Приклади застосування санкцій в містах.

магниевый скраб beletage

В травні 2002 р. влада м. Луцька виз­начила комплекс заходів, спрямованих на активізацію стягнення боргів за житло­во-комунальні послуги:

1. Вибіркова, з огляду на матеріальне становище боржників, підготовка по­зовних матеріалів та передача їх до суду. Міська влада визначає перелік тих громадян, до яких будуть пред'являтися позови. Загальна кількість лучан із заборгованістю понад 5 тис. грн становить близько 1,5 тис. наймачів (влас­ників) житла. Комунальні підприємства подаватимуть позови до суду з ме­тою примусового стягнення боргів аж до опису майна мешканців. У судових засіданнях буде брати участь представник юридичної служби міськвиконко­му. Існуюча до цього практика самостійної передачі позовів підприємствами виявилася малоефективною, оскільки:

— вимагала попередніх значних витрат для сплати державного мита;

— судді у своїх рішеннях обмежувалися відрахуванням частини зарплати для відшкодування боргів, причому розмір відрахувань був дуже низьким

і розтягував термін відшкодування на довгі роки;

— громадяни, ліквідовуючи борги у примусовому порядку, припиняли спла­чувати поточні платежі за послуги.

2. Надання допомоги малозабезпеченим боржникам щодо погашення бор­гів, наприклад: укладення договорів про реструктуризацію боргів на тер­мін 1-5 років, сприяння в оформленні субсидій, списання боргів у виключ­них випадках (для захисту неповнолітніх).

3. Оприлюднення списків неплатників з найбільшою заборгованістю через пре­су, тиражування листівок, на стендах, встановлених у місцях масового пере­бування лучан.

Економічні стимули та інші заходи щодо збільшення збору платежів

В умовах обмежених правових норм, що регулюють відносини споживачів і на- давачів послуг, органи місцевої влади разом з комунальними підприємствами впро­ваджують різноманітні альтернативні заходи з метою збільшення збору платежів. До таких заходів слід віднести:

— запровадження прямих розрахунків із споживачами;

— створення міських розрахункових центрів по автоматизованому збору пла­тежів;

— впровадження заходів контролю за рухом коштів;

— застосування економічних стимулів з метою збільшення збору платежів;

— інформаційно-роз'яснювальну роботу серед населення.

З метою економічного стимулювання населення в ряді міст запроваджували такі стимули, як знижки при погашенні заборгованості та (або) оплаті за житло­во-комунальні послуги, лотереї серед дисциплінованих платників.

Запровадження знижок при погашенні заборгованості та оплаті житлово-ко­мунальних послуг. Щоправда, при впровадженні програм по наданню знижок вини­кає ряд важливих питань:

• з яких джерела покривати витрати у зв'язку з наданням знижок в оплаті по­слуг;

• як саме вони мають відображатись у фінансовому обліку та податковій звіт­ності.

Знижки не завжди економічно доцільні, особливо за відсутності у підприємства прибутків. Як свідчить досвід міст України, при будь-якому варіанті надання зни­жок показники фінансової діяльності підприємства погіршуються.

Прикладом того, як місцева влада може подбати, щоб у разі запровадження зни­жок перешкодити зростанню чи появі збитків комунальних підприємств, є Жмерин­ка Вінницької області. Згідно з рішенням міської ради, яким запроваджено надання знижок при погашенні заборгованості та поточній оплаті комунальних послуг (водо-, теплопостачання, водовідведення, обслуговування і утримання житла), було передба­чено дотування комунальних підприємств при формуванні бюджету 2002 року.

Слід зазначити, що надання знижок лише щодо погашення заборгованості не­гативно оцінюється дисциплінованими платниками. Крім того, після завершення в містах таких акцій, рівень збору платежів за послуги, як правило, знижується, оскільки споживачі очікують наступного їх повторення.

Проведення лотерей серед дисциплінованих платників. Результати в різних містах неоднакові. Проведення лотерей у Запоріжжі показало, що цей захід неефек­тивний — за час проведення кількох тиражів протягом 4 років сума боргу зросла з 43,7 млн грн майже у 5 разів. А внаслідок проведення розіграшів призів підпри­ємством "Харківкомуночищвод" платежі зросли. Кількість абонентів, у яких немає боргів за каналізацію, збільшилася з 39 тис. у 2000 р. до 124 тис. після проведення другого розіграшу, а в 2002 р. досягла 140 тис. абонентів, що становить третю части­ну споживачів послуг підприємства.

