Про виконавче провадження" передбачає звер­нення стягнення на належні боржникові будинок, квартиру, земельну ділянку чи інше нерухоме майно у разі відсутності у нього достатніх коштів чи рухомого майна. Реалізація будинку, квартири та іншого нерухомого майна боржника провадиться шляхом продажу з прилюдних торгів.

Відшкодування боргів за рахунок доходів боржників (заробітна плата, пенсія, стипендія та інші доходи) здійснюється при відсутності у боржника коштів на ра­хунках у кредитних установах, відсутності чи недостатності майна боржника для повного покриття належних до стягнення сум. Розмір відрахувань, що може бути утриманий із заробітної плати (пенсії, стипендії, інших доходів) боржника до по­вного погашення заборгованості, становить 20% (ст.70 Закону "Про виконавче про­вадження").

Ефективність цивільно-правової відповідальності залежить, передусім, від її за­стосування до конкретних осіб, які мають значну заборгованість. Однак механізм майнової відповідальності ще недостатньо задіяний. Застосування заходів ма­теріальної відповідальності боржників (приклади різних міст наведено далі в цьому параграфі) ускладнюється рядом факторів:

• укладання договорів між комунальними підприємствами та споживачами ведеться повільно. Поширені випадки, коли договори не укладаються або ж вони формальні і тому не є засобом підвищення взаємної відповідальності сторін;

• відсутність укладених у письмовій формі договорів або нечітке їх формулю­вання щодо відповідальності у разі несплати споживачами за спожиті послу­ги є підставою для ряду судів у відмові по задоволенню позовів комунальних підприємств. Суди в багатьох випадках виносять рішення про реструктури­зацію боргів на термін до 5 років, а не їх примусове стягнення;

• матеріальна відповідальність боржників за рішенням суду неефективна у ви­падках, коли відповідачами є малозабезпечені сім'ї, у яких немає коштів та майна, на яке може бути накладене стягнення;

• перевантаженість судів у період здійснення судової реформи зумовлює вкрай повільний розгляд ними позовів про примусове стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги;

• юристи комунальних підприємств не в змозі своєчасно підготувати велику кількість позовних матеріалів про стягнення заборгованості;

• низька ефективність роботи органів виконавчої служби зумовлена їх поганим технічним оснащенням та невеликим за кількістю штатом працівників. Як на­слідок, винесені судом рішення про примусове стягнення заборгованості за комунальні послуги та повернення сплаченого комунальними підприємства­ми при подачі позовів мита виконуються вкрай повільно. Пріоритетом для працівників виконавчих служб є конфіскація майна, стягнення невиплаченої зарплати, інших боргових зобов'язань;

• відсутні правові норми, які дали б доступ представникам комунальних під­приємств до квартир боржників для відключення їх від централізованих ме­реж. Крім того, технічно складно відключати окремі квартири неплатників від мереж тепло- та водопостачання в більшості багатоквартирних будинків, як описано вище. Як наслідок, відключаються цілі будинки, в яких прожива­ють як боржники, так і добросовісні платники.