Організаційні заходи щодо погашення заборгованості

Боржникам надається можливість укладати з комунальними підприємствами договори про реструктуризацію боргу на термін 1-5 років, за умови 100% поточної оплати. Якщо між споживачем та надавачем житлово-комунальних послуг договір­них відносин немає, то договір реструктуризації може бути підставою для позову до суду за невиконання споживачем зобов'язань щодо оплати послуг. Однак цей спосіб не завжди сприяє зниженню заборгованості — у багатьох випадках боржники про­довжують не платити за послуги.

Списати заборгованість можна у виключних випадках за рішенням місцевих ор­ганів влади, якщо на те є вагомі підстави, переважно, щоб захистити неповнолітніх.

Для тих громадян, які не мають грошей на квартплату, ЖЕКи пропонують то­варообмінний спосіб оплати (бартер). Наприклад, у м. Білопілля Сумської області ЖЕК придбав кузов вантажного автомобіля у громадянина, погасивши його забор­гованість з квартплати, що накопичилася з 2000 р.7

Інформаційно-роз'яснювальна робота

Підприємства розсилають квитанції-повідомлення з позначенням суми місяч­них нарахувань та існуючої заборгованості, а також письмові попередження про те, що в разі несплати боргу більше як за 3 місяці буде припинено надання послуг. Роз- силка рахунків на оплату комунальних послуг є дисциплінуючим фактором.

У ряді міст інформаційно-роз'яснювальна робота ведеться за місцем прожи­вання неплатників, із залученням територіальних ЖЕО. Деякі тепло- та водопо­стачальні підприємства створюють відділи абонентських служб у районах міст, що забезпечує індивідуальний підхід до споживачів (наприклад, водоканал м. За­поріжжя). Об'єднання співвласників житла, будинкові комітети та ЖБК можуть бу­ти дійовим засобом впливу на неплатників.

Комунальні підприємства застосовують економічні стимули для зацікавлення працівників ЖЕКів щодо підвищення рівня збору платежів. Так, у Львові для ма­теріального стимулювання роботи зі збору квартирної плати та плати за утримання будинків і прибудинкових територій було введено доплати працівникам підприємств житлового господарства (в межах розрахункового фонду оплати праці). Завдяки то­му, що двірники нагадували мешканцям про необхідність оплати, дещо підвищився відсоток оплати, але в основному за рахунок населення пенсійного віку.

Поквартирний обхід боржників проводиться в ряді міст спеціальними комісіями, які складаються з представників місцевої адміністрації, комунальних підприємств, ЖЕКів, соціальних служб. Вони відвідують квартири громадян, щоб вивчити пла­тоспроможність населення, переконати оплатити послуги. У містах Львові, Рівно­му та Харкові працівники теплопостачальних підприємств ходили по квартирах для збору коштів за тепло та гарячу воду. У Львові такі комісії під час таких відвідувань також складали "соціальні паспорти" на злісних неплатників та проводили заміри температури в приміщеннях, збираючи інформацію про роботу теплопостачальних підприємств у Львові. У Харкові бригади в складі працівників підприємства "Хар­ківські теплові мережі", ЖЕКів та міліції відвідали 8 тис. квартир боржників. Однак цей захід не дав очікуваних результатів — борги погасили лише 10% відвіданих або­нентів.

Для поліпшення збору платежів на рівні міста застосовуються різноманітні еко­номічні, організаційні та інформаційні заходи. Вони найбільш ефективні, коли ма­ють комплексний цілеспрямований характер спільними зусиллями міської влади та комунальних підприємств.

Введення знижок при погашенні заборгованості або оплаті за житлово-кому­нальні послуги без визначення джерел фінансування економічно недоцільне. Крім того, такі акції негативно впливають на платіжну дисципліну в цілому, оскільки дис­кримінують дисциплінованих платників.

Особлива увага з боку органів місцевого самоврядування має приділятися про­веденню інформаційно-роз'яснювальній роботі з населенням та залученню гро­мадськості до процесу встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги і вирішення проблем житлово-комунального господарства міст.

організація збору платежів за комунальні послуги

Згідно з "Правилами надання населенню послуг з водо-, теплопостачання та во- довідведення", затвердженими постановою КМУ від 30 грудня 1997 р. за № 1497, виконавець послуг має надавати споживачам послуги, отримуючи від них плату відповідно до вартості наданих послуг. Виконавця послуг (житлово-експлуатаційні організації, водо-, теплопостачальні або інші підприємства і організації) в комуналь­ному житловому фонді визначають місцеві державні адміністрації або органи місце­вого самоврядування. Отже, відповідно до цих Правил збір платежів з населення мо­же здійснюватися виконавцем послуг — житлово-експлуатаційними організаціями або підприємствами — виробниками послуг. Аналогічно це питання визначено в "Положенні про порядок відшкодування власникам житла витрат на технічне об­слуговування внутрішньобудинкових мереж та обладнання житлового фонду і зби­рання платежів з населення", а саме: збирання плати з населення за користування водою, каналізацією, електроенергією може проводитись як за єдиними розрахунко­вими книжками (платіжними повідомленнями) через житлово-експлуатаційні ор­ганізації, так і за кожним видом послуг окремо безпосередньо виробниками послуг. Порядок проведення збору визначається Урядом Автономної Республіки Крим, об­ласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями. У разі збирання плати з населення за єдиними розрахунковими книжками виробни­ки послуг відшкодовують житлово-експлуатаційним організаціям відповідні витра­ти за посередницькі послуги в розмірах, які встановлюються органами, що затверд­жують тарифи на ці послуги, тобто міськвиконкомами. Розрахунки відшкодування вказаних витрат проводяться на договірних умовах.

У ряді нормативно-правових актів ("Правила користування системами кому­нального водопостачання та водовідведення в містах і селищах України", "Прави­ла користування тепловою енергією", Закон України "Про питну воду та питне во­допостачання"), на відміну від "Правил надання населенню послуг...", до переліку виконавців послуг не включено підприємства-виробники. Наприклад, у "Правилах користування тепловою енергією" зазначено, що виконавці послуг — це житлово-ек­сплуатаційні організації та інші підприємства, які безпосередньо надають комунальні послуги. У разі відпуску теплової енергії для опалення й гарячого водопостачання житловим будинкам незалежно від їх відомчої належності та форми власності енер- гопостачальна організація здійснює розрахунки не з окремими квартиронаймачами й власниками квартир, а з житлово-експлуатаційними підприємствами комуналь­ної власності, організаціями, житлово-будівельними кооперативами, об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків та іншими власниками будинків.

Згідно ьіз Законом України "Про питну воду та питне водопостачання", догово­ри про надання послуг з питного водопостачання можуть укладатися підприємства­ми питного водопостачання безпосередньо лише з визначеними споживачами, зок­рема:

• власниками будинків, що перебувають у приватній власності;

• підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопоста­чання та водовідведення;

• об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівель­ними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким пе­редано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів.

Таким чином, вищезгадані нормативно-правові акти є неузгодженими щодо визначення виконавця послуг, з яким повинен укладати договори споживач. У ряді міст такі договори не укладали ні житлово-експлуатаційні організації, ні виробни­ки послуг. Наприклад, підприємства "Одестеплокомуненерго" та "Одеські теплові мережі" здійснювали прямі розрахунки з населенням, але відмовлялися вживати заходи для забезпечення нормативних параметрів якості послуг (крім перерахун­ку оплати), мотивуючи тим, що вони не є виконавцями. А житлово-експлуатаційні організації, визначені виконавцем послуг теплопостачання за рішенням управління житлово-комунального і паливно-енергетичного господарства, відмовлялися усува­ти недоліки систем тепло- та водопостачання, посилаючись на те, що не отримують плати за ці послуги. Це призводило до того, що споживачі не могли захищати свої права на якісні послуги і необхідну, доступну і достовірну інформацію про умови їх надання, порядок оплати і пред'явлення претензій. Такі випадки негативно вплива­ють на рівень збору платежів.

"Програма реформування і розвитку житлово-комунального господарства на 2002-2005 роки та на період до 2010 року", схвалена Постановою КМУ № 139, передбачає залучення до управління житловим фондом на конкурсних засадах "ке­руючих компаній", до функцій яких належатиме визначення підрядників для ви­конання робіт з надання житлово-комунальних послуг та укладення угод з ними, а також організація збору платежів за житлово-комунальні послуги.

Форма оплати послуг, як передбачено "Правилами надання населенню послуг...", може бути готівкова або безготівкова, що визначається в договорі між споживачем і виконавцем послуг. При оплаті в безготівковій формі (можливі авансові платежі) споживач доручає банку або іншій організації щомісячно перераховувати (наприклад, із заробітної плати) визначену суму платежу зі свого рахунка на розрахунковий ра­хунок виконавця. Оплата готівкою здійснюється через каси банківських установ або виконавця послуг з видачею платіжного документа, оформленого у встановленому порядку (відбиток реєстратора розрахункових операцій, печатки тощо).

Опис схем збору платежів, що задіяні в Україні

Традиційно, ще з часів колишнього СРСР, ЖЕКи були посередниками між споживачами послуг (населенням) та підприємствами-надавачами послуг з водо-, теплопостачання та водовідведення. Збирання платежів здійснювалося за єдиними розрахунковими книжками, причому плата за всі комунальні послуги від населен­ня надходила на рахунки ЖЕКів, а потім перераховувалася на рахунки відповідних підприємств-виробників (постачальників) комунальних послуг. Нарахування та виставлення рахунків за комунальні послуги (водо-, теплопостачання та водовідве- дення тощо) здійснювали ЖЕКи.

Однак на початку 90-х років, при високих темпах інфляції, погіршенні платіж­ної дисципліни населення, почастішали випадки, коли ЖЕКи затримували більшу частину коштів, використовуючи їх на свої першочергові потреби. Як наслідок, кош­ти до підприємств водо-, теплопостачання та водовідведення стали надходити нере­гулярно і не в повному обсязі, що призвело до суттєвого погіршення їх фінансового стану.

У більшості регіонів України керівництво підприємств водо-, теплопостачання почало створювати власні системи збору платежів, без посередників: організовува­ли свої абонентські відділи, впроваджували власні розрахункові книжки для оплати послуг. При збиранні платежів за кожним видом послуг окремо плата за комунальні послуги надходить безпосередньо на рахунки комунальних підприємств. Нараху­вання та виставлення рахунків за комунальні послуги здійснюють підприємства-ви- робники комунальних послуг.

Завдяки переходу на прямі розрахунки з населенням підприємствам вдалося дещо покращити рівень збору платежів, проте додались нові проблеми:

• громадяни змушені були вести розрахунки не з однією організацією, а з усіма надавачами послуг за 4-6 розрахунковими книжками;

• швидкість обслуговування жителів на пунктах прийому оплати за кому­нальні послуги зменшилась у декілька разів, почали виникати довжелезні черги, що призвело до додаткового зниження рівня оплати;

• новостворені абонентські служби не мали досвіду і відповідної інфраструк­тури для забезпечення належного рівня обслуговування споживачів;

• підприємства не застосовували практику укладання прямих договорів із спо­живачами або робили це формально; внаслідок збільшення чисельності або­нентів значно збільшилося навантаження юридичної служби при обмеженій кількості працівників;

• для ведення роботи з населенням кожне підприємство змушене було утриму­вати додатковий штат працівників;

• у комунальних підприємств виникли додаткові витрати, зумовлені веденням своїх баз даних та контролю за оплатою;

• ускладнився і погіршився обмін даними із відділами субсидій, які не во­лоділи інформацією для оперативного перерахунку субсидій;

• виникли додаткові труднощі із обслуговуванням внутрішньобудинкових мереж.

Зараз в Україні існують як прямі схеми збору платежів (реалізуються підприємствами тепло-, водопостачання та водовідведення), так і з використанням посередників. У тих випадках, коли ЖЕКи не використовуються як посередники в збиранні коштів, це реалізується підприємством безпосередньо або через загаль­номіські розрахункові центри, для яких ЖЕКи, як і інші комунальні підприємства, є просто надавачами ряду комунальних послуг.

Що стосується надання послуг, то в більшості міст за ЖЕКами залишилась функція обслуговування внутрішньобудинкових мереж, у тому числі і внутрішньок- вартирних. Оплата за ці послуги включається в плату за утримання житла.

Ці нововведення поліпшили фінансовий стан підприємств тепло-, водопоста­чання та водовідведення, спростили і значно пришвидшили проходження коштів від споживача до надавача послуг, покращили роботу абонентських служб, зробили нарахування і розрахунки більш прозорими і для споживачів.

Але запровадження прямих схем розрахунків має бути підкріплене чітким роз­поділом функціональних обов'язків між підприємством — виробником послуг та виконавцем послуги, якщо такого визначено. Лише в цьому випадку поряд із по­кращанням проходження платежів досягається і поліпшення якості послуг. Якість надання послуг покращилась там, де підприємства тепло-, водопостачання та во- довідведення взяли на себе весь обсяг робіт по обслуговуванню споживачів, запро­вадили практику укладення угод із споживачами, тобто розглядали систему надан­ня якісних послуг і систему збору платежів за послуги як єдиний взаємопов'язаний комплекс.

Автоматизовані системи збору платежів за житлово-комунальні послуги:

досвід міст України

У ряді міст органи місцевої влади почали шукати більш ефективні шляхи ор­ганізації роботи комунальних підприємств. Так було створено автоматизовані сис­теми збору та обробки платежів за житлово-комунальні послуги, сформовано єдині загальноміські бази даних усіх споживачів комунальних послуг та впроваджено су­часні автоматизовані методи розрахунку, збору та обліку платежів. Як правило, такі системи створювались на основі спеціалізованих інформаційно-обчислювальних центрів при органах міської влади.

Одними з перших таку систему запровадили у містах Луцьку, Хмельницьку, Кременчуці та Києві. У більшості міст їх створення базувалось на однакових заса­дах і мало на меті вирішення одних і тих же проблем:

• прискорити швидкість проходження комунальних платежів та забезпечити їх надходження на рахунки комунальних підприємств у повному обсязі;

• знизити собівартість та трудомісткість робіт з формування платіжних доку­ментів, їх прийому, обробки, обліку та контролю;

• стимулювати громадян до оплати спожитих послуг та зменшення рівня за­боргованості — споживачам забезпечено можливість оплачувати всі кому­нальні послуги з найменшими зусиллями і в одному пункті прийому пла­тежів;

• підвищити оперативність, повноту та достовірність інформації про кому­нальні платежі, пільги та житлові субсидії;

• створити перспективи у плануванні та формуванні доходів від ринку кому­нальних послуг за рахунок оперативного надходження та оброблення інфор­мації з питань вартості послуг, надання пільг та субсидій.

Завданням автоматизованих систем збору та оброблення платежів за житло­во-комунальні послуги є інтеграція та розподіл інформаційних та фінансових по­токів між житлово-комунальними підприємствами, відділами житлових субсидій, пунктами прийому комунальних платежів. Для запровадження автоматизованої си­стеми збору платежів мають бути вирішені такі завдання:

• інтеграція баз даних нарахувань за послуги житлово-комунальних підпри­ємств;

• реалізація задачі обміну даними з базами даних відділів житлових субсидій;

• реалізація задачі обміну даними про нарахування та оплату послуг з базами даних житлово-комунальних підприємств;

• інтеграція бази нарахувань та бази платежів за послуги;

Залежно від конкретних умов та завдань можна виділити такі особливості ре­алізації автоматизованих систем збору платежів:

• використання визначених пунктів сплати (де встановлюються спеціальні програмні засоби і організується електронний зв'язок з розрахунковим цен­тром) або всіх можливих установ прийому платежів (відділень звязку, відді­лень банків);

• формування і друкування рахунків (квитанцій до сплати) для вручення спо­живачам або застосування електронних квитанцій для роздрукування в мо­мент оплати;

• способи передачі інформації про нарахування та оплату (інтерактивний, тоб­то негайно після оплати послуг, або регулярний, із встановленою періодич­ністю, наприклад щоденно);

• використання засобів передачі інформації (електронна пошта, дискети, виді­лені лінії зв'язку);

• місце і форми розщеплення отриманих платежів між надавачами послуг (спеціальний транзитний рахунок розрахункового центру, рахунки уповно­важених банків).

При створенні і впровадженні автоматизованих систем збору платежів не­обхідно вирішити ряд проблем, пов'язаних з унікальністю реалізації системи авто­матизації збору платежів для кожного міста, необхідністю розробки оптимальної схеми інформаційних та фінансових потоків, реалізації засобів адаптації наявних програмних засобів автоматизації абонентських служб комунальних підприємств та конвертації даних про нарахування й оплату послуг. На першому етапі впроваджен­ня системи автоматизації обов'язково має бути вирішене завдання синхронізації да­них про всіх споживачів з різних комунальних підприємств. Оскільки такі системи багатофункціональні, то значна роль належить зовнішнім інформаційним зв'язкам, мають бути вироблені організаційні та адміністративні заходи по реалізації системи. Необхідна постійна координація зусиль усіх учасників системи збору платежів з бо­ку органів місцевої влади.

Механізми реалізації систем автоматизації збору платежів за житлово-кому­нальні послуги містять широкі можливості для подальшого розширення електрон­них засобів отримання даних.

Особлива роль систем автоматизації збору платежів полягає в тому, що вони відкривають нові можливості для інформаційно-аналітичного оброблення отри­маних даних, оперативного формування звітів про рівень збору платежів за кому­нальні послуги і стан заборгованості за послуги, аналізу, прогнозування і плануван­ня розвитку житлово-комунального господарства. За накопиченими даними можна аналізувати вплив соціальних, економічних, політичних факторів на стан оплати житлово-комунальних послуг